А ДІДУСЬ ПОЇХАВ У ВІДРЯДЖЕННЯ...

Володимир Маєвський 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Коли у червні заслужений майстер спорту Геннадій Семенович Чечуро помер, його внучці Оленці сказали, що дідусь поїхав у відрядження, і вона ще й тепер чекає, коли він повернеться. В це останнє відрядження на Берківці в Києві чемпіона світу з баскетболу проводжали всі так чи інакше причетні до цього виду спорту люди, і ніхто не приховував сліз. Багато хто вважав чудом, що він дожив хоча б до шістдесяти років — не тому, що був слабкий на здоров’я, а через небувалу самовідданість, повну віддачі під час кожної гри, навіть, на перший погляд, нікому не потрібної. Він горів на майданчику, при ньому не можна було «відбувати номер», упівсили бігати чи взагалі стояти в млосному очікуванні передачі. Він умів завести всіх, налаштувати на перемогу, вигризти її зубами й через це нагадував мені неповторного характером волейболіста Юрія Венгеровського, який також рано пішов із життя.

Баскетбол, за ідеєю його творців, — майже безконтактний вид спорту — правила забороняють торкатися супротивника бодай пальцем. Але зростала швидкість руху майданчиком, швидкість усіх, нехай вибачить мені Валерій Васильович Лобановський, тактико-технічних дій. У стрибку, у мимовільних зіткненнях зіштовхувалися понад двометрові і стокілограмові атлети, і тріщали ребра, могли зламати хребці, як це сталося нещодавно зі знаменитим Олександром Волковим. Чечуро затято ліз під кільце і саме там був неповторний і непереможний. Якщо вже він виходив під щит, то забивав стовідсотково — імітував стрибок, підіймав дочасно в повітря захисників, а потім стрибав сам, хай би на ньому буквально висіли супротивники. За помірного для баскетболіста зросту 193 см Чечуро був і центровим, і крайнім нападаючим. Універсальність Геннадія вперше зумів оцінити вінницький тренер Володимир Третюк, який випадково побачив його гру в Житомирі. З Вінниці його забрав у київський СКА до знаменитого Наполеона Каракаш’яна Борис Рожков. З армійською командою і були пов’язані роки розквіту спортивного таланту Геннадія Чечуро. Він потрапляє до збірної команди України, потім легендарний Олександр Гомельський включає його до збірної СРСР, і 1967 року в складі збірної Чечуро стає чемпіоном світу і заслуженим майстром спорту.

Портрет великого баскетболіста доповнює його дружина Світлана Аркадіївна: «Народився Гена 31 серпня 1939 року у Воронежі. Батько його працював інженером у цукровій промисловості, заробляв пристойно, а ось у сімейному житті не був щасливий. Мати Геннадія і його брата Вадима померла під час війни, а з мачухою в братів стосунки не склалися. Гена з дитинства був рухливий, любив волейбол, футбол, де дуже хотів стати воротарем. Проте, коли якось прийшов додому брудний та з синцями, батько проявив характер і викинув воротарські обладунки в піч. Мимоволі довелося міцному і довгому підліткові стати баскетболістом. Поступово ця гра перетворилася на справу його життя. З Житомира його запросили до Вінниці, де він навчався в педінституті на факультеті фізвиховання. Там ми і познайомилися, я ще в школі навчалася. У гуртожитку і на майданчику Гена відразу став лідером, завжди допомагав товаришам, які недоїдали, за що його називали комендантом гуртожитку. Людина вольова, цілеспрямована, яка просто не розуміла поразок, він був у сім’ї добрим і чуйним батьком для дочки Ганни і сина Дмитра, дуже любив онучку Оленку. Діти навчалися в інституті фізкультури. Дмитро грає нині у Польщі, Ганна скінчила факультет реабілітації. Не віриться, що вже нема серед нас Геннадія...»

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96