«БЕРМУДСЬКИЙ КВАДРАТ» НА ХРЕЩАТИКУ ДРАМАТИЧНА СИТУАЦІЯ В П’ЯТИ ЧАСТИНАХ ІЗ ПРОЛОГОМ, АЛЕ БЕЗ ЕПІЛОГУ

Поділитися
Кажуть, головна вулиця міста — його візитна картка. У такому разі в нас у Києві вона з великою ляпкою...
— Корейська компанія планувала забудувати бессарабський квартал за рахунок прибутку, який вона сподівалася одержувати на Запорізькому автозаводі. Відверто кажучи, я з самого початку відчував, що з цього заміру нічого не вийде. По-перше, прибуток АвтоЗАЗу нагадував бульйон від варіння яєць. По-друге, домагання «ДЕУ» у частині освоєння площ виходили за межі здорового глузду. Якщо в попередніх проектах фігурувала цифра 100 тисяч квадратних метрів, то цього разу замахнулися на 160. А оскільки майданчик не гумовий, довелося б круто лізти вгору. У результаті поруч із Бессарабським ринком міг з’явитися офісний корпус заввишки 60 поверхів. Але, як я вже казав, ревнителів старовини хмарочос у центрі міста чомусь не хвилював. Управління, очолюване паном Кухаренком, поставилося до зухвалого задуму навдивовижу миролюбно. Принаймні, ніяких заперечень не пролунало.

— Можливо, це пов’язано з високою політикою — такий інвестор, як «DAEWOO», вигідний українській економіці?

— Не знаю. Політика — справа тонка, а пов’язана зі Сходом — тим більше. Але, хай там як, перед проектом «ДЕУ» всюди з’являлося зелене світло. Його інженерну частину виконано під керівництвом київського архітектора Вадима Жежеріна. Хоча мене від даної роботи усунули, на одній з містобудівних нарад я щиро побажав колегам успіху, помітивши, що, якщо новому колективу вдасться виконати своє завдання краще, ніж нам, місто від цього лише виграє. Проте як фахівець я бачив, що основа нового задуму через 60-поверховий хмарочос досить хистка. Крім того, зникло багато цікавих мотивів, присутніх у нашій роботі. До слова, саме автори проекту для південнокорейської компанії запропонували будувати тунель під Хрещатиком і еспланаду на вулиці Басейній. Але бессарабський квартал виявився міцним горішком. Архітектурно-еконо-мічний «роман» із «DAEWOO» закінчився так само, як і з іншими зарубіжними «женихами». Після того, як знаменитий концерн збайдужів до проекту і договір з ним утратив чинність, київська «наречена» (себто вільна територія в самому центрі столиці) виявилася знову на виданні. Якщо так піде далі, не залишитися б їй старою дівкою. А поки дійде до діла, бессарабські руїни лише міцніше вростають у землю.

— Ще трохи, і на даху зруйнованого «Пале-Рояля» поруч із кущами з’являться дерева. «Усе це було б смішно, коли б не було так сумно», — здається, нібито поет мав на увазі наш бессарабський квартал. Яноше Яношевичу, кажуть, ви знову працюєте над проектом його забудови. Чи не нагадує це казку про білого бичка?

— Сподіваюся, ні. Розуміючи, що такий важливий задум буде виконано і краще, і швидше, якщо за справу візьмуться відразу кілька творчих колективів, ми об’єднали сили з майстернями відомих київських зодчих Олександра Комаровського й Сергія Бабушкіна. Останнім часом уже зроблено три спільні варіанти забудови.

— Архітектурний кулак (якщо, звісно, узагалі доречна така метафора) й справді вийшов ваговитим. Поставивши ваші прізвища за алфавітом, можна говорити про створення нового об’єднання «BAVIKO». Жарти жартами, але нова група включає кращі творчі сили столиці. Тепер, висловлюючись фігурально, залишилося стукнути архітектурним кулаком по столу й зажадати інвестицій. Тим більше, що й ра-ніше справа була не стільки в проблемах зодчества, скільки в питаннях юрисдикції та фінансів.

— Об’єднання наших сил у частині інтелектуальних і, скажемо так, технологічних процесів проектування підкріпила інвестиціями одна з відомих ізраїльських компаній «ZEEVI GROUP». Було підписано договір про наміри...

