ОДИН ПРЕЗИДЕНТ І ДВА ФЛОТИ

Валентин Бадрак 4 серпня 2000, 00:00

Читайте також

Наче за злою волею долі, обидва флотські свята — День Військово-Морських сил України й День Чорноморського флоту Російської Федерації — цього року відзначали один за одним, із розривом в один день. Обом подіям приділив увагу й український головнокомандуючий Леонід Кучма, який перебуває на відпочинку в Криму. Своїм морякам він пообіцяв найближчим часом підписати указ про розвиток ВМСУ, а на святі російського флоту урочисто повідомив, що дав доручення «категорично заборонити» відключати електроенергію як українському, так і російському флотам. Цього разу главі держави ніхто й ніщо не заважало почуватися справжнім господарем півострова — навіть ті з російських гостей, котрі в колишні приїзди традиційно нагадували «про справжнє коріння великого російського міста», продемонстрували загадкову стриманість. Чи поберегли нерви українського головнокомандувача, чи берегли свої сили для кращої нагоди.

Проте в цій ситуації не варто шукати схожості Леоніда Кучми з Володимиром Путіним, котрий дуже полюбляє бойові винищувачі, підводні човни та псковських десантників. Усе значно простіше і значно складніше... Але спочатку про флоти.

ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ УКРАЇНИ

Українські ВМС є найвідсталішим, з точки зору розвитку й оснащення, видом Збройних Сил України. Як і самі ЗСУ, флот України створювали з уламків Чорноморського флоту СРСР, причому не з найкращих: попри початкову домовленість вищих політичних лідерів поділити флот навпіл, Україні дісталося лише 17,5%. До речі, саме по собі бажання ділити Чорноморський флот, розташований на терені України, досі викликає подив. Багатьом не дає спокою цілком резонне запитання, чому Україні в такому випадку нічого не дісталося від, скажімо, Тихоокеанського флоту, 62% кораблів якого вийшли з українських суднобудівних верфей?

Сьогодні в складі ВМСУ близько 120 плавзасобів, серед яких майже 30 бойових кораблів. Це більш як утричі менше, ніж у нинішньому російському ЧФ, майже вдвічі менше, ніж у Туреччини, і на 50 кораблів менше, ніж у Румунії. В акваторії Чорного моря лише болгарський і грузинський флоти поступаються українському. В українському флоті служить близько 13 тис. моряків і офіцерів.

Але, крім кількісних, є також якісні показники. Левова частка українських кораблів безнадійно застаріла — середній вік корабля українського флоту близько 20 років. Найостаннішим 1992 р. став у стрій «Славутич». І хоча його будували, стверджують фахівці, як морозильний траулер, але вольовим рішенням перефарбований у сірий колір, він опинився в рядах флоту. Експерти наполягають, що в бойовому ядрі військових кораблів ВМСУ з 30 кораблів лише десяток з гаком спроможні виконувати бойові завдання, причому їх не варто порівнювати з сучасними бойовими кораблями, бо таке порів- няння буде далеко не на нашу користь.

Об’єктивно, єдиною можливістю поповнення корабельного складу ВМСУ є добудування бойових кораблів. Сьогодні, за інформацією командуючого ВМСУ віце-адмірала Михайла Єжеля, у добудуванні перебувають чотири кораблі. Це ударний крейсер «Україна» на Миколаївському суднобудівному заводі ім. 61 комунара, корвет із поки що не визначеною назвою на київській верфі «Ленінська кузня» і двоє малих протичовнових кораблів на підводних крилах «Луганськ» і «Львів», що будуються у Феодосії. Цікаво, що ніхто сьогодні вже не згадує про малий десантний корабель на повітряній подушці (що називався «Іван Богун»), хоча спочатку чини в українському флоті були переконані, що продаж двох «Зубрів» Греції (один зі складу флоту й один, що добудовувався для ВМСУ) дозволить побудувати новий «Зубр» і для себе...

Попри святкову заяву міністра оборони Олександра Кузьмука про те, що в Україні створено боєготовий флот, автор хотів би згадати матеріал, надрукований у центральному друкованому органі ЗСУ часописі «Військо України» (№11-12/1999), де після докладного аналізу стану ВМСУ військовий експерт дійшов висновку, що за існуючого підходу держави до свого флоту Україна може залишитися без ВМС уже через 5 років.

