У ЗОНі ВіДЧУЖЕННЯ МОЖНА БУДЕ ЗБИРАТИ ГРИБИ

Вільям Соболєв 21 липня 2000, 00:00

Читайте також

ЯКЩО ДЛЯ РЕАБіЛіТАЦіЇ ЗАБРУДНЕНИХ ТЕРИТОРіЙ ВИКОРИСТАТИ КАРПАТСЬКі ЦЕОЛіТИ

Вільям СОБОЛЄВ, кандидат хімічних наук

Україна входить у XXI століття як зона екологічної біди — це і наслідки чорнобильської аварії, і звалище токсичних відходів — промислових і побутових — практично в центрі Європи (симптоматичне, правда, суттєве скорочення кількості харчових відходів), і остання екологічна катастрофа в Тисо-Дунайському регіоні. На жаль, навіть провідні вчені, фахівці та високі чиновники озвучують думку про те, що «необхідно дати Природі змогу самій себе реабілітувати» (через 10, 50, 100 років), при цьому не заперечуючи проти тих величезних фінансових витрат, що важким тягарем лежать на плечах не лише українського народу, а й світової громадськості. Відповідно до відомостей, що іноді з’являються, швидше за все неофіційних, понад 130 млрд. доларів тільки українських грошей витрачено на ліквідацію наслідків чорнобильської аварії. Нехай би відповіли відповідні відомства та десятки фірм і підприємств, «прикріплених» до зони відчуження, чи ними реабілітовано бодай один гектар забрудненого радіонуклідами грунту?!

За деякими медичними прогнозами, через 20 років після аварії такого типу, як на ЧАЕС, очікується сплеск ракових захворювань і на цей же період припадає, за розрахунками, найбільш суттєве підвищення вмісту техногенного америцію. Здоров’ю населення завдається сумарної шкоди як опроміненням, внутрішнім і зовнішнім, всіма видами радіонуклідів, так і неякісною їжею. Не буде перебільшенням сказати, що гинуть безповоротно найродючіші землі країни, в якій до 40% світових запасів чорноземів. Злочинно, що ця земля вже не може прогодувати навіть свій власний народ, не кажучи вже про те, що забруднений грунт стає на заваді спробам України інтегруватися до Європи. А що ж з водою, такою важливою для людського організму? По суті, Україна, володіючи багатющими водяними ресурсами, не має питної води (хіба що мінеральні джерела, але й ті з перевищенням вмісту заліза, бору та ін.). Через надзвичайне забруднення стічних і природних вод, на водоочисних станціях використовують надлишок флокулянтів, коагулянтів, а це приводить до перевищення рівня вмісту катионів, у т.ч. алюмінію, у питній воді (і це крім хвороботворних мікроорганізмів, диоксину, хлороформу, інших важких катионів і радіонуклідів). Відомо, що наявність алюмінію у воді викликає розумову втому в дорослого населення і розумову відсталість дітей. Коли я спостерігаю «дебати» в українському парламенті, коли слухаю наших «лідерів» чи намагаюся аналізувати «успіхи» українського керівництва у внутрішній і зовнішньої політиці, я завжди згадую про алюміній у воді...

Так, сучасну Україну характеризують безграмотність і політичне безвілля центральної влади, корумпованість чиновників владних структур, котрі грабують народ і привласнюють надбання країни, крайні злидні багатьох верств населення і низька забезпеченість більшості важливими продуктами харчування, у т.ч. збалансованим, надзвичайне забруднення навколишнього середовища і відсутність грамотної екологічної політики, високий ступінь дебілізації населення і реально загрожуюча демографічна катастрофа. Навіщо я про це? А тому, що екологія — це та сама політика! Чим гірше більшості, тим краще меншості! В Україні вже багато років «немає грошей ні на що!», за винятком виборів, які не припиняються, довиборів «народних обранців», нікчемних референдумів «за народною ініціативою». А народ тим часом розучився працювати: в Україні працювати невигідно! Тут добре «соціально близьким» (за О.Солженіциним), жебракам, прохачам (побутовим і політичним) — на них не давить непомірний податковий тягар.

…Ні, я не відволікся. Нетерплячому читачеві поспішаю пояснити, що природні цеоліти, хоч це й не панацея, здатні забезпечити екологічно чисте господарювання навіть у забруднених регіонах і, отже, створити умови для оздоровлення нації, бодай для збереження її генофонду (хотілося б, щоб на зміну нашим «героям» через два-три покоління прийшли розумово повноцінні керівники).

