В очікуванні кризи

Що таке криза? Сьогодні це запитання можна почути від багатьох наших співвітчизників і не тільки. Підґрунтям економічних криз завжди є внутрішні диспропорції, навіть якщо вони спричинені зовнішніми чинниками. Так і криза в Україні в 2008-2009 роках лише була запущена зовнішніми шоками, а поглибилася вона і спричинила досить погані наслідки через загострення системних диспропорцій, що сформувалися у попередніх роках.

Що може очікувати Україну на порозі нового витка світової фінансової кризи? Багато ризиків розвитку, які ми намагаємося нівелювати, існують досить тривалий час. Це, по-перше, експорто-орієнтована низькотехнологічна модель економіки України, закладена ще з радянських часів і поглиблена в 90-х роках минулого століття, зокрема залежність від зовнішніх ринків збуту, висока питома вага сировинних базових галузей, наявність лише незначної частки інноваційної продукції. По-друге, високий рівень навантаження соціальних виплат на економіку України, який є одним із найвищих у світі.

По-третє, критичний стан основних виробничих фондів. Одним із головних ризиків і проблемою національної безпеки залишається технологічна відсталість українських підприємств. Більшість власників металургійних комбінатів, попри високі прибутки, так і не здійснили заходів із модернізації виробництва. Значна частина (за різними оцінками, до 80%) прибутків металургії осідає в офшорних зонах, і будь-якої модернізації металургійної промисловості практично не відбулося (виняток - тільки Алчевський меткомбінат). Навіть із відновленням світового попиту на метал продукція національного виробника не може конкурувати з китайською і турецькою, оскільки в цих країнах відбулась модернізація виробництва і значно підвищилась якість продукції.

Складається враження, що українські олігархи стараються якомога більше вийняти з економіки через постійне очікування проблем. Типова люмпенсько-олігархічна модель держави, де два основні антагоністи формують суперечності розвитку та очікують на черговий катаклізм.

На сьогодні активи ста найбагатших українців зросли до майже 130 млрд. дол., тобто становлять до 80% відносно розміру ВВП України. Можна сказати, що це і є рівень олігархізації економіки. На відміну від західних економік, де найбільшими темпами зростають капітали власників компаній, пов’язаних з інформаційними технологіями та виробництвом високотехнологічної продукції, в нашій країні рекордно збільшуються статки сировинних магнатів. Внаслідок політики, здійснюваної в Україні, загалом відбувся розподіл населення на дві соціальні категорії - олігархів, кількість яких відносно населення становить нескінченно малу величину, але які володіють майже всім у державі, та малозабезпечених або відверто бідних громадян, що становлять левову частку населення України, але з погляду статків є величиною, яку можна зіставити із статистичною похибкою. Олігархічно-люмпенська модель суспільно-політичного життя, що склалася в Україні, має суттєві недоліки і не може привести до якісних змін у країні.

На відміну від багатьох розвинених країн, в Україні майже відсутній середній клас, який зазвичай виконує важливу суспільну функцію - є гарантом стабільності і демократії. Відсоток представників середнього класу у будь-якому суспільстві є важливим показником рівня добробуту в країні.

В таких умовах середній клас, що може бути локомотивом розвитку, нікому не потрібен.

Загалом до основних внутрішніх диспропорцій розвитку та системних проблем, накопичених за останні роки, слід віднести:

- превалювання сировинних матеріало- і трудовитратних галузей третього та четвертого технологічних укладів, що формує неконкурентоспроможну економіку, орієнтовану на сировинні зовнішні ринки збуту;

- не адекватну реаліям сьогодення податкову політику, яка обмежує розвиток виробничих секторів з високою часткою доданої вартості та стимулює розвиток сировинних галузей і сфери послуг, створює умови для застосування схем мінімізації податкових зобов’язань;

- неефективну систему бюджетних пріоритетів і бюджетної підтримки реального сектора економіки, що стимулює «проїдання» коштів, а не їх ефективне використання;

- фіскальне та грошово-кредитне стимулювання формування споживацької моделі розвитку економіки, внаслідок чого підприємства змушені шукати фінансові ресурси для розвитку на зовнішньому ринку або акумулюючи ресурси з допомогою тіньових схем і вивезення капіталу;

- відсутність стимулів і ресурсів для впровадження нових технологій та оновлення виробничих потужностей і, як наслідок, критичний стан основних виробничих засобів в економіці країни.

