У «МАЛЕНЬКІЙ ЧЕЧНІ» ВІЗИ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ

Поділитися
«Поки товстий всохне, худий здохне». Це українське прислів’я дуже влучно характеризує сьогоднішню ситуацію в Грузії, коли десятки тисяч грузинів, які працюють у Росії, наштовхнулися на проблему отримання віз...

«Поки товстий всохне, худий здохне». Це українське прислів’я дуже влучно характеризує сьогоднішню ситуацію в Грузії, коли десятки тисяч грузинів, які працюють у Росії, наштовхнулися на проблему отримання віз. Як свідчать емоційні репліки російської сторони, піти на такий крок їх змусили чеченські бойовики, які буцімто юрмами ходять через грузинський кордон. Однак, схоже, чеченці лише «затягнуть паски», а «здихати» доведеться грузинам.

Тбілісі схожий на покинуте місто. І зовсім не тому, що безлюдний, у ньому продовжує мешкати третина населення Грузії. Просто ставлення до міста варварське. Люди гріються навколо вогнищ у затишних колись парках із розбитими чашами фонтанів. Різьблені веранди стародавніх грузинських кварталів і купідони купецьких будинків укриті кіптявою буржуйок, труби яких стирчать прямо з вікон. Вже майже десять років Тбілісі живе без опалення та газу, вода й електрика є кілька годин на добу. Просто дивує, як там можна виживати.

Однак грузини лише знизували плечима, як у давньому анекдоті: «А скільки тієї зими?» Хоча заради справедливості слід відзначити, що морози там із листопада по березень.

У місті майже ніщо не ремонтується і майже ніщо не будується, окрім лазень, що, звісно, за таких умов страшенно актуальні. Майже немає дорогих автомобілів, під будинком парламенту стоять бувалі в бувальцях «Мерседеси» й «Ниви». І жодних тобі кордонів міліції та блискучих підлог: облізлим вестибулем Верховної Ради Грузії активно користується простий народ, бо там стоять безплатні телефонні автомати.

Зате на кожному розі центральної частини столиці поблискують новенькі рекламні вивіски грошових переказів із-за кордону Western Union. Практично немає такої сім’ї, в якій хтось з най- ближчих родичів не користувався б послугами цієї фірми.

Через глибоку економічну кризу, коли виробництво країни повністю стоїть, а ціни набагато вищі, ніж в Україні чи Росії, грузини масово виїжджають на заробітки за кордон, переважно до Росії.

Тому неважко здогадатися, що означає для грузинів вихід Росії з Бішкекської угоди й запровадження з 6 грудня візового режиму з Грузією.

Президент Грузії Едуард Шеварднадзе вважає такий крок дискримінацією грузинів. Особливо якщо врахувати, що на осетинській та абхазькій ділянках кордону планується створити спрощений візовий режим.

Едуард Шеварднадзе пообіцяв, що в разі такого підходу «Грузія змушена буде запровадити схожий спрощений режим на тих прикордонних територіях, де Росія аж ніяк не зацікавлена мати схожий спрощений візовий режим», а простіше кажучи, відкрити грузино-чеченський кордон.

Адже саме про нього, як про «вікно», яким активно користуються чеченські бойовики, щоб пробиратися на російську територію, насамперед і йшлося на міждержавних переговорах. І, очевидно, запровадженням візового режиму планувалося «віконце» причинити.

Загальна довжина цього «вікна» лише близько 80 км, але слід враховувати, що це високогір’я. Тому чеченці, з якими мені довелося спілкуватися, всі як один доводили, що хоч як би Путін закривав кордон і хоч як би Шеварднадзе його відкривав, це не вплине на міграцію бойовиків.

Працівник генерального представництва Масхадова у Тбілісі Ваха Ібрагімов пояснив, що «тепер про якісь масові переходи чеченськими бойовиками грузинського кордону годі й говорити. По-перше, складно, по-друге, всі вже давно підготувалися до зими. Кому треба, той залишився в Грузії, а решта надійно сховалися в чеченських горах. Переходять лише невеликі групи для підтримки зв’язку, але, звісно, не через блокпости, а прямо через гори. Бо офіційно перейти кордон чеченцям було досить важко і за безвізового режиму. Чоловіка могли пропустити лише з ріднею. Якщо на тілі шрами, пройти в будь- якому разі було неможливо. Великі проблеми виникали і в жінок». Лейла Махмадова, молода чеченка з Грозного, яка переїхала до Грузії два місяці тому, розповідає, що на переході Нижній Ларс «переглядали буквально кожну річ і на довершення всіх чеченок завели в окрему кімнату і роздягли до нижньої білизни — шукали гроші та коштовності».

