АНГЛІЙСЬКІ ФУНТИ ДЛЯ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Жорес А.Медведєв 15 вересня 2000, 00:00

Читайте також

П’ятий з’їзд Російської соціал-демократич- ної робітничої партії в травні 1907 року провели в Лондоні випадково. Спочатку планували зібрати цей з’їзд у Виборзі у Фінляндії. Патріотично налаштована фінська поліція не заважала роботі російських революціонерів, справедливо вважаючи, що ослаблення Російської імперії збільшить шанси на утворення самостійної фінської держави. Російська поліція прибула, проте, у Виборг із Петербурга з наміром здійснити арешти. Оргкомітет з’їзду прийняв термінове рішення про проведення з’їзду в Стокгольмі. Пасажири пароплавів, які прибували з Фінляндії до Швеції, не піддавалися ніяким перевіркам. Це була важлива умова, оскільки в багатьох робітників, делегатів з’їзду, не було паспортів. Шведський уряд зненацька заборонив проведення з’їзду. Керівники з’їзду вирішили їхати і плисти до Копенгагена, і тут на початку травня (а за російським календарем, який «відставав» від європейського майже на два тижні, ще в квітні) зібралося більше половини делегатів. Знайшли місце для засідань і житло для делегатів. Зненацька втрутився король Данії Фредерік VIII, який був родичем російських царів, братом вдови Олександра III. На прохання датського короля поліція Копенгагена запропонувала російським соціал-демократам покинути Данію, погрожуючи вислати всіх учасників з’їзду до Росії. Делегати з’їзду вирішили повертатися до Швеції, через протоку навпроти Копенгагена знаходилося шведське місто Мальме, куди поромом можна було доплисти за одну годину. До 5 травня в Мальмі зібралося 300 делегатів, майже повний кворум. Шведська соціал-демократична партія взяла на себе завдання організації з’їзду в Мальмі й зустріч делегатів, які сюди прибували. Роботу з’їзду вирішили провести в Народному будинку, який належав соціал-демократам міста. Але зі Стокгольма прибув великий загін поліції, який мав повноваження на депортацію делегатів у тому випадку, якщо з’їзд розпочне роботу на території Швеції.

Довелося плисти до Англії. Британські монархи теж були родичами російських, але втручатися в політику вони не могли. Вісім днів, які даремно витратили на всі ці переїзди, надто підірвали касу з’їзду, на проведення якого Економічний комітет РСДРП мав близько 100 тисяч рублів. Тоді це становило десять тисяч англійських фунтів. Фінансові проблеми ускладнювалися ще й тим, що в пасажирів, які прибували в салоні третього класу зі Швеції до британського порту Харвич, недалеко від Лондона, перевіряли документи, через це вони повинні були мати при собі не менше двох фунтів стерлінгів на кожного. Пасажири першого і другого класів, респектабельність яких не викликала сумнівів, могли їхати поїздом до Лондона без всяких перевірок. Через це делегати з’їзду повинні були плисти до Лондона в каютах другого класу, що було набагато дорожче від «пролетарського» третього. Після прибуття до Лондона грошей в оргкомітеті було так мало, що «добові» для делегатів були встановлені в розмірі чотири шилінги на день. Але незабаром і ці скромні виплати були зрізані до двох шилінгів. Делегати — робітники, які не мали власних коштів, ходили Лондоном голодні. Трохи допомагав Максим Горький, який приїхав, як почесний гість, на з’їзд з Італії. На його гроші у вестибулі з’їзду щодня виставляли бочку пива.