Тож, якщо говорити відверто, криза нікуди з України не йшла. Вона тут була ще з 1991 року, але у відповідних проявах. Щодо сьогодення, то останні статистичні дані, наведені Державною службою статистики, свідчать, що Україна поступово відновлює кризову круговерть, яка може мати набагато гірші наслідки, ніж у 2008-2009 роках. Займаючись тільки критикою «папєрєдніків», нинішня влада сама наступає на ті самі граблі, замість того, щоб засвоїти відповідні уроки.

Уже зараз бачимо, що зростання промислового виробництва за підсумками січня-серпня уповільнилося і становило мінус 0,4% (0,2% у січні-липні 2012-го), що є найнижчим кумулятивним показником поточного року.

Головним внутрішнім стримуючим чинником залишається обмежене кредитування реального сектора економіки та високі відсоткові ставки за кредитами. Ці явища посилюються девальваційними тенденціями на валютному ринку багатьох країн світу, тоді як курс гривні відносно долара США утримується на фіксованому рівні впродовж тривалого періоду, що негативно позначається на конкурентоспроможності вітчизняної продукції та супроводжується втратою ринків збуту, як зовнішніх, так і внутрішніх. Поточного року на розвиток промисловості також впливають негативні процеси, зумовлені відновленням рецесійних тенденцій в окремих країнах Європи та формуванням низької цінової динаміки на українські товари на зовнішньому ринку. Найбільшу глибину падіння демонструють галузі переробної промисловості, в тому числі і переробки сільськогосподарської продукції.

Вже другий місяць поспіль скорочуються обсяги виробництва і в сільському господарстві, що є рідкістю для літнього періоду, коли тривають основні роботи зі збирання врожаю. Індекс обсягу сільськогосподарського виробництва у січні-серпні поточного року порівняно з відповідним періодом 2011-го становив 95,5%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах - 90,5, у господарствах населення - 99,5%.

Значно зменшуються обсяги транспортних перевезень. За січень-серпень 2012 року підприємствами транспорту перевезено 509,9 млн. тонн вантажів, що становить 96,6% від показника за аналогічний період минулого року. Вантажооборот становить
261,6 млрд. тонно-кілометрів, або 92,8% від обсягу січня-серпня
2011 року.

Викликає серйозне занепокоєння стан справ у будівництві. У січні-серпні 2012 року підприємствами України виконано будівельних робіт на суму 35,7 млрд. грн., що у порівнянних цінах становить 92,0% від обсягів будівництва у відповідному періоді попереднього року. Основними проблемами розвитку будівництва залишалися такі. По-перше, збільшення собівартості будівельних робіт через подорожчання основних складових будівництва. Так, з метою підтримки рівня рентабельності будівельні компанії підвищували вартість робіт і послуг, що негативно впливало на динаміку попиту з боку замовників. По-друге, збитковість будівельної діяльності, що зменшує інвестиційну привабливість галузі (кількість збиткових підприємств від загальної кількості підприємств будівельної галузі перевищувала 55%). По-третє, досить повільне зростання довгострокового кредитування, що обмежувало можливості для нарощування фінансування інвестиційних проектів. По-четверте, тривале скорочення обсягів наданих кредитів домашнім господарствам і нефінансовим корпораціям на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості, що впливало на зниження попиту на об’єкти нерухомості ).

Викликає тривогу аномально низька інфляція, що пов’язана з постійним зниженням купівельної спроможності українців. Затяжна тривалість дефляційних процесів протягом чотирьох місяців може свідчити про зниження купівельної спроможності населення та підвищення рівня адміністративного втручання в економіку. Настрої громадян залишаються стабільно песимістичними. У свою чергу, падіння споживчого попиту свідчить про зростання бідності в країні та зміну структури споживання. Населення змушене купувати дешеві товари, а в структурі продовольчого кошика частка споживання картоплі, круп і хлібобулочних виробів становить уже майже 50%.

Неадекватною сьогоднішньому стану економіки є монетарна політика Національного банку України, яка продовжує стримуючим чином впливати на інфляційний тиск з боку попиту, а також нижчий за потенційний рівень внутрішнього споживчого попиту. Крім того, ситуацію, яку ми маємо сьогодні з погляду інфляційної складової, можна вважати так званою відкладеною інфляцією, що може мати досить непрогнозовані наслідки.