— Але наміри — це ще не гроші. А колективи трьох найсильніших у місті майстерень уже виконали велику й відповідальну роботу. Виходить, ви зі своїми співробітниками виконували її безплатно? У наш прагматичний час це, погодьтеся, виглядає вельми дивним, а точніше, майже неправдоподібним. Який вам резон трудитися «за так»?

— Я люблю Київ, і мені не байдуже, як виглядає центр української столиці. Крім усього іншого, займаючись бессарабським кварталом з 1985 року, не можу відсторонено дивитися на зяючу там архітектурну рану.

— А Бабушкін і Комаровський — також альтруїсти, готові безплатно, за покликом серця, нести вахту задля слави рідного міста? Перепрошую, але на загін архітектурних тимурівців ви не схожі.

— Як на ці проблеми дивляться мої колеги, не знаю. Можливо, тут якимось чином зачеплене фахове честолюбство. Але ви марно відмовляєте нам в альтруїстичних спонуках.

— І все ж признайтеся, хіба десь у глибині свідомості не було думки: якщо нам у підсумку доручать, так би мовити, офіційний проект, усі неурочні зусилля з лишком окупляться?

— Не без цього…

— За стіною вашого кабінету — одна з найкращих у столиці архітектурних майстерень, де трудиться кілька десятків фахівців високої кваліфікації. Чим вони годували родини під час по-дібної доброчинної акції?

— У нас ця робота оплачувалася за рахунок інших об’єктів. Гадаю, те саме робили Комаровський і Бабушкін.

— У результаті з’явилися три завершені проекти?

— Так, в ескізному варіанті — з макетами і цілком різною функ-ціональною начинкою. Консультуючись з ізраїльською фірмою, ми працювали «під неї». Це був сучасний торговельно-розважальний центр — три спільних проекти, в які щоразу вносилося щось нове. Таким чином, наступна робота виявлялася досконалішою від попередньої. В останньому спільному проекті використано «макуланівську» ідею торгового центру з кількома пасажами. Під усією плямою кварталу було передбачено чотирирівневу автостоянку. І знову ж, як раніше, лунала тема офісів і апартаментів. Ми знайшли тут, на мою думку, вдалий компроміс — будинок приблизно 35 поверхів.

У травні минулого року проект було подано Президентові України й керівникам міста. Наша робота успішно пройшла містобудівну раду й одержала схвальні відгуки у всіх архітектурних інстанціях, що, з огляду на характер творчих людей, трапляється не так вже й часто.

— Ну, дивного тут, гадаю, немає. Адже один з її авторів — головний архітектор міста.

— Не скажіть. Мені здається, колеги об’єктивно оцінили об’єднану працю трьох майстерень — проект, у якому брали участь дуже солідні творчі сили. Як-не-як, він представляє сьогоднішній рівень української архітектури.

4. Чому ми так боїмося хмарочосів?

— На макетах забудови бессарабського кварталу, які я бачу у вашому кабінеті, незмінно фігурує висотний офісний будинок. Позаяк для багатьох ревнителів давнини й самобутності (в їхньому власному розумінні) «хмарочос» — мало не лайка, така послідовність робить вам честь…

— Давайте говорити просто про висотні будинки. Поняття «хмарочос» для нас поки що заборонена тема.

— Чому? Це данина вітчизняній будівельній техніці?

— Ні, скоріше нашій ментальності. Проте вважаю за потрібне зазначити, що поява тут висотного корпусу завершила б архітектуру Хрещатика — у суто містобудівному плані як єдиного ансамблю. Якщо ми кажемо, що головна вулиця Києва починається на Європейській площі, то закінчується вона досить невизначено, точніше, невиразно. Перехід Хрещатика у Велику Васильківську в містобудівному сенсі ніби не за-фіксовано. Тому саме тут багато наших попередників, зокрема Анатолій Добровольський, Борис Приймак і Олександр Малиновський бачили висотний будинок. До слова, Приймак незадовго до своєї смерті брав участь у засіданні містобудівної ради, на якій розглядався «макуланівський» проект. Присутні на ньому пам’ятають, що відомий український архітектор палко вітав «вертикаль» на бессарабському кварталі, підкресливши, що спадкоємність в ансамблевій забудові Хрещатика потрапила в хороші руки. Поява тут висотного будинку продиктована містобудівною ситуацією і цілком логічна. Такої думки дотримуються дуже багато архітекторів. Але, на превеликий жаль, є група зодчих, котра дивиться на цю проблему інакше.

— Напевно, серед «консерваторів» — переважно люди старшого покоління?