Так ось, у Карпат існують кращі у світі (за якістю) природні цеоліти (кліноптилоліт і морденіт), за допомогою котрих можна створити умови для екологічного відновлення навколишнього середовища! Угорське родовище знаходиться в Токайських горах: кращі у світі токайські вина виготовляють з винограду, вирощеного на грунті, який містить цеоліт! Запаси цеолітів в Україні, у Закарпатській області, оцінені в 4 млрд. тонн, із них близько 150 млн. тонн припадає на розвідане Сокирницьке родовище. Жителі цих районів здавна використовували цеолітовий туф для поліпшення структури грунту, як добавку до корму домашніх тварин, у тепличних господарствах, навіть не підозрюючи, що грецькою це означає «киплячий камінь». Важливою властивістю мінералів цієї групи, крім наявності набору мікроелементів, необхідних для росту рослинних і тваринних організмів, є здатність «поглинати», зв’язувати катиони металів (натрію, цезію та ін.) своєю внутрішньою структурою, численними порами, розгалуженими «цеолітовими каналами». Проте розміри вхідних вікон таких каналів недостатні для проникнення в них катионів двовалентних (кальцій, стронцій) та інших важких металів (свинець, кадмій тощо). З цим завданням могли б впоратися синтетичні цеоліти, проте їхня ціна, та й відсутність потрібної сировинної і технологічної бази в умовах зруйнованої економіки, унеможливлює їх виробництво і застосування в більш-менш відчутних масштабах.

З огляду на це, є безцінними розробки вчених і фахівців Інституту фізичної хімії ім. Л.Писаржевського НАН України докторів хімічних наук В.Ільїна та Ф.Бобонича (обидва є вихованцями відомої колись школи покійного професора І.Неймарка). Зокрема, на основі модифікованих цеолітів сокирницького і токайського родовищ вони створили сорбенти, які зв’язують катиони Pb, Zn, Cu, Cd та ін., у т.ч. радіоізотопи стронцію, у водних розчинах і в грунті, що дозволяє запобігти їхньому переходу в грунтові води й біомасу рослин. Відомо, серед прийомів, що знижують надходження радіонуклідів у рослини, значна роль належить агротехнічним заходам, приміром, видаленню верхнього (4-5 см) прошарку, що дозволяє на порядок знизити радіоактивне забруднення. Але для цього довелося б із 1 га перемістити близько 750 тонн грунту. Поховати такі обсяги грунту практично нереально, до того ж грунт значною мірою втратив би свою родючість. Порівняйте: для «очищення» забрудненого грунту необхідно лише 2—5 тонн цеолітової композиції за ціною 150—200 у.о. за одну тонну, але при цьому підвищується продуктивність рослин на 20—60% і забезпечується чистота одержуваної продукції вже в сезон обробітку грунту. Таку органо-мінеральну композицію, що містить 1—5% згаданого сорбенту вибіркової дії, створили спільно фахівці НВО «Флегмін», Ужгородського університету, УжМП «ОМК» Інституту фізичної хімії НАНУ.

Починаючи з 1994 року ці органо-мінеральні композиції і сорбенти були випробувані як засоби забезпечення екологічно чистого господарювання, зокрема:

— при очищенні грунту в районі приватних забудов у передмісті Будапешта, забрудненому викидами акумуляторного заводу (1994 р.);

— численними випробуваннями на базах Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (1995 р.), Аграрного університету в Геделлі (Угорщина, 1996 р.), Інституту агропромислового виробництва у В.Бакті (Закарпаття, 1996-97 рр.);

— при очищенні земель на площі в 100 га агрофірми «Колос» у Житомирській області (1998 р.) за договором із МНС України.

Випробування проводилися на землях різного типу — чорнозем, червонозем, піщаник, забруднених катионами важких металів і радіостронцію; оброблялися культури технічні (багаторічні трави) і харчового циклу (зернові, бобові, овочеві). Результати робіт неодноразово підтвердили можливість практичного застосування композицій на землях із різноманітним рівнем забруднення.

Ті самі проблеми стоять перед Угорщиною, де грунт забруднений унаслідок екстенсивного землеробства в комуністичний період (тому її сільгосппродукція не має доступу на європейський ринок). Екологічну ситуацію погіршили аварії в Байя-Маре, а весняні повені рознесли катиони свинцю, цинку, міді та кадмію (результат розкладання ціанідів) на величезних площах. Звісно ж, цеоліти можуть бути тим засобом, який істотно прискорить самоочищення постраждалих регіонів і забезпечить можливості екологічно чистого, у т.ч. поливного, землеробства. У Будапешті на початку квітня відбулася міжнародна конференція «Ріки життя або ріки смерті?», яка визнала, що наші пропозиції про використання сорбентів виборчої дії на основі модифікованих мінералів, що містять цеоліт, є єдино реальними для ліквідації наслідків «ціанідної катастрофи в Тисо- Дунайському регіоні. Аналогічне ставлення до розробок українських учених мало місце в процесі роботи міжнародних конференцій «Радіоактивність після ядерних вибухів і аварій» (Москва, 24— 26 квітня) і «CERECO-2000» (Мішкольц, 21—24 травня).