Сьогоднішня ситуація також прямо пов’язана з досить жорсткою грошовою політикою НБУ. При цьому дефляція супроводжується стагнацією виробництва. Через наростання загрози світової фінансової кризи та внутрішні економічні протиріччя існує загроза значного подальшого зменшення обсягів виробництва в базових галузях промисловості.

За існуючих умов потрібно НЕГАЙНО вдаватися до методів регулювання економіки засобами монетарної політики (кредитування економіки). Якщо такі заходи буде вжито, зростання економіки може пожвавитися, але водночас почнеться і зростання цін. Однак вирішальним чинником, що впливає на економіку в цілому, є політичний. Це стримує інвестиції, інноваційні процеси та модернізацію економіки загалом. Крім того, про подальше зростання інфляції можна говорити й тому, що з боку уряду вже пролунали заяви про те, що після виборів доведеться підвищити ціни на газ для населення і комунальних підприємств.

Аналогія криз 2008-
2009 років і 2012 року

Протягом восьми місяців 2008 року Україна досить успішно відбивала всі атаки світової кризи, наприклад, чергове підвищення ціни на газ (у 2005 році, згідно з договором, укладеним попередниками Ющенка, ціна на газ становила 50 дол. за тисячу кубометрів; у 2006 році, вже при президенті Ющенку та прем’єрі Єханурові, - 95 дол.; у 2007 році, при президенті Ющенку та прем’єрі Януковичі, - 130 дол.; у 2008 році, при президенті Ющенку та прем’єрі Януковичу, - 179,5 дол.), високу динаміку зростання цін на нафту та інші ресурси, аграрну інфляцію. Реальне зростання ВВП за цей період становило 7,1%, приріст обсягів промислового виробництва - 6,3, інвестиції в основний капітал збільшилися на 8,2, реальні доходи населення - на 13,7%. На 5,6 млрд. дол. зросли валютні резерви, які на кінець серпня становили 38,06 млрд. дол. Але цього позитиву не вистачило, щоб захиститися від кризи, яка прийшла до нас одразу кількома шляхами.

Перший - банківська система. Річ у тім, що іноземна частка в загальному обсязі банківського капіталу України перевищує 37%, що перевищує поріг економічної безпеки на 7%. Тож материнські банки в Європі, перебуваючи в скрутному становищі, через свої філії в Україні відкачують капітал із нашої фінансової системи в європейську. Втім, кредитна активність банків у 2012 році відновлюється поки що недостатньо високими темпами - приріст обсягів кредитування ними реального сектора економіки за шість місяців поточного року становить 2%. Це пов’язано насамперед із наявністю значних зовнішніх ризиків і невизначеністю щодо подальшого розвитку ситуації на ринках.

Другий шлях - борговий. Обсяг валового зовнішнього боргу за перше півріччя 2008 року становив 59,9% від ВВП, або 100,06 млрд. дол. Але ж борги формувались і в 2005-2007 роках. Згідно з дослідженнями Міжнародного валютного фонду (МВФ), загально допустимою межею боргу для такої перехідної економіки, як українська, є 49,7% від ВВП. Валовий зовнішній борг України до липня 2012 року сягнув 74% ВВП. Тобто межу економічної безпеки щодо боргових зобов’язань ми перетнули. Таке боргове навантаження є неприйнятним і ризикованим для країни з перехідною економікою та невисоким рівнем життя. Це підвищує ризики фінансової нестабільності, особливо за умов дії несприятливих чинників зовнішнього та внутрішнього характеру, які можуть активізуватися в умовах недостатнього забезпечення фінансових активів у корпоративному секторі економіки.

Тенденція до збільшення від’ємного сальдо поточного рахунку та дефіцит внутрішніх заощаджень породжують високі фінансові ризики, особливо в умовах низького рівня довгострокових кредитів та експансії іноземних банків. Економіка України вже стала надзвичайно залежною від потоків іноземного капіталу. Тому раптове припинення її зовнішнього підживлення в умовах необхідності погашення зовнішніх боргів може призвести до боргової кризи.

