Володимир Яцуба: «Дивлюся на це самоврядування, і соромно, що за нього голосував…»

Над міністром Володимиром Яцубою згустилися хмари. Спочатку голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський звинуватив його в саботажі дерегуляції будівельної сфери. Потім міністр юстиції Олександр Лавринович поставив під сумнів діяльність його команди, яка займається регіональною політикою. А днями стали відомі результати моніторингу системи держуправління, проведеного російською фірмою Про-Грама (на замовленням Головдержслужби України), яка взагалі залишила міністра без половини портфеля. Через відсутність у його відомства законодавчо підкріплених функцій у сфері регіонального розвитку.

І тут Володимира Григоровича, який уперто мовчав усі ці місяці, прорвало. Це інтерв’ю — його ініціатива. Питань назбиралося багато: від перелічених вище до зачистки Яцубою команди фахівців, які працювали в міністерстві при прем’єрі Тимошенко і підготували пакет реформ адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, спрямованих на децентралізацію влади в Україні. У рамках ратифікованої Європейської хартії місцевого самоврядування. У результаті експертне співтовариство та Асоціація міст України (АМУ) вже не перший місяць звинувачують змінника Куйбіди ще й у саботажі цієї реформи. Адже ж президент продовжує робити красиві заяви про «сильні регіони».

Досвідчений апаратний вовк Яцуба не міг не відчувати пікантності ситуації. Тому, напевно, і з’явився в конференц-залі міністерства в супроводі трьох своїх заступників. Наскільки ж Яцуба виявився переконливим — вирішувати вам. І президенту. Який, за нашою інформацією, уже готовий пустити під ніж Мінрегіонбуд. У рамках адміністративної реформи.

Розпочати розмову Володимир Григорович запропонував з проблем будівництва, щоб одразу відстояти провідну роль своєї команди у процесі дерегуляції будівельної сфери. Болючі ж проблеми регіональної політики Яцуба залишив на закуску.

Про дерегуляцію, єдине вікно і доступне житло

— Володимире Григоровичу, дерегуляція, скорочення контролюючих і дозвільних державних органів презентовані Банковою та особисто Віктором Януковичем як ключ до економічних реформ. І раптом ви — серед міністрів і губернаторів, які не бажають успіху президенту?

— Ще в серпні і Сергій Тігіпко, і Михайло Бродський на нараді в Кабміні нас дуже хвалили. А через тиждень від Держкомпідприємництва пішла хвиля критики. Ну і Бог їм суддя… Насправді ще до того, як розпочалася кампанія з дерегуляції на рівні Комітету з економічних реформ, коли ми прийняли міністерство із 64-відсотковим падінням темпів зростання будівництва, ми вирішили спростити дозвільну систему. І, нікому не кажучи, підготували закон, який і внесли у Верховну Раду під номером №2464. Його суть? Мінрегіонбуд — основне міністерство при ухваленні будь-якого рішення в будівельній сфері. Йдеться про систему «єдиного вікна». Зрозуміло, ми потрапили під удар чиновників і лобістів. Це було в червні.

Парламент закон приймає. Однак президент ветує. Мотивуючи своє рішення тим, що в документі є норми, не коректні з точки зору міжнародного права. Оскільки роботи на території України мали виконувати 90% наших підрядчиків і використовувати 50% вітчизняних будівельних матеріалів. Ми все виправили. А президент підписав закон, який набрав чинності вже під номером 2367.

Однак пізніше справді, уже разом із Держкомпідприємництва, ми розпочали аналіз ліцензування видів будівельних робіт. Їх було 800, потім — 543. Залишиться — 100.

— А чому ви в 2007 році, коли обіймали цей самий пост, не полегшували життя бізнесу?

— Та хіба це питання могло бути актуальним при темпах зростання в 17%?! Але й сьогодні важливо не впасти в крайність. Нам пропонували взагалі все прибрати. Але, панове, хто відповідатиме за випадки, подібні руйнуванню конструкцій аквапарка у Москві та готелю у Харкові?! За надійність опори вагою 46 тонн на «Олімпійському»? Міністерство наполягло на тому, щоб зберегти категорії складності будівельних об’єктів. А також зберегти чітку лінію контролю на об’єктах найвищих 4—5 категорій. Будівництво мостів, тунелів, будинків, де перебуватиме більш як 1000 людей, повинно бути ліцензійованим. Як і відповідальні зварювальні роботи, бетонування тощо. Все інше справді прибрали.