Сьогодні національному флоту потрібні нові фрегати й корвети, але це завдання для України поки що непосильне. Один сучасний фрегат коштує близько 170 млн. дол., один корвет — близько 100 млн. дол. Але це лише частина проблеми. На думку головного конструктора Дослідно-проектного центру кораблебудування України Сергія Кривка, головною перешкодою на шляху розв’язання проблем флоту стала відсутність політичного рішення.

«Річ у тому, що створювати національний бойовий корабель самостійно Україна об’єктивно не в змозі — вона практично не випускає військово-морські озброєння. Отже, вона мусить зробити вибір: орієнтуватися на Росію чи на Захід (країни НАТО). Україна робить хорошу гідроакустику, хорошу морську радіолокацію, зв’язок і енергетику для корабля. Але бойовий корабель — це передусім зброя. Сьогодні більшість національних фахівців у галузі військового кораблебудування схиляється до того, що потрібно брати саме західні системи, які за багатьма показниками кращі від російських: компактніші, менш енергоємні, краще захищені від перешкод. Але, у кожному випадку, це має бути політичне рішення, яке ніхто в Україні поки що приймати не хоче. Відсутність або прийняття такого рішення може виявитися одним із ключових моментів, що визначать майбутнє українського військового флоту»,— стверджує С.Кривко. Тут не зайвим буде додати, що хоча ВМСУ ще можуть помірятися з румунським флотом, чітка орієнтація Бухареста на Захід може помітно змінити співвідношення сил на морі вже через кілька років.

Більшість прагматично налаштованих військових не вірять і в необхідність добудування для національного флоту ракетного крейсера. Вже зараз Міноборони заборгувало за його добудування понад 50 млн. грн. (а для добудування корвета на «Ленінській кузні» треба близько 30 млн. грн.). Якби держава могла заплатити борг і відновити заплановане раніше фінансування, наступного року крейсер зайняв би своє флагманське місце, стверджує заступник гендиректора Миколаївського суднобудівного заводу ім. 61 комунара Анатолій Міхельсон. Проте він підкреслює, що «без Росії Україні не справитися». В України немає ударного комплексу «Базальт», немає і морського комплексу ППО С-300. Проте чи потрібно витрачати такі гроші на озброєння, яке, враховуючи реальне місце України на світовій сцені, навряд чи можна вважати адекватним? Чи можна розраховувати, що цей океанський монстр колись вийде в море? І якщо вийде, то які завдання виконуватиме крейсер, призначений для охорони й захисту авіаносців? І хто його заправить? Можливо, американці, які й так забезпечують участь України в ряді військово-морських навчань?

Сьогодні, скоріш за все, уже не буде боїв «флот на флот». Немає сумнівів, що Україні не варто змагатися з Туреччиною, яка тільки до 2008 р. планує побудувати 12 нових корветів (до речі, не виключено, що за українськими проектами та зі значною часткою участі українських технологій). Не варто змагатись і з Росією, котра поставила перед собою інші завдання. Але так само немає сумніву, що Україна повинна мати власний сильний флот, адекватний її амбіціям. Хоча б для захисту своєї морської економічної зони.

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ РОСІЇ

Безсумнівно, присутність 16 тис. військових ЧФ РФ, близько 380 суден і бойових кораблів, 11 нових бомбардувальників Су-24, спроможних нести ядерну зброю (із перспективою появи ще 11 в доступному для огляду майбутньому) давно класифікується в Україні як дестабілізуючий чинник національної безпеки. З багатьох причин.

По-перше, тому, що Київ, через наявність на своїй території військової бази, не може без урахування цього планувати повноцінне співробітництво з НАТО. Не говорячи вже про можливість відкрито заявити про бажання стати членом альянсу. По-друге, тому, що досі, за словами головнокомандуючого ВМФ РФ Володимира Куроєдова, «Росія поки що не готова обговорювати питання контролю над озброєннями ЧФ і її позицію в цьому питанні ще не напрацьовано». А Київ, щоб контролювати власну територію, змушений просити версифікаторів інших країн подивитися, чи немає на російській військовій базі чого-небудь такого. І все тому, що Київ і Москва досі не узгодили дії флоту за надзвичайних ситуацій і при порятунку людей і не визначили, що вважати екстремальною ситуацією для ЧФ, повний вихід російського флоту з-під контролю Києва легалізується так просто, що ЧФ можна вважати вільним у своїх діях. Бо де гарантія, що конфліктна й непередбачувана Росія, якщо вплутається в якусь військову авантюру, не наразить на небезпеку територію України. Не випадково український Генштаб наполягає також на тому, що в разі початку Чорноморським флотом бойових дій усі кораблі російського флоту повинні оперативно залишити севастопольські бухти. Правда, немає ніякої гарантії, що в екстреному випадку командування ЧФ виконає цю вказівку. До всього цього, не зовсім ясно, чому на території України досі працює прокуратура іншої держави. По-третє, тому, що Росія може послати морських піхотинців ЧФ на війну, пардон, для участі в антитерористичній операції, не після консультацій, як наказують базові угоди між Україною та Росією, а просто поставивши Київ перед фактом. Тож немає ніякої гарантії, що по території України після таких рішень не буде завдано військових ударів чи просто не прокотиться серія терористичних актів. По-четверте, тому, що наявність Чорноморського флоту є серйозною перешкодою для розвитку відносин України в рамках ГУУАМ і диверсифікації джерел енергії. І по-п’яте, настрої флоту серйозно впливають і на внутрішньополітичні рішення. Досить часто Київ зіштовхується з конкретними проросійськими сепаратистськими рухами в Криму, що коли й не заохочуються Москвою, то, принаймні, тихо схвалюються.

Навряд чи для кого-небудь буде відкриттям, що основними завданнями ЧФ є контроль над Кримом, створення додаткових важелів для військово-політичного й військово-економічного тиску на Київ, а також перешкоджання розширенню впливу НАТО в Чорному морі й у разі необхідності, забезпечення безпеки транспортування енергоносіїв. Між Києвом і Москвою вже давно йде тиха війна по-слов’янськи за вплив на півострові. У Києві вже давно звикли до інформаційних операцій і просто інформаційного тиску через флот. А безліч проблем, від енергетичної залежності до залежності в одержанні комплектуючих для ЗСУ, зокрема озброєнь для бойових кораблів ВМСУ, дозволяють Москві крок за кроком виторговувати привілеї для ЧФ. Як, приміром, заміну 11 бомбардувальників морської авіації. До честі Києва, російській стороні було недвозначно заявлено, що про «добро» на заміну другої партії літаків можна буде говорити лише після відпрацювання механізмів контролю над усіма озброєннями флоту. Цікаво, що Росія не поспішає будувати нову базу для ЧФ, а либонь, якби вона збиралася залишити Севастополь у намічений термін, то пора б уже підшукувати нове місце.

Складається враження (зокрема, й у зв’язку з перебуванням Л.Кучми на Дні російського флоту), що російські лідери почуваються в Криму вільніше від українських. Приміром, командувач ЧФ Володимир Комоєдов напередодні візиту в Україну російського президента Володимира Путіна стосовно відносин України з НАТО заявив, що «така «гра» не може Росію не турбувати, оскільки подібні ігри «стратегічного партнера» заводять наші відносини в безвихідь». А сам російський президент, побувавши на військовій базі ЧФ у середині квітня, несподівано заявив, що «у збереженні Чорноморського флоту в Севастополі зацікавлені й Україна, і Росія» і що «статус Чорноморського флоту уже визначено, і його зміни не передбачаються». У Києві вже звично мовчки проковтнули заяви...

ПІСЛЯМОВА

У мирний час політики й військові ще можуть виявляти толерантність і обходитися взаємними реверансами і запевняннями про те, що всі проблеми невдовзі буде розв’язано. Безсумнівно, співробітництво на рівні флотів двох держав має розвиватись і непоганою можливістю для цього може стати реалізація турецької ініціативи створення багатонаціонального військово-морського підрозділу. Хорошою практикою стали і спільні збори-походи українських і російських кораблів.

Можливо, український Президент, завітавши на свято ЧФ, зробив ще один крок назустріч розв’язанню проблем флоту, сподіваючись, що він не залишиться непоміченим російськими лідерами. Проте хотілося б, аби цей крок не залишився черговим у серії подібних, що їх можна розцінити як готовність до нових поступок «старшому братові». На жаль, схоже, що саме так розцінили візит Л.Кучми російські мас-медіа, які висвітлювали День російського флоту.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01