Нам здається, що викладене вище має також значення й у питаннях рекультивації земель, зруйнованих унаслідок дії уранових рудників. Величезні неживі простори (приміром, у Киргизстані та Казахстані, забруднені внаслідок численних «мирних» ядерних вибухів) із середньою активністю грунту 2,5 Ku/км2, можуть і повинні бути оброблені нашими композиціями, навіть без орання, і перетворені на «зелену зону» (у Західному Казахстані є своє родовище мінералів, що містять цеоліт). Очікуване повне закриття ЧАЕС ставить ті самі проблеми, але — для непосвячених. Не треба згущувати фарби: дайте нам змогу нормально попрацювати, і за рік у «зоні відчуження» можна буде збирати гриби, як раніше!

Аналіз численних спроб реабілітації забруднених земель під- тверджує доцільність і актуальність комплексного підходу до обговорюваної проблеми, реалізація якого дозволить вирішити завдання захисту навколишнього середовища економічними методами. Простіше кажучи, «витратний» екологічний проект ми пропонуємо реалізувати як такий, що повністю окупиться, і тим самим робимо його досить привабливим для фінансування з боку як державних структур, так і приватного капіталу. При цьому в проекті враховуються надзвичайно важливі екологічні проблеми міського середовища, пов’язані з охороною здоров’я людини. Витрати на реалізацію програми окупляться за 5—7 років від моменту завершення періоду становлення.

Тим більше незрозуміле ставлення високих державних мужів до існуючих проблем — це щодо питання про відсутність грошей. На оздоровлення навколишнього середовища, на збереження здоров’я людей, загубленого в результаті бездарного й навіть злочинного господарювання колишніх двієчників, котрі подалися в політику (пригадуєте, як було за радянських часів: хто не вмів працювати руками і головою, з дитинства призначався для суспільної діяльності!). Спроби відповідальних чиновників пустити це питання на самоплив можуть спричинити дуже негативні наслідки.

Водночас існує можливість досить швидкого повернення району екологічного лиха до народногосподарського використання. Згадаємо, що стокілометрова ділянка Тиси лежить на українській території, і реалізація хоча б пілотного проекту з реабілітації притисенського району мала б політичний характер! Якщо ми хочемо інвестицій чи кредитів, треба показати, що ми вміємо щось робити (крім жебракування).

Про невідкладність вирішення питань захисту навколишнього середовища йшлося ще 1994 року на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро, яка задекларувала основні принципи стабільного розвитку на планеті! Ще більш гостро ці питання постали під час роботи «круглого столу» в квітні й у червні ц.р. у Києві за проектом «Програма сприяння стабільному розвитку в Україні», фінансованому Агентством міжнародного розвитку США і Програмою розвитку ПРООН. Цікаво, що вже протягом п’яти років розробляється «Концепція сталого розвитку України», а список її розробників відкриває адміністрація Президента. Ось він — результат гострого дефіциту фахівців в Україні!

Цікаво, що з-за кордону нам пропонують допомогу, переважно консультативну (США, Італія, Франція, Німеччина), направляючи свої проекти реабілітації, не орієнтовані на використання наших місцевих ресурсів, залучення нашого інтелекту і наших робочих рук, такі, що швидше мають політичне забарвлення. Проте в Україні є все для її оздоровлення, немає тільки доброї волі відповідальних осіб та інстанцій. Неправда, що в нас немає ні на що грошей. Вони акумульовані множиною так званих банків і заморожені в нерухомості, а керівництво країни оббиває європейські та заокеанські пороги, випрошуючи подачки і закладаючи під них землю і майбутні підростаючі покоління.

Що ж, карпатські мінерали не здатні розгребти купу політичних проблем України, але закладені в них Природою можливості та властивості, забезпечені висококваліфікованими українськими фахівцями, обіцяють вирішити хоча б частину екологічних і економічних завдань. Адже повинен хоч хтось нагорі зрозуміти, що немає в нас часу на розкачку! Чим займаються наші екологічні відомства, у чому полягає діяльність Комітету з екології ВР, за що бореться і що робить Партія зелених України (В.Кононов)? Очевидно, не дарма остання розкололася й можна сподіватися більш конструктивної діяльності від Зеленої партії України-XXI (О.Мельников)!

Сьогодні багато хто розуміє, що на екології можна заробити (на жаль, це не поширюється на вчених!). Тому створюється множина організацій і підприємств з обов’язковим включенням кореня «еко» до назви. Але сприйматимемо адекватно їхні цілі та дії.

Тому хотілося б сподіватися на перспективи роботи в нашій країні нещодавно створеної неурядової Міжнародної ліги підтримки екологічного підприємництва в Україні, філософія діяльності котрої «...полягає в поступовому, крок за кроком, формуванні екологічно свідомого суспільства підприємців, людей, що бажають і мають можливість власними діями поліпшити екологічне становище своєї Батьківщини, повернути їй унікальну природну принадність і красу. У цій справі Ліга сподівається на державну і міжнародну підтримку».

І ми теж сподіваємося на широке співробітництво, на усві- домлення суспільством того факту, що без розв’язання ключових проблем екології сьогодні в України немає майбутнього!

ІІ
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56