«ЦЕ СПРАВЖНЯ ТЕМА: ГОСТРА, НЕЗРУЧНА, НЕБЕЗПЕЧНА!..» ВВАЖАЄ ГОЛОВА СПіЛКИ ЛіДЕРіВ МіСЦЕВИХ ТА РЕГіОНАЛЬНИХ ВЛАД УКРАЇНИ, ГОЛОВА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛРАДИ, СПіВГОЛОВА КОМіСіЇ З ПИТАНЬ РОЗРОБКИ КОНЦЕПЦіЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГіОНАЛЬНОЇ ПОЛіТИКИ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВі УКРАЇНИ

Першого червня Комісія з питань розробки Концепції державної регіональної політики при Президенті України в цілому схвалила результат більш як піврічної роботи відповідної робочої групи. Текст Концепції, куди досі продовжують вносити зміни, грунтується переважно на розробках, поданих членами та групами експертів Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України.

Отже, можна стверджувати, що початок реального реформування в царині регіональної політики держави покладено.

Проте навколо теми регіональних реформ останнім часом точаться особливо гострі суперечки. Процес цей — воістину багатогранний, як і кожне політичне дійство в нашій Вітчизні.

Передусім впадає у вічі той дивний факт, що преса старанно обходить мовчанням назви й роль двох організацій — Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України й Асоціації міст України у згаданому процесі. Але ж саме ці організації, як свідчать матеріали конференцій, численні документи експертних груп, і, головне, Декларація Президента України та спілки лідерів «Про вдосконалення державної регіональної політики», стояли біля колиски реформ, започаткованих нині.

З іншого боку вельми цікаво, що в останні місяці, після підтвердження Президентом курсу на економічні й політичні реформи в регіонах, а надто — після інформації про те, що при Адміністрації, можливо, буде створено спеціальний орган для реалізації нової регіональної політики — з’явилося безліч організацій і навіть приватних осіб, котрі прагнуть запропонувати свій варіант регіональної Концепції. Більшість із них, на жаль, або навдивовиж нагадують тексти Концепцій від Комісії чи Спілки лідерів, або зводяться до пропозиції залишити в регіонах усе, як є...

Аби хоч якось прояснити ситуацію, ми вирішили звернутися за коментарем до представника одного з «першоджерел» — голови Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України, голови Луганської облради, і, що особливо важливо, — співголови Комісії з питань розробки Концепції державної регіональної політики Віктора Миколайовича Тихонова. Тим паче він щойно повернувся з VII конференції Конгресу регіональних влад Європи й охоче зголосився розповісти, як саме проблеми регіонального управління розв’язуються «в людей».

— Отже, Вікторе Миколайовичу, із якими враженнями ви приїхали з європейського конгресу? І якою мірою те, що відбувається в Україні, відповідає європейським тенденціям?

— Основне враження — що ми на правильному шляху. Спілка лідерів, Асоціація міст, сама Комісія при Президентові України. Вийшло практично так, що за півроку групи експертів Спілки лідерів й Асоціації виконали роботу, на яку європейські країни, що входять до Конгресу, витрачали по кілька років.

Тепер відбувся буквально прорив України до цього важливого органу Євросоюзу. Усі 12 чоловік нашої делегації увійшли до палат і комітетів Конгресу, а мера Львова Василя Степановича Куйбіду обрано заступником голови Конгресу та членом бюро. Зазначте: це на тлі того, що до цього Україну в Конгресі представляли лише спостерігачі і Конгрес ніколи не розглядав «українське питання».

Така увага Конгресу до України не випадкова: ситуація в Україні стає особливо актуальною для Конгресу після того, як у Польщі, Чехії, Словаччині, балтійських країнах реформи на регіональному рівні вже пішли. З іншого боку, наша сьогоднішня Концепція практично концентрує досвід регіонального будівництва тих країн, на які у рамках Конгресу вже не один рік працювали спеціальні комісії. Авжеж, з урахуванням українських умов. Але якими не були б розбіжності, це підтверджує, що ми на правильному шляху, і що основні положення нашої Концепції цілком збігаються з загальноєвропейським розумінням неминучості й перспектив регіонального розвитку.

— Тобто загальні рекомендації до регіонального управління Конгрес уже напрацював?

— Не зовсім. Їх ще розробляють у рамках документу, що зветься «Європейська Хартія місцевого самоврядування», проте основні тенденції та напрями вже зрозумілі. Більше того — не тільки в європейському, а й у світовому масштабі. А конкретні рекомендації Конгрес оформляє для кожної конкретної країни.

— І які ж ці загальні тенденції?

— По-перше — посилення регіоналізації та місцевого самоврядування, по-друге — структурне укрупнення дрібних формувань до надбання ними достатньої економічної бази, по-третє — більше влади регіонам... Тобто ті самі проблеми й рішення, які у власній Концепції описала Спілка лідерів. Зазначте також, що цілком нове для нас питання — про формування бюджету «знизу вгору» і гарантії самозабезпечення регіону — у європейських країнах уже повсюдно вирішено.

— А на практиці відсоткове співвідношення бюджетного розподілу між регіонами й центром також відповідає розробкам Спілки лідерів для України?

— Так, бо ніде в Європі ви не знайдете такого, щоб у регіонах залишалося менше 40—50% від стягнутих на місцях податків, — це однозначно. Більше — буває, менше — ні. Це тільки в нас центр боїться «втратити копійку», і через надмірний цей страх віднімає в регіонів усі кошти та прирікає їх на напівголодне існування — на 20—25 відсотків від зібраних коштів. От і закриваються школи, акушерські пункти, цілі села вимирають.

— Центр — це хто? Київ?

— Я маю на увазі бюрократичні, розподільчі структури. Усі ці комітети, які панічно бояться відірватися від бюджетного джерела, потрапити в реальний світ, опинитися перед необхідністю заробляти кошти, а не вилучати їх і розподіляти.

Полеміка, яка почалась у Комісії, дуже чітко показала тенденції. Кабінетні вчені, академічні фінансисти, фахівці з інших сфер — приміром, енергетики — намагаються нині диктувати практикам, тим, хто реально працює в регіонах і на власні очі бачить реальні проблеми. Я нічого не маю проти доброї теорії, але треба чітко розуміти, що сьогоднішні рекомендації декотрих горе-експертів ідуть проти світових і європейських тенденцій, спрямовані на консервацію існуючого тяжкого становища регіонів і людей у регіонах. Такі експерти або не знають реальної ситуації, або просто бояться щось змінювати, бояться самої думки про внесення якихось змін до Конституції.

Але ж не країна для Конституції, а Конституція — для людей, для країни! Важливо зрозуміти, що в Україні не відбувається нічого принципово нового: зміна структури регіонів, урбанізація, криза малих населених пунктів і комун — загальносвітовий процес. Приміром, у Франції в деяких комунах залишилося сьогодні по кілька десятків чоловік. Але уряди країн просто приймають адекватні ситуації рішення — вони мають волю приймати такі рішення. Бо, власне кажучи, тут немає вибору: або ви усвідомлюєте, що необхідні зміни у державній структурі, які б відповідали сучасним вимогам і природним процесам, або ж маєте спочатку диспропорції та відставання в регіональному розвитку, а згодом — і масштабну кризу.

— Можливо, усе впирається в адміністративну реформу? В елементарний острах втратити місце? Роль? Лаври?

— Авжеж. Але найцікавіше тут — що ні регіональна, ні адміністративна реформи не передбачають негайного скорочення штатів, ліквідації якихось структур. Адже регіональна реформа — це план на дуже тривалу перспективу. Знов-таки Франція, до прикладу якої ми тут зверталися, планує реформувати систему комун тільки через 10—15 років. І багато положень нашої Концепції — можливо, найреволюційніших — також розраховано аж ніяк не на негайне втілення. Тож у цьому контексті я згадав би радше іспанські реформи Гуана Карлоса в постфранкістську добу: старому генералітетові король надав безліч можливостей і досить часу для маневру. У результаті зміни пройшли поступово, безконфліктно, без стрілянини й жорсткої конфронтації...

— А як на ситуацію реагує наш Президент? Адже саме він став одним з основних ініціаторів розробки нової Концепції регіонального розвитку?

— Ще раз нагадаю, що в основі діяльності Спілки лідерів лежить саме Декларація про вдосконалення державної регіональної політики. Буквально днями, виступаючи на з’їзді УСПП, Президент ще раз підкреслив, що стоїть за корінну регіоналізацію, за передачу великих прав регіонам, якою не була б протидія центральної бюрократії. І під час особистої зустрічі після ухвалення Концепції він підкреслив, що ми йдемо правильним шляхом, і що Концепцію нашу буде розглянуто на Раді регіонів і вона впроваджуватиметься в життя.

Ясна річ, це буде складно. Доведеться поміняти не один десяток законів, доведеться подолати скажений опір, доведеться ще не раз наштовхнутися на спроби розвернути, вихолостити процес реформ, залишити все так, як звикли з радянських часів. Але час і загальносвітові процеси працюють на нас. А тепер ми маємо ще й потужну підтримку: адже європейський Конгрес має прекрасний апарат — там понад дві тисячі фахових учених, аналітиків, юристів, — і значні засоби. Отже, можна об’єднувати сили.

— Давайте повернемося до першочервневого засідання Комісії з питань розробки Концепції державної регіональної політики. Тенденції та перспективи — це добре, але ж обстановка була така напружена, що, не будь вашого заключного виступу, ситуація з ухваленням плану реформ у регіонах могла повернутися цілком інакше. Практично бюрократія мала всі шанси «завалити» нову Концепцію на невизначений термін. А либонь ідеться про життєво важливі для всієї країни питання. Чи є шлях «мінімізації ризиків»?

— Так, і він відомий: це створення невеликого, лише з кількох чо- ловік, але спеціалізованого органу, який постійно займатиметься впровадженням нової Концепції державної регіональної політики. Причому — не при Кабміні, де його миттєво забюрократизують, «знерухомлять», а згодом і вза- галі задушать під час чергової зміни кабінету, а в Адміністрації Президента. А спиратиметься ця структура й надалі на живі, дійові, сильні громадські організації, які виникли не за наказом, а з необхідності — Спілку лідерів, Асоціацію міст, на експертні групи, міжнародні інституції.

Ну, і на пресу, певна річ, — газети, радіо, телебачення. Не можна замовчувати процес регіональних реформ. Потрібно відкрито розповідати, як він іде, на які наштовхується труднощі, хто й чому цьому процесу перешкоджає. Потрібно їхати в регіони і показувати, що робиться на місцях, у селах, районах; до чого довели людей у найвіддаленішій глибинці централізованим державним розподілом ресурсів. Це тема, добродії. Справжня журналістська тема — гостра, незручна, небезпечна. Зате вона набагато потрібніша, ніж висвітлення кулуарних столичних чвар. Тож вам, журналістам, я також зичу успіхів на шляху регіональних реформ!..