П’ятий з’їзд РСДРП відкрився 13 травня 1907 року в одній з церков східної частини Лондона, у районі, що вважався притулком для бідних так іммігрантів. Лев Троцький, який був тоді однією із знаменитостей з’їзду, у своїй автобіографії, опублікованій в Берліні 1930 року, так розповідає про головну проблему з’їзду: «Не тільки на зворотний шлях, а й на доведення з’їзду до кінця не вистачало коштів. Коли ця сумна звістка пролунала під склепіннями церкви, врізавшись у дебати про збройне повстання, делегати з тривожним здивуванням дивилися один на одного. Що робити? Не залишатися ж у лондонській церкві? Але вихід знайшовся, і цілком несподіваний. Один з англійських лібералів погодився дати російській революції в борг десь три тисячі фунтів стерлінгів. Але він зажадав, щоб під векселем революції підписалися всі делегати з’їзду. Англієць отримав у свої руки документ, на якому кілька сотен підписів були написані знаками всіх народів Росії. Оплати векселя довелося, проте, чекати довго. У роки реакції та війни партія і думати не могла про такі суми. Тільки радянський уряд викупив вексель лондонського з’їзду». Троцький, який підписав разом з іншими делегатами цей вексель (точніше, «позикове зобов’язання»), трохи помиляється. Гроші в борг з’їзду дав не англійський ліберал, а американський капіталіст Джозеф Фелс, який перебував у Лондоні за справами своєї компанії, що продавала в Європі господарське мило. У нього попросили не три тисячі, а лише тисячу сімсот фунтів. Позика виділялася не для революції, а на зворотні квитки делегатам за умови негайного закінчення роботи з’їзду, який ще не обрав на той час Центральний Комітет РСДРП. Повернути цю безвідсоткову позику слід було протягом семи місяців, повністю погасивши весь борг до 1 січня 1908 року. Джозеф Фелс, який багаторазово нагадував партійним лідерам про цей борг, не отримав жодного пенсу до кінця свого життя. Він помер 1914 року. Про необхідність виплатити гроші нагадувала радянському уряду Марія Фелс, вдова і спадкоємиця покійного американського бізнесмена. «Вексель революції» викупила у Марії Фелс лише 1922 року Торгова делегація РСФСР в Англії.

ФІНАНСОВА КАТАСТРОФА

З’їзди РСДРП відрізнялися від з’їздів соціал-демократичних партій інших європейських країн насамперед зайвою тривалістю всіх дебатів. З’їзди РСДРП обговорювали не тільки організаційні, а й теоретичні проблеми. Лондонський з’їзд не був щодо цього винятком. Але вже з перших днів оргкомітет з’їзду розпочав пошук грошей. Коштів, які були в касі, могло вистачити лише на кілька днів роботи. Делегатів з’їзду за допомогою британських соціалістів розселили по приватних будинках і квартирах однодумців. Навіть на найдешевші пансіонати грошей не було. У центральні комітети німецької, французької та інших соціал-демократичних партій Європи були відправлені послання з проханням про негайну фінансову допомогу. Невеличку суму пообіцяли тільки німецькі товариші, інші «братерські» партії мали лише борги.

23 травня 1907 року Лев Дейч, найближчий соратник Плеханова, «батька» російської соціал- демократії, повідомив на вечірньому засіданні з’їзду про те, що каса з’їзду майже порожня і що навіть на оренду церкви з наступного дня немає ніяких фондів. Через це Дейч рекомендував негайно завершити з’їзд і роз’їжджатися по домах за принципом «хто як може». Всі спроби отримати гроші в борг від інших партій і від британських тред-юніонів виявилися даремними. Не було успіху й у знаменитостей з’їзду (Горький, Плеханов, Мартов, Ленін, Роза Люксембург, Церетелі), відомих у Європі, які активно шукали приватних спонсорів. Рекомендації Дейча не прийняли, і з’їзд вирішив продовжити свою роботу й активізувати пошуки грошей. Великі надії покладалися на Горького і князя Петра Кропоткіна, знаменитого анархіста, який жив тоді в Лондоні. Лише ці два чоловіки мали незалежні фонди. Але вони також розуміли, що йдеться, безумовно, не про позику, а про благодійне фінансування. Горький на той час був готовий допомагати лише фракції Леніна. 27 травня було оголошено про те, що в касі з’їзду залишилося лише 170 рублів. Це було катастрофою. За британськими законами тих часів, іноземці, які перебували в Англії без засобів до існування, підлягали негайному інтернуванню і відправленню на батьківщину. У Лондоні для спостереження за роботою з’їзду РСДРП уже перебувала велика кількість таємних агентів російської поліції. Британська поліція також патрулювала по вулицях, навколо церкви, в якій проходив з’їзд. Делегати були впевнені, що їхні прикмети записували або навіть фотографували. Це протистояння соціал-демократів і поліції приваблювало й репортерів багатьох лондонських газет. Статті про роботу з’їзду друкувалися в «Таймс», «Дейлі Мейл» і «Дейлі Ньюс» майже щодня. Російська революція 1905—1906 рр. була головною подією початку століття, і британська публіка хотіла довідатися про тих людей, які були її організаторами.

