ТИМОШЕНКО ПРОРОКУЄ ЯНУКОВИЧУ САМІТНІСТЬ, А МОРОЗУ — ТЕПЛУ КОМПАНІЮ

Перший, хто після оголошення прізвища єдиного кандидата в президенти від влади з ентузіазмом відгукнувся на можливість, що виникла, зайнятися публічним моделюванням найближчого політичного майбутнього, стала лідер блоку власного імені Юлія Тимошенко. Явно натхненна минулочетверговим провальним голосуванням у парламенті за політичну реформу, Юлія Володимирівна ознайомила вчора журналістів із своїм баченням подальшого розвитку подій. І розпочала з кінця. Запропонувавши вважати 14 квітня, коли стало відомо про висування Віктора Януковича кандидатом у президенти, офіційною датою завершення епохи Кучми.

За версією Юлії Володимирівни, Леонід Данилович не без тиску з боку родини (за її словами, здійсненого його зятем Віктором Пінчуком) зрештою наважився на те, аби прийняти гарантії сімейної безпеки й недоторканності капіталу «з боку певних кіл Сполучених Штатів Америки» в обмін на добровільний відхід від влади. Припущення, треба зауважити, не таке вже й сенсаційне, оскільки подібні чутки почали циркулювати в певних колах українського політичного бомонду відразу ж після завершення візиту в Україну американського мільйонера й філантропа Джорджа Сороса. Чейндж відбувся, переконана Тимошенко, після висунення українському Президентові тонн компромату, істотною складовою якого стали матеріали судового процесу над Павлом Лазаренком, а також через загрозу блокування закордонних рахунків і навіть можливого арешту гаранта при виїзді його за кордон.

Отож своїм званням єдиного кандидата від пропрезидентських політичних сил Віктор Янукович, по суті, зобов’язаний Заходу. Чим теоретично прем’єр-міністр, безумовно, має пишатися. Але практично навряд чи може радіти цій обставині. Принаймні, якщо, наслідуючи логіку наведених Юлією Тимошенко доказів, з’ясує, що він практично кинутий під танки, опинившись віч-на-віч із усією «агресивно очікувальною або байдужою до нього політичною елітою». Нині, коли Леонід Кучма фактично зрікся престолу, тим самим переставши відігравати роль цементуючого президентське оточення чинника, неминучий необоротний процес руйнації вибудуваних ним балансів і противаг. І про єдність тих, від чийого імені Януковича оголошено єдиним, на думку Тимошенко, не може бути й мови. Відтепер кожен гратиме свою гру. А Януковичу доведеться відбивати «чечітку» насамоті.

Умовою надання гарантій фінансової й особистої безпеки Леоніду Даниловичу та його родині, за словами Юлії Володимирівни, є не лише невтручання з боку діючого Президента в передвиборний процес, а й підтримка (нехай у закритому режимі) Віктора Ющенка. Отже, адміністративний ресурс, який залишився в розпорядженні гаранта, разом із засобами масової інформації Віктора Пінчука змушені будуть працювати на перемогу лідера «Нашої України». Утім, з огляду на недовірливий характер нашого глави держави, він усе-таки не зможе безоглядно повірити своїм західним покровителям і спробувати диверсифікувати політичні ризики, ведучи подвійну гру. І в цьому з Тимошенко можна погодитися. Правда, з однією істотною обмовкою. Лише найбезкомпроміснішим антиющенківцям можна пробачити переконаність у тому, що Захід і, зокрема Америка, зробили ставку на екс-прем’єр-міністра як на майбутнього президента України. Наївно думати, що впливові американські кола вже визначилися з цього приводу, як і те, що вони просто не можуть не визначитися. Найавторитетніші політики Заходу та їхні представники неодноразово заявляли: куди важливіший для них не результат українських виборів, а сам виборчий процес, який має бути демократичний і прозорий.

Але повернімося до вітчизняних діячів мистецтва можливого. Віктор Медведчук, на думку Юлії Тимошенко, також не буде «другом, товаришем і братом» Віктору Януковичу під час його боротьби за президентське крісло: «Те, що Медведчук очолить передвиборний штаб Януковича й буде щиро та самовіддано працювати на прем’єр-міністра, а Янукович справді довірить своє майбутнє Медведчуку і спокійно чекатиме на перемогу, — політичний оксюморон». Таким самим абсурдним («як союз Леніна та Врангеля») вважає Тимошенко й союз Віктора Медведчука та Олександра Мороза. Настільки очевидний декларований антагонізм цих людей і очолюваних ними політичних сил. Але при всьому цьому на наших очах, передбачає Юлія Володимирівна, може народитися дивовижний симбіоз: «політична репутація лідера Соцпартії, помножена на тіньові кошти й можливості найодіознішого олігархічного діяча». Якщо пророцтво лідера БЮТ справдиться, глава президентської адміністрації на повну потужність почне працювати на перемогу Олександра Мороза, єдиного не члена СДПУ(о), котрий не відчуває до лідера цієї партії лютої ненависті.

Виконання цими політиками дуету «Нам не жить друг без друга» й насправді видається ймовірним, коли прислухатися до аргументів Юлії Володимирівни. У цьому разі, на її думку, також не обійшлося без гарантій: політичні амбіції лідера СПУ здатні трансформуватися на фізичні гарантії майбутнього партії об’єднаних есдеків. Це і збереження власного тіньового бізнесу, і можливий рімейк вистражданої ним конституційної реформи, яку Мороз проведе, якщо стане Президентом, і відкриття шляху в Соцінтерн, і гіпотетична коаліція їхніх партій з однаковим першим складом у назвах. Словом, «Мороз — це штучне дихання Віктора Медведчука в умовах політичної коми». І реалізація цього проекту може отримати додатковий імпульс у разі підтримки його в Росії. А також коли до нього вдасться залучити українських комуністів. Такий варіант (на перший погляд він видається малоймовірним) усе ж не виключений. Особливо якщо пригадати недавні висловлювання лідера КПУ про можливу співпрацю лівих партій на найближчих парламентських і президентських виборах.

Але поки що під цим сценарієм стоїть прізвище лише Медведчука. Чи погодиться виступити з ним у співавторстві Мороз? Про це можна буде судити вже найближчим часом. За тим, у який бік Олександр Олександрович зробить свій наступний крок — до опозиції чи від неї, а також за його присутністю в медведчуківських ЗМІ як основного ньюсмейкера. Тимошенко вважає, що вони з Ющенком мають докласти всіх зусиль для того, аби переконати Мороза: описаний шлях не тільки не принесе йому перемогу, а й відніме в нього те важливе, чим він володіє — усе ще високий ступінь довіри з боку електорату й політикуму. І ще, лідер соціалістів повинен звернути увагу: Віктор Володимирович воліє працювати з кишеньковими президентами. І його небажання співробітничати з Януковичем свідчить про розуміння, що той не погодиться на таку роль. На відміну від Мороза?

А сама Юлія Володимирівна, як і раніше, вірить у висування єдиного кандидата від опозиції. Навіть якщо це буде в форматі «двійки». Одне незрозуміло — як Захід міг гарантувати Леоніду Кучмі все те, про що говорила Тимошенко, без попередніх домовленостей із цього приводу з потенційними кандидатами в президенти. Вона особисто ніяких обіцянок Леоніду Даниловичу та його сім’ї не давала. І гадає, що Ющенко — також. Але надати гарантії з цього приводу не може.