Цікаво, якщо чеченські бойовики все одно не використовували офіційних переходів, як їх може зупинити запровадження візового режиму? Може, російська сторона вважає, що в зимовий період через сніговий покрив у горах перейти кордон неможливо і чеченці рвонуть до офіційних блокпостів?

Щоб якось прояснити це питання, я вирішила навідатися в Ахмедський район Грузії, де час від часу зупиняються порушники кордону.

Панкійська ущелина — найбільш важкодоступна частина Ахмедського району, де в Грузії компактно мешкають чеченці-кистинці, а зараз ще й біженці з Чечні. Долина Панкійської ущелини шириною приблизно три кілометри тягнеться між двома гірськими хребтами протягом кілометрів двадцяти і переходить у високогірний масив на кордоні з Чечнею. Це свого роду глухий кут: у Чечню ведуть лише важкопроходимі стежки. Там розкидано п’ять чеченських селищ і двоє маленьких грузинських. Ущелина зажила слави грузинського анклаву бойовиків. За різними чутками, тут на зимівлю розташувався загін Гелаєва та інших, менш відомих польових командирів.

За всіма атрибутами, ущелина схожа на міні-Чечню, не зайняту російськими військами. Перед поїздкою в Панкійську ущелину грузинські друзі попереджали мене, що місце там непевне і слід бути якомога обережнішою. Проте в цьому чеченському селі я почувалася, як у Бога за пазухою. «Ти наша гостя. Якщо з тобою щось станеться, це зганьбить усю мою рідню, а її третина села», — сказав Рамзан, молодий чеченець, якого мені дали за супроводжуючого у представництві Масхадова. Я йому повірила. Бо грузинські чеченці-кистинці — суворо дотримуються давнього порядку і традицій. Російський і західний вплив похитнули стародавні підвалини рівнинної Чечні, м’якшими стали порядки і в гірській. А тут, у Панкійській ущелині, майже в повній ізоляції, традиції збереглися набагато краще, а чеченська мова кистинців барвистіша й багатша. Корінні жителі дуже кепсько знають російську, а діти й старі не знають зовсім. Простоволосу дівчину в штанах зустріти можна, але напевно це буде біженка з Великої Чечні.

В ущелині живеться набагато краще, ніж у Тбілісі. В будинках тепло, люди топлять грубки дровами, які рубають тут же, на схилах гір. Розбитою головною вулицею села часто проїжджають розкішні автомобілі. Через два місяці навіть обіцяють дати електрику, неподалік на гірській ріці Алазань добудовують ГЕС.

На відміну від Чечні, у Панкійську ущелину потоком пливе гуманітарка: ОБСЄ, Євросоюз, окремі країни Європи, Туреччина, Азербайджан. Гуманітарна допомога — основне джерело доходів і місцевих, і біженців. Цукерки, печиво, канцелярське приладдя, товари для дому швидко розпродуються на вулицях або вивозяться на продаж до Тбілісі. «Багато гуманітарної допомоги губиться дорогою, чи на підступах до Грузії, чи вже у самій країні, — говорить Махмад Магошвілі, радник з правових питань при представництві ЧРІ в Тбілісі. — Ось нещодавно нам повідомили, що з Голландії мав прибути вантаж жіночої нижньої білизни в такій кількості, що можна всіх чеченок у світі п’ять разів одягти, проте жодного комплекту так і не одержали».

Село Дуїсі в Панкійській ущелині стало місцем мого проживання майже на три дні. Там мені пощастило зустрітися зі старійшиною села, солідним чоловіком у каракулевій шапці, зеленому камзолі і з довгою чорною бородою. Розмовляли знову про кордон. «Перейти гори можна в будь-який сніг. Можна прямо з Панкійської ущелини. Хоча цей шлях не найзручніший — довгий і важкий, зате безпечніший. Зараз переміщення ускладнене тим, що на основних перевалах зосереджено великі сили росіян. Якщо раніше в Аргунській ущелині легко можна було не лише обійти, а й об’їхати пости грузинських та російських прикордонників, то зараз там стільки військ, що цим переходом чеченці майже не користуються». Говорити про бойовиків старійшина села зі зрозумілих причин відмовився, проте оглянути околиці мені ніщо не зашкодило.

Дуїсі — велике селище, приблизно тисяча переважно сірих двоповерхових будівель, дві мечеті. Головна вулиця загачена народом не менше, ніж Хрещатик. «Це ще нічого, тепер у селищі залишилася лише чверть людей від тієї кількості, що була тут півроку тому, — говорить Рамзан, супроводжуючи мене в екскурсії по селищу. — Зараз біженці, в основному з рівнинних районів Чечні, повернулися додому. Хоча буває й навпаки. Ось буквально тиждень тому, коли почалася операція з чистки гірських районів Чечні з допомогою артилерійського вогню, група з тридцяти біженців перейшла кордон із Грузією, тепер вони живуть у нас. У російській пресі промайнула інформація, що це були бойовики, хоча насправді — жінки й діти і лише кілька чоловіків як супровід». Для більшої переконливості Рамзан відкрив мені, що бойовики переходять кордон невеликими групами, не більше 10 чоловік.

Однак люди, які вешталися групами по селищу, зовсім не були схожі на мирних жителів, за середньоєвропейськими уявленнями. Чимало їх були одягнені в камуфляжну форму, в окремих зовнішність старих вояків особливо підкреслювали шрами на обличчі.

Але Рамзан стверджує, що діючих бойовиків наразі в селищі немає. І не тому, що важко перейти гори, а тому, що в цьому немає потреби. «Є в селищі люди, котрі воювали раніше, а тепер з якихось причин не воюють. Є молоді хлопці, яким, може, й хотілося б воювати, ось вони й хизуються в камуфляжах. Це певного роду резерв, у зимовий період кількість діючих бойовиків чеченці намагаються зводити до мінімуму».

«А представники грузинських правоохоронних органів до вас навідуються?» — запитала я Рамзана. «Ні, бояться, хоча якось один із представників грузинських спецслужб вийшов на мене і цікавився, чи є в селищі бойовики».

Сестра Рамзана Лейла, несподівано вказавши на один із будинків, сказала: «Там живе бойовик. Влітку приїжджав весілля справляти. Зараз в горах, уже давно не навідувався».

Рамзан і Лейла за походженням кистинці, проте народилися й виросли в Грозному, у Дуїсі жили їхні бабуся з дідусем. Рамзан із сім’єю (дружина та двоє дітей, мати й батько) переїхав до Дуїсі торік у жовтні. Тому повертатися Рамзан побоюється: при Масхадові він працював у правоохоронних органах, а тепер архіви перебувають в руках нових господарів. «Мої колишні товариші по службі розповідають, що їх примушують працювати на федералів — або прямо у фільтраційний табір», — каже Рамзан.

Тим часом один із чеченців, який ішов попереду, дістав з-під поли обріз і вистрілив у ворону, що сиділа на стовпі. Птах каменем упав донизу. «Не зважайте, — сказав Рамзан, — тут майже в усіх є зброя». І дістав з кишені куртки револьвер, напевно, часів громадянської війни, у барабан були пристосовані ПМ-івські патрони.

Що стосується криміногенної ситуації в ущелині, то це поняття відносне, бо там діють свої закони закритого суспільства, грузинські порядки закінчуються на блокпосту при вході в ущелину. А якщо врахувати, що Панкійська ущелина, власне, тил воюючих у Чечні бойовиків, то, за законами військового часу, це місце неблагополучне. Хоча з приводу зникнення двох представниць Червоного Хреста в серпні, яких нібито викрали в ущелині, місцеві лише знизували плечима й навперебій розповідали, як тоді, коли вони вважалися викраденими, їх бачили в горах на шашликах.

Однак історія з викраденням людей у Панкісії набула свого продовження. Буквально через день після того, як я виїхала з селища, всі підступи до ущелини повністю блокувала грузинська поліція. Зникли два працівники іспанського посольства, а їхню машину знайшли в ущелині.

Серед чеченців можна було почути дві версії. Перша — що в сім’ї не без виродків і це могли зробити найняті кимось чеченці. І друга — що не випадково так збіглися час викрадення і запровадження візового режиму. Як вважає Махмад Магошвілі, зараз, коли антиросійські настрої в Грузії через візовий режим могли стати вибухонебезпечними, як ніколи вигідно зчинити античеченську істерію в Грузії. А заодно і на Заході, який вважав такий крок щодо Грузії неправильним».

Тим часом «Маленька Чечня» в серці Грузії продовжує жити своїм життям, за своїми законами, де проблеми переходу кордону пов’язані аж ніяк не з отриманням віз, а з товщиною снігового покрову на гірських стежках.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі