ХіБА ЦЕ «ЗИМіВЛЯ ЗАРАДИ ЗИМіВЛі»?

Леонід Литвиненко 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

У номері «ЗН» від 10 червня цього року прочитав статтю «Зимівля заради зимівлі?», де йдеться про засідання науково-технічної ради Державної програми досліджень в Антарктиді, присвячене поверненню з рейсу Української антарктичної експедиції. Мені також випало бути присутнім на ньому. Як людина, що має стосунок до науки і знає її нинішній стан у нашій країні не з чужих вуст, не можу погодитися з песимістичними висновками автора згаданої публікації.

З одного боку, він нібито погоджується, що в зв’язку з погодними умовами перебування на станції «Академік Вернадський» було скорочено з запланованих двох тижнів до чотирьох днів і що науково-дослідному судну «Горизонт», на якому здійснювалася V УАЕ, через різке погіршення погоди й наступ великих масивів криги в буквальному розумінні довелося рятуватися втечею, а з іншого — дивується деяким прорахункам, що стали природним результатом нечуваного поспіху при підготовці судна до трансконтинентального переходу. А тим часом, початок експедиції датовано 21.02.2000 року. Це найпізніший вихід судна в море порівняно з усіма попередніми експедиціями. Навіть відправка загону зимівників УАЕ літаком і контейнеровозом «Патріарше» з Чилі відбувалася 18 лютого минулого року. На що ж можна було розраховувати в умовах, коли гроші на фінансування експедиції отримано лише 27.01.2000 р.?

За три тижні після їх отримання в пожежному порядку виконали ремонт судна, дооснащення його устаткуванням, зробили закупки й завантажили матеріали, пальне та продовольство. Сподіваюся, питання — чому в пожежному? — ні в кого не виникне. Адже в Антарктиді насувалася зима, на станції закінчувалося пальне, а зміна полярників, відзимувавши, нетерпляче чекала на повернення додому. Про це наша преса писала досить багато. Зокрема й шановне «Зеркало недели», яке, на мою думку, показало себе і прихильником антарктичної активності України, і однодумцем нового керівництва Українського антарктичного центру, який прагне перетворити цю державну установу на солідний науковий інститут, спроможний на рівних виконувати завдання, що стоять перед міжнародною співдружністю вчених, котрі займаються вивченням проблем Антарктики й Арктики.

Таким чином, у результаті вже наперед спланованого цейтноту, УАЦ мав терміново проплатити розпочатий ремонт судна, розрахуватися за придбання нових якірних ланцюгів, спеціальної фарби для захисту днища від корозії та налипання морських організмів і рослин, за навігаційні прилади й карти, які повинні гарантувати безпеку плавання науково-дослідного судна «Горизонт», і багато чого іншого.

І, думаю, не всім відома така технічна деталь. Усі свої платежі УАЦ здійснює за посередництвом держскарбниці. Про оперативність таких розрахунків я просто промовчу. При цьому будь-яка платіжка із найвіддаленішого району країни мусить бути «живою», із синіми печатками, а не надісланою факсом. Легко уявити, скільки було потрібно людей, поїздок і часу, аби забезпечити річну потребу зимівників і учасників експедиції, починаючи з різноманітних канцтоварів і витратних матеріалів для оргтехніки й закінчуючи продуктами харчування, медикаментами тощо. Але такі деталі мало кого цікавлять.

До речі, зарплату зимівників у Києві за дорученням отримували їхні дружини досить регулярно. А неприємні затримки траплялися з оплатою польових, і це, ясна річ, викликало невдоволення людей, котрі не хотіли, щоб їхні тяжкою працею зароблені гроші з’їла інфляція. Треба сказати, що завдяки наполегливим зусиллям Міністерства освіти й науки, а також директора УАЦ Валерія Литвинова фінансова сторона діяльності центру помітно поліпшилася. Для учасників V УАЕ у зв’язку з ухваленням постанови Кабміну № 140 від 28.01.2000 р. оплату вдалося збільшити. За рахунок бюджету цього року також виплачено борги учасникам двох попередніх експедицій.

Порівнюючи економічні показники всіх попередніх експедицій, не можна не побачити, що видатки на оренду науково-дослідного судна цього року становили тільки 56% річного бюджету. Це на 7—12% менше від усіх попередніх і запропонованих на цей рік варіантів витрат. І, нарешті, на доустаткування антарктичної станції «Академік Вернадський» удалося вивільнити й витратити близько 160 тис. дол. США. Це приблизно чотири п’ятих усіх витрат на ці цілі з початку її експлуатації.

Стосовно «таємничих «внутрішніх резервів» і горезвісного ентузіазму українських науковців», на адресу яких іронізувала згадана вище стаття, то варто зазначити — уся їх «таємничість» полягає в тому, що багато моїх колег-учених змушені практично за копійки триматися за свої робочі місця, аби зберегти науковий стаж, щоб не кинути напризволяще багаторічні напрацювання й дослідження, відновити які найближчими роками буде неможливо. Саме з цієї причини кандидати й доктори наук за харчування та найскромніші в усьому світі добові вирушають в далекі, тривалі й ризиковані експедиції. Вони хочуть зберегти спадкоємність своїх наукових досліджень, наукові школи, вони хочуть бачити свою країну не банановою республікою, а процвітаючою науково-технічною державою. І за це ми повинні бути їм глибоко вдячними.

Наукові дослідження та збір даних для світових центрів ведуться на станції вже півстоліття. Британці передали естафету своїм українським колегам і не помилилися зі своїм вибором. Про це свідчать відгуки Британської антарктичної служби про якість переданих нашими полярниками даних, пропозиції про спільні спостереження в «кухні погоди» від учених Бостонського університету, фахівців Національної антарктичної служби Аргентини й інших зарубіжних наукових центрів. Продовження ряду безперервних цілорічних спостережень протягом п’ятдесяти років — це не зимівля заради зимівлі. Це — затвердження міжнародного авторитету нашої країни, це — перспектива регулярного обміну унікальними науковими результатами між країнами — учасницями антарктичної співдружності. І не провина, а біда наших вітчизняних організаторів науки, що з відомих усім причин не можуть належним чином використовувати всю ту інформацію, базу даних, нагромаджену світовим науковим співтовариством навіть протягом минулого десятиліття. Продовжуючи участь у таких дослідженнях, ми зберігаємо світло в кінці тунелю для тих, хто продовжує працювати на науковій ниві сьогодні, а не виїжджає за кордон, не переходить у сферу «човникового» бізнесу. Більше того, виконавши свої ключові завдання щодо заміни зимівників і забезпечення станції, склад морської частини V УАЕ привіз чимало цінного наукового матеріалу в розвиток своїх попередніх досліджень.

Кажуть — немає лиха без добра. Скажімо, океанологи, метеорологи, біологи продовжили свої роботи на самісінькому рубежі осінньо-зимового сезону, чого за нормальних умов підготовки експедицій бажано уникати. Але й цей досвід стане їм у пригоді при прогнозуванні погодних умов на півдні Атлантики, при вивченні атмосферних явищ, уточненні гідрофізичних характеристик Субантарктичного й Полярного фронтів Світового океану.

На станції також установлено комплекс сейсмологічного обладнання, що дозволить здійснювати моніторинг сейсмообстановки в усій південній частині планети. Це надзвичайно цікава й важлива робота, у якій можуть бути зацікавлені багато країн.

Безумовно, під час експедиції проявилось і чимало недоліків, про які відверто говорилося на засіданні науково-технічної ради. Та найсумніше, що ми не зможемо їх уникнути й надалі, якщо кардинально не змінимо терміни відправлення наших антарктичних експедицій. Державні відомства, відповідальні за фінансування цього сектора вітчизняної науки, повинні зрозуміти, що вони ставлять під загрозу будь-яку експедицію, що виходить у рейс пізніше грудня. А решта є лише наслідком сумно відомої тріади — «сплячка, розкачка й галоп».

Оце, як на мене, тема, гідна пера журналіста, котрий воліє посприяти нашій молодій антарктичній науці. Для успішного виконання завдань, що стоять перед нею, їй потрібен і хороший сучасний корабель, і матеріально- технічна допомога всіх зацікавлених міністерств, і доброзичлива інформаційна підтримка. Сьогодні вже йде підготовка чергової VI української антарктичної експедиції.

Думаю, що причетні до цієї надзвичайно важливої та потрібної нашій країні справи зроблять усе від них залежне, щоб у наступному столітті Україна почувалася в Антарктиді не менш упевнено, ніж її зарубіжні партнери. Адже Антарктида — континент майбутнього, в ім’я якого ми вже чимало попрацювали. І дуже важливо, щоб ці зусилля не пропали марно.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92