З протоколів П’ятого з’їзду, вечірнє засідання 27 травня

«Йолкін (С.Бердичевський): «...Ми повинні повертатися назад тим же шляхом, час дорогий. 2 шилінги мало для Лондона. Люди голодують, резолюції приймаються машинально...» Мартов: «...Пропоную закрити з’їзд завтра. Грошей не дістали». Макар (Ногін): «...Пропонують повертатися групою; це на арешт йти. Ми повинні вимагати іншої відправки. Кажуть про роботу, але, потрапивши до в’язниці, вони втратять свободу. Ми теж ледь не голодуємо. Я пропоную з’їзд закінчити, коли організуємо переїзд до Росії...» Іван (К.Басалиго): «...Витративши масу грошей і часу, із чим ми приїдемо? Нас запитають, що ми зробили, а що ми відповідатимемо? Якщо ми поїдемо, це буде жахлива дез- організація...» Володя Луганський (Ворошилов): «...Ті, які пропонують поїхати, хочуть дискредитувати з’їзд. Ми нічого ще не зробили...» Гончар (Е.Калнинь): «...На нас дивиться вся Росія, з чим же ми повернемося?» Іонов (Койген):«...Сумно завтра закрити з’їзд. Йдеться про 500 р. на день. 5—6 днів велика сума. У перспективі нічого немає...»

У цей момент виступ Іонова перериває Лев Дейч, який прийшов на засідання.

Дейч (важливе повідомлення): «Був у крупного капіталіста. Від німецького Форштанда отримав 300 ф. Потім до фабриканта відправилися. Попросили 1700 ф. Легко погодилися, тільки щоб ми підписали всі аркуші, а нас 3 підписали зі сплатою грошей до 1 січня. Пропоную обрати поручителями Горького і Плеханова. Бочка — касир. Гроші дає тільки на від’їзд, щоб у четвер поїхали».

Весь з’їзд голосує за те, що бере на себе борг й приймає умови фабриканта. Найближчий четвер припадав на 30 травня. Залишалося два дні для того, щоб завершити з’їзд і організувати роз’їзд делегатів не однією групою, а індивідуально. Це було безпечніше. Кордон через Фінляндію був вже закритий.

НЕСПОДІВАНИЙ РЯТІВНИК П’ЯТОГО З’ЇЗДУ РСДРП

Джозеф Фелс, який виділив російським соціал-демократам необхідну суму грошей, не був марксистом. Проте він був стурбований соціальними проблемами сучасного йому суспільства і намагався знайти для них те або інше вирішення, часто за допомогою власних субсидій. Інтерес до його особистості став виявлятися серед американських істориків лише в 50-х роках, коли після смерті вдови Марії Фелс у США був створений «Архів Джозефа Фелса», який містив близько 900 документів і включав і листування Фелса з приводу повернення боргу РСДРП.

Джозеф Фелс народився 1854 року в США в сім’ї Лазаря Фелса, який емігрував до Німеччини. 1876 року Лазар Фелс заснував у Філадельфії компанію з виробництва прального мила, експериментуючи при цьому з різними компонентами. У компанії як партнери батька почали працювати і його сини Джозеф і Самуїл. Тільки через 17 років Фелси знайшли і запатентували особливий компонент для мила, який сильно збільшував його миючі властивості. Мило Фелсів стало дуже популярним, і компанія швидко збільшила виробництво і продаж свого продукту. 1901 року Джозеф Фелс і його дружина Марія переїхали до Лондона, де відкрили європейське відділення сімейної компанії. Шлюб Джозефа і Марії виявився бездітним, і через це в подружжя було досить часу, щоб займатися не тільки милом. Джозеф Фелс захопився трьома головними ідеями: вирішенням проблеми бідності й безробіття, створенням справедливої податкової системи і створенням незалежної єврейської держави. Для вирішення цих проблем він щедро використовував і свою досить крупну власність. Для вирішення першої проблеми Фелс надавав фінансову допомогу «Асоціації з культивації земель, які пустують». Він вважав, що безробітних і бідних потрібно переселяти з міських нетрів до сільських районів, виділяючи їм ділянки землі, достатні для натурального землеробства. Фелс вважав землю природним багатством усього суспільства і був проти крупного землеволодіння. За переконанням Фелса, податки повинні стягатися лише з власників землі, оскільки їм належало те, що не було створено людиною. Усі ж інші форми людської діяльності повинні бути вільними від податків.

Третя ідея Фелса, про створення єврейської держави, не мала стосунку до релігійного сіонізму. Він просто вважав, що єврейський народ не зможе зберегтися, якщо не матиме селянського, землеробського компонента. Він був готовий фінансувати створення єврейських землеробських комун не тільки в Палестині, а й в інших частинах світу, в Африці, у Південній Америці й навіть в Англії, шляхом купівлі великих земельних ділянок і передачі їх єврейським комунам, утвореним з емігрантів. Гострота цієї проблеми з кінця XIX століття створювалася насамперед державним антисемітизмом Російської імперії. Єврейська еміграція з Росії досягала 100—150 тисяч чоловік на рік і створювала багато проблем у Західній Європі і США. Фелс справедливо думав, що революція в Росії зупинить еміграцію євреїв із Росії.

Фелс не був віруючим і не належав ні до якої офіційної церкви. За своїми переконаннями він був ближче до християнства, ніж до іудаїзму. У його поглядах деякі історики знаходять і елементи російського «толстовства». Лев Толстой також був прибічником єдиного податку на земельну власність, підтримуючи, як і Фелс, ідеї американського економіста Генрі Джорджа, автора знаменитої книги «Прогрес і бідність», опублікованої 1879 року.

ОФОРМЛЕННЯ ПОЗИКИ

Пошуками спонсорів з’їзду РСДРП серед багатих людей Лондона займалися й британські доброзичливці. Один із них, журналіст газети «Дейлі Ньюс» Г.Брайлсфорд, порадив своєму другові, делегату з’їзду і російському історику, який жив на той час у Лондоні, Федору Ротштейну звернутися до Джозефа Фелса. Ротштейн жив і працював у Лондоні вже кілька років і вільно розмовляв і писав англійською. Зустріч Брайлсфорда і Ротштейна з Фелсом відбулася в суботу 25 травня. Фелс запросив на цю зустріч свого друга Джоржа Лансбері, відомого християнського соціаліста, який часто вів свої проповіді саме в тій церкві, де проходив з’їзд. Лансбері підтримав прохання Ротштейна. Фелс, проте, сказав, що він хотів би відвідати одне з засідань з’їзду і подивитися і послухати, як і про що говорять російські революціонери. Всі четверо відразу взяли таксі і відправилися до Церкви Братства. Увійшовши до церкви, вони непомітно зайняли місця на балконній галереї. Виступав саме Ленін із доповіддю про ставлення соціалістів до буржуазних партій. Ленін був гарним оратором і справив на Фелса потрібне враження, хоча змісту промови Леніна Фелс зрозуміти не міг. Але він бачив, що всі слухали уважно з певною емоційною напругою. Ленін саме в цей час громив не стільки буржуазію, скільки своїх соратников-меншовиків. Пробувши на з’їзді близько 20 хвилин, Фелс сказав Лансбері: «Я дам їм гроші в борг».

Про деталі позики домовлялися вже в понеділок 27 травня. Оскільки головною причиною, що змушувала взяти позику, було завершення з’їзду й від’їзд делегатів із Лондона, то процедура підписання делегатами з’їзду позикового зобов’язання й отримання грошей в обмін на підписаний вексель була призначена на офіційний останній день роботи з’їзду 30 травня 1907 року. Текст зобов’язання в лівому кутку дуже великого аркуша щільного паперу був написаний англійською мовою і складався лише з однієї фрази: «Ми, що нижче підписалися, делегати з’їзду, для і за дорученням Російської соціал- демократичної робочої партії обіцяємо виплатити Джозефові Фелсу до першого числа січня 1908 чи раніше суму в сімнадцять сотень фунтів стерлінгів, що як позика надана нам благородно без відсотків».

Першим підписав вексель Лев Дейч німецьким варіантом свого імені. У дужках він додав «з Києва». Тому більшість інших делегатів також вказували те місто чи губернію, звідки вони були делеговані на з’їзд. Багато хто підписувався своїми партійними псевдонімами. Для Троцького чи Зинов’єва це було природно, тому що їхніх справжніх імен майже ніхто тоді не знав. Підписували грузинською, польською, латиською, ідиш та іншими мовами. Деякі винаходили собі імена тут же. Під підписом «Антимеков» виявився Ворошилов. Але про це дізналися лише пізніше, коли вексель повернули до Москви. Опісля Ворошилов пояснив, що «Антимеков» означало «антименьшовик». Але деякі невідомі раніше псевдоніми, які з’явилися на векселі, «Бунтівник», «Червоний», «Антрацитов», «Механік», «Одіссей», не розшифровані й дотепер. Сам Фелс перебував в цей час на балконі аудиторії, і деякі відомі соціал-демократи, підписавши вексель, піднімалися до нього, щоб особисто висловити подяку. Зі спогадів Г.Брайлсфорда, першим підійшов до Фелса Плеханов і висловив свою вдячність французькою мовою. Троцький підійшов другим і зробив те ж саме, але вже німецькою мовою. Потім підійшов до Фелса й Ленін. Він також подякував Фелса німецькою. Ленін вільно читав англійською, але розмовляв не дуже добре. Плеханов вручив Фелсу позикове зобов’язання з підписами в обмін на гроші.

Фелс поїхав, але робота з’їзду після цього тривала. «Останнім» він був лише як маскарад для Фелса. Потрібно було ухвалити ще кілька резолюцій і, головне, вибрати новий Центральний Комітет РСДРП. Засідання з’їзду тривали ще два дні, п’ятницю і суботу. Лише 2 червня 1907 року делегати з’їзду почали роз’їжджатися. Більшість поверталася до Росії через Берлін, Відень чи Будапешт.

Сталін також був делегатом П’ятого з’їзду РСДРП. Його делегували на з’їзд від бакинської організації, але лише з правом дорадчого голосу. У Лондоні Сталін подружився з Максимом Литвиновим, більшовиком, який теж був присутній на з’їзді з дорадчим голосом. Литвинов після втечі з заслання 1902 року поїхав в еміграцію до Англії. Тут він оженився і жив як постійний резидент. Сталін у цей час мав псевдонім «Іванович». Литвинов і Сталін підписали вексель з’їзду.

ПОВЕРНЕННЯ БОРГУ

В одному із ранніх американських досліджень про проблеми цього боргу, опублікованому ще 1955 року, є припущення, що знамените пограбування банківського конвою на Єреванській площі в Тифлісі наприкінці червня 1907 року було пов’язане з наміром Леніна повернути борг Фелсу в зазна- чений термін. Під час цього пограбування, нібито організованого Сталіним, було захоплено понад 300 тисяч рублів, в основному п’ятсотрубльовими купюрами. Автори цієї роботи стверджують, що Литвинова заарештували в Лондоні в грудні 1907 року під час спроби обміняти ці купюри на англійські фунти, оскільки Державний банк Росії повідомив всім банкам Європи серійні номери викрадених банкнот. Ця версія подій не надто правдоподібна. Пограбування банківського конвою в Тифлісі 13 червня 1907 року (за старим стилем), було безумовно найкрупнішою більшовицькою «експропріацією». Але ця операція готувалася задовго до початку П’ятого з’їзду РСДРП у Лондоні. План цієї операції готував Леонід Красін, керівник військових операцій більшовиків, а втілювала його в життя бойова група Камо («Камо» — це псевдонім С.А. Тер-Петросяна). Сталін після повернення з Лондона жив із дружиною Катериною Сванідзе в Баку. Випадки арештів більшовиків під час спроб обміну 500- рубльових банкнот насправді були, і навіть самого Камо незабаром заарештували в Берліні. Проте стосовно Литвинова відомий лише один його арешт у Лондоні, 1918 року, через політичні мотиви, вже після революції.

Лист Леніна Ф.Ротштейну

29.1.08

(уривок)

«Дорогий товаришу!

У Фінляндії я отримав місяці 2,5—3 тому Ваш лист із нагадуванням про борг і передав його до ЦК. Тепер «розгром Фінляндії» змусив мене поїхати до Женеви, а переїзд відняв багато часу і клопоту. Сьогодні тутешній товариш повідомляє мене, що Ви наполегливо нагадуєте про борг і що англієць погрожує навіть публікацією в газетах (!) і т.п.

Я негайно пишу паки і паки в Росію, що борг треба повернути. Проте знаєте, тепер це вкрай важко зробити!

Варто було б пояснити це англійцю, втлумачити, що умови епохи 2-ї Думи, коли заключалася позика, були зовсім інші, що партія, звичайно, заплатить свої борги, але вимагати їх тепер неможливо, немислимо, що це було б лихварством і т.п.»

