Тіньова алкономіка

Ринок алкоголю - це надприбутки, це інтерес провідних політичних гравців, це тіньовий ринок і кримінальні дахи. І саме тут уряд Миколи Азарова бачить резерв наповнення бюджету країни. На сайті Кабінету міністрів України 26.04.2010 опубліковано законопроект №6337, який різко підвищує ставки акцизних зборів на алкоголь, а також змінює механізм нарахування акцизу на міцні вина. Зокрема у багато разів зростає акциз на спирт, що використовується для виготовлення міцних вин. Це має стати одним із основних додаткових джерел податкових надходжень. Аби проаналізувати плани уряду з латання державної скарбниці, «Дзеркало тижня" з допомогою учасників ринку і представників державних органів вирішило спрогнозувати, які наслідки матиме прийняття законопроекту і на які наступні кроки піде Кабмін для розширення бази оподаткування у вітчизняній «алкономіці».

«Монополія на виробництво спирту для країни невигідна!»

В інтерв’ю «ДТ» міністр економіки Василь Цушко стисло охарактеризував очікування уряду у зв’язку з впровадженням нових акцизів: «Підвищення акцизних зборів відповідає чотирьом основним цілям. Перша - наповнення бюджету. Друга - захист вітчизняних виробників високоякісних натуральних і марочних вин, конкурентоспроможних на зовнішніх ринках. Третя - боротьба з низькоякісним алкоголем і захист прав споживачів. Четверта - протидія нелегальному ринку сірого спирту та алкоголю, створення перешкод корупційним схемам. Сімдесят відсотків ринку вина в країні - міцні вина. В Україні налічується близько 100 видів якісних сортових вин і близько 2000 видів низькоякісних міцних вин. Як професійний винороб хочу пояснити: з одного кілограма винограду нормальний вихід близько 500 грамів виноградного соку - сусла, що використовується для виробництва сортових вин. Але потім, дожимаючи рештки цього винограду, так звані пресові фракції, вичавлюють ще до 200 грамів залишкового соку.

Ось ці рештки йдуть на виробництво виноматеріалів, що використовуються у міцних винах. Таке вино, яке в народі називають «шмурдяком», кріплять пшеничним спиртом-ректифікатом, у нього додають цукор. Тобто градус міцності створюють не природні процеси, а доливання спирту невиноградного походження. Отож, однією з найгостріших проблем нашої держави та акцизної політики було те, що на пшеничний спирт для виробництва горілки встановлювався високий акциз. А на спирт для виробництва вина акциз не встановлювався: - збір йшов із пляшки. Внаслідок чого виходило, що вартість акцизу з літра спирту для горілки була в кілька десятків разів вища, ніж зі спирту, який закуповується для міцних вин! Ви розумієте, що наявність двох різних закупівельних цін заохочувала зростання нелегального ринку спирту і нелегального алкоголю. Тепер учасники ринку принаймні в рівних умовах - на велику користь бюджету. Проте ми усвідомлюємо, що домогтися повної легалізації ринку підакцизних товарів зараз неможливо. Потрібні комплексні заходи. Розширити базу оподаткування можна, тільки радикально скоротивши нелегальний ринок спирту в Україні. Ось де основна корупція і розкрадання зосереджені. Державний концерн «Укрспирт» за документами - збиткова структура. Тобто монополія на виробництво спирту, що діє формально, для країни невигідна! Тому я обстоюю роздержавлення галузі. Зрозуміло, нам необхідна сучасна європейська система контролю обороту алкоголю в країні - яка б захищала інтереси і виробників, і споживачів. На жаль, чинна система акцизних марок, голографічний знак реального захисту і контролю не забезпечують. У нас, як наслідок, сформувався ще й ринок нелегальних акцизних марок, і їх виробники та розповсюджувачі у змові з виробниками нелегального спирту випускають нелегальний алкоголь. Ми повинні створювати нову, прозору систему контролю обороту алкоголю. Звісно, ця робота буде ефективною лише в тому разі, якщо держава визначить чітку стратегію - яка мета і завдання в підакцизних галузей, як розвивати експортний потенціал, як захищати права споживачів. І ми продовжуватимемо цю роботу».

Слід зазначити, що саме собою виробництво міцних вин із додаванням пшеничного спирту та бурякового цукру цілком відповідає українським стандартам якості. Ці стандарти відповідають Держстандартам радянської епохи, а СРСР їх успадкував ще від царя-батюшки. Держава розуміла, що алкоголь - не тільки надприбутковий, а й соціальний товар. Народ забезпечувався найдешевшим і найміцнішим алкоголем, і виробництво було безвідхідне - треба було пускати в торгівлю всі наявні виноматеріали.

