Росія: останній рік сутінків

Сергій Немирич 29 грудня 2011, 15:27
putin.jpg
gazeta.spb.ru

Читайте також

Наближається Новий рік — час казок та мріянь. І 2011 рік приніс нам чимало чудес. Не завжди доб­рих і веселих, але часто несподіваних. Джини (чи все ж таки лю­ди?) викрали стільки разів оспівану стабільність із Північної Афри­ки. Лютує боргова криза в Європі, про яку ще недавно в Україні гово­рили переважно як про землю молочних річок із киселевими берегами. А за хутором Михайлівським знову завирували надії, думи, пристрасті.

І не те щоб замовкнув «умный говор сказки чудной». Ні, державне телебачення працює на всю потугу, як і раніше жадібно палають кремлівські зірки, а вірнопідданські інтернет-ресурси викидають кілометри отруєних букв.

Не змінилося нічого, і змінилося все. Хоча книжок та інших текстів у новому дусі ще не так багато, однак старі вже викликають сміх від Москви до самих до околиць. Протестні мітинги, які відбулися вслід за грудневими парламентськими виборами, прокукурікали на весь світ: 12-річні сутінки путінського квазі-бонапартистського режиму добігають кінця. Скоро прийде щось нове. Незрозуміло наразі одне: чекає на росіян, та й на нас як близьких сусідів, чорна ніч — чи світлий день.

2011-й став для Росії перехідним роком, коли ще домінували старі тенденції, але дедалі чіткіше проявлялися симптоми нового, що йде на зміну. Цього року «Газпром» запустив «Північний потік», Росія вступила до СОТ, «Сбербанк» РФ розгорнув експансію в Європу. Російська економіка (шоста за обсягами у світі) видавалася острівцем стабільності в кризовому морі, її потенціал дозволяв нарощувати військові видатки і запускати проекти на кшталт радикального розширення меж Москви.

У 2011 році полетіла міжконтинентальна ракета «Булава» і добре йшла програма створення винищувача п’ятого покоління Т-50, першої розробки російського ВПК, за оцінками росіян, яка не використовувала радянських напрацювань. Але саме 2011 став найгіршим роком російської космічної програми за всю її історію: саме цього року вперше після Другої світової війни Росія закупила іноземні — французькі — бойові кораблі «Містралі», цього року стало очевидно, що, незважаючи на гігантські суми держзамовлення (понад 1,5 трлн. рублів, тобто 50 млрд. дол., для порівняння: у 2009 році — 970 млрд. рублів), ВПК РФ стрімко деградує.

Цього року Кремль рухав Митний союз і проголосив союз Євразійський, тим часом Росія втрачала останні позиції на Близькому Сході та беззубо погрожувала США й НАТО у відповідь на успішне просування проекту євроПРО.

Однак найважливіше відбувалося в самій Росії. Невловимо змінювалася суспільна атмосфера. Так, із всеросійським, якщо не зі світовим розмахом святкували день народження чеченського вождя. Так, главу держави на найближчі шість років досі ще визначали не виборці, а вузьке коло хазяїв землі Російської. Так, рокіровка між власниками першої і другої посад у країні відбувалася під бурхливі тривалі оплески, які переходили в овацію, що нагадало часи XXV з’їзду КПРС.

Однак поряд виникали й ширилися острівці неофіціозної думки та слова: антикорупційний про­ект О.Навального «РосПил», ін­тернет-телеканал «Дождь», сатиричний цикл «Гражданин поет» та інші. It-технології розширили інтелігентську кухню до розмірів Всесвітньої павутини, а «Единая Россия» з партії влади стала партією шахраїв та злодіїв. Це андеграундне бродіння, підстьобнуте перспективою 12-річного правління В.Путіна та його потенційною брежнєвізацією, у грудні вихлюпнулося на Болотну площу і проспект Сахарова. А підправлені результати думських виборів стали не причиною, а приводом до протестів.

Як завжди й повсюди, протестний рух має досить розмиту програму, бореться проти, а не за. Зрозуміло, що йдеться про перезапуск російського державного проекту, цього разу під чорно-жовто-білим прапором. Іронія в тому, що під імперським прапором вирішуватиметься великоросійське питання, будуватиметься сучасна національна держава і модернізуватиметься країна. Зрозу­міло також, що нова російська еліта навряд чи буде зручнішою для України, ніж нинішня. Втім, це справа майбутнього.