Щодо індивідуальних житлових будинків до 500 кв. м — узагалі звільнили від необхідності отримувати дозвіл. Людина сама собі погано не побудує. Підписано наказ про декларативний спосіб дозволу на будівництво. Тобто якщо у вас об’єкт 1—3 категорій, то ви факсом передаєте інформацію в ДАБК: хочемо будувати такий-то об’єкт. Крапка.

— А якщо інвестор будує склад — для продажу? Приходить до нього покупець і просить показати документи. Що він покаже? Декларацію? Я до того, що декларативний спосіб не гарантує якості. В нашій країні всі звикли заощаджувати на матеріалах.

— Ми думаємо над цим. Бажання бізнесу заощадити на матеріалах і заробити справді може наробити багато лиха. Тому в рамковому законі, який готує наша робоча група, для об’єктів 4—5 категорій усе-таки має бути зафіксована обов’язкова оцінка «Укрдержбудекспертизи» і підпис ДАБК. Це моя позиція.

— На минулому засіданні Кабміну ваш рамковий закон про дерегуляцію прем’єр назвав сирим.

— Ми працювали весь тиждень. На засіданні в понеділок нас теж критикували. Проте віце-прем’єр Сергій Тігіпко вважав наш закон «реалізованою мрією будь-якого будівельника». Документ вносить зміни в 70 статей 16 законів. У разі його прийняття необхідно буде розробити 13 постанов Кабміну, 24 порядки. Цим законом ми значно спрощуємо всі процедури, пов’язані з процесом будівництва. Практично змінюємо ідеологію. На перший план виходять такі поняття, як генеральний план, план детального планування (ПДП) та зонування територій. Від цього відштовхуємося. Після того як зроблено план розвитку міста й чітко визначено, в яких місцях і що місто збирається будувати, не потрібно для інвестора вигадувати якісь додаткові моменти, пов’язані з витратами. Якщо інвестор вирішив побудувати підприємство, то генеральний план суворо визначає зону промислового будівництва. Висотку? Тільки у визначеному місці. Будуть визначені також історичні ареали, де взагалі будувати не можна.

— Але генплан і зонування є і зараз.

— Фішка в тому, що зараз генплан затверджується на сесії місцевої ради. Та й його розробкою ніхто серйозно не займався. Більшість населених пунктів живе за документами ще 80-х років. Дуже зручно, до речі, депутатам... вибирати собі козирні місця. І будувати що хочеш і де хочеш. Подивіться на Київ. Ми ж пропонуємо перенести затвердження генплану на рівень вище. Генплани міст зі спеціальним статусом узагалі повинні затверджуватися в президента. А Кабінет міністрів повинен затверджувати генплани всіх обласних центрів. І більше жодного втручання. Інакше — кримінальна стаття.

— Тут може піднятися вже місцеве самоврядування, на права якого ви наступаєте.

— Органи місцевого самоврядування ніхто не позбавляє права один раз добре подумати, створити і відстояти генеральний план, який жоден новий голова земельної комісії більше не дозволить собі порушити. Ви взагалі уявляєте, скільки проблем ми вирішуємо таким чином?! У депутати не вийде ходити по землю. Більше того, держава профінансує створення генплану.

— Так само, як фінансує «доступне житло»? До речі, воно в нас, як і раніше, по 1000 доларів за метр квадратний?

— Я поділяю вашу іронію. Це інша серйозна проблема. Однак цього року Кабмін виділив нам 100 млн. на розвиток цієї програми. Гроші йдуть на добудовування об’єктів з високим ступенем готовності.

— Але ж кредит під 20% залишається.

— Тому завдання держави — вести таку політику, щоб доступне житло постійно звільнялося від зайвих витрат. І ми ведемо таку політику. Міністерство внесло пропозицію підготувати безоплатні майданчики для будівництва такого житла. Їх, майданчиків, уже понад 2,5 тис. га по всій Україні. Десь 20% вартості точно піде. Плюс — корупційна складова.

Вирішуємо також і питання інфраструктури. По суті, вже готовий будинок один бізнес (інвестор) передає іншому бізнесу. Адже газ, вода, електроенергія давно в руках у приватника. Приватник же чинить свавілля. За умов відсутності чітко виписаної процедури здачі будинків в експлуатацію. Нині ми виписуємо постанову Кабміну з жорсткими й однаковими умовами для всіх. Що дасть змогу зняти з інвестора ще 30% абсолютно надуманих витрат. Разом із безоплатними майданчиками і скасуванням ПДВ для будівництва цього виду житла йде 50%!

І я не відступлю. Хоча й розумію, що цього разу наступаю на інтереси енергетиків, газівників і ще багато кого...

— Тільки не забувайте, Володимире Григоровичу, що у, як ви кажете, енергетиків і газівників сьогодні не слабкі позиції на Банковій.

— Ну то й що? Для мене це принципове питання. Тому що це національний проект президента України. Якби ще нашому громадянину пішли на поступки банки і дали 10% річних… Повірте, за кілька років ви б уже не іронізували з приводу доступності житла в Україні. Немає невирішуваних проблем, є люди, які не хочуть їх вирішувати.

Про відродження регіонів, «ручних» губернаторів і порожній портфель міністра

— Партія регіонів прийшла до влади з неодноразово задекларованою місією «віддати права і гроші регіонам». Президент і зараз публічно наполягає на реформі місцевого самоврядування. Проте зрозуміло, що вам, попри звучну посаду, навряд чи було дозволено бігти попереду паровоза. Тим більше в ситуації, коли Банкова так захопилася побудовою виконавчої вертикалі, що не помітила, як увійшла в дисонанс із заявами Віктора Федоровича і в усіх на очах затіяла похорон ідеології ПР.

— Питання взаємовідносин центру і регіонів ніколи не було простим. Скажу більше: воно завжди було політичним. Кажу я це ще й тому, що мав честь бути експертом ООН і займатися багатьма проблемними питаннями цієї сфери в Африці, Азії і Європі. П’ять (!) років Лондон не мав мера. А сьогодні столицею держави — однією із засновниць ЄС — управляє не обраний мер, а віце-прем’єр уряду...

Проте повернімося в Україну. У період переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої завжди страждають регіони. І є кілька способів вивести їх на нормальний рівень. Саме в цій точці має закінчуватися політика і починатися економіка. У нас досі діє радянська схема вирівнювання бюджету: області-донори та області-реципієнти. Так склалося історично. Тут є свої «за» і «проти». Напевно, на першому етапі незалежності продовжувати таку практику було правильно і вигідно. Але десятиліття солодкого життя надто розслабили дотаційні області. Навіщо напружуватися, якщо тобі все одно дадуть? Забезпечити ж дієві механізми, які б стимулювали їхній розвиток, держава, що застрягла в політичних баталіях 2004—2010 рр., не змогла. Руки не дійшли.

Вихід? На мою думку, є три шляхи. По-перше, можна повернутися до схеми 2004 року. Коли за перевиконання дохідної частини бюджету будь-якою з областей 50% надпланових грошей залишали в регіоні. Я тоді був губернатором і отримав конкретний важіль.

По-друге, можна зайнятися стимулюванням областей-донорів. У цьому повинна відіграти велику роль програма президента про інвестиційну привабливість територій. Будувати підприємства і розвивати нові бізнеси відповідно до місцевих особливостей регіонів.

По-третє, можна звернутися до досвіду, який сьогодні широко використовує Захід. Ідеться про концентрацію і розвиток інтелектуальних та інвестиційних можливостей там, де це вже працює. Тобто продовжувати розвивати металургію в Донецьку, машинобудування — в Луганську, туризм — у Галичині... Адже хоч би що ми з вами робили, а на роботу з Рівненської області їхатимуть у Кривий Ріг. Тому що там уже є робочі місця. Китай теж пішов у напрямку концентрації.

Україна ще має зробити нелегкий вибір. І тільки виходячи з нього почне шукати баланс у взаємовідносинах центру і регіонів. У рамках реформ і нових законів.

— Тільки «ще має зробити» і тільки «почне шукати»?! У той час як ви, ваша політична сила і президент дев’ять місяців при владі і вже мали б запропонувати країні конкретні варіанти?

— Треба розуміти, що такі серйозні рішення не приймаються напередодні виборів. Я упевнений, що саме зараз почнеться серйозна робота над цими питаннями. Над реформуванням системи державного управління та місцевого самоврядування.

— А коли вам пропонували посаду міністра регіональної політики, які завданням перед вами ставили? Виграти вибори?

— Прем’єр-міністр поставив переді мною завдання підготувати базу законопроектів, які б вирішували проблеми місцевого самоврядування та децентралізації влади. Це принцип Віктора Януковича. Він висунув його ще до того, як став президентом. Перше, що сказав прем’єр Віктор Янукович у 2004-му: «Ми дамо нові можливості регіонам».

— То він це й сьогодні каже. А далі що?.. От узяти хоча б вас: які у вас у руках інструменти для того, щоб займатися цією самою децентралізацією? Коли ви отримали побажання від Азарова, ви були в курсі, що ввірене вам міністерство не має законом затверджених функцій для ведення регіональної політики? Чи ви дізналися про дослідження росіян для Кабміну з нашої газети?

— Ви торкнулися проблеми, яка існує. Щоб уникнути домислів, я пішов на діалог. На жаль, Міністерство регіонального розвитку і будівництва 2007 року дійсно створили тільки на папері. В частині регіональної політики. Проте цього року частину функцій, які стосуються розробки програм регіонального розвитку, було передано від Мінекономіки!

— Але в 2007 році прем’єром був Янукович, а міністром створеного міністерства — ви. Чому не довели до кінця, якщо збиралися на ділі, а не на словах реалізовувати програму своєї партії і прем’єра? Адже для чогось ви створювали це міністерство?

— Та ми працювали всього дев’ять місяців. Підготували проект закону. Тільки скажіть, а хто б у ВР його пропустив? Хіба ви забули про складнощі тогочасних коаліційних домовленостей? До того ж створення будь-якої нової структури пов’язане з обмеженням чиїхось повноважень. А хто цього хоче? От сьогодні виникли питання дерегуляції...

Більше того, відстоювати інтереси регіонів — це дуже непроста справа. Візьміть будь-якого губернатора або мера. До кого він їде, коли йому важко? Хто веде його за руку в Кабмін? Той, хто може конкретно допомогти. Той, хто має ресурс. Тому офіційно вам заявляю: в лобістів регіональних інтересів у центральних органах влади завжди є проблема. Тому мені й десятої частини не віддали того, що треба для повноцінної участі у формуванні регіональної політики.

Неузгодженість функцій і дій міністерств і відомств, як і раніше, актуальна. На порядку денному — адмінреформа. І президент, і прем’єр це розуміють. А проект закону щодо нашого міністерства вже готовий.

Про реформи, стосунки з Асоціацією міст і небезпеку різких рухів

— Повернімося все ж таки до губернаторів, котрих ви, як виявилося, водите за руку в Кабмін. Думаю, що більш яскраво і коротко сьогоднішню регіональну політику та систему місцевого самоврядування в дії навряд чи комусь вдасться описати. Вони їдуть у центр канючити гроші, а ви, міністр, займаєтеся банальним посередництвом. У чому ж децентралізація, обіцяна президентом?

— Ось пакет законопроектів, які змінюють цю схему. Тут закон про основи державної регіональної політики, про державну підтримку об’єднання громад, адміністративно-територіальний устрій, держадміністрації та місцеве самоврядування. Ми постаралися виписати повноваження всіх структур влади. Знайти баланс між функціями держави та місцевого самоврядування в рамках чинної сьогодні Конституції. Ми пройшлися із цими законами по всіх регіонах, у нас є підтримка. Тож результати діяльності нашого міністерства — переді мною.

— А переді мною, Володимире Григоровичу, лист Асоціації міст України (АМУ) за підписом її виконавчого директора Мирослава Пітцика. Так от, мери міст вважають, що запропоновані вами закони по суті нічого не змінюють. Більше того, посилюють контроль центральної влади над місцевим самоврядуванням в особі губернаторів. Поглиблюють дуалізм влади на рівні району та області, де глави адміністрацій, як і раніше, очолюють виконавчий орган, а рада — імітує бурхливу діяльність. Тут іде докладний розбір ваших пропозицій буквально по пунктах.

Чому ви не врахували думки органів місцевого самоврядування, адже ви читали цей лист? Чому викинули в сміттєвий кошик пакет законопроектів ваших попередників, які писалися з допомогою експертів АМУ, а самих експертів виставили за двері?

— Я привів у міністерство свою команду. На що мав повне право. Це по-перше. По-друге, всі проекти моїх попередників — нежиттєздатні. Тому що базуються на зміні Конституції. Конституцію ж можна змінювати тільки тоді, коли ти на сто відсотків упевнений, що ця модель працюватиме. Польща реформувала систему місцевого самоврядування понад десять років. Зрозумійте, це процес, а не революція. Спочатку треба провести адмінреформу і забезпечити наступність у владі. А вже потім зважуватися на такі глобальні експерименти з відносинами центру та регіонів.

Більше того, перш ніж говорити про права місцевого самоврядування, треба примусити місцеву владу працювати на регіони. Ми саме й робимо такі конкретні кроки, а не будуємо замки на піску, як наші попередники. До речі, жоден із їхніх законопроектів не був схвалений Кабміном Тимошенко. А закон про основи регіональної політики, який вони через групу народних депутатів зареєстрували у ВР, отримав негативну оцінку науково-експертного управління.

Ось ви кажете про нівелювання ролі облрад. Так, перш ніж стати справжніми представницькими органами влади, вони мають пройти довгий шлях. Усім відомо, що обласні ради не можуть знайти спільної мови з територіальними громадами. Функція обласної ради як виразника спільного інтересу територіальних громад узагалі не проглядається.

Тому ми бачимо вихід в укладанні економічних угод із регіонами. Коли на середньостроковий період буде визначено пріоритети території. Які їй самостійно доведеться визначити, відстояти й отримати на них фінансування. Область і громади будуть змушені працювати на загальне добро. Щоб потім уже реалізувати Європейську хартію. Тим самим ми намагаємося вибудувати модель стабільності в регіонах, попри політичні суперечності.

Я переконаний, що передавати владу можна, тільки добре підготувавши грунт. Поки ми не доб’ємося, щоб райони і області почали працювати над розвитком територій, робити проекти, які відповідають європейським стандартам, — жодних функцій і повноважень їм передавати не можна.

— Поляки, перш ніж навчати органи місцевого самоврядування рахувати гроші й розвивати території, знайшли оптимальний варіант адміністративно-територіального устрою. Тобто пішли на непопулярну адміністративно-територіальну реформу.

— Я працюю в міністерстві, в якому велика група фахівців із залученням експертів розробила пакет законопроектів. Його можна обговорювати. На Кабміні, у комітетах Верховної Ради, комітеті з реформ, в Асоціації міст, де завгодно...

Справді, одна з головних проблем структури місцевого самоврядування — багато громад чисельністю до двох тисяч жителів. Із цього випливає, що проблема укрупнення громад — одна з найголовніших у реформуванні територій. Так, громади треба об’єднувати й укрупнювати. Але не силоміць! Як це пропонують горе-реформатори. І це наша принципова позиція. Вже відомий досвід одного експериментатора, який 2005-го намагався силоміць об’єднати громади в Київській області. І що?.. У нас принцип зовсім інший — держава створює умови, щоб люди самі ухвалили рішення і об’єднувалися. Важливими важелями стає економічне стимулювання, опора на місцеві кадри та багато іншого. Виходячи з цього, ми й підготували законопроект.

— Але хто захоче сам себе ліквідовувати, Володимире Григоровичу?

— Наші попередники стверджували, що рішення про об’єднання громад мають приймати ради. Ми — наполягаємо на референдумі. Чому? У сільраді засідає п’ять чоловік. І найчастіше це — родичі, які дружно ділять землю. У нас таких сільрад — половина. (В Україні 47% територіальних громад чисельністю до тисячі чоловік.) І хто з них відмовиться від свого щастя й погодиться на якісь там об’єднання й укрупнення? Та ніхто й ніколи! А потім нам експерти заявлять: ми ж казали вам, що не захочуть об’єднуватися. Ось тому — референдум! Нехай громада вирішує. А ми обов’язково проведемо роз’яснювальну роботу й пояснимо переваги. А потім і підтримаємо матеріально.

Можна багато прикладів із цього приводу наводити... А якщо зовсім чесно, я один із тих, хто розробляв чинний закон про місцеве самоврядування. Ми його виписували з великими мріями і надіями. І що? Тепер дивлюся на все це самоврядування, і мені соромно, що я за нього голосував…

— Ви хочете сказати, що наш народ не здатний самостійно управляти?

— Я про народ не говоритиму, а ось про місцеві клани скажу. Візьміть, наприклад, мій рідний Дніпропетровськ. Знаєте, скільки в структурах його виконавчої влади управлінців? 1500 чоловік. При мені було всього 145 управлінців.

— А хіба на рівні центральної влади немає кланів і розкрадання, роздутих апаратів чиновників? Безумовно, говорячи про розширення прав органів місцевого самоврядування, ми маємо вмикати механізми його ефективності й очисні фільтри. Вибори мерів у два тури (за які ПР не голосувала), антикорупційне законодавство (яке ПР двічі відстрочила), прийняття закону про врегулювання конфлікту інтересів на держслужбі (який ПР провалила цього тижня) тощо. Вловлюєте?

Ці питання навряд чи лобіюватимуть мери й АМУ. І тут має включатися державна функція. Але вона не включається. Тому що ці фільтри безпосередньо торкнуться й самої центральної влади. Отже, всі розмови про погане місцеве самоврядування і хороший центр — тільки прикриття.

— Є багато нюансів, яких міністерство, попри всю повагу до себе, самостійно не потягне. У цій країні справді багато що потрібно змінити. Саме на цьому наполягає президент: влада повинна почати з себе. Проте на цьому етапі, з вищезазначених причин, державі доведеться посилити контроль місцевого самоврядування. Іншого виходу немає. Особливо в частині функцій, які держава йому делегує. Має ж бути хтось, хто каже «стоп».

Про Київ, вдячність президентові і політичну волю

— Ви причетні до того, що відбувається з системою управління в столиці?

— У рамках функцій міністерства. І я вже висловив свій погляд. Райони не потрібні.

— Особливо напередодні виборів?

Є момент.

— А внесення змін до закону про столицю і можливість президента призначити головою КМДА не мера?

— Скрізь призначає керівник держави. У Москві призначає, в Лондоні... Столиця — це завжди складна проблема для центральної влади.

— То ми вже пішли за російським сценарієм?

— Я б пішов. Інший досвід тільки погіршує ситуацію. Всенародне обрання не гарантує якості. У Дніпродзержинську теж обрали мера 25% голосів...

— Ми вже говорили про те, що це ПР не підтримала закон про два тури. Що стосується Києва, то навряд чи міг забезпечити якість управлінський гібрид, який сидить одночасно на чотирьох стільцях. Але центральна влада навіть не спробувала знайти баланс. Вирішила, що треба забрати все й зразу, зробивши будь-якого наступного мера весільним генералом. Адже виконавчий орган залишився під головою КМДА.

— Ви кажете про систему управління, а я про бюджет кажу, про планування, про генплан... Про ті питання, якими мер будь-якого міста займатися не може. Бо будівництво двох мостів через Дніпро не зміг потягнути навіть Київ. З його стабільною економікою. Я вважаю, що центральне керівництво країни повинно мати прямий вплив на столицю. Погляньте, скільки ми зробили за ці чотири місяці. Все стояло тільки тому, що центр і Київ не могли знайти контакту.

— Я ще кажу про збалансовану систему управління європейською столицею. Яка б, з одного боку, не обмежувала прав громади, з іншого — забезпечила систему стримування і противаги для будь-якого мера. Можна ширше: 31 жовтня столиця мала обрати собі нового мера, а не кланятися незаконно нав’язаному їй сіті-менеджеру Попову.

— Мені так не здається. Мер є. Він сидить щодня на роботі. Вам не подобається, що він не керує? А я думав, ви будете вдячні за це президентові.

— Мені не подобається, що він сидить у кабінеті, а не в іншому місці. А ще показово те, що все робиться всупереч закону. Взагалі-то, Володимире Григоровичу, таку хватку політику центральної влади можна порівняти з чим завгодно, тільки не з пошуком збалансованих відносин між центром, столицею і регіонами.

— Процес реформування дуже складний. Він тільки розпочався. Він не менш важливий, ніж Конституція. Тому що стосується усіх. Триває процес відпрацювання механізмів взаємодії центральної й місцевої влади на законодавчому рівні. У місцевого самоврядування свій погляд. У нас — свій. Намагатимемося все це привести в законодавче русло. Потрібен контроль держави за використанням бюджету, землі, треба підвищити відповідальність тих, кого обирають.

Але навіть не це головне. Щоб провести такі масштабні реформи, потрібна не тільки політична воля, а й політична ситуація. Неможливо піти на це без політичної стабільності та підтримки всіх політичних сил. І про це постійно говорить президент.

P.S. Якби президент виявив політичну волю і вирішив виконати свою передвиборну обіцянку «віддати владу на місця», то він міг би апелювати до опозиції по підтримку. І, спираючись на напрацювання Кабміну Тимошенко, знайти голоси, змінити Конституцію й реалізувати програму власної партії. Ідеальний розклад. Для країни зокрема.

Але підходи змінилися. Партія регіонів цементує вертикаль і, як з’ясувалося, має намір зайнятися вихованням місцевих еліт. Замість того, щоб піти на глибинну реформу і ухвалити закони, котрі б виключали зловживання — як на рівні регіонів, так і на рівні центру. Але тоді всього одне побажання. Не називайте себе реформаторами. Просто зберігайте стабільність. Власної влади.