ПЕРЕДСМЕРТНИЙ ЛИСТ... ПІД ДИКТОВКУ. СЬОГОДНІ В БОРОТЬБУ З КРИМІНАЛОМ ВНОСЯТЬ СВОЮ ЛЕПТУ І ФІЗИКИ, І «ЛІРИКИ»

Вимовляючи звичну й поширену фразу про те, що науково-технічний прогрес проникає в усі сфери життя, ми часто навіть не підозрюємо, наскільки точно вона відповідає істині. Сьогодні знаючих, кваліфікованих і добре підготовлених людей, на превеликий жаль, можна зустріти й у кримінальній сфері. У результаті багато злочинів відбувається на високому технічному рівні, якщо в даному контексті доречні такі слова. У такому випадку вчені-криміналісти повинні протиставити ще досконаліші способи їхнього розкриття, які спираються на останні досягнення в різноманітних областях. Утім, у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз нові методи нині дедалі ширше починають використовувати і для викриття цілком традиційних кримінальних діянь. Слід зазначити, деякі злочини, звичні в розвинених країнах, для України стали неприємним сюрпризом. До честі криміналістів, ці новації їх не заскочили зненацька.

У всьому світі з банкома-
тів щорічно крадуть астрономічну суму. Хоч як це сумно, процес пішов і в Україні. У таких грабіжників вузька спеціалізація. Але свою справу вони знають, як правило, досконально. А головне, у них є стимул навчатися й удосконалювати майстерність. Не дуже давно в Києві за порівняно короткий час із банкоматів вилучили значну (за нашими, ясна річ, мірками) суму. При цьому клієнт одного зі столичних банків, з рахунку якого зняли гроші, заявив, що ще й у руках не тримав кредитну картку. Про цей випадок мені розповів завідуючий лабораторією фоноскопічних і лазерних методів досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Юрій Попов.

— Наше завдання — заздалегідь підготуватися до таких операцій і знати, як із ними боротися. — Ми повинні добре уявляти, які механізми можуть використовуватися для розкрадання грошей. Але, ясна річ, експерти не обходять увагою й захист самої банківської карти, з’ясовують, чи немає небезпеки її підробки. Нам необхідно йти хоча б трішки попереду та прогнозувати розвиток ситуації. Залежно від цього й будуємо свої методики. Тут головне — визначити, чи ламався захист. У кожному конкретному випадку намагаємося з’ясувати, хто винний у розкраданні — банк чи сам власник картки. Адже він цілком може, не пускаючи її в оборот, а точніше, взагалі не використовуючи, передати комусь інформацію про цей важливий документ — дані про її захист.

— Але ж гроші знімуть із його рахунку, — кажу своєму співрозмовнику. — Яка тут може бути вигода?

— Найелементарніша, — пояснює Юрій Павлович. — Оскільки кредитна картка не знаходилася в «обороті», її власник розраховує, що збитки відшкодує банк. Мовляв, моя хата скраю. Спочатку ми такі ситуації моделюємо, а вже потім відпрацьовуємо експертні версії, які зрештою використовуються під час слідства. Подібні справи бувають вельми наукомісткими. Слідчому без допомоги фахівців справитися важко. Проте тут потрібно відзначити дуже цікаву обставину. Далеко не всі банки заявляють про подібні крадіжки. Для них буває куди важливіше не втратити реноме. Достатньо одного прецеденту: варто лише раз комусь зняти гроші з рахунку подібним чином — і клієнти почнуть іти геть.

— А ви підказуєте фінансистам, як удосконалити кредитну картку? — цікавлюся в завідувача лабораторії.

— Безумовно. Одна з наших функцій — профілактика злочинів. Ми видаємо банкам науково обгрунтовані рекомендації, повідомляємо, які в них проколи в захисті, радимо, що зробити, аби не ставати жертвами таких злочинів. Фахівці нашого інституту визначають, у якій частині ланцюжка можливий збій, де відбувається витік інформації, яким чином з’являється доступ до суто конфіденційних даних, а зрештою — і до грошей. Останнім часом кількість таких експертиз зросла. Кредитних карток в обороті стає дедалі більше, і не лише іноземного походження, а й наших, вітчизняних. А нестримне бажання швидко розбагатіти переслідує деяких співвітчизників буквально вдень і вночі...

Різноманітні шахрайства з документами, імітація чужого почерку й підробка підписів старі як світ. Уже тут у криміналістів усі методи викриття, здавалося б, здавна відпрацьовано й розкладено по поличках. Але часто почеркознавцям доводиться проливати світло на різноманітні додаткові обставини, які для слідства, суду й захисту можуть виявитися вельми суттєвими. Навіть у тих випадках, коли точно доведено, що автограф належить саме цій людині й нікому іншому. Сьогодні в лабораторії судово-почеркознавчих досліджень Київського НДІ судових експертиз дедалі частіше вивчають не лише почерк, графічні накреслення букв, цифр і підписів, а й письмову мову — і в рукописних текстах, і в документах, надрукованих на машинці чи комп’ютері. Такі експертизи здійснюють філологи й лінгвісти. Їх цікавить манера висловлюватися, особливості мови, синтаксис, пунктуація, ступінь грамотності й загальної освіченості того, хто писав, а також безліч інших деталей. Адже в житті трапляються найнеймовірніші ситуації.

Історія, про яку йтиметься нижче, сталася в Києві. Чимало, хто мав до неї стосунок, зокрема і представники правопорядку, вважали її досить заплутаною й узагалі дивною. І в них були всі підстави. Молода жінка впала з балкона. Слідству потрібно було визначити, чи сталося це випадково чи вона покінчила життя самогубством. А може, тут було вбивство, тобто інакше кажучи, їй «допомогли». У лабораторію судово-почеркознавчих досліджень надійшла досить велика — на півсторінки — передсмертна записка загиблої. Як заведено в аналогічних випадках, вона написала: «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати...» Вивчаючи почерк рукописного документа (один із найважливіших у згаданій кримінальній справі), криміналісти дійшли однозначного висновку: він справді належить мертвій жінці. А ось щодо змісту та стилю її останнього листа...

Як з’ясувало слідство, у загиблої (назвемо її Світланою Н.) був бой-френд, а простіше сказати, коханець. Він писав вірші й уявляв себе, щонайменше, Єсеніним. Звали його також Сергієм. Але таким «рідкісним» ім’ям подібність і обмежувалася.

— Бундючні, пишномовні й разюче безграмотні вірші цієї людини в мене збереглися досі, — розповідає завідуюча лабораторією, кандидат юридичних наук Маргарита Бондар. — Примітно, що дама серця переписувала його безпомічні твори в особливий зошит. Чи то їй вони припали до душі, чи то коханець змушував, але факт незаперечний. Наскільки я пам’ятаю, зміст, а головне, стиль передсмертного листа загиблої насторожив одного з найдосвідченіших фахівців-почеркознавців нашого інституту, нинішнього заступника директора, кандидата юридичних наук Зінаїду Меленевську. Саме вона запропонувала провести авторознавчу експертизу. Адже філологи й лінгвісти за письмовою мовою людини можуть відповісти на безліч найрізноманітніших запитань і дати оцінку цілій низці обставин, що її стосуються. Отже, фахівцям поставили запитання: автор передсмертного послання — сама Світлана чи все-таки хтось інший (нагадаю, почерк був її — це ні в кого сумнівів не викликало)? Чи не виконано згаданий документ під диктовку? Тут потрібно зазначити, що прокуратура серйозно підозрювала бой-френда нещасної жінки. Слідчий вважав, що невизнаний геній цілком міг скинути її з балкона. Або довести до такого стану, що вона сама зробила фатальний крок у порожнечу.

— Тут, по-моєму, є певна нестиковка, — кажу Маргариті Бондар. — Якщо доведено, що почерк Світлани, і вона пише: «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати...», то що ж іще досліджувати? Інша річ, з’ясувати причину її вчинку...

— Тут усе не так просто й однозначно, як може видатися на перший погляд, — заперечила Маргарита Євгеніївна. — Чому ви не припускаєте, що хтось її міг змусити так написати? Свої думки викладала вона перед смертю чи, якщо можна так висловитися, співала з чужого голосу? От що нам слід було з’ясувати. Для цього й передали до інституту бездарні, бундючні «вірші». А далі трапилося те, чого ми, власне кажучи, й очікували. Висновок експерта-авторознавця був категоричним: «Записка Світлани Н. виконана під диктовку її співмешканця. Справжнім автором передсмертного листа є Сергій Л.» Скоріше за все, він якимось чином змусив жінку написати ці рядки.

— Але хіба вона не розуміла, що, залишаючи такий документ, винесла собі смертний вирок? — продовжую з’ясовувати в завідуючої лабораторією судово-почеркознавчих досліджень. — Адже подібні листи не змушують писати просто так, заради забави.

— У тім то й річ, що мотиви, якими керувався її дуже дивний коханець, не були до кінця зрозумілими, — Маргарита Євгеніївна на хвилину замислилася. — Ви знаєте, нам іноді здавалося, що він таким специфічним способом просто знущався із своєї подруги, і така жорстока «гра» з його боку була своєрідним психологічним (або навіть сексуальним) збоченням. Можливо, написавши «передсмертну» записку, Світлана хотіла від нього втекти, але, намагаючись перелізти на сусідній балкон, зірвалася та впала. Принаймні сам Сергій Л. її загибель пояснював саме так. Можливо, співмешканець, справді, не збирався її вбивати, а лише хотів злякати. Варіантів тут багато. Що відбулося насправді, відомо лише йому. Не виключено, що Світлана й справді загинула внаслідок нещасного випадку. Історія, про яку я розповідаю, запам’яталася через її неординарність. Чим усе завершилося, на жаль, не знаю. На стадії судового розгляду експерти вже займаються іншими справами. Але в будь-якому випадку вина Сергія Л. у смерті молодої жінки очевидна. Щоб Світлана впала з балкона, необов’язково було штовхати її в спину чи скидати власноруч. Передсмертні записки не пишуться під диктовку. Цілком імовірно, крім висновку вчених-криміналістів, існували й інші докази вини «поета»...

Нині авторознавчу експертизу призначають значно частіше, ніж раніш, повідомили мене в інституті. Завдання, які стоять перед правосуддям, останніми роками ускладнилися. Нині перед лінгвістами й філологами нерідко ставлять питання, які ще недавно здавалися б не лише дивними, а й узагалі абсурдними. Приміром, чи брала участь та чи інша людина в подіях, нею описаних. Дослідники впевнено визначають, чи має місце в показаннях звинувачуваного чи свідка так званий факт навмисної брехні. Приміром, вивчаючи в деяких випадках письмову мову «явки з повинною», експерти роблять однозначний висновок, що дана людина в описуваних нею подіях не брала участі. Розібратися, чи каже вона неправду за власною ініціативою чи її змушують давати такі свідчення, — справа суду. Але те, що висновки експертів-авторознавців у ряді випадків знецінюють «добровільні визнання», добуті неправедним шляхом, — це факт. Сьогодні в боротьбу з порушниками закону вносять свою лепту й фізики, і «лірики».