— Уявіть собі, ні. В основному тут однодумці начальника міського управління охорони пам’ятників історії і культури Р.Кухаренка, про котрого я вже згадував. Як правило, у цих фахівців серйозну, аргументовану мотивацію заміняють емоції. Ніякої логіки вони не визнають — просто ні, тому що ні. У історичному центрі не можна будувати висотних будинків і край! Але, хочемо ми того чи ні, місто зростатиме у височінь. Це цілком об’єктивна перспектива, боротися з якою — те саме, що воювати з вітряками. Відомий усім киянам дім Морозова на розі вулиць Толстого і Володимирської з’явився в той час, коли місто було переважно двоповерховим, і в тому середовищі виглядав справжнім хмарочосом. А нині він просто один з багатьох високих будинків. Те саме можна сказати про розташований неподалік будинок Національного університету, зведеного за проектом архітектора Беретті, або так званий будинок Гінзбурга, що стояв на тому місці, де зараз знаходиться готель «Москва», і був зруйнований під час війни.

Якщо подивитися на фотографії Києва початку ХХ століття, то, приміром, у районі нинішньої Бессарабської площі ви побачите болото й непоказні двоповерхові будиночки. А тепер перенесіть у ті роки пана Кухаренка і його однодумців. Їхніми стараннями (борони Боже споруджувати «висотні» будинки!) Київ так і залишився б затрапезним, провінційним містом. Давайте пригадаємо, що було на Майдані Незалежності ще зовсім недавно — до 80-х років. Двоповерхова «Молочарня» і довгий низький будинок замість Будинку профспілок. А якби ми їх зберегли? Можна було б говорити про ансамблеву забудову головної площі столиці?

— Але об’єктивності заради варто визнати, що далеко не кожна «висотка» прикрашає місто. Іноді вона, як прищ на одному гладенькому місці. Прикладів того, на жаль, безліч…

— Хто ж із цим сперечається. Висотні будинки мають бути містобудівно вивірені. Їх варто проектувати так, щоб у деталях вони асоціювалися з нашою національною культурою, витворами тих зодчих, котрі принесли славу українській столиці. Візьмемо проблему забудови Хрещатика. Такі самобутні майстри, як Власов, Добровольський і Єлізаров намагалися передати національні мотиви через кераміку. І хоча півстоліття тому деякі їхні сучасники заявляли, що це архітектура «скаженого кондитера» або що Хрещатик забудовано «кахельними грубками», сьогодні ми кажемо: архітектура головної вулиці Києва з успіхом витримала іспит часом.

Починаючи на Бессарабській площі спорудження висотного будинку, ми мали намір використати мотиви, які вельми успішно втілили у своїх роботах наші попередники, але, природно, на сучасному рівні. Проте це аж ніяк не означає, що, створюючи нове, потрібно з побоюванням озиратися на класичні зразки. Хіба ми не маємо права зробити щось по-своєму, проігнорувавши «заборони» консерваторів? Місто не можна законсервувати, як огірки. Якщо говорити про архітектуру 50-х років, то давайте все ж визнаємо: зведене півстоліття тому — сьогодні також історія. Діалог із давньою архітектурою необхідний будь-якому місту, яке шанує себе, а тим більше такому, що має півторатисячолітню історію. Але таку розмову потрібно вести лише з сучасних позицій. У своїх останніх спільних проектах ми по змозі цей підхід спробували реалізувати.

5. Крига скресла, панове!

— Мені чомусь здалося, що ви говорите про спільну роботу з Бабушкіним і Комаровським у минулому часі. Невже й вона стала історією? «Бермудський квадрат» у центрі Києва поглинув ще три проекти, і не чиї-небудь — усіма визнаних китів, асів української архітектури?

— На жаль... Тобто, трудитися разом ми продовжуємо, від бессарабського кварталу не відмовилися, але ізраїльській компанії «ZEEVI GROUP» так і не вдалося укласти з київською міською держадміністрацією контракт про інвестування. Чому знову вийшла осічка, сказати не можу. Такі проблеми, як неважко зрозуміти, поза компетенцією зодчих. Нині «порятунком потопаючих», як у нас часто виходить, мають зайнятися вони самі.

— Буквально днями до підіймального крана, що простояв непорушно на подвір’ї зруйнованого «Пале-Рояля» майже 15 років, додалися ще два. Невже справа зрушила з мертвої точки?