Становище в Росії справді змінилося після Маніфесту імператора Миколи II від 3 (16) червня 1907 року, яким він розпустив Державну Думу і змінив конституцію країни. Влада абсолютної монархії була повністю відновлена. Депутати Другої Думи — соціал-демократи були заарештовані. РСДРП заборонили, і багато хто з її лідерів знову поїхав в еміграцію.

24—26 серпня 1908 року в Женеві відбулося засідання Пленуму ЦК РСДРП. У рішеннях пле- нуму в розділі «Фінансові справи» було записано: «б) Лондонський борг. Про лондонський борг вирішено створити комісію з 3-х (бундовець, меншовик і більшовик) і доручити їй написати листа англійцю». Такий лист був написаний і переданий Фелсу. Оригінал зберігається в архіві Фелса. Текст листа не публікувався.

Фінансове становище РСДРП поліпшилося 1909 року. Але це в основному стосувалося більшовицької фракції. Листування Леніна 1909 року із соратниками показує, що до цього часу під його контролем знаходилися вже значні фонди. Історик Омелян Ярославський, який був делегатом лондонського з’їзду і поставив свій підпис на векселі про позику, підрахував, що до середини 1909 року фонди, які перебували під контролем Леніна, становили 280 тисяч рублів. Борг Фелсу становив лише 6 відсотків цих фондів і міг бути легко виплачений. Але це завдання не було пріоритетним для Леніна. Він вважав, що виплату боргу Фелсу потрібно формувати від усіх фракцій РСДРП. Смерть Фелса 1914 року і Перша світова війна, як здавалося, поховали всю проблему. Але після повалення російської монархії й утворення соціалістичної Росії, на чолі якої стояли Ленін, Троцький та інші учасники П’ятого з’їзду РСДРП у Лондоні 1907 року, про борг російських революціонерів зненацька нагадала вдова покійного американського ліберала. У листопаді 1917 року Максим Литвинов, який жив у Лондоні, був призначений дипломатичним представником РСФСР у Великобританії, незважаючи на те, що Британія відмовлялася визнавати РСФСР і її уряд і висадила військовий десант в Архангельську, окупувавши велику територію на північ від Петрограда. Литвинова заарештували в Лондоні. Британська армія брала також участь в інтервенції проти РСФСР у Закавказзі. Для Леніна, який розпоряджався тепер золотим запасом Росії та величезною кількістю різноманітних дорогоцінностей, конфіскованих в монархії, аристократії, буржуазії та духовенства, сума в тисячу сімсот фунтів по золотому еквіваленту 1907 року була дрібницею. За звичайними записками Леніна на формування Комінтерну, заснованого 1919 року, виділялися без особливих формальностей мільйони золотих рублів. Секретні золоті потоки йшли з Москви до різних столиць Європи. Але повернення партійного боргу, який Ленін визнавав, вимагало стабільності в міжнародних відносинах нової Росії. Ця стабільність з’явилася лише 1922 року. Для Марії Фелс, яка нагадувала російським новим правителям про борг, його повернення не було фінансовою проблемою, а лише справою принципу. На той час «аукціонна» цінність «векселя революції» була набагато вища тієї суми, яку за неї можна було отримати від уряду РСФСР. Вексель П’ятого з’їзду РСДРП був уже потенційним унікальним музейним експонатом, і Британський музей із гордістю прийняв би його у свої безцінні колекції.

ЕПІЛОГ

Гроші, отримані Марією Фелс від Торгової делегації РСФСР, яка викупила вексель П’ятого з’їзду РСДРП, були передані нею в створений до цього часу доброчинний «Фонд Джозефа Фелса». Цей фонд, створений із частини спадкового капіталу Фелса, фінансував створення єврейських сільськогосподарських поселень, кібуц, у Палестині.

У СРСР оригінал векселя був переданий на збереження до Інституту Маркса—Енгельса, який 1924 року був перетворений на Інститут Маркса, Енгельса, Леніна. Фотокопія «Позикового зобов’язання» із усіма підписами була виставлена в Музеї революції в Москві і стала доступною для вивчення істориків. Репродукція цього унікального документа публікувалася у формі фотовкладки до книжки «Протоколів П’ятого з’їзду РСДРП», які видавалися в СРСР кілька разів. Одна фраза про позику і потім двісті сорок підписів тих людей, завдяки яким сталася одна з найголовніших подій світової історії. Дивний, проте, той факт, що підпису Ульянова-Леніна там немає.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96