Засновник торгової марки «Вина Гулієвих» Роберт Гулієв повідомив «ДТ»: «Проблема міцних вин перекочувала до нас із СРСР, де вони становили майже 80% ринку. Тепер вони займають близько 70% ринку вина. Для порівняння: у Португалії, на батьківщині портвейну, портвейни становлять близько 6% ринку вина. В Європі стандарти виробництва вина передбачають, що його склад має бути виключно з продуктів виноградного походження. Тому великої кількості дешевого міцного вина там не буває. Якщо кріпити вино виноградним спиртом, то процес асиміляції цього спирту у вині триватиме десь шість років. Тобто конвеєр з розливання не встановиш, ректифікатом градусність не піднімеш. Я не прибічник якихось заборон і якоїсь боротьби, категоричний противник набігів чиновників Держстандарту на підприємства. Цим зборів акцизу не збільшити. Гадаю, держава на ринку підакцизних товарів повинна забезпечити лише одне - захист прав споживачів. Хай люди чітко бачать, який товар їм пропонують. Хай на етикетках усіх вин буде зрозуміло зазначено: цей продукт виготовлений із додаванням пшеничного спирту і цукрового буряка. Або: цей продукт - виключно виноградного походження. У Франції немає акцизних марок, але там є доступна і прозора система контролю якості алкоголю. Французи набагато більше уваги приділяють захистові експорту, а не захистові внутрішнього ринку. Газовий хромотограф за п’ять хвилин дозволяє зробити аналіз якості вина. Якби у нас за невідповідність якості вина виробників позбавляли ліцензії, то проблема сурогатів із зернового спирту зникла б. Гадаю, легалізацію підакцизних товарів слід починати із впровадження європейських стандартів сертифікації продукції і контролю якості. На такій основі ринок отримає стимул до виходу з тіні, і збори податків зростуть. А самими фіскальними методами ситуацію не виправити».

Можна зробити висновок, що вирівнювання акцизів для виробників міцних вин і виробників горілки та коньяків - закономірний крок уряду. Проте податки - всього лише засіб регулювання ринку. Проблема в тому, що створення сучасного і цивілізованого ринку алкоголю у нас ще попереду.

«У нас реформи здійснюються поступово, - не втрачає оптимізму відомий учасник і експерт ринку Євген Черняк. - Спочатку запровадили мінімальні ціни, зараз створили рівні умови закупівлі спирту для виготовлення горілки та кріплених вин. Думаю, що мінімальні ціни на вино слід підвищити ще. Натуральні вина нерентабельно випускати ціною менше 18 гривень пляшка, а мінімальна роздрібна ціна на кріплені вина - 12 гривень. Якщо зрівняти мінімальні ціни на натуральні вина й на «шмурдяки», це дасть стимул тим виробникам, які інвестують у виноградники, у виробництво. Далі логічно було б провести роздержавлення спиртзаводів. Треба не просто легалізувати ринок спирту, а побудувати сучасне й високорентабельне виробництво. Слід визнати, що голограми на акцизних марках неактуальні для боротьби з контрафактною продукцією. У США немає акцизних марок, але там нелегальний ринок алкоголю не перевищує 5%, а в Україні, за наявності акцизних марок і голограм, нелегальний ринок становить 40%. Ось це показник ефективності регуляторної політики держави. У США влада не має мети повністю зупинити всю контрабанду, але там контролюють торговельні полиці. Торговці не беруть несертифікованої продукції, щоб не втратити ліцензії на тривалий строк і не платити величезних штрафів. Вважаю, що нам необхідно створити загальнодоступний реєстр алкогольної продукції - для швидкої перевірки якості як контролюючими органами, так і громадськими організаціями та громадянами. Треба дати ринку механізми самоконтролю та саморегуляції. Великі компанії, які вкладають великі кошти у виробництво дорогих алкогольних брендів, у рекламу, зацікавлені в легалізації алкогольного ринку, у створенні прозорих правил гри».

Безконтрольна закупівля

- Здрастуйте, я хотів би купити найдешевшу горілку.

- Дивіться - це по десять гривень, ось - по дев’ять. Якщо ви дрібним оптом, буде по вісім.

- Мене цікавить великий опт, ну, скажімо, від 500 ящиків на місяць.

- Ну якщо так... Якщо готові брати, ми й по сім гривень організуємо, давайте розмовляти...