Проблеми у Кремля виникли не тільки на рівні середнього класу. Навіть в елітах відчутні симптоми неповного благополуччя. І річ не в мудруваннях про блискуче медведєвське майбутнє, ціну їм відміряв сам В.Путін. Річ у неможливій раніше поведінці системних лібералів. Політичний борець, за сумісництвом мільярдер Прохоров-Куршавельський, мітинговий трибун, недавно ще путінський фінансовий геній Кудрін, далі буде...

У цій ситуації російська влада запозичила досвід попередників (Миколи II з Жовтневим маніфестом 1905 року і Михайла Гор­бачова з радикальною політич­ною реформою 1988 року), анонсувавши на телемарафоні Володи­мира Путіна та в посланні Дмитра Медведєва половинчасту демократизацію, модернізацію авторитарної політичної системи шляхом впровадження ліберальних завитушок. Але, як зазначав ще Євген Тарле, поступки вміють робити тільки англійці. У Росії ж та­ка стратегія найчастіше призводить до погіршення стратегічного становища влади й активізації протестів.

Звісно, не доводиться особливо сумніватися, що в березні 2012 року на посаду президента РФ оберуть В.В.Путіна. Так, Москва й великі міста помітингують, покричать, пообурюються, але в травні національний лідер стане на посаду.

У новій ситуації Путін не зможе правити колишніми методами — легітимність не та. Є два шляхи для такого лідера в умовах зрос­тання суспільної недовіри. Перший — відновити легітимність, другий — зміцнитися багнетами. Причому в чистому вигляді ці підходи ніколи не застосовуються, на практиці політика вождів, що слабіють, — складна суміш обох стратегій. Так буде і в РФ.

Коштів на швидке підвищення життєвого рівня в Росії немає, та й таке підвищення — палиця на два кінці. Посилюючи середній клас, Кремль збільшує сили опору. Однак адресних подачок і точкових фінансових впорскувань слід чекати обов’язково. Наприклад, у грудні було підвищено грошові виплати силовикам. Оперуповноважений спецслужб у Москві отримуватиме не менше 2000 доларів на місяць. Характерно, що його посадовий оклад перевищив оклад командира дивізії Російської армії.

Ходять чутки, які просочуються і в медіа, про загони «вір­них кавказців», готових виконати будь-який наказ. Утім, про дос­товірність цієї інформації судити складно. Зрозуміло одне: готуються.

Не виключено, що російське керівництво вживатиме жорстких публічних, навіть демонстративних, дій проти не зовсім своїх (чужих давно не залишилося) багатіїв. Розкуркулювання ж завжди сприймається натовпом на ура. Ефективність таких заходів подвійна: і ненадійних можна приструнити, і народцю догодити.

Серйозні масові репресії навряд чи будуть. І ідеї необхідної немає, і Сталін не передбачається, і світ трохи змінився за сімдесят років. Сам Інтернет та інші IT чого варті, не кажучи вже про глобальний бізнес. Утім, ніколи не кажи «ніколи», та й обсяг елітних чисток передбачити складно. Воно ж, знаєте, захоплює.

Кремль також гратиме на зовнішньополітичному фронті: як на успіхах, так і на зовнішній загрозі. І якщо другий пункт розіграють на сценах Кавказу та Центральної Азії (ну не з НАТО ж усерйоз боротися), то Білорусь і Україна відповідають усім вимогам першого.

Звісно, найстрашніші сценарії малоймовірні: і В.Путін досить реалістичний, і сочинська Олім­піа­да 2014 року занадто важлива, щоб жертвувати нею заради евентуальних успіхів. Однак тиск на Київ зростатиме. Газова сфера залишиться ключовою, оволодіння українськими активами принципове для «Газпрому». Триватиме економічна експансія в стратегічні галузі української економіки.

Не факт, що після виборів Єв­разійський союз залишиться ключовим пунктом російського порядку денного, але завдання зв’я­зати Україну формальними документами буде реалізовуватися.

Посилиться політико-інформаційна кампанія, обіграватимуться не тільки питання російської мови і росіян в Україні, а й загальнодемократичний порядок денний. Українські «проблеми з демократією та правами людини» вкупі з нафтовими грішми залишаться випробуваною зброєю Москви на західному фронті, де вирішуватиметься завдання подальшої ізоляції України від західних країн та їхніх організацій.

Росія активізується в церковному питанні, її присутність стане помітнішою і в Криму, і в Оде­сі, та й у Києві й на Заході теж. І останнє, але не за важливістю: і надалі підбиратимуться по-справж­ньому свої політики, на яких Москва зможе покластися.

Втім, людина планує… Май­бут­нє України залежить насамперед від нас самих, а ефективність дій Кремля значною мірою визначать процеси в самій Росії, яка входить в епоху великих змін.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.92
EUR 29.09