Прощавай, реформо?.. Команда президента і мери розійшлися в поглядах на місцеве самоврядування

Поділитися
Відповіді на суперечливі запитання ми шукали в рамках чергового круглого столу в Асоціації міст України. Охочих висловитися виявилося більше, ніж зазвичай.

Країна вирує під напором президентських ініціатив. Причому новий проект закону про Кабмін поки не став найгарячішою точкою цього вирування. Позаяк прем’єр, про всяк випадок заявивши, що БЮТ підтримає будь-які законодавчі новації президента, як і парламент, узяла тайм-аут. Однак державний двигун таки може закипіти в іншому не менш знаковому місці — по лінії зіткнення державної машини з органами місцевого самоврядування. І мери охоче висловлюються з цього приводу. І їм поки охоче надають трибуну. Зокрема й парламентську. Недавня нарада спікера з керівниками міських громад — підтвердження цього.

Отже, може видатися, що в суспільстві розгорнулася відверта й публічна дискусія стосовно подальшої долі місцевого самоврядування в Україні. Проте ця дискусія наштовхує щонайменше на три приховані від сторонніх очей питання.

По-перше, чому команда президента пішла на публічне обговорення законопроектів лише тоді, коли вони опинилися вже в парламенті, а не на стадії їхньої підготовки в СП? А либонь ще в грудні глава держави укотре пообіцяв занепокоєним долею муніципальної реформи мерам звіряти свої годинники виключно за «місцевим часом».

По-друге, чому до законопроекту все ж таки потрапили статті, котрі на стадії обговорення в робочій групі категорично відхиляла Асоціація міст України? Зауважимо, ще тоді мери угледіли в них спробу зміцнення президентської вертикалі влади, а ніяк не місцевого самоврядування.

По-третє, чи не виявиться вся ця гучна посткампанія з обговореннями та круглими столами таким же прикладом лицемірства влади, який вона продемонструвала стосовно місцевого самоврядування 2004 року? Якщо пам’ятаєте, тоді парламент проголосував за партійні списки саме після того, як п’ять тисяч представників місцевого самоврядування на великому хуралі в палаці «Україна» одностайно не підтримали пропорційну виборчу систему на місцевому рівні.

На ці та інші запитання ми шукали відповіді в рамках чергового круглого столу в Асоціації міст України. Охочих висловитися, а особливо відразу після зустрічі з Арсенієм Яценюком, так би мовити, прямо з жару, виявилося більш, аніж зазвичай. Отже, радникові президента України, одному з авторів законопроектів про внесення змін до законів про місцеве самоврядування та державні адміністрації Анатолію Ткачуку опонували відразу шість (!) міських голів — Михайло Добкін (Харків), Євген Карташов (Запоріжжя), Геннадій Минаєв (Суми), Володимир Сальдо (Херсон), Володимир Чайка (Миколаїв), Микола Федорук (Чернівці), а також виконавчий директор асоціації Мирослав Пітцик.

Треба сказати, що навіть за такого, м’яко кажучи, не зовсім паритетного розкладу сил, влаштований бій думок (до честі Анатолія Ткачука) нерівним назвати важко. Вже бодай із тієї причини, що логіки в його словах виявилося досить. Однак, чи не скористаються чітко вивіреною аргументацією автора законопроектів на догоду своїм одномоментним політичним амбіціям ті, хто вже не раз демонстрував у цьому свою віртуозність?

Анатолій Ткачук: «Сьогодні в деяких містах людей потрібно захищати від місцевого самоврядування»

«ДТ» — На момент внесення президентських законопроектів у парламент і ви, Мирославе Васильовичу, і ви, Анатолію Федоровичу, брали досить активну участь в обговоренні проблем місцевого самоврядування і начебто казали про те ж саме: про продовження політичної реформи на місцях, децентралізацію влади, поділ повноважень... То що ж сталося? Яка кішка пробігла між Асоціацією міст і секретаріатом президента?