- А документи, сертифікати відповідності? Марки акцизні тут ніби від руки малювали...

- Усе справжнє, документи всі є, марки, усе, що потрібно, - ми тут давно стоїмо, сотні народу пропускаємо - ніхто не скаржиться.

Розмова у вино-горілчаному магазині при вході на Привокзальний ринок, м. Київ, 26.04.2010.

На цей діалог у магазині більшість покупців уваги не зверне. Але якби цю розмову задокументували на законних підставах правоохоронні органи, вона була б підставою для кримінальної справи. Тому що відповідно до постанови Кабінету міністрів від 23.09.2009 на алкоголь установлено мінімальні роздрібні ціни. Зокрема на горілку мінімальна ціна продажу має становити 17 гривень 96 копійок з кожної півлітрової пляшки. Проте насправді, купуючи дешеві види горілки на ринку, другу пляшку покупець отримує безплатно.

А тим часом мінімальна роздрібна ціна - це одне з основних джерел поповнення бюджету. Однак ефективність дії цієї важливої регуляторної та податкоємної норми в нашій державі дуже невисока. Рентабельність безподаткового виробництва настільки висока, що лояльність усієї правоохоронної системи можна купити й при цьому зберегти найвищу прибутковість сірого ринку. І обсяг цього ринку, за оцінками опитаних «ДТ» експертів, становить від 40 до 70% усього ринку алкоголю в країні.

Як показало невеличке розслідування «ДТ», тільки в Києві та області відкрита оптово-роздрібна торгівля горілкою за цінами вдвічі нижчими від рівня, затвердженого Кабміном, широко практикується мінімум на п’яти ринках, і її обороти колосальні. Щоб переконатися в масштабах цього явища в країні, досить набрати в пошуковику словосполучення «купити дешеву горілку». Отримуємо список пропозицій на сайтах оголошень. І от, наприклад, телефонуємо такому собі Євгену в Донецьк. Він пропонує горілку, нібито «Пшеничну» Донецького лікеро-горілчаного заводу, при купівлі партії в 100 ящиків - по 5,8 гривні за пляшку, при опті в 500 ящиків - по 5,5 гривні. В даному випадку за мінімальну роздрібну ціну можна придбати три пляшки.

Вражаюче низькі ціни на алкоголь в Україні пояснюються сірим ринком, існування якого влада неофіційно визнає. Судячи з того, що продаж контрафактного алкоголю здійснюється відкрито і вільно, податкові органи, МВС і СБУ, м’яко кажучи, у цьому зацікавлені. Такі ціни можливі тільки при промислових масштабах виробництва, з яких не було сплачено жодної копійки податків. І при використанні дешевого нелегального спирту. І при пайовій участі влади. Рівень прикриття настільки високий, що будь-якого розслідування організатори не бояться. Лакмусовим папірцем стала гучна історія з арештом 6 серпня 2008 року Ігоря Гончара - керівника департаменту контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Гончар виявився свекром дочки президента Віталіни Ющенко і дідом першої онучки Віктора Андрійовича. Гончара було взято на гарячому в момент отримання хабара в 20 тисяч доларів за видачу ліцензії на оптову торгівлю алкоголем. Весь процес детально знято на відео, у тому числі пропозицію держчиновника передати бізнесмену лікеро-горілчаний завод в Одеській області, що його банкротувала податкова: «...Вони випускали ліву горілку, зроблену з краденого молдавського спирту. (...) Завод в ідеальному стані, дві лінії по шість тисяч пляшок на годину! Якщо раптом вас зацікавить, я вас поведу до начальника регіональної в Одесі, це - моя людина. Ви нормально працюватимете, не буде таких штрафів! Я вам спирт буду... Ви свій бренд горілки вигадаєте».

І от, попри такі залізобетонні докази, результати слідства перевершили всі сподівання: Ігоря Гончара звільнено з-під варти, запобіжний захід щодо нього судом чомусь не був визначений, а кримінальну справу, за даними «ДТ», закрили «за відсутністю складу злочину» і здали в архів... Ось такі кадри, з руками, які нічого не крали, визначали акцизну політику при Вікторі Андрійовичі. Але зараз, зрозуміло, на керівництво департаментом прийшла шанована людина з Донецька, Анатолій Радченко, і ніяких таких неподобств і порушень закону він не допустить...

Така торгівля перебуває під контролем кримінальних угруповань, а прикриття від державних служб забезпечують високопоставлені політичні покровителі. І ця система вибудувана дуже чітко. Як сказали «ДТ» учасники ринку, Україна поділена навпіл між двома угрупованнями, і сторони не порушують меж сфери діяльності одне одного.

Річ у тому, що найбільші виробники алкоголю перебувають у складі обох найбільших політичних партій - БЮТ, Партії регіонів. Дуже ефективно використовують свої політичні контакти і Олександр Глузь (ТМ «Немирів»), і Павло Климець («Олімп»). Своїх представників мають також інші гравці на ринку. Цікаво, що депутат Бондарєв (ТМ «Бондарєв») ще 2008 року казав, що механічне підвищення акцизу без реформ і легалізації ринку тільки створить додаткові преференції близьким до влади компаніям: «Інтереси горілочників активно лобіюються найбільшою фракцією парламенту - Партією регіонів… Вони наполягають саме на підвищенні акцизу на алкоголь. Це принесе їм надприбуток. Нинішня проблема акцизу - не його величина і збільшення. Сьогодні звучить така риторика: «Підвищмо акцизний збір, таким чином ми збільшимо надходження в бюджет». Вона не зовсім правильна. Проблема полягає в тому, що ми ще не навчилися збирати той акцизний збір, який існує. Зараз він збирається всього лише на 30-40%... Вартість горілки на ринку зростатиме - це всі розуміють. Але не варто очікувати, що вчорашні неплатники раптом почнуть поповнювати бюджет із якихось ідеологічних міркувань».

На жаль, чомусь за два роки роботи уряду Юлії Тимошенко пану Бондарєву не вдалося домогтися зміни невигідних для держави правил гри. Хоча саме Тимошенко запровадила мінімальні роздрібні ціни, але нашоукраїнсько-бютівський уряд при цьому повністю зберіг нелегальну структуру ринку спирту - основу тіньового алкогольного бізнесу. Державна монополія (концерн «Укрспирт») при Тимошенко залишилася збитковою для держави і надприбутковою для тіньовиків системою. Туди просто призначили керованих людей... Новий голова «Укрспирту» Олексій Савченко, за даними деяких ЗМІ, близько пов’язаний із власником «Олімпу». Що ж, зміна закономірна. Пан Савченко жодних інтерв’ю не дає. Проте відомо, що концепцією реформи, яку розробляє нове керівництво «Укрспирту», передбачено роздержавлення галузі. Сподіватимемося, що самими викриттями попередників цей проект не обмежиться і в галузі відбудуться зміни, вигідні не тільки одній конкретній компанії.

Трохи чудес статистики щодо діяльності «Укрспирту». За 2008 рік концерн «Укрспирт» виробив 27872 тис. декалітрів спирту, за 2009 рік - 25849,7 тис. Надходження до бюджету від акцизного збору з цього спирту становили прямо смішну цифру - 120 мільйонів гривень 2008-го і 60 мільйонів - 2009-го. Зведений прибуток «монополії» у 2007-му - 9 мільйонів гривень, а загальні збитки - 31 мільйон. Зведений прибуток у 2008-му - 17,4 мільйона, загальні збитки - 63,6 мільйона. Ліцензії на виробництво спирту мають 76 заводів концерну, загальна зайнятість - 12 тисяч чоловік. Та ось парадокс - чим більше процвітають виробники лікеро-горілчаної продукції, тим гірші справи у державної «монополії». За офіційними даними, 22 підприємства простоюють по три-чотири роки, 28 - банкрути. Безперебійно працюють усього 17 заводів, але вони постійно недовантажені…

Як стверджують джерела «ДТ», близькі до учасників тіньового ринку алкоголю, для отримання надприбутків головне - контакт із держслужбовцем, котрий одержав найвищий допуск від керівництва концерну і повноваження на пломбування брагоректифікаційних апаратів на спиртзаводах. Скромні люди, котрі індикаторними пломбами пломбують місця доступу до виробленого спирту, дуже багато знають про ринок спирту в Україні. Їх знають тільки в обличчя, а інтерв’ю вони, на жаль, чомусь не дають...

Грицак проти Азарова

Учасники ринку та члени уряду стверджують, що чинна система акцизних марок із голограмою як інструмент фіскального контролю обороту алкоголю зовсім невигідна для держави. На цій схемі заробляє скандально відома комерційна структура - консорціум «ЄДАПС». Приватне підприємство СП «Голографія» виготовляє захисні голограми для акцизної марки. Самі голограми «Голографії» роблять чудові фахівці, і якість їх цілком прийнятна. Але зберігання і друкування матриці голограми на приватному підприємстві, що пов’язане з Юрієм Сидоренком та депутатом від Партії регіонів Василем Грицаком, створило для держави серйозні ризики. Голограми офіційною вартістю 10 копійок чомусь по три-чотири копійки тіньовики закуповують на чорному ринку, як стверджують його учасники. Спецслужби регулярно перехоплюють високоточні підробки українських акцизних марок - десятками мільйонів екземплярів, причому виготовляють їх не тільки за кордоном, а й в Україні. Нарешті, у 2009 році Служба зовнішньої розвідки спільно з турками накрила цілий завод з виробництва акцизних марок. Хтось підприємливий забезпечив злочинців точною технологією виробництва акцизної марки. Першим, хто звернув увагу на проблеми роботи держави з «ЄДАПС» і Грицаком із Сидоренком, став прем’єр-міністр Микола Азаров. У 2007-му Азаров вирішив перевести все друкування голограм до акцизних марок на державне підприємство «Укрелекон». Цю ідею підтримала секретар РНБО Раїса Богатирьова. Служба зовнішньої розвідки подала доповідну записку на ім’я президента, в якій ішлося про можливі ризики співпраці з «ЄДАПС» для державної безпеки у низці ключових сфер. Проте влада змінювалася, і в умовах дострокових виборів Грицак зумів повністю переграти Азарова. Він отримав підтримку від президента Ющенка. «ЄДАПС» подав Ющенку відкритого листа, в якому звинуватив Азарова у «кримінальному тиску» та «злочинній змові» буцімто з метою захоплення «ЄДАПС». Уряд Януковича пішов у відставку, і Юлія Володимирівна допомогла Грицаку цілком поховати «Укрелекон». Держава залишила виробництво найважливішого захисного знаку приватній структурі, а Грицак на півтора року став затятим прибічником Тимошенко - доки політична кон’юнктура знову не змінилася. Чи зуміє Азаров нині реалізувати плани з виробництва голограм для акцизних марок на державному підприємстві? Судячи з усього, Микола Янович нічого не забув. Про це свідчить відставка з посади глави департаменту Держохорони МВС рідного брата Грицака Віталія. Він не отримав ніякого призначення, і керівництво Партії регіонів не довірило представникові цієї сім’ї контроль за силовими підрозділами. Віталій Грицак був потужною політичною й силовою підтримкою, і тепер без нього бізнес «ЄДАПС» перебуває у зоні ризику. Крім Азарова, серед недругів ще і Богатирьова, і голова адміністрації президента С.Льовочкін, і віце-прем’єр із силових питань В.Сівкович.

Але питання вже не тільки в тому, хто друкуватиме марку. Нашим фіскальним органам слід всерйоз замислитися, чи варто взагалі розвивати технологію захисних марок. Марки все одно не забезпечують миттєвої ідентифікації і не дозволяють зчитувати інформацію про переміщення алкогольної продукції. Необхідна єдина електронна база даних і нова, оперативніша й дешевша система контролю. Наразі ж акцизна марка перетворилася з системи контролю на порожню формальність.

Однак планів заміни цього архаїзму поки що немає, і тому на ринках, як і раніше, вільно продається горілка по шість-сім гривень з абсолютно справжньою акцизною маркою. Підробки коштують дорожче, і на них попит невеликий...

Держава не є повноцінним регулятором ринку підакцизних товарів. Не можна у зв’язку з цим і сказати, що мінімальна роздрібна ціна - ефективний регулятор ринку. Швидше за все, в мовах цивілізованого ринку алкоголю необхідність у таких заходах відпаде автоматично. Поки що ж відзначимо тенденцію: уряд перебудовує свої відносини з «алкономікою» не знизу, а згори. Намагаючись вирішити системні проблеми податковим скальпелем. Тому плани уряду підвищити акцизні збори загрожують підвищенням податкового навантаження на легальний сегмент алкоголю і звуженням бази оподаткування. А щоб розширити базу й підвищити збір, треба змінити правила гри, тоді провідні гравці ринку отримають стимули для виходу з тіні та інвестицій у легальний сектор. Необхідно дати власникам легальну базу й умови конкуренції, підвищити експортні можливості та збільшити ризики для ведення тіньового бізнесу на внутрішньому ринку. Таким чином, декларуючи амбіційні плани підвищення збору податків, уряд Миколи Азарова зіштовхується з необхідністю проведення структурних економічних реформ. Інакше динаміка падіння легального виробництва, яка намітилася в алкогольній галузі наприкінці минулого року, збережеться і тіньовики захоплять ще більшу частку. Горілку акцизом не проб’єш...