За даними Міністерства фінансів, станом на 31 липня 2012 року державний і гарантований державою борг України становив 496 957 609,72 тис. грн., або 62 174 103,58 тис. дол., у тому числі державний і гарантований державою зовнішній борг - 292 465 563,93 тис. грн. (58,85% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу), або 36 590 211,95 тис. дол.; державний і гарантований державою внутрішній борг - 204 492 045,79 тис. грн. (41,15%), або 25 583 891,63 тис. дол. Державний борг України становив 390 714 088,92 тис. грн. (78,62% від загальної суми державного і гарантованого державою боргу), або
48 882 032,92 тис. дол. Гарантований державою борг України становив 106 243 520,80 тис. грн. (21,38%), або 13 292 070,66 тис. дол. Протягом липня 2012 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 17 200 992,17 тис. грн. загалом за рахунок випуску єврооблігацій на 2 млрд. дол.

На сьогодні лише інвестиційний характер накопичування зовнішнього боргу не повинен підлягати хоч якимось обмеженням. Це єдиний шлях ефективної інтеграції України у світове господарство і формування високої кредитоспроможності вітчизняних позичальників.

Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування національної економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках. Слід зазначити, що у структурі зовнішнього боргу значною є частка короткострокового капіталу. Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти. Сьогоднішні умови розвитку вітчизняної економіки істотно відрізняються від тих, що існували 1998 року, коли Україна також зазнала впливу потужної світової фінансової кризи. Проте сучасні реалії не поліпшують, а погіршують характеристики стійкості національної системи до фінансових шоків. Так, якщо у 1997-1998 роках рівень корпоративних боргів був низьким і корпоративний сектор не був настільки залежним від зовнішнього фінансування, то сьогодні, як уже зазначалося, національна фінансова система стала більш залежною від зовнішніх потоків капіталу.

Якщо станеться найгірше й реалізується вплив усіх зазначених каналів одночасно і в повному обсязі, то наслідки світової фінансової кризи для України будуть досить відчутними, насамперед істотно зросте дефіцит зовнішньоторговельного балансу, перевищивши рівень 10% ВВП, що критично для економік, які розвиваються.

Щоб не допустити значної девальвації, Національний банк буде змушений продавати валюту з резерву. Але запобігти девальвації буде вкрай важко. За таких умов динаміка ВВП може уповільнитися до 2,5-3%, індекс споживчих цін в умовах відновлення девальваційних процесів може вийти за межі однозначного показника.

Зазначене не є простим моделюванням за інших однакових умов ситуації за принципом «що буде, якщо…». Адже поряд із зростанням інтегрованості національної економіки до фінансових ринків за період після фінансової кризи 1998-го та 2008-2009 років відбулися певні зміни у структурі та характері розвитку економіки. Сьогодні зростання дедалі більшою мірою визначається внутрішнім потенціалом, а не зовнішніми чинниками

Третій шлях - зовнішньоторговельний. Через кризові явища в розвинених економіках світу різко впав попит на продукцію металургії та машинобудування. А це - дошкульний удар по наших основних підприємствах-експортерах. Частка експорту у внутрішньому валовому продукті дорівнює 47%. Отже, обсяг ВВП унаслідок скорочення експорту різко зменшився. Ситуація могла б бути значно ліпшою, якби конкурентоспроможність вітчизняних металургійних і хімічних гігантів була більшою. Досягти цього можна було в період економічного пожвавлення 2002-2004-х і 2006-2007 років, модернізувавши виробництво. Але замість цього власники підприємств вивозили свої надприбутки в офшорні зони. Тобто жили днем поточним, не думаючи про майбутнє. Тому дивно чути від тодішніх урядовців звинувачення на адресу уряду Тимошенко, що це він не підготував Україну до світової економічної кризи. А хто ж, власне, мав її готувати? Чому колишні уряди не спрямували експортні галузі на шлях інноваційного розвитку ще в той час? Чому не здійснювалася політика структурної перебудови економіки?

Треба сказати, що Україна має козир, який міг би зробити її економіку значно стійкішою до негативних впливів ззовні, - це сільське господарство. Однак його величезний потенціал стає джерелом збагачення окремих осіб і як слід не використовується.

Тодішній уряд не міг впливати ні на Національний банк, який був підконтрольний Ющенку, ні на підприємства олігархів від Партії регіонів, особливо хімічні та металургійні.

Владі треба терміново приймати чітку антикризову програму

З огляду на ризики скорочення експорто-орієнтованого виробництва внаслідок падіння світового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і тим самим посилити роль внутрішнього виробництва. Для цього достатньо започаткувати нові інфраструктурні та житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету. Уряд повинен не допустити обвалу цін на зерно нового врожаю з допомогою закупівлі аграрним фондом, аби сільгоспвиробники отримали достатні ресурси для проведення всього комплексу посівних робіт. Це безпосередньо й опосередковано підтримає розвиток металургійної галузі, виробництва коксу, видобувної промисловості, хімічної, нафтопереробки, харчової, а також торгівлі й транспорту.

Головним антикризовим заходом має стати Державний бюджет України на 2013 рік. Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути проект бюджету на 2013 рік (добре, що Литвин повернув його у Кабмін), збільшивши обсяги капітальних видатків, у тому числі будівельних. Не потрібно боятися дефіциту бюджету, але й не слід зловживати ним: 2-3-5% дефіциту може бути нормою. Також важливо передбачити створення стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду здійснювати виважену та збалансовану бюджетну політику.

В умовах фінансової кризи стратегічним напрямом діяльності уряду має стати стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки. Для цього необхідно розблокувати і прозоро провести приватизаційні процеси. Проте без допомоги нового складу Верховної Ради тут не обійтися. Також слід ухвалити низку законопроектів, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості України.

Навіть в умовах виборчого періоду доцільно звернути увагу на високий рівень навантаження соціальних виплат на економіку країни. Соціальна політика уряду, яка передусім спрямована на підвищення базових державних соціальних стандартів та відповідне збільшення пенсій та інших соціальних виплат, уже призвела до того, що частка соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів у доходах населення майже зрівнялася із часткою заробітної плати. Стрімке зростання доходів від трудової діяльності дало можливість дещо вирівняти цю диспропорцію, проте посилило іншу невідповідність в економіці, а саме - між зростанням продуктивності праці та рівнем заробітної плати. Унаслідок цього в умовах економічної кризи досягнутий значний рівень соціальних виплат може стати негативним важелем впливу на економіку України, оскільки в умовах скорочення заробітної плати відбувається пропорційне зменшення податкових відрахувань, які є джерелом соціальних виплат. Тобто збільшується дефіцит соціальних фондів, що загрожує прискоренням інфляції. До того ж така ситуація, коли обсяги доходів від праці менші, ніж соціальні виплати, пригнічує мотивацію до праці.

Так, соціальні допомоги та інші одержані населенням поточні трансферти перевищили доходи населення від трудової діяльності і досягають надзвичайно високого значення у майже 50% ВВП.

Довідково: у Російській Федерації на соціальні виплати у структурі доходів припадає частка до 10% ВВП.

Уряду доцільно врахувати таке.

Інвестиційна привабливість України для іноземних інвесторів значно знизилася через перманентну політичну кризу, суперечливу економічну політику. Невирішеність проблем стимулювання інвестування в нові технології та обладнання загрожує не лише поглибленням падіння в найближчій перспективі, а й руйнуванням економіки України в майбутньому.

Надмірне зростання рівня відкритості національної економіки впродовж останніх років закріпило вразливість вітчизняного комплексу від коливань зовнішньої кон’юнктури (динаміки попиту, інфляційних процесів, курсових коливань, підвищення цін на енергоносії тощо). Наявність значних структурних деформацій національної економіки зумовлює незбалансованість сукупного попиту
та пропозиції на внутрішньому ринку.

Вичерпання можливостей цінової конкуренції на тлі технологічної відсталості національних виробничих процесів створює реальну загрозу витіснення українських виробників не тільки із зовнішніх, а і з внутрішнього ринку.

Недостатня конкурентоспроможність національних підприємств в умовах збільшення їх залежності від міжнародної спеціалізації та кооперації посилює ризики перетворення України на державу із переважанням сировинної складової у виробництві. За таких умов фіскальна, грошово-кредитна, інвестиційна політики не сприяли формуванню стимулів до капіталовкладення у високотехнологічні галузі економіки, а створювали умови для розвитку споживацької, сировинної економіки.

Уряд має терміново здійснити комплекс заходів, спрямованих на поступове усунення системних проблем і диспропорцій розвитку, які необхідно реалізувати вже під час «прелюдії» економічної кризи.

Для мінімізації соціального навантаження в період кризи пропонується на основі оптимізації розгалуженої системи надання пільг та обліку реалізованих пільг зосередити соціальну політику на такому: запровадженні адресної допомоги; уніфікації підходів, схем щодо надання пільг з оплати всіх видів послуг особам, які мають на них право; «заморожуванні» підвищення пенсій, які перевищують рівень прожиткового мінімуму, на період до моменту відновлення стійкої позитивної динаміки зростання заробітної плати; скасуванні спеціальних (пільгових) пенсій; підвищенні рівня заробітної плати з урахуванням динаміки продуктивності праці (необхідно відмовитися від прив’язки основного соціального стандарту - мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму, при цьому мінімальну заробітну плату підвищувати лише на рівень інфляції); реформуванні системи оподаткування фонду оплати праці із зменшенням рівня нарахувань на фонд (цей захід неможливо вирішити в короткостроковій перспективі, але важливою буде уже навіть чітка декларація намірів з подальшою реалізацією).

Для стимулювання процесів капіталовкладення необхідно:

- створити в Україні привабливе інвестиційне середовище, активізувати інвестиційну співпрацю насамперед з країнами, які найменше постраждали від світової фінансової кризи;

- удосконалити (спростити) механізм розгляду інвестиційних та інноваційних проектів шляхом внесення змін до чинних законодавчих й інших нормативно-правових актів щодо запровадження механізму комплексної експертизи інвестиційних та інноваційних проектів;

- забезпечити реальну участь держави у фінансуванні інвестиційних проектів, які відповідають пріоритетам розвитку, а саме: стимулювання розвитку інноваційних і високотехнологічних виробництв. За своєю формою державні кошти можуть бути у вигляді не лише прямого фінансування, а й державних гарантій з повернення кредитів комерційним банкам та іншим фінансовим установам, які братимуть участь у фінансуванні таких проектів;

- зменшити рівень регуляторного тиску, посилити захист прав власності;

- провести низку прямих консультацій уряду з іноземними та внутрішніми інвесторами щодо великих проектів (спеціальні угоди, сприяння в реалізації проектів);

- здійснити детальний економічний аналіз практики субсидіювання та на його основі прийняти рішення про зміну бюджетних пріоритетів та поступовий відхід від сформованих неефективних схем підтримки виробництв;

- надати підтримку розвитку високотехнологічних галузей економіки та створити умови для розширення попиту на продукцію цих галузей на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- прискорити роботи з реалізації інфраструктурних проектів із залученням державного інвестування та заохоченням приватних інвестицій;

- посилити заходи нетарифного захисту внутрішнього ринку, зокрема із запобігання потраплянню на внутрішній ринок неякісної та небезпечної продукції, мінімізації контрабанди так званого сірого імпорту тощо;

- створити економічні стимули для розвитку індустріальних і наукових парків.

Що може зробити НБУ?

Щоб запобігти банківській кризі, НБУ доцільно прийняти низку рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків з проблемами короткострокової ліквідності під час проявів ознак фінансової кризи. Для запобігання валютній кризі необхідно виробити комплекс заходів, які не дозволять валютним спекулянтам розхитувати курс. При цьому НБУ має здійснювати політику збільшення волатильності курсу задля зниження ризиків розбалансування платіжного балансу. Потрібно вивчити питання щодо можливості розширити коридор коливання гривні, а потім поступово перейти на вільний обмінний курс. В цьому напрямі можна скористатися досвідом багатьох країн.

Що можуть зробити підприємці та інвестори?

З огляду на обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів в умовах погіршення доступу до зовнішніх кредитів підприємці мають зробити нелегкий вибір: або зупинити виробництво і втратити ринки, тримаючи високі ціни в розрахунку на тимчасові труднощі, або стримувати ціни, тим самим відновивши попит на свою продукцію і зберігши споживача. Другий шлях - це шлях тих виробників, які дбають про майбутнє, розширюючи виробництво та заробляючи на обороті, а перший - шлях спекулянтів, що отримують у короткостроковому періоді надприбутки і виходять з виробництва.

Уряд у цьому плані може взяти на себе зобов’язання провести консультації стосовно підписання меморандумів з інвесторами, представниками великого бізнесу про зниження цін на товари та послуги.

Лише спільна робота уряду та Нацбанку, підтримана Верховною Радою України, а також безпосередньо бізнесом, допоможе успішно пройти тест на зрілість національної економіки в умовах нового етапу світової фінансової кризи.

Одержати такі економічні результати, особливо в серпні, за існуючої нині монолітності влади, - це «мистецтво»…