Мирослав Пітцик
М.П. — У цьому самому кабінеті ми й починали роботу над законопроектами. Анатолій Федорович досить професіонально аналізував проблемні точки у взаєминах між місцевою владою та громадою, між радою та головою, між мерами та державними адміністраціями. Завданням нашої групи було саме розібра­тися в цих проблемах. На жаль, нам не вдалося цього зробити. Чому? Мо­жу лише припустити, що, напевно, були певні установки з боку секре­таріату. Адже з останньої версії законопроекту про місцеве самоврядування, де з’явилися статті 59 і 59-1 і де обійшлися без нашої участі, стало очевидно: на порядку денному — ескалація чергового конфлікту між місцевою владою та державними адміністраціями.

Згоден, що сьогодні існує дуже багато проблем у взаєминах між державними адміністраціями та обласними радами. І їх справді потрібно знімати. Але рівняти при цьому під одну гребінку все місцеве самоврядування, вирішивши, що відтепер усі його акти можуть ветуватися державними адміністраціями, — нонсенс!

Інша річ, якби були чітко розділені повноваження між місцевою та центральною владою, і державні адміністрації мали лише наглядові функції, як у Європі. На сьогодні ж створилася така ситуація, коли дві команди — місцева влада та державні адміністрації — фактично грають на одному полі, і одна з команд раптом набуває прав суддівства. Результат за таких обставин відомий. І він завжди буде на користь державних адміністрацій, котрі в результаті можуть узагалі дискредитувати ідею місцевого самоврядування.

Друга норма, що викликає великі сумніви, — реєстрація законодавчих актів у Мін’юсті. Особливо непокоїть це стосовно малих міст і сіл, які зобов’язують надавати інформацію на магнітних носіях, щоб її можна було відразу внести в базу даних. Однак, панове, в Україні державної інформаційної мережі не існує! Через що у нас уже є одна проблема, пов’язана з тендерним законодавством, де працює приватна інформаційна мережа. У земельному законодавстві реєстрація актів також віддана в приватні руки. Те ж саме відбувається і з майном. Тобто приватні структури на цьому рівні відчули можливість гарних заробітків, але при цьому не відчули ніякої відповідальності. То давайте їм ще й усі акти місцевого управління віддамо!

Загалом, це два основні моменти, через які ми і розкололися.

— А коли ви обговорювали документ на робочій групі, пункт щодо узгодження актів там був?

М.П. — Був, але ми категорично наполягали на його вилученні із законопроекту.

Анатолій Ткачук
А.Т. — Мирославе Васильовичу, а ви не хочете згадати, що у ВР попереднього скликання перебував внесений Кабінетом Януковича законопроект, який значно жорсткіший від запропонованого президентом. І там був введений не заявницький принцип реєстрації органами юстиції, а дозвільний. Коли якийсь зачепилівський районний відділ юстиції на свій розсуд реєструє або не реєструє всі рішення місцевого самоврядування. Але тоді всі чомусь сиділи й мовчали. І якби парламент не був розпущений, то закон ухвалили б.

Г.М. — Знаєте, це нагадує приказку: якби не ми, то вас убили б, а ми все ж таки пощадили… Попустили трохи… Чи не здається вам, що це дещо дивний підхід?

А.Т. — Не попустили, а запро­понували зовсім інший принцип.

— Перш ніж ми дізнаємося суть цього принципу, дозвольте у вас, Мирославе Васильовичу, уточнити: чому асоціацію в результаті не підтримав профільний парламентський комітет, котрий, до речі, очолює ваш «лобіст» Олександр Омельченко? Почесний президент асоціації особисто запевняв «ДТ» у тому, що законопроекти СП, які не відповідають ухваленій і ратифікованій Україною Євро­пейській хартії місцевого самоврядування, комітет не пройдуть?

М.П. — На жаль, співвідношення голосів у комітеті склалося так, що ветувати законопроекти було нікому. Омельченко залишився в меншості. Проте депутати комітету з питань будівництва та ЖКГ не підтримали ці статті й рекомендували ВР виключити їх із документа.

— Тепер ваша версія, Анатолію Федоровичу, як одного з авторів і ідеологів законопроектів.

А.Т. — Відразу хочу сказати, що ніякого розколу між нами немає. І не треба журналістам намагатися навішувати такі ярлики. Йде нормальний процес обговорення. Для глибшого розуміння пропоную дати відповідь усього на два запитання: чому з’явилися ці законопроекти? Що вони дають суспільству?

