ПЕРЕРОЗПОДіЛ «ОБОРОНКИ»

Валентин Бадрак 21 липня 2000, 00:00

Читайте також

Валентин БАДРАК, УНІАН (спеціально для «ДТ»)

Схоже, що на сьогоднішній день визначено ще одну віху в житті національної «оборонки»: 8 й 14 липня ц.р. глава держави підписав два укази, які мають істотно змінити життя українського ВПК і, як наслідок, не обій- ти увагою і торгівлю зброєю. Відповідно до першого документа, який стосується заходів з підвищення ефективності військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, ліквідовано комісію з питань політики експортного контролю й військово- технічного співробітництва України з іноземними державами, яка з лютого 1999 р. займалася питаннями укладання угод у сфері торгівлі зброєю, спецпослугами та продукцією подвійного призначення. Замість названої Комісії при Президенті України тепер організовується Комітет із питань політики військово-технічного співробітництва України з іноземними державами й експортного контролю, який очолив Володимир Радченко, де-юре залишившись завідуючим українським торговельним бізнесом.

Другий президентський указ (відкритий, на відміну від першого), вважають експерти, буде епохальнішим. Відповідно до цього документа, з’явився ще один центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — Держкомісія з питань оборонно-промислового комплексу України, очолена, як і очікувалося, екс-секретарем Ради національної безпеки та оборони України Володимиром Горбуліним. Нагадаємо, що, попри відносну нечисленність таких органів у країні, їхня впливовість незаперечна. Досить згадати їхні назви — ДПА, Антимонопольний комітет, СБУ...

Проте справа зовсім не в тому, чи зможе Володимир Павлович поставити новоявлену структуру в один ряд із новими символами країни, що реформується. Просто, пам’ятаючи про привабливість зброярської справи та про її важливість для окремо взятої новобудови демократії, питання радше в тому, чи відбувся перерозподіл цієї сфери, і якщо так, то в чому причина.

ПРИЙДИ Й ВіЗЬМИ!

Перше рішення Президента вказало, що глава держави не зацікавлений у збільшенні відстані між собою та важелями управління торгівлею зброєю. Досить показовою є часова розстановка в підписанні двох документів. Хоча, на перший погляд, у перетворенні комісії на комітет мало логіки, тепер, незважаючи на рекомендаційний статус рішень комітету, він матиме власний апарат і, скоріш за все, помітно модернізує структуру. До речі, вже сьогодні відомо про бажання певної частини його представників працювати в народженій тиждень по тому Держкомісії. Спостерігачі переконані, що склад голосуючих у цьому органі стане одноріднішим, суперечностей під час обговорення питань, пов’язаних зі збройовими угодами та передачею чутливих технологій, буде значно менше. І все-таки з появи в комітету власного бланка й інших іміджових ознак не випливає, що в будинку на Грушевського помітно прискориться виконання його рішень. Особливо коли новоспечена Держкомісія з цього ж приводу буде іншої думки.

Уже задовго до фактичної появи Держкомісії у владних коридорах звучали пристрасні заклики віддати ВПК в одні руки. Не можна сказати, що Леонід Кучма не зробив цього. Але, подібно до свого далекого тезки зі стародавньої Спарти, у відповідь на прохання віддати ключ від Фермопільських воріт він відповів так само лаконічно: «Прийди і візьми».

Є всі підстави вважати, що в неспокійні часи, які настали для національної оборонки, ніхто в мовчанку не гратиме. На Заході довго дивувалися, як на тлі загальної економічної кризи Україні вдається залишатися в списку лідерів світової торгівлі зброєю. На що завжди з усмішкою відповідали: мовляв, уся таємниця в організації. А сьогодні, навчившись добре торгувати зброєю, торговці раптом виявили, що засіки батьківщини не такі повні, як хотілося б, а багато з того, що є, уже давно нікому не потрібне. А коли й потрібне, то лише тим, кому не можна продавати. За деякими неофіційними даними, за півроку з арсеналів Міноборони продано лише 6,5% річного плану (у Головному управлінні економіки Міноборони цю цифру несамовито спростовують, на жаль, не називаючи інших даних). Враховуючи, що заплановані 845 млн. грн. позабюджетних коштів уже розписано і їх чекають в армії, наче манни небесної, можна зрозуміти занепокоєність тих, хто сподівався за рахунок позабюджетних надходжень модернізувати зброю (як не крути, на 158 млн. грн., прописаних рядком держбюджету на модернізацію, реально ЗСУ не розженуться). Про зброю нового покоління вже ніхто й не згадує. Проте все цілком закономірно — попит на стару зброю катастрофічно падає. Крім того, дуже активно почали збувати свої старіючі арсенали країни Східної Європи, скидаючи ціни мало не на порядок. Приміром, Чехія зуміла нав’язати сотню старих танків Т- 55 Ємену, Білорусь у терміновому порядку готує за кордон солідну партію танків Т-72 тощо. Хто добре знайомий із відомчою кухнею, не виключає: якщо під кінець року мало що зміниться, для виконання плану можуть вдатись і до вольового рішення продати що-небудь таке, що не вписується в облюбований термін «надлишкове озброєння». Приміром, мобільні ЗРК «Бук» (які вже колись хотіли придбати американці) чи крейсер «Україна». Про нього навіть дехто в лампасах з будинку на Повітрофлотському проспекті каже, що він стане лише зайвим тягарем для українського флоту. По-перше, в Україні немає відповідних морських озброєнь: а якщо Київ за кілька років переговорів не розв’язав проблему придбання в стратегічного партнера на Сході комплектуючих для С-300, то принаймні наївно думати, що Москва з радістю забезпечить український крейсер ударним комплексом «Базальт» і ракетами до нього. А стосовно покупців, то, як подейкують, із Делі чи Пекіном можна було б домовитися...

Є дані також про те, що з’явилися пробоїни й у самих торговців зброєю. Поки що пошепки, але вже говорять, що аналіз результатів торгівлі військовою продукцією за першу половину цього року виявився не таким вражаючим, як торік. Коли ж лідерам держави ще раз обережно нагадали, що військово-технічне співробітництво — це не тільки продаж зброї, тиск корифеїв оборонки й було реалізовано у формі Держкомісії...

ЯК ДОБРЕ БУТИ РЕЖИСЕРОМ... ЯК ВАЖКО БУТИ РЕЖИСЕРОМ...

Безсумнівно, народжена революційною ситуацією в оборонно-промисловому комплексі, Держкомісія задумана як потужна авторитетна структура. Статус її керівника дуже схожий на становище російського віце-прем’єра з питань ВПК Іллі Клєбанова. Стосовно апарату Держкомісії, то, як очікується, його чисельність може сягнути 70—100 чоловік, а серед заступників голови цієї структури можуть з’явитися такі знайомі в зброярському бізнесі люди, як Олег Урусський, Володимир Чумаков і звільнений недавно з Міноборони Анатолій Довгополий. По суті, якщо голова Держкомісії може скликати під дахом внутрішньокомісійної колегії міністрів економіки, оборони й фінансів, голову Держкомітету промислової політики, директора Національного космічного агентства та президента Національної академії наук (останнього, правда, за його згоди), а також коли до цього додати, що рішення Держкомісії обов’язкові для виконання всіма органами виконавчої влади, то стає ясно, що володіння її глави досить великі. До речі, не тільки для того, щоб відроджувати ЗПК, а й для того, щоб серйозно впливати на зброярський бізнес. Об’єктивно Володимир Павлович не може не цікавитися цією делікатною сферою. І не тільки тому, що вона йому добре знайома, а він сам не гірше знайомий її сьогоднішнім керівникам. Просто для будівництва ЗПК йому будуть потрібні гроші, причому чималенькі. Розраховувати на бюджетні кошти не доводиться й навряд чи доведеться в досяжному для огляду майбутньому. Особливо коли пригадати заяви Президента під час спільного засідання Ради регіонів і Кабміну про те, що з початку року недоїмка в держбюджет збільшилася на 23%, а розрив між доходами й видатками бюджету може сягнути аж 3 млрд. грн. Крім того, у самому указі глави держави недвозначно вказано, що одним із завдань нової структури є «розвиток військово-промислового й військово- технічного співробітництва, підготовка й підписання міжнародних угод із цих питань». Питання лише в тому, як тлумачити написане.

Сьогодні цілком очевидно, що в гонитві за довгим доларом на ринку озброєнь українські лідери прогледіли питання розвитку оборонної промисловості й саме це стане визначальним у роботі нової Держкомісії. Очікується, що найважливішим напрямом буде розвиток військово-промислової кооперації з максимальною кількістю іноземних партнерів, зокрема й у царині впровадження високотехнологічних проектів. Справою державної ваги може стати і проведення інвентаризації критичних технологій, форсоване оформлення до визнаних світових стандартів найперспективніших з них — іншими словами, формування сучасної системи трансферу технологій і забезпечення ліцензійної торгівлі товарами військового призначення. Ну і, звісно, забезпечення якісних розробок у кількох галузях, де Україна ще впевнено почувається попереду.

На сьогоднішній день чітко не визначено, у якому напрямі розвиватися оборонці, не зрозуміло, яким чином підтримувати перспективні підприємства. Як закрити безнадійні? Приміром, чи потрібно купувати для рідної армії танки? Адже в штабі озброєння стверджують, що вони ЗСУ не потрібні! У планах заходів щодо виконання доручень Президента України вказувалося на необхідність виготовити десять нових машин Т-84 для ЗСУ до кінця 1999 р., 40 таких самих танків — до кінця 2000 р. і ще 40 — до кінця 2001 р. Навряд чи варто запитувати про виконання доручення...

Фахівці вважають, що програма розвитку озброєнь і військової техніки, яка має стати базою для розвитку військової промисловості на найближчі 10—15 років, мусить неодмінно пройти у Держкомісії тест на придатність. Коли так, надій на те, що її затвердить Рада національної безпеки та оборони України у вересні, як хотілося Л.Кучмі, мало. До цього можна додати, що поява в складі Держкомісії колишнього заступника міністра оборони з питань озброєнь Довгополого, котрий, за словами одних — «пішов без бою», а за словами інших — «відпущений з миром», може також позначитися на швидкості прийняття програми. Тим паче, що сам міністр оборони цього тижня відзначив: «Я не бачу, щоб визначальна й видатна роль у розробці програми належала пану Довгополому. Це труд багатьох професіоналів, передусім Генерального штабу».

Сама торгівля військовою продукцією давно вимагає добрячих фінансових вливань у розвиток нових напрямів. Яскравим прикладом «результативності» періоду, який засвідчує нездатність держави інвестувати збройові проекти, виявилася поразка Ан-70 у Європі. З іншого боку, саме провал програми військово-технічного співробітництва з Європою в галузі авіабудування став тим потрясінням, після якого кожен слов’янин починає дуже інтенсивно діяти. До речі, Держкомісії доведеться ще докладно розібратися в необхідності угод про військово-технічне співробітництво, багато з яких виявилися декоративними. На сьогодні тільки міжурядових угод України з іноземними державами про військово-технічне співробітництво понад три десятки. Але з цілою низкою країн далі паперових домовленостей справа не пішла. Та ж таки ПАР підписала угоду в надії відремонтувати військовий корабель, колись випущений на херсонському заводі і куплений на початку 90-х. Проте, дізнавшись після підписання документа про неспроможність виробничих потужностей українського підприємства задовольнити вимоги, замовник почав скептично ставитися до подальшого розвитку ВТС. Інший приклад із цієї сфери: Ізраїль, який із зрозумілих причин має подібну інтелектуальну базу, є стратегічним партнером Туреччини (яка надзвичайно цікавить Київ) в області ВТС, розглядається як альтернативний Росії партнер по модернізації парку бойових літаків ВПС України і, нарешті, який наполягає на підписанні угоди у сфері ВТС, чомусь не знаходить відгуку з боку Києва.

Ні в кого немає сумнівів, що потрібно реанімувати ВТС і військово-технічну кооперацію з Росією. Зосередитися обом сторонам заважає політика. Плюс газові борги України та борги Росії українським оборонним підприємствам. Тільки по Ан-70 російська сторона винна близько 50 млн. дол. То чи не краще Україні одержати борг за майбутні Ан-70, приміром, новими літаками Су-30МКІ, МіГ-31 і модернізувати засоби ППО. З огляду на те, що на 90% АНТК ім. Антонова самостійно реалізує цей проект. Держкомісії, мабуть, доведеться відповісти й на такі запитання.

Але це лише частина проблем, бо вельми важливим залишається питання, чи відбудеться реальний перерозподіл впливу на сферу торгівлі зброєю. Як вважають одні фахівці, він уже відбувся, і новим куратором зброярської справи знову став Володимир Горбулін. Інші впевнені, що дві структури можуть працювати як завгодно довго, не заважаючи одна одній, оскільки сфери їхньої компетенції мало перетинаються. Найобережніші пропонують почекати, поки не будуть відомі склади двох структур.

Де-юре поки що все залишається, як і раніше. Чи надовго? Є думки, що незабаром президентський комітет і Держкомісія зіллються, або щось одне поглине інше. Тоді важелі пульту управління все-таки опиняться в одних руках.

ІІ
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96