ТЕРОРИЗМ ПО-УЗБЕЦЬКОМУ

Міжнародний тероризм добрався до Центральної Азії. Удару піддано Узбекистан. У понеділок у Ташкенті й Бухарі внаслідок кількох вибухів загинуло 19 чоловік. Найбільше загиблих у результаті терактів у Бухарі. Десять чоловік було поховано під руїнами житлового будинку, зруйнованого вибухом у той момент, коли бомбу готували для можливого теракту. Ще дев’ятеро чоловік, включно з шістьма міліціонерами та однією дитиною, загинули в двох терактах, вчинених смертниками в районі ринку Чорзу й під час бійок із фундаменталістами.

Наступними днями з Узбекистану надходили суперечливі повідомлення як про кількість нападів на цивільні та міліцейські об’єкти, так і про заходи влади у відповідь. Неподалік Ташкента підірвали себе 20 озброєних людей, котрих оточили працівники міліції і спеціальних служб. Загинули також троє міліціонерів, ще п’ятьох було поранено. Інформацію про це поширило узбецьке телебачення з посиланням на МВС Узбекистану. Вранці у вівторок у цьому ж таки районі вчинено напад на пост ДАІ. Загинуло двоє чоловік. Пізніше міліція оточила й знищила вісьмох нападників.

Бій стався за п’ятнадцять кілометрів від Ташкента, неподалік офіційної резиденції Іслама Карімова. Озброєні люди у спортивних костюмах сховалися в будинку біля залізниці й майже п’ять годин витримували облогу. Потім, за словами очевидців, прогримів вибух. Даних про кількість жертв немає, уряд Узбекистану не коментує того, що сталося. Різні джерела повідомили про вибух машини неподалік президентського палацу. За кермом автомобіля, очевидно, перебував смертник. Загалом за минулий тиждень жертвами терактів стало 42 людини.

Міністр закордонних справ Узбекистану Садик Сафаєв пояснив скоєні теракти спробою завдати удару по міжнародній антитерористичній коаліції, і передусім по Сполучених Штатах як її основному учаснику. Він нагадав, що в Узбекистані розташована американська військова база, а влада країни підтримувала дії США в Афганістані. Проте досі ніхто не взяв на себе відповідальності за теракти. У республіці вжито додаткових заходів безпеки, закрито великі ринки й дитячі садки. Вулиці Ташкента патрулює міліція. Закрито кордон із Таджикистаном, посилено контроль на кордоні з Казахстаном.

Тим часом загальна обстановка в республіці залишається стабільною. Очевидці засвідчують: люди поводяться цілком спокійно. Швидше за все, це можна пояснити наслідком практично повної відсутності інформації. Урядові повідомлення — не більш як констатація фактів того, що сталося. Решта — чутки, одні з них підтверджуються, інші — ні. Приміром, кажуть, нібито в країні відбуваються розбірки між кримінальними структурами.

Справді, збоку ці події виглядають як міська герилья, що розпочалася між певним озброєним угрупованням та узбецькою міліцією. На теракти, до яких світ уже звик за останні роки, те, що відбувається в Ташкенті, не схоже. Немає даних про вибухи в місцях масового скупчення людей, що насамперед намагаються влаштовувати терористи. Зате всі збройні напади або інциденти характеризує спільна деталь: їхніми об’єктами стають виключно міліціонери.

Дивно й інше — в операціях із ліквідації терористів беруть участь загони тієї ж таки міліції, а не спеціально підготовлені в республіці для боротьби з тероризмом елітні підрозділи спецслужб. Складається враження, що напади на узбецьку міліцію, яка, м’яко кажучи, не дуже популярна серед громадян країни, покликані викликати в них співчуття до бойовиків.

Узбецька влада поки що ніяк не намагається прояснити обстановку. Є лише офіційна версія: все це організували радикальні ісламські угруповання — «Хізб-ут-Тахрір» і співчуваючі організації, передусім ваххабіти. У середу почала надходити інформація про перші арешти. За непідтвердженими даними міліції, всі арештовані, а йшлося про півсотню чоловік, справді є ваххабітами.

Офіційний Ташкент запевняє: «Хізб-ут-Тахрір» пов’язана з «Аль-Каїдою». Проте багато експертів серйозно сумніваються в цьому, оскільки перша до останнього часу дотримувалася тактики ненасильницької зміни існуючого політичного ладу. Так, вони говорили про необхідність всесвітнього халіфату. Але, на відміну від Ісламського руху Узбекистану, стосовно «Хізб-ут-Тахрір» немає жодного достовірного й реально підтвердженого факту участі активістів цієї організації в певних терористичних діях. Вони ніколи не намагалися насильно протидіяти владі. Як відомо, штаб-квартира цієї організації, створеної майже півстоліття тому, міститься в Лондоні, і вона відразу спростувала свою причетність до узбецьких терактів.

Ось і складається враження, що офіційний Ташкент намагається пристебнути «Хізб-ут-Тахрір» до цих терористичних актів лише тому, що більшість в’язнів, котрі з політичних мотивів сидять у таборах та в інших виправно-трудових закладах Узбекистану, здебільшого є членами саме згаданої організації.

За дивним збігом, буквально на початку цього тижня в Ташкенті оприлюднено доповідь авторитетної правозахисної організації Human Rights Watch. У ній, із посиланням на конкретні факти, узбецька влада звинувачується у проведенні масових «арештів та катувань мирних ісламських дисидентів, чия релігійна практика не вкладається у встановлені державою рамки». Найчастіше ці ісламські дисиденти належать саме до організації «Хізб-ут-Тахрір».

Ось тому й виникають серйозні підстави сумніватися в тезі узбецької влади про те, що кінцевою метою терористів є Вашингтон. Можна, звісно, поставити Узбекистан у ряд таких країн, як Іспанія, де недавно теж скоєно теракти. Справді, Мадрид — такий самий вірний союзник Вашингтона в іракській війні, як і Ташкент — у війні в Афганістані. Проте очевидною метою іспанських терактів було прагнення домогтися поразки партії Аснара, яка підтримувала Вашингтон, і приходу до влади соціалістів, у чиїх передвиборних планах значилося виведення іспанського контингенту з Іраку.

Іспанія — країна демократична, там можна було в такий спосіб вплинути на вибір народу. А Узбекистан — держава автократична, де немає можливостей для дій легітимної опозиції, і владу Іслама Карімова тут не можна так легко змінити демократичним шляхом, як це сталося в Іспанії. А отже, не може бути змінена й сьогоднішня орієнтація Узбекистану на підтримку Вашингтона. Тому дуже сумнівно, що терористи ставили за мету змінити політичну налаштованість Ташкента на співпрацю зі Сполученими Штатами.

Імовірніша інша гіпотеза: теракти — справа рук певних сил усередині Узбекистану, які намагаються експлуатувати незадоволення багатьох надто жорсткою політикою влади стосовно «Хізб-ут-Тахрір». І те, що узбецька влада звинуватила в організації вибухів лише цю організацію, жодним словом не згадавши інших одіозних угруповань, таких, приміром, як Ісламський рух Узбекистану, засвідчує: сьогодні офіційному Ташкенту вигідно прив’язати до терактів саме цю організацію, аби пояснити й легітимізувати в такий спосіб її переслідування.

З огляду на аналогічну реакцію узбецької влади на попередні теракти, зокрема вибухи в лютому 1999 року, відповіддю на останні терористичні операції будуть лише жорсткіші дії каральної машини узбецької держави стосовно релігійних організацій, і передусім горезвісної «Хізб-ут-Тахрір».

Сьогодні режим Іслама Карімова вважається одним із найжорстокіших у Центральній Азії. Ставши вірним союзником США в боротьбі з тероризмом, узбецький президент скористався цим для посилення репресій проти опозиціонерів-ісламістів — незалежно від того, виступали вони за збройні методи боротьби чи ні. І не варто дивуватися, що така репресивна політика лише поповнила ряди терористів.