— Міська влада взялася за бородатий об’єкт, що називається, засукавши рукави. Ухвалено принципове рішення освоїти по периметру кварталу підземний простір. Його мають намір використовувати для нових торговельних закладів, а також прокладання інженерних комунікацій у колекторах. Це сприятиме розвитку інженерних мереж у всій центральній частині Києва. Крок, мені здається, дуже розумний. Скільки можна сидіти біля моря й чекати погоди? Не такі вже ми безпомічні. Щось можемо побудувати і власними силами, спираючись на своїх підприємців. Адже, якщо замислитися, освоєння кварталу — справа вельми вигідна для українських інвесторів. І тут наша трійця дуже сподівається на енергію, ентузіазм, здоровий глузд і господарську кмітливість столичного мера Олександра Омельченка.

— Виходить, представники укра-їнських ділових кіл нарешті розкрили свої гаманці?

— Виходить, що так (постукаю по столу, щоб не наврочити). Але і для іноземних інвесторів дорога сюди не закрита. За бажання вони зможуть підключитися на наступних етапах. І все б добре, якби не одне побоювання. Тільки б не вирішили зробити все простіше й дешевше. Щоб там не казали, а здешевлювати та спрощувати в радянські роки ми навчилися.

— Чому ж, отримавши від вітчизняних інвесторів вдосталь грошей, не можна забудувати бессарабський квартал так, як це було б зроблено, якщо б інвестором зали-шився, скажімо, «MACULAN INTERNATIONAL»? Сучасні будівельні й оздоблювальні матеріали можна придбати за кордоном, а талановитих архітекторів нам не позичати.

— Щоб освоїти всю «пляму» кварталу на досить високому рівні, коштів знадобиться чимало. Чи під силу такі витрати українським підприємцям? Чи зможуть вони в короткий термін викласти такі значні суми? Чесно кажучи, не певен. З огляду на цю обставину, ми в одному з останніх варіантів проекту, не відступаючи від загальної концепції забудови всього кварталу — із висотним будинком на розі Хрещатика й Великої Васильків-ської, розділили освоєння всього майданчика на три етапи. Беручи до уваги економічну ситуацію, яка склалася в нашій країні, таке рішення видається мені розумним і своєчасним: краще синиця в руці, ніж журавель у небі. Але, повторюю, ні в якому разі не можна споруджувати поруч із «Пале-Роялем» престижний житловий будинок. Таке рішення буде помилкою. Ви б хотіли жити в такому пожвавленому місці? Я б категорично відмовився!

— Які ж об’єкти ви включили в перший етап?

— Насамперед слід упорядкувати старий будинок, який вже дихає на ладан, частково освоїти внутрішньоквартальну територію (дво-, триповерхову), а також підземний простір.

— Чи не розтягнеться перша черга років десь на п’ять, а то й на всі десять. З огляду на нашу унікальну здатність зволікати, такий варіант цілком імовірний.

— У звичайних умовах для вирішення подібного завдання знадобилося б два-три роки. Але, гадаю, якщо сил і коштів буде досить, за розумної організації будівництва в рік-півтора ми вкладемося. Зрештою, не можна не враховувати, що бессарабський довгобуд — проблема не лише міста. Невже руїни в центрі столиці не зачіпають самолюбства керівників держави? За 15 років можна спорудити цілий житловий масив! Що ж ми зовсім розучилися працювати? Чи особисті інтереси й амбіції заступають усе інше? На щастя, міська влада вирішила, здається, поставити крапку в довгій історії. Дай Боже, щоб вона не перетворилася на чергові три крапки.

***

За площею, яку займаємо, й за кількістю жителів ми часто порівнюємо нашу країну з Францією. Отож, уявіть собі, як би сміялися французи, якби їм сказали, що влада Парижа в самому його центрі 15 років не може відремонтувати, перепрошую, відреставрувати один старий будинок і побудувати кілька нових престижних споруд. Сміх сміхом, але для наших зодчих історія бессарабського кварталу стала воістину драматичною. Боюся лише, драма ось-ось перетвориться на фарс. Чому за півтора десятиліття міська влада так і не домовилася з інвесторами, — питання особливого гатунку, яке вимагає спеціального вивчення. Інтереси міста й «стратегічні» задуми, а простіше кажучи, корисливі розрахунки окремих посадових осіб сплелися тут у гордіїв вузол. Але ж, як із ним впоратися, добре відомо. Отже, чи не настав час покласти край безпрецедентному архітектурно-чиновницькому марафону?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі