WEBMASTER-III

«Сайт» парламентської більшості (ПБ) досі залишається без нового системного координатора. Багато в чому це пояснюється тим, що еволюція більшості завершилася створенням нової віртуальної реальності, для характеристики якої доводиться використовувати інтернет-термінологію. ПБ нібито існує, але проявляється винятково у вигляді пікаючого табло Верховної Ради, на якому відбиваються результати голосування. Цим активно скористався, приміром, лідер «Батьківщини» Олександр Турчинов, автор парадоксального висловлювання: «Як можна вийти з того, чого немає?». Начебто «Батьківщина» виходить зі складу парламентської більшості, але зафіксувати такий крок поки що не вдається.

Webmaster-I

Перший координатор ПБ Леонід Кравчук мав справу з конкретнішим утворенням. «Батько-фундатор» цього явища Олександр Волков установив в «Українському домі» окремий «сервер», і в січні-лютому 2000 року було створено структуру, яка базується на двох системних принципах:

а) новий розподіл керівних місць у Верховній Раді;

б) поіменний характер усіх голосувань.

22 портфелі глав парламентських комітетів і три місця в президії ВР стали основою сталості нової «мережі». Тільки в революційному екстазі, під загрозою розпуску Верховної Ради можна було створити парламентську більшість нелівої орієнтації, координатор якої справді приймав системні рішення. Розподіл керівних крісел провели за допомогою складних математичних формул, пакетного голосування й непарламентських висловів Олександра Михайловича. У результаті всі розуміли, що парламентська більшість — це тимчасове утворення, але з досить великим потенціалом стабільності. Вона (більшість) виникала по четвергах, виконувала своє призначення і «розчинялась» у сесійній залі. У перервах між цими «циклами» на політичній арені з’являвся Кравчук і розповідав про плани законодавчо-політичної роботи. Потім у потрібний момент у сесійній залі з’являвся Олександр Волков, показував деяким несвідомим депутатам, як правильно вставляти «сітьові карти» для голосування, вправляв особливо обдарованим мізки і знову зникав у невідомому напрямку. Зв’язка Webmaster Кравчук — директор парламенту Волков діяла досить ефективно. Час тоді був веселий, плебісцитний, і ніхто точно не знав, чим усе це скінчиться. Піком діяльності парламентської більшості доби Кравчука—Волкова було проведення в першому читанні імплементації результатів опитування населення за спецтехнологією від 16 квітня 2000 року. Тоді понад 250 народних обранців дружно «утопили» кнопку «за».

Webmaster-II

Відповідно до неформальних домовленостей, на кожній новій сесії члени парламентської більшості вибирають собі нового координатора. Вибори наступника Леоніда Макаровича проходили в досить нервовій обстановці. Усі розуміли, що ця людина муситиме відповідати за провал імплементації, бо розширити «сітьове оточення» ПБ до 300 користувачів — завдання практично нездійсненне. Під час голосування плебісцитного законопроекту з’явиться табличка: «програма виконала недопустиму операцію й буде закрита». Цілком очевидно, що в цьому випадку всі звернуться до координатора, котрий не зумів забезпечити мобілізацію «сітьових ресурсів».

Проте й у таких екстремальних умовах знаходилися люди, готові взяти на себе відповідальність, аби «засвітитися» в інформаційному просторі країни. Приміром, керівник проекту «Солідарність» Петро Порошенко ну дуже хотів стати другим координатором. Він навіть був готовий стати заступником за умови, що на наступній сесії його таки оберуть головним. Але, врешті-решт, вирішили все доручити представникові НДП Олександру Карпову. Він був заступником у Кравчука, певний досвід уже мав. Крім того, за своєю морально-діловою вдачею Олександр Миколайович чудово підходив для цього. З перших же годин свого обрання він запевняв усіх і, передусім, самого себе, що склад ПБ вдасться розширити до 290, а в перспективі — і до 300 чоловік. Але тут почалися вельми цікаві процеси в більшості.

По-перше, почався піврозпад ПБ на пропрезидентську і пропрем’єрську частини. Новий глава уряду Віктор Ющенко став «таємним об’єктом» харизматичної пристрасті низки фракцій ВР.

По-друге, вибухнув «тейпгейт» і незабаром було зафіксовано зникнення більшості через неясність ситуації. Спроба формалізувати парламентську більшість і опозицію не вдалася з цілком зрозумілих причин.

Координувати в таких умовах не було чого, бо всі рішення приймалися на іншому рівні. Щоправда, Олександру Карпову пощастило. Йому вже не треба було відповідати за провал імплементації. Просто не до того всім. І ось у лютому 2001 року знову настав час вибирати «хазяїна мережі».

Webmaster-III

Це майже невирішуване завдання в сучасних умовах. Справді, як дійти консенсусу за сучасного розкладу сил у Верховній Раді? Ось яка існує конфігурація сил у віртуальних рамках того, що на початку 2000 року називалося постійно діючою парламентською більшістю.

По-перше, є «мовчазний блок» п’яти фракцій, котрий можна умовно визначити як пропрезидентський. Це НДП, СДПУ(о), «Відродження регіонів», «Трудова Україна» і «зелені». Поки вони найбільш організовані, і не випадково, що два кандидати на пост нового координатора — спікер Іван Плющ і лідер «Трудової України» представляють саме цю частину більшості.

По-друге, існує пропрем’єрська коаліція, розділена на помірковану (НРУ, «Реформи—Конгрес») і радикальну (УНР, «Батьківщина») опозицію.

При цьому спостерігається посилення протиріч як між першою і другою частинами, так і всередині «радикалів». «Батьківщина» з огляду на всім відомі причини ніби намагається вийти з більшості, однак без УНР.

Таким чином на даному етапі в рамках парламентської більшості вимушено співіснують «материнська плата» (п’ять фракцій) і пропрем’єрські «навороти» (чотири структури) плюс фракція «Яблуко», що грає ніби сама по собі. І як у таких умовах координувати роботу системи? Рівень складності проблем, які існують у віртуальної більшості, перевищує на кілька порядків ресурси будь-якого системного адміністратора. Тут, батечку, всю конфігурацію міняти треба, робити «абгрейд» більшості. Не випадково обидві частини ПБ починають співробітничати з лівими фракціями (комуністи і «Лівий центр»). Ресурсів бракує.

То хто буде новим координатором? Хоч як дивно, але технічно вирішити цю проблему досить просто. Якщо вірити спікеру Івану Плющу, то більшість сьогодні складається з 286 депутатів. Досить, щоб за нову кандидатуру проголосували 144 народні обранці. Відповідні «людські ресурси» має угруповання-5. Тому найбільшу активність у вирішенні цього питання зафіксовано саме серед даної частини «більшовиків». Фракція «Відродження регіонів» шляхетно висунула лідера «Трудової України» Ігоря Шарова на пост «майстра мережі». За словами екс-директора парламенту Олександра Волкова, сам він занадто завантажений поточною роботою, тож йому фізично бракує часу займатися ще проблемами більшості. Логіка дій «регіоналів» цілком зрозуміла — «ТУ» є найбільш численною структурою Верховної Ради, ось їм і карти в руки. Шаров у відповідь на шляхетний жест Волкова не менш поштиво відхилив цю пропозицію. Дійсно, через описані вище причини мало задоволення займатися координуванням роботи ще однієї віртуальної реальності. Тут поки всередині своєї структури розберешся — упріти можна.

Свіжою є ідея «завантажити» спікера координаційною роботою: мовляв, йому відповідати за законодавчу роботу всієї Верховної Ради, от нехай і розбирається з більшістю. Іван Степанович начебто і не проти. Він навіть устиг заявити, що в такому випадку змінить графік роботи координаційної ради ПБ, щось там ще зробить, але в останній момент «зіскочив із теми». «А що коли на засіданні більшості мене не оберуть? Адже це означає вираження недовіри до мене як до спікера», — так передає слова Плюща один із лідерів фракції, який побував на нараді з «координаційного питання». Лукавить поки що Іван Степанович...

Ще один аспект суміщення посад спікера й координатора — проблема представництва. Якщо глава парламенту, який, по ідеї, повинний представляти всю Верховну Раду, стане «начальником» її частини, то як це узгоджується з базовими принципами роботи ВР?

Поки що Плющ є одним із найреальніших претендентів на посаду координатора надскладної віртуальної системи з девіантною поведінкою. Він не поспішає стати сумісником, і саме тому вибори «майстра Мережі» поки що відкладено на березень. Керуючим залишається Олександр Карпов, який так пояснив пролонгацію своїх повноважень: «Має вирішуватися не лише питання обрання нового координатора, а й проблема взаємодії фракцій більшості». І це чиста правда. Взаємовідносини між складовими частинами ПБ дуже й дуже цікаві. Приміром, «зелені вирішили» «піджартувати» з Віктора Пинзеника («Реформи-Конгрес») і запропонували його кандидатуру на посаду координатора. Реакція Пинзеника повністю відповідає вислову, який звичайно вимовляють люди, падаючи в каналізаційний люк.

Сьогодні нікого з пропрем’єрської частини ПБ просто неможливо затягнути в координатори. Геннадій Удовенко не може хоча б тому, що є Юрій Костенко. Як кажуть, два Рухи — два способи життя. Віктор Пинзеник надто нервується, коли його запитують про це, і намагається втекти від «джерела подразнення» у напрямку чоловічого туалету.

Олександр Турчинов не в змозі очолить те, чого, за його словами, не існує. Він намагається сформувати нову більшість, що теж забавно. Свого часу Роман Безсмертний задля жарту запустив чутку про призначення лідера «Батьківшини» новим координатором. Вдалий жарт.

Загалом можна констатувати, що процес обрання чергового «майстра Мережі» є прекрасною ілюстрацією стану самої більшості. Мудрість «батьків-фундаторів» ПБ полягає в тому, що вони створили віртуальне утворення на надконкретній основі. Уявляєте, що розпочнеться, якщо у ВР стануть по-новому ділити портфелі глав комітетів і місця в президії? Ось тому всі кажуть про розвал парламентської більшості, але ніхто навіть не пробує реалізувати схему нового поділу керівних крісел. І, як не дивно, усіх поки що влаштовує такий дуалізм. Одне — вийти зі складу більшості на словах і зовсім інше — «покласти на стіл» конкретні портфелі. Крім того, до виборів залишилося небагато. Який сенс ділити по-новому? Адже в цьому процесі можуть зникнути цілі фракції, і люди просто позбавляться стартових позицій.

Отже в Івана Степановича є всі шанси стати новим координатором. Ситуація має бути доведена до свого логічного завершення.