Історія науки і техніки: перелік досягнень, драма ідей чи ресурс фахівця товариства знань?

Потрібно знайти такий спосіб викладення історії науки, який показав би процес мислення, що привів до відкриття».

А.Ейнштейн

В останні десятиріччя наша цивілізація вступила в постіндустріальну еру. З одного боку, зв’язки науки і техніки з повсякденною життєдіяльністю людини стали нерозривними, а з другого — стало видно зворотний бік безперервної гонки науково-технічного прогресу. Вона розриває природні відносини людини та навколишнього світу, руйнує традиційні цінності та негативно впливає на довкілля. Суспільство дедалі більшою мірою усвідомлює, що вивчення історії науки і техніки в усій їх повноті та протиріччях стає необхідним елементом освіти сучасного фахівця. Саме ця наукова спеціальність здатна виявити закономірності процесу пізнання та здійснити прогноз його подальшого розвитку на благо людства.

Стан і перспективи наукових досліджень та викладання в галузі історії науки і техніки в наукових установах і вузах регіону — така тема засідання ради Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України. Воно відбулося на базі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», оскільки саме в цьому університеті в 2004 році відкрито першу в Україні кафедру історії науки і техніки, а також тут діє спеціалізована рада з захисту дисертацій з цієї дисципліни.

За заповітами Вернадського

— Життя людства радикально змінюється тоді, коли в науці роблять відкриття, а в техніці з’являються нововведення, які викликають революційні сплески, — так розпочав свою доповідь на засіданні вченої ради Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України професор, доктор технічних наук, лауреат Державної премії України, ректор Національного технічного університету «ХПІ» Леонід Товажнянський.

У наший країні система досліджень у галузі історії науки і техніки почала динамічно розвиватися останні 10—15 років під впливом діяльності Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.Доброва НАНУ. Тут сформувалися дві наукові школи: істориків науки та техніки і наукознавців. Центр істотно впливає на характер і зміст наукових досліджень у вищій школі та наукових установах, на методологію викладання історії науки і техніки у вищих навчальних закладах країни.

Зріс інтерес до досліджень у цій галузі й в українському суспільстві. Свідчення цього — наукові журнали та збірки наукових статей, де публікуються результати досліджень. Серед них — «Наука і наукознавство», «Проблеми науки», Вісник Дніпропетровського університету (серія «Історія і філософія науки і техніки»), «Механіка та машинобудування» та інші. За 1979—2009 рр. у вузах і наукових установах України захищено більш як десять докторських і сто тридцять кандидатських дисертацій з цієї тематики.

Тільки у Харкові за останні роки написано та видано понад десяток книжок, які ввійшли до скарбниці бібліотеки з історії науки і техніки України. Так, в Радіоастрономічному інституті НАН України видано працю «Академик С.Я.Брауде в воспоминаниях современников». Дуже популярна книжка В.Когана «Его называли КД» про науково-педагогічну роботу директора Харківського фізико-технічного інституту К.Синельникова і монографія «Л.В.Шубников. Избранные труды. Воспоминания» під редакцією директора Фізіко-технічного інституту низьких температур НАНУ Б.Веркіна. З цікавістю зустрінуто вихід у світ книжок видавництва НТУ «ХПІ» «Академик В.И.Атрощенко», «Михаил Федорович Семко», «Александр Михайлович Ляпунов».

Бібліографічною рідкістю стали такі праці як «Лаборатория №1. Ядерная физика в Украине» и «Дело УФТИ. 1935—1938», написані істориком науки, фізиком Ю.Ранюком. Зовсім нещодавно вийшла та викликала інтерес наукової громадськості книжка В.Когана, В.Толока і В.Власова «Физика и Харьков».

Ідеї В.Вернадського розвивав на практиці перший директор Харківського практичного технологічного інституту В.Кирпічов. Він рекомендував викладачам і студентам звертатися до історії творчості діячів науки і техніки, оскільки навіть найреволюційніші наукові відкриття та технології ніколи не виникають на порожньому місці, а вивчення минулого не тільки не заперечує наукового новаторства, а, навпаки, дозволяє по-справжньому його оцінити. Ідеї В.Вернадського і практична діяльність В.Кирпічова є основоположними у формуванні навчальних програм викладання природничих і технічних наук, визначенні тематики та напрямів досліджень у Національному технічному університеті «ХПІ».

Інженер XXI століття — найгуманніша спеціальність

— Леоніде Леонідовичу, на яких факультетах НТУ «ХПІ» ведуть викладання історії науки та техніки? — запитую в Л.Товажнянського.

— Цю професійно орієнтовану навчальну дисципліну, яка включає історію природничих і технічних наук, читають студентам третіх курсів усіх спеціальностей. Всього 72 години, включаючи лекції, семінари, круглі столи і самостійну роботу. З дисциплін соціально-гуманітарного блоку вона єдина пронизує всі навчальні курси, які викладають в університеті, і сприяє формуванню науково-технічного мислення і світогляду молодого спеціаліста.

Методологічно робота кафедри базується на розвитку фундаментальних положень роботи «Інженер XXI століття — найгуманніша спеціальність на Землі», авторами якої є учені нашого вузу С.Богомолов та Л.Даниленко. Головною метою інженерної діяльності нашого часу стає створення гармонійного середовища проживання, яке відповідає потребам суспільства і особи. А якщо конкретно — підвищення ефективності праці людини, примноження і розширення її можливостей, звільнення від роботи в умовах, небезпечних для здоров’я. Розвиток соціально та економічно затребуваних, конкурентоспроможних технологій, технічних об’єктів і систем багато в чому залежить від творчої активності фахівців, їх готовності до наукової та інноваційної діяльності на новому витку розвитку суспільства.

Крім загальноуніверситетського курсу історії науки і техніки, історичний аспект супроводжує спеціальні навчальні програми, де обов’язково відводиться місце історії розвитку окремих галузей, кафедр університету, факультетів, спеціальностей, діяльності видатних особистостей.

— За свою багаторічну історію наука накопичила масу ідей, відкриттів, помилок, досягнень, фактів та імен. За яким принципом добирається матеріал для лекцій і семінарів?

— Історія науки і техніки не просто реконструює минуле наукового знання, а й досліджує процес розвитку науки для виявлення тих глибинних тенденцій і закономірних зв’язків, які визначають зміст і спрямування цього процесу. Цим положенням і диктується добір матеріалу. Природно, йдеться і про видатні персоналії світової науки та техніки, і про їх внесок у розвиток цивілізації. Така подача формує у молодого фахівця розуміння, що наука виступає не тільки та не стільки у формі конкретного результату, скільки у формі боротьби ідей за утвердження істини.

— За якими підручниками навчаються студенти?

— Специфіка дисципліни потребує нового підходу, нових технологій і засобів навчання. Так, крім традиційних монографій і підручників, на кафедрі історії науки і техніки видані навчальні посібники, два з яких мають гриф МОН України, а також електронний варіант підручника. Частина лекцій має тематичний мультимедійний супровід. Усе це виконується в творчій співдружності з випускаючими кафедрами університету. До курсу навчання входять також лекції відомих фахівців, семінари, консультації з виконання самостійної роботи, а ще відвідування бібліотеки та музею історії нашого університету, де багата експозиція розповідає про становлення наукових шкіл вузу. На основі історичних документів, які зберігаються тут, студенти пишуть реферати та наукові доповіді з історії науки і техніки, з якими виступають на семінарах і всеукраїнських студентських наукових конференціях.

— А над якими темами працюють фахівці кафедри історії науки і техніки?

— Можу навести кілька тем, які показують спрямованість досліджень наших фахівців. Це «Історія танкобудування в Україні в ХХ столітті в контексті світового розвитку», «Розвиток приладобудування України в 1980-ті роки», «Міжнародна співпраця України в галузі науки і техніки», «Зародження і розвиток інформаційних технологій в Україні. Світовий контекст», «Розвиток математичної культури в Україні в XIX—початку ХХ століття». Учені виконали також дослідження на замовлення МОН України «Інноваційна діяльність вищої технічної школи України у підвищенні науково-технічного рівня промислового виробництва».

Частина досліджень присвячена історії науки і техніки нашого університету. Наприклад, «Діяльність науково-технічної школи М.Ф.Семка у галузі фізики різання матеріалів», «Науково-дослідна робота в Харківському політехнічному інституті на етапі науково-технічної революції», «Діяльність учених Харківського технологічного і Харківського електротехнічного інститутів у розвитку науки про електрику».

— Леоніде Леонідовичу, як ви вважаєте, може вивчення історії науки і техніки бути корисним і для гуманітаріїв?

— Безперечно, хоча і в дещо іншому форматі. У НТУ «ХПІ» навчальний курс викладається з урахуванням того, що наш випускник працюватиме з об’єктами біотехнології, генної інженерії, складних інформаційних комплексів, медико-біотехнічних, людино-машинних, соціальних і великих екосистем, а також біосфери загалом.

Тим часом для студентів гуманітарних вузів і спеціальностей можна ввести викладання спецкурсів, в яких розглядалися б певні аспекти розвитку світової та вітчизняної наукової думки, її вплив на загальноісторичні процеси, на культурне і духовне життя країни. Крім іншого, такі знання дадуть змогу студентам будь-яких спеціальностей співвіднести гносеологічні можливості науки з порожніми обіцянками та проявами псевдонауки, яка, на жаль, існує в нашому суспільстві.

На мій погляд, цей предмет потрібно ввести й до програми шкіл. Так, НТУ «ХПІ» уклав договір про співпрацю з Інститутом проблем машинобудування НАН України, відповідно до якого розроблено навчальну програму «Історія науки і техніки» з методологічною спрямованістю для учнів 10-х і 11-х класів. Програму затверджено міським відділом народної освіти. Курс почали читати учням школи №24 Фрунзенського району та коледжу №141 Московського району Харкова.

— Що заважає активнішому поширенню викладання курсу історії науки і техніки в навчальних закладах різного рівня?

— Є кілька причин. Зокрема це обмежена база підготовки фахівців вищої кваліфікації. Для порівняння наведу такий приклад — в структурі університету в Пенсільванії (США) відділення історії та соціології науки ось уже 30 років готує бакалаврів і магістрів. Випускники цього відділення працюють у різних галузях — як в університетах і наукових організаціях, так і в бізнес-корпораціях. На мій погляд, історія науки і техніки є тією галуззю знань, яка має стати важливою складовою частиною системи національної освіти України.

***

Дискусія, що розгорнулася на засіданні ради Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України, де були присутні представники вузів, науково-дослідних інститутів і середніх навчальних закладів України, засвідчила, що проблема викладання історії науки і техніки цікавить усіх.

Фахівці дійшли висновку, що хоча в Північно-Східному регіоні України зосереджено понад 300 вузів і установ академічного і галузевого профілю, більшості з них в організації досліджень і постановці викладання не вистачає системності та масштабності. І цю ситуацію потрібно змінювати, оскільки вивчення історії науки і техніки є не тільки одним із головних способів розширення науково-технічного кругозору молоді, а й одним із напрямів розв’язання проблеми відродження нації.

Рада Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України рекомендує Міністерству освіти і науки України вивчити досвід Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» і поширити його серед вузів і наукових установ. А також розглянути питання про доцільність введення у вузах України курсу «Всесвітня історія науки і техніки» і конкретних курсів з історії окремих наукових напрямів відповідно до профілю закладу. Подібні курси слід ввести і в старших класах шкіл, гімназій і ліцеїв.

Були висловлені й інші пропозиції. Наприклад, передбачити підготовку в провідних університетах України бакалаврів і магістрів за спеціальністю «Історія науки і техніки» і внесення відповідних змін до переліку напрямів і спеціальностей, за якими триває підготовка у вузах. І, відповідно, оголосити конкурс на розробку в 2010—2012 роках серії навчальних посібників і підручників з дисципліни «Всесвітня історія науки і техніки», а також її окремих напрямів.

НТУ «ХПІ» заснований в 1885 році. Це перший вуз в Україні, де студентам почали давати фундаментальні інженерні знання. Його організатором і першим директором був відомий учений в галузі механіки та опору матеріалів, заслужений професор В.Кирпічов.

У 2000 році указом президента України університету присвоєно статус Національного вищого навчального закладу України. НТУ «ХПІ» акредитований вищим, IV рівнем. Тут готують фахівців за 95 спеціальностями на денній і за 69 — на заочній формі навчання. Сьогодні НТУ «ХПІ» має найвищі на південному сході України показники ліцензованого прийому за денною та заочною формами навчання і держзамовлення. В університеті навчаються понад 26 тисяч студентів.

НТУ «ХПІ» є єдиним вищим навчальним закладом в Україні, який готує інженерні кадри з таких напрямів, як гідроенергетика, кріогенна техніка та технології, техніка і електрофізика високої напруги, фізика мікро- і нанотехнологій. Університет розвивається як багатопрофільний вищий навчальний заклад. За останні п’ять років відкрито підготовку фахівців з 15 нових спеціальностей, зокрема: комп’ютерно-інтегровані технологічні процеси та виробництва, інформаційно-вимірювальні системи, хімічна технологія рідкісних розсіяних елементів і матеріалів на їх основі, видобування нафти і газу, менеджмент інноваційної діяльності, інструментальне виробництво.

Особливу увагу в університеті приділяють системному підходу до вдосконалення організації навчально-виховного процесу, а також вдосконалення змісту освіти спеціалістів. На основі порівняльного аналізу навчальних планів провідних вищих навчальних закладів України, держав близького і далекого зарубіжжя розроблено нові навчальні плани, в яких знайдено оптимальне об’єднання гуманітарних, природничо-математичних і технічних знань спеціалістів. До навчальних планів введено також розроблену в університеті концепцію «Гуманізація вищої інженерної освіти — стратегія поведінки сучасного інженера».

За останні десять років вуз отримав 12 державних премій (зокрема три премії в 2009 р.) у таких галузях, як верстатобудування, енергетика і турбобудування, космічні та інформаційні технології, газотурбінні двигуни для літаків і газоперекачувальних станцій, зміцнення обороноздатності, управління проектами тощо.

Університет пишається науковими організаціями, які входять до його складу, котрі за своїм технічним оснащенням і можливостями досліджень посідають провідні місця в Україні та світі й визнані національним надбанням України.

Це Інститут іоносфери з його унікальною обсерваторією, що не має аналогів в Україні. Вона є єдиною установкою некогерентного розсіювання на середніх широтах європейського регіону. Тут одночасно в широкому інтервалі висот можна вимірювати основні іоносферні параметри. У цьому інституті проводять дослідження фізики сонячно-земних зв’язків для розроблення глобальних моделей іоносфери за програмами міжнародної співпраці з ученими США, Росії, Казахстану та інших країн.

Це Лабораторія турбінобудування ім. В.Маковського, яка є науково-дослідним комплексом з вивчення газодинамічних і теплофізичних процесів у турбомашинах. Експериментальні дослідження з використанням можливостей комплексу дають змогу створювати високоекономічні ступені для турбін, що проектуються, а також для модернізації тих, які перебувають в експлуатації на електростанціях України. Тут розроблено нові високоекономічні ступені турбін зі «зворотним закручуванням», унікальні широкорежимні останні ступені для швидкохідних і тихохідних турбін із довжиною робочої лопатки 1030 і 1450 мм, новий тип приладів для вимірювання відносного подовження ротора турбін.

Це науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут «Блискавка», експериментальна база якого містить унікальні імітатори могутніх електромагнітних перешкод, великих струмів і високої напруги від джерел природного і штучного походження. Ці імітатори дозволяють проводити натурні випробування широкого класу об’єктів — від радіоелектронної елементної бази до об’єктів аерокосмічної техніки за параметрами електромагнітної сумісності та стійкості на відповідність вимогам національних, міждержавних і міжнародних документів. У 2000 році за рекомендацією Міжнародної електротехнічної комісії основне експериментальне обладнання об’єкта було включене до світового реєстру унікальних імітаторів електромагнітних імпульсів.

У 2010 році найстарішому технічному вузу України виповнюється 125 років.