Отже, відбулися вибори 2006 року. Чудово... Харківська обласна рада ухвалює рішення про порядок реалізації позаблокового нейтрального статусу України на території Харківської області; Миколаївська міська рада ухвалює рішення про територію, вільну від НАТО; Київрада скасовує рішення своїх попередників 2002 року щодо інвестиційного проекту вартістю 600 мільйонів... І таких прикладів по Україні досить. А подивіться на деякі села під Києвом. Там справжня різанина йде! Понавибирали по дві ради, два виконкоми. І держава туди не може втрутитися. Отже, створилася ситуація, коли в деяких містах і селах потрібно захищати людей від місцевого самоврядування.

— Тобто ви хочете сказати, що основною причиною, яка посприяла появі на світ цих законопроектів, стала не зовсім адекватна нормотворча діяльність місцевого самоврядування після виборів 2006 року?

— Цілком правильно. Причому рішення приймаються такі, що апріорі не можуть бути здійснені. Однак ці кроки розвалюють єдине правове поле держави.

— Ну, припустімо, це зустрічний процес — держава не менш активно поводиться на цій слизькій доріжці.

А.Т. — Проте є ще економіка. Сьогодні, приміром, голова Одеської обласної ради намагався переконати громадськість у тому, що зростання кількості чиновників в апараті його ради — це добре. Але дозвольте спитати, як бути з витратами на управління, які теж зросли? І чому, власне, витрати на управління зросли, коли повноваження залишилися тими ж?

(Ми навмисно не стали збивати із думки Анатолія Федоровича, однак вважаємо, що в контексті сказаного буде справедливо згадати і про збільшення витрат на апарат Кабміну (плюс 128 млн. після прем’єрських кадрових чисток і скорочень), а також Державного управління справами (плюс більш як півмільярда після довгих розмов президента про потребу ліквідувати депутатські пільги. — Авт.)

Присутні й інтереси громадян. Справді, в Україні немає єдиної дер­жавної інформаційної мережі. І що, тільки через це ми не будемо реєструвати акти місцевого самоврядування? Але хто тоді дасть відповідь громадянам у тому ж Броварському районі, в яких на руках рішення сесії на одну й ту ж земельну ділянку? Як у такому разі держава може захистити інтереси своїх громадян? Тільки через реєстр усіх актів, що приймаються місцевими радами.

Микола Федорук
М.Ф. — Давайте не будемо забувати, багато людей не хочуть, щоб їхні прізвища й особисті дані вільно фігурували на сайтах і піддавалися розголосу. До речі, закон це забороняє. Як із цим бути? Можливо, і тут треба знаходити якийсь баланс і зміну акцентів.

А.Т. — Баланс може бути лише в чіткому контролі й прозорості. Саме тому я наполягаю, що державна реєстрація всіх актів місцевого самоврядування має бути. І сперечатися з цим те саме, що сперечатися з Консти­туцією.

М.П. — А ніхто й не сперечається, питання лише в тому, хто й у якій формі має здійснювати цей контроль? Особливо в ситуації, коли повноваження не розведені, й команди місцевої влади та держави продовжують грати на одному полі за наявності суддівського свистка в держави.

А.Т. — Стаття 144 Конституції говорить, що рішення органів місцевого самоврядування, які не відповідають Конституції або законам України, призупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

— Дуже широка формула.

А.Т. — Справді, у будь-який час, з огляду на конституційну норму, дер­жава може призупинити рішення органу місцевого самоврядування.

Г.М. — Через прокуратуру.

А.Т. — Нехай буде вам відомо, добродії, що в жодній із європейських країн прокуратура не має функцій загального нагляду. І відповідно до Конституції України вона також не має таких функцій. І не питання прокуратури контролювати акти органів місцевого самоврядування. Для цього є інша стаття Конституції — 119-а, де написано, що місцеві державні адміністрації на відповідній території зобов’язані забезпечити виконання Конституції, законів, актів президента, законність, правопорядок і дотримання прав і свобод громадян. От вам і пряма компетенція місцевої державної адміністрації.

При цьому ми запропонували найліберальнішу та найм’якшу форму такого контролю. На те, щоб призупинити акт адміністрації, дається п’ять днів. Якщо цього не сталося, акт чинний. І якщо ви хочете його скасувати — тільки в загальному порядку, як усі громадяни. У Польщі, наприклад, якщо воєвода призупинив акт і відправив назад, орган місцевого самоврядування вже тільки через суд може оспорити рішення воєводи.

Та й повірте, не кожен глава адміністрації зважиться серйозно щось призупиняти. Адже тут передбачається не просто припинення акта, а звернення до суду. Насправді такий захід потрібний і для того, щоб почати переведення місцевих державних адміністрацій до функцій нагляду, контролю та координації діяльності виконавчих органів територій. Тому даний закон не можна розглядати окремо від закону про внесення змін до закону про місцеві державні адміністрації, де зроблено дуже важливий крок на шляху професіоналізації місцевих державних адміністрацій. Губернатори не повинні бути політичними фігурами. Це апріорі державні службовці, яких треба призначати з резерву на певний строк. При цьому не пов’язаний з каденціями президента, парламенту чи відставками Камбіну.

Я переконаний, що законопроекти ніяк не погіршать ситуацію місцевих міських голів. І якби мери спробували подивитися на проблему глибше, вони визнали б це.

Припускаю, що сьогодні може бути створена така ситуація у ВР, що ці закони не будуть ухвалені. Тоді буде прохання до КС про тлумачення ст. 144 частини 2 Конституції. Чим це закінчиться? Тим, що КС не звузить до одного-двох днів можливості призупинення акта, а залишить за державою право призупиняти акти коли їй забажається.

— Звучить як погроза.

А.Т. — Як даність. І тоді станеться повний параліч місцевого самоврядування. Тому що цікава нам норма записана в Конституції некоректно.

Геннадій Минаєв: «А може, для початку визначимося, куди йдемо, панове?
До президентства чи парламентаризму? »

Геннадій Минаєв
Г.М. — Хочу внести ясність. Беручи до уваги аргументи сторони-опонента, зазначу, що ми сьогодні не знаємо, в якій державі живемо. І не уявляємо собі, в якій державі хочемо жити. От президент вважає і, напевно, правильно робить, що ми живемо в президентській державі й будуємо президентську республіку. Тоді з цієї позиції всі кроки секретаріату цілком виправдані й логічні. Напевно, Олександр Мороз до певного часу вважав, що ми будуємо парламентську республіку, і всі його дії були на це спрямовані. Врешті-решт первинне саме те, що ми будуємо. Коли це парламентська республіка, то всі сьогоднішні ініціативи нікуди не годяться. Коли президентська, то тоді потрібні певні нормативні акти ВР, скасування політреформи тощо. Де чесна й відверта відповідь на ці питання? Я вас прошу, Анатолію Федоровичу, і всіх присутніх аналітиків та практиків, відповісти мені на запитання: яку дер­жавну модель будує Україна? Тільки тоді ця дискусія може мати якійсь сенс.

А. Т. — Я не зовсім згоден із такою постановкою питання. Насправді немає ніякої різниці, яку модель будує Україна — парламентську чи президентську. Тому що контроль актів місцевого самоврядування — це всього-на-всього дотримання норм конституційності й законності за будь-якої системи. У Польщі парламентська республіка, але там воєвода контролює місцеве самоврядування вдесятеро жорсткіше, ніж у нас записано. У Франції модель ближча до президентської — там префект жорстко відстежує ці процеси. В Італії — парламентська республіка, там такими повноваженнями наділений урядовий комісар. Насправді потрібно усвідомити, що є окремо самоврядування, а що є державна виконавча влада. І ця аксіома правильна за будь-якої політичної моделі.

— Тож і використовували б її у своїх законопроектах! Підсилили контроль? Тоді розведіть повноваження. Зробіть так, щоб не сміялася Європа з нас, коли глава державної адміністрації раптом наміриться скасувати рішення сесії, яке йому згідно з чинним законодавством треба виконувати. Через власний виконком.

А.Т. — Насправді на найнижчому рівні повноваження вже давно розведені. Проте в дрібних населених пунктах рада більшість повноважень просто змушена делегувати державним адміністраціям. Візьміть, наприклад, село, в якому живе 500 осіб. Навряд чи там можна створити комунальне підприємство, здійснити архітектурний нагляд чи зібрати містобудівну документацію. Для того щоб ці повноваження реалізовувати, потрібен певний людський і фінансовий ресурс.

— Ви зараз говорите про потребу проведення територіально-адміністративної реформи?

А.Т. — Так. Що ж стосується розведення повноважень на рівні області між державними адміністраціями й обласними радами, то норма, яка підтверджує, що в ради немає власного виконавчого органу і тому вона делегує ряд своїх повноважень адміністрації, записана в Конституції. І змінити ситуацію можна лише шляхом внесення до неї певних поправок.

Напевно, логічніше було б спочатку внести зміни до Конституції, розпочати адміністративну реформу й тільки потім ухвалювати такі законопроекти. Але ж бажання реформувати місцеве самоврядування було в політиків завжди. Що, проте, не заважало їм після якихось кулуарних домовленостей спочатку прийняти Конституцію в 1996 році без врахування інтересів місцевого самоврядування, потім у 2005-му проголосувати проект Мороза, який був перекручений і перероблений настільки, що взагалі перестав мати щось спільне з розвитком місцевого самоврядування, створюючи парламентську вертикаль рад із ВР на чолі. Були й інші спроби. Результатів не було. Тому що в прагненні зробити один глобальний крок, ми в результаті не робимо нічого.

От поки ми з вами розмовляємо за круглим столом, Севастопольська рада оголосила територію міста вільною від НАТО.

М.П. — Анатолію Федоровичу, давайте все-таки будемо до кінця відвертими й визнаємо, що розвести повноваження на рівнях «обласна дер­жавна адміністрація — районна адміністрація — орган місцевого самоврядування» можна було б уже й цими законами. Адже в Конституції повноваження не виписані. Вони виписані в законі про місцеве самоврядування. Питання — як виписані? Дублюються на всіх рівнях, не розмежовують сфер впливу, породжуючи хаос, плутанину, конфлікти, а отже, чудовий грунт для зловживань як із того, так і з другого боку. І при такому розкладі віддавати одній зі сторін можливість суддівства, м’яко кажучи, не зовсім етично.

Євген Карташов
Є.К. — Гаразд, припустимо, що президент раптом щиро вирішив рятувати громадян від сваволі місцевого самоврядування. Але в держави й сьогодні є достатньо важелів. Уже є чіткий механізм контролю. І ним можна було б вміло користуватися до внесення потрібних змін до Конституції, щоб потім піти ще далі. Як ми нині працюємо? Сесія ухвалює рішення. По-перше, мер вправі на нього накласти вето.

— У нових умовах, коли мер формує в раді більшість, ефективність використання цього контролюючого важеля сильно перебільшена.

Є. К. — Згоден. Та є ще прокурор, який вправі накласти своє вето. І рішення повторно виноситься на сесію.

— Наприклад, у Києві за ці рішення традиційно голосують знову.

Є. К. — Якщо протест прокурора відхилено, він подає позов до суду.

— Теж рідкісний випадок. До того ж коли зважити, на які подвиги в рамках судових рішень здатна наша Феміда. Тому в питанні потреби налагодження дійового механізму контролю на місцях із паном Ткачуком не можна не погодитися.

Михайло Добкін
М.Д. — Так, може, варто почати з реформування правоохоронної та судової системи, які давно розвалили? І зазначу — не ми.

Є.К. — Ви поговоріть із губернаторами. Вони вже сьогодні кажуть, мовляв, усе, хлопці, відтепер командувати парадом будемо ми. Призначати будемо ми. Затверджувати будемо ми. Ну, про що тут можна говорити?.. Всі сьогодні й думати забули про якісь вигоди для держави. Пам’ятають лише про потребу якнайкраще закріпити владу за одними, другими чи третіми.

В.С. — Ми, взагалі-то, зараз розмовляємо про систему державного управління через різні гілки влади. Гаразд, посилюємо контроль місцевого самоврядування з боку державних адміністрацій. Тоді до чого тут екологічний інспектор, працівник СБУ і ще безліч контролерів на одну душу? Це, по-перше.

По-друге, виникає і ще одне запитання. А хто, власне, буде контролювати префекта, губернатора чи голову адміністрації? Йдеться в сьогоднішніх умовах про суб’єктивізм. А суб’єктивізм полягає ось у чому. Губернатор, панове, суто фізично не зможе за п’ять днів старанно проаналізувати всі акти. Сотні актів. Тому що їх видають і сесія, і виконком, і міський голова… Це потрібно створити цілу юридичну службу, набрати додатковий штат…

— Або підходити до питання вибірково. Що в ринкових умовах — найнадійніша річ.

Володимир Сальдо
В.С. — Тому й ухвалюються такі рішення.

В.Ч. — Цікаво, а чому президент не вніс у парламент не менш важливий законопроект про скасування пропорційної виборчої системи на місцях? Це до запитання — куди йдемо? Адже концептуальна заковика — місцеві вибори за партійними списками.

З одного боку — мер. Коли він не в партії — пиши пропало! Його, звичайно, може підтримати якась із них, проте якщо він погодиться служити вірою й правдою чи коригувати якісь питання в бік інтересів цієї партії. А якщо не погодиться? Та дві третини голосів ради легко можуть перебороти його вето. Це по-перше. А по-друге, на такий відкритий конфлікт зважуються далеко не всі мери. Я хочу сказати про незахищеність міських голів від власних рад. А також від наглядових органів, від прослуховувальних пристроїв, які я буквально вчора знайшов у себе в кабінеті. А тепер ще й від додаткового контролю. Хочеться зрозуміти сенс усіх цих відносин і змін.

З другого боку — рада. Сьогодні в нас обласні та районні ради обрані антиконституційно. Вони мають представляти спільні інтереси громад. А там 90% — жителі обласного чи районного центру. Про які інтереси громад тут може взагалі йтися?.. І це теж тенденція.

М.Ф. — Насправді мотиви авторів законопроектів зрозумілі. І я згоден із тим, що коли діяти в такому ключі, то завтра якась міська рада прийме рішення, що сонце сходить десь на півночі. Однак законодавство треба регулювати так, щоб захистити суспільство як від неадекватного мера чи ради, так і від нерозумного чи заангажованого губернатора.

До того ж навіть при найпросунутіших законах завжди знайдуться люди, здатні прийняти якусь дурницю. І саме це не дає законодавцям права шляхом півзаходів реагувати на ситуацію, що склалася в місцевому самоврядуванні.

Здається, останніми роками ми справді вирішуємо тільки приватні питання. І не вирішуємо головних. До того ж є ще один факт, який ставить під сумнів щирість, ні, не розробників законопроекту, які, можливо, й мають слушність, обстоюючи необхідність хоч якихось кроків уперед, а президента.

Микола Федорук: «Якщо вже півтора року влада не хоче скасовувати корупційний закон про тендери, від якого країна стогне, то про що ми тут узагалі говоримо?»

М.Ф. — Сьогодні на координаційній раді вперше відбулася досить відверта розмова. Я вже, мабуть, можу себе зарахувати до штатних промовців на тему тендерних закупівель. Усім відомо, що й «Дзеркало тижня» давно і довго займає в цьому питанні об’єктивну принципову позицію. Панове, якщо ми вже півтора року не можемо скасувати найкорупційніший закон у державі, від якого країна стогне, то про що ми тут із вами взагалі говоримо?

Я ще раз хочу публічно заявити, що ми за громадський і державний контроль у сфері державних закупівель. Однак не можна ж доводити все до абсурду! У містах скоро перестануть годувати немовлят дитячим харчуванням, тому що діє таке законодавство.

І в цій ситуації дозвольте запитати вас, Анатолію Федоровичу: а чому секретаріат президента досі не звернувся в КС по тлумачення конституційності цього закону? НКВС, по-моєму, не мав таких прав, які мають сьогодні деякі громадські організації і Тендерна палата. А ми тут вишукуємо якісь частковості, деталі, кроки рахуємо…

— Анатолію Федоровичу, справді, скажіть нам, чому досі живе закон про тендери?

А.Т. — Я давно цим не займаюся. На етапі, коли писали перший закон, я зі своїми колегами готував переклад його європейського аналога. Тобто закон редакції 2004 року — це копія європейської директиви, за винятком одного нюансу. Тоді ми не змогли переконати депутатів у необхідності розділу, який стосується соціальних послуг зі спеціальними процедурами. У Європі це все є. Закон тоді прийняли, створили методики, почали працювати єдині тендерні комітети… Потім я відійшов від цих справ. Однак підійшли інші і, мабуть, побачили, що там можна добре заробити. Сьогодні це справді велика проблема.

М. Д. — Тоді давайте говорити про тенденції. П’ятого грудня, напередодні Дня місцевого самоврядування, ми зустрічалися з президентом. Висловили всі точки зору з приводу тендерних закупівель. Він нам обіцяв, що розбереться і покарає винних. У результаті що? Результату немає. Понад те, його варіант законопроекту виявився ще гіршим за чинний. Далі. Ми зустрічаємося з прем’єр-міністром у Дніпро­петровську, де їй прозоро натякнули, що вся країна знає, що за цим стоїть дехто з її соратників. «Усіх покараю! — сказала Юлія Володи­мирівна. — Усе поламаю, я знаю все, для бандитів більше дахом не буду...» І що? Нічого. Сьогодні зустрічаємося зі спікером і йому кажемо про те саме. А він у відповідь — мовляв, навіть не просіть, ви ж знаєте, хто за цим стоїть...

Тому важелі впливу є. І їх можна задіяти. Було б бажання. Те ж, що пропонує СП у формі своїх законопроектів, — не що інше, як спроба взяти все, що коїться на місцях, під свій особистий контроль. Не більше того. Якби було інакше, то й закон про тендери давно б скасували, і бюджетна політика стала б іншою, і контроль посилювали б паралельно з розведенням повноважень...

Проте є і ще один важливий момент. На сьогодні місцева влада з деяких питань виявилася набагато сильнішою, ніж представники виконавчої вертикалі на місцях. І можна стверджувати, що тільки завдяки місцевій владі — поганій чи хорошій, чесній чи нечесній — країна втрималася на плаву в момент затяжної політичної кризи.

Мирослав Пітцик: «Тенденція одна: жорстка централізація влади»

— Ваші прогнози, панове.

М.Д. — Згадайте, щойно заради політичної доцільності та припасування Конституції під конкретні персоналії влізли в державне будівництво, вся державна влада повалилася: прем’єр і президент розпочали фізичні вправи — перетягування владної ковдри на себе. Повірте, щойно влізуть у місцеве самоврядування — буде те ж саме.

Володимир Чайка
В.Ч. — Сьогодні чимало політичних сил уже готуються до дострокових виборів на місцевому рівні. Ось якби президент узяв на себе відповідальність і заявив, що хоча б до 2010 року жодних струсів на місцевому рівні не буде…

— Ви хочете, щоб вам дали спокій і просто не чіпали?

М. Д. — Нехай чіпають. Але тільки після внесення змін у Конституцію і нового закону про вибори, із використанням мажоритарних округів. Тоді вже стане зрозуміло, куди йде країна.

М.П. — Якщо дивитися на законопроекти, які ми обговорюємо, у контексті змін, що відбуваються в дер­жаві, то напрошується дуже гіркий висновок: усі останні роки спостерігається жорстка тенденція до централізації влади. По-перше, це дуже відчутно у фінансах. По-друге, держава встигла прибрати до рук муніципальні землі, дозволивши їх продавати. Є в держави і ще одна показова ідея — підім’яти під себе БТІ, знову-таки створити приватну мережу і впливати на вирішення питань власності.

Тобто все те, на чому можна заробити, держава забирає собі, решта — містам. Зокрема соціальні програми, відомчий фонд після дерибану підприємств тощо. І тепер на цьому, м’яко кажучи, зовсім не безхмарному тлі як завершальний акорд з’являються зміни до закону про місцеве самоврядування. У цілому, звісно, хороші зміни, за винятком усього однієї норми, яка спровокує черговий конфлікт і узалежнить місцеве самоврядування від державної вертикалі.

А.Т. — Скажу вам відверто: тенденція до централізації справді є. Однак її ініціатором завжди був, є і залишатиметься уряд. Згадайте закон Кабміну, про який я вам казав. І це закономірне явище, бо в нас ще радянська психологія — тягнути все під себе. Президент же казав зовсім про інші речі. Про глибоку децентралізацію, розведення повноважень, впровадження цивілізованого контролю. Він казав глобально.

— То ми, виявляється, не президентську, як запідозрили мери, а урядову вертикаль будуємо? Та ще й зусиллями СП. Анатолію Федо­ровичу, а навіщо тоді, якщо не секрет, президентові губернатори у складі РНБО? Цей факт якось не зовсім стикується з кабмінівською вертикаллю.

А.Т. — Якщо мене не зраджує пам’ять, глава держави уже вивів губернаторів зі складу РНБО.

— У певному сенсі, зраджує. І щодо цього геніальну фразу нещодавно сказав міністр юстиції пан Оніщук. Мовляв, закінчилася політична криза і президент вольовим рішенням вивів губернаторів зі складу Радбезу. Однак у ваших законопроектах губернатори знову — члени РНБО. Таким чином, якщо виходити з логіки міністра, можна констатувати, що тим самим в Україні закладається якась перманентна політична криза.

А.Т. — Та не шукайте ви в РНБО якийсь вселенський важіль впливу! Будь-який президентський указ має силу і без цієї структури. Все залежить тільки від бажання президента. Крапка.

Що ж стосується вертикалі, то мені абсолютно однаково, як ви цю вертикаль називатимете — президентською чи урядовою. Це державна вертикаль. І моє завдання як юриста, котрий робить це багато років, примусити всіх зрозуміти, що в нас є: а) самоврядування, яке займається питаннями місцевого значення; б) державна влада, яка займається державними справами. Взаємодіють же вони тільки на паритетних засадах у рамках виконання спільних державних програм. А також державна влада в особі того ж таки префекта чітко контролює місцеву владу у питаннях дотримання законності. Повторюю — законності, а не доцільності, що й передбачає Європейська хартія.

Насправді все залежатиме від того, як піде конституційний процес. Якщо станеться так, що в експертні групи будуть введені люди, здатні працювати тільки по верхах і в результаті — написати десяток неконкретних статей, то реформа місцевого самоврядування кане в небуття. Чим більше зайвих слів, тим більше проблем. Якщо ж люди компетентні напишуть нехай три, але чіткі і зрозумілі статті — у реформи є шанс.

Що ж стосується вибору політичної системи, то я, як і раніше, наполягаю, що для реформування місцевого самоврядування вона не має жодного значення. Треба просто наладити механізми державного контролю і чітко розвести повноваження центральної та місцевої влади, які повинні діяти за будь-якої політичної системи. Перший крок ми можемо зробити вже шляхом цих законопроектів. Другий, якщо обставини складуться вдало, — за новою Конституцією.

М.П. — Точніше, за політиками. Ось чому, Анатолію Федоровичу, ми й виступаємо проти половинчастих кроків, які ви пропонуєте у своїх законопроектах. Бо ні нам, ні вам ніхто нині не може дати жодних гарантій. Ніхто не може бути впевнений у тому, що Конституцію писатимуть не поверхово і не на догоду політичним амбіціям моменту. Що внаслідок якихось кулуарних домовленостей і поступок там не нагромадять із десяток лжестатей, забувши розвести повноваження місцевого самоврядування та держави, зате вже точно закріпивши жорст­кий контроль із боку останньої. Що вашими, по суті, обгрунтованими аргументами корисливо не скористаються ті, хто тільки на них і розраховував, без урахування жодних подальших доленосних для місцевого самоврядування кроків. І що вся ваша логіка в результаті не розіб’ється об каміння, якими забарикадувала свою лінію оборони центральна влада. І тоді прощай, реформо?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі