ЧИ КОРИСНА ЮШКА З ДНіПРОВСЬКИХ ЩУК?

Дмитро Киянський 14 липня 2000, 00:00

Читайте також

Ото вже справді лиха без добра не буває. Наша нинішня криза дала перепочинок природі. Багато заводів простоює, і повітря над цілими регіонами України стало чистішим. У великі й малі річки останніми роками менше скидають усілякої отруйної гидоти. На Дніпрі ходить зовсім мало суден — і в його воді різко скоротилася кількість нафтопродуктів. Але спад виробництва, як ми всі сподіваємося, — справа тимчасова. Чи встигне довкілля скористатися економічною паузою, чи відновить природа своє неабияк підірване здоров’я? Нарешті, чи оговтається в досяжному для ока майбутньому головна річка України від удару, завданого чорнобильською катастрофою?

Щоб відповісти на останнє запитання, потрібно знати, в якому стані Дніпро сьогодні. Але, на жаль, усе впирається в гроші. Як пояснили мені в Інституті гідробіології Національної академії наук України, останні достовірні дані отримала українсько-канадська експедиція 1994 року. Утім, фахівці вважають, що відтоді ситуація істотно не змінилася. Концентрація важких металів у воді, як і раніше, підвищується з півночі на південь. Найбільше їх у Каховському водосховищі та Дніпро-Бузькому лимані. Тут постає природне питання: звідки вони беруться? Адже підприємств, що їх викидають, як уже говорилося, сьогодні значно менше. На жаль, ті, що залишилися, продовжують скидати в Дніпро та його притоки недоочищені промислові стоки. Ще одне джерело свинцю, міді, цинку й інших важких елементів — отрутохімікати, змиті дощами й талими водами з сільськогосподарських угідь. Правда, і тут намітилося певне поліпшення. Пестицидів і гербіцидів через брак коштів тепер використовують значно менше.

На щастя, є відомості, що загальна екологічна обстановка в басейні Дніпра поліпшується. Про це, зокрема, свідчать такі непрямі дані, як приріст рибної молоді. Але, ясна річ, якщо не припинити забруднення водоймищ, то ці позитивні зрушення з закінченням економічного спаду зійдуть нанівець — усе повернеться на круги своя. Щоб цього не сталося, потенційних забруднювачів нашої головної річки та її приток слід тримати під невсипущим контролем.

Дністер досі не оговтався від катастрофи 1983 року, коли на Стебниківському калійному комбінаті прорвало дамбу й відходи ринули в річку. Щоб уникнути таких неприємностей, високомінералізовану воду з так званих хвостосховищ тепер стараються потроху скидати. Так роблять, зокрема, й на підприємствах концерну «Укррудпром». Однак «потроху» — поняття відносне. Режим і регламент викидів у притоку Дніпра Інгулець запропонував Інститут гідробіології. Учені визначили концентрації солей, які не викликають загибелі організмів, що живуть у річці, і дали рекомендації виробничникам стосовно кількості води, яку можна скидати за певний період. Зазвичай це робиться взимку, коли ще (або вже) немає молоді, а доросла риба може відійти від джерела забруднення. Після скидання Інгулець промивають — із розташованих вище водосховищ. Йдеться про госпрозрахункову роботу, але рекомендації вчених базуються на глибоких теоретичних дослідженнях і численних експериментах. Ясна річ, і суворо дозоване скидання в річку високомінералізованих вод — далеко не подарунок. Але шкода від нього, безумовно, менша, ніж, скажімо, від прориву дамби хвостосховища.

На щастя, природа, неначе не довіряючи «вінцю творіння», створила механізм самоочищення річок і озер. Потрапляючи в чисте водоймище, брудна вода зустрічає на своєму шляху рослини й інші гідробіонти, приміром безхребетних, які доочищують її, пропускаючи через себе. За таким принципом побудовано так зване біоплато — ставок, у якому розводять вищі й інші водяні рослини, а також безхребетних — різноманітних молюсків, дафній, іншу водяну живність. Стоки з такої водойми вже чистіші. Принцип біоплато свого часу запропонував Інститут гідробіології. Його переваги швидко оцінили розумні господарники, котрі не хотіли сплачувати штрафи за забруднення річок і озер.

Недавно в інституті по лінії ООН розробляли стратегічний план оздоровлення басейну Дніпра. Але спершу, як неважко здогадатися, слід було відповісти на запитання: а що ж сюди надходить з Росії та Білорусі? Транскордонний діагностичний аналіз дозволив визначити склад і кількість забруднень, які, в підсумку, скидаються в Чорне море. Українські вчені запропонували спеціальну програму міжнародним організаціям, що в змозі виступати не лише як експерти, а й бути спонсорами — вкладати інвестиції в оздоровлення басейну Дніпра.

Сьогодні важких металів більше в нижній течії нашої великої річки. На жаль, це зовсім не означає, що їх мало, скажімо, у районі Києва чи Канева. Однак тут першу скрипку грає інший забруднювач — радіонукліди. Правда, радіоактивні елементи, що потрапили в Київське море після чорнобильської катастрофи, за минулі роки зв’язалися з органічними та неорганічними компонентами й пішли в донні відкладення. Утім, тут є одне «але». Коли сполуки, до складу яких входять радіонукліди, важкі метали й інші подібні «цінності», містяться в лужному середовищі, то вони перебувають у зв’язаному стані. Але досить якомусь підприємству скинути в річку соляну, сірчану чи азотну кислоту, тобто підкислити воду, і зв’язок руйнується й може статися вторинне забруднення внаслідок того, що важкі метали й радіонукліди з донних відкладень потраплять у воду. Досі таких випадків нібито не було. Але, в принципі, подібне можливо. Тож, кажуть фахівці, за складом викидів потрібно безперервно стежити.

За підрахунками вчених, у Київському морі потонуло близько трьох тисяч кюрі радіоактивного цезію. Період його піврозпаду — 30 років. Отже, тільки 2016 року шкідливість цього елемента зменшиться наполовину. А, крім цезію, в рукотворному морі є ще й стронцій. Причому радіоактивні елементи розподіляються по всій екосистемі: включаються в зависі й мікроскопічні організми, проникають у донних молюсків і рачків. І харчовими ланцюжками переходять у щук, окунів чи лящів. Інакше кажучи, яка вода — така й риба. А коли так, чи безпечно споживати улов із Дніпра, Десни чи, скажімо, Каховського моря?

Відповідаючи на це запитання сім років тому, фахівець- радіоеколог, з яким я розмовляв, повідомив, що окремі екземпляри, що трапляються в Київському водосховищі, тягнуть на 1ґ10-8 кюрі, хоча кількість радіонуклідів у рибі все-таки поступово зменшується. Правда, невдовзі після аварії на ЧАЕС Міністерство охорони здоров’я СРСР установило як гранично допустиму концентрацію 1ґ10-7 кюрі. Але це була не їжа, а радіоактивні відходи, які потрібно закопувати. Максимальний рівень нагромадження стронцію-90 промисловими видами риб у дніпровських водосховищах зареєстровано 1988 року. А 1993-го його концентрація в хижаках знизилася в 10 разів, а в мирних видах — у 4,5 разу. Подібне зменшення спостерігалося й наступними роками. У результаті було скасовано запроваджену після аварії на АЕС заборону вилову риби у верхній ділянці Київського водосховища.

Варто зазначити, що гирло Прип’яті й те місце, де в Київське водосховище впадає Дніпро, — райони мілководдя, на яких нереститься риба. Тут найсприятливіші умови для її природного відтворення. Тому вчені Інституту гідробіології вирішили саме тут перевірити, як впливає на стан іхтіофауни вплив радіоактивного випромінювання.

— Є дані, що високі концентрації радіонуклідів через 8— 10 років викликають загибель статевозрілих осіб, — розповідає завідуючий відділом іхтіології, доктор біологічних наук Микола Євтушенко. — Про це, зокрема, повідомили російські вчені, котрі проводили дослідження на Уралі, де в деякі водойми потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Звісно, рівні в Київському водосховищі з уральськими не порівняти — вони на кілька порядків нижчі. І все-таки... На жаль, на повномасштабну експедицію не вистачило коштів. Аби якось вийти зі становища, інститут проводить дослідження у водоймищі-охолоджувачі Чорнобильської АЕС. Там дозові навантаження, ясна річ, вищі, ніж у гирлі Прип’яті. На дослідження потрібно кілька років...

У перші роки після аварії на ЧАЕС фахівці у сфері харчування рекомендували любителям рибних страв не захоплюватися старими щуками й сомами, у м’ясі яких нагромаджуються радіоактивні елементи. Чи залишається в силі така порада сьогодні? Чи варто їсти донну рибу? Відповідаючи на моє запитання, Микола Юрійович Євтушенко підкреслив, що радіонукліди й важкі метали нагромаджуються в організмі риби до певної межі. А потім включаються механізми, які виводять надлишкову кількість цих речовин. Природними регуляторами є специфічні білки. Щойно риба потрапляє в несприятливі умови, їх синтез посилюється й вони перешкоджають надходженню в клітини надлишкової кількості шкідливих елементів, відіграючи роль своєрідного бар’єра. Та коли концентрація нуклідів або важких металів особливо висока, механізм не спрацьовує — риба гине. А стосовно поради не захоплюватися особливо великими щуками й сомами, то, на думку вченого, що старша особина, то більше в її м’ясі накопичується різноманітних шкідливих речовин.

Іхтіологи вважають, що сьогодні рибу, впійману в районі Києва чи, приміром, у Каховському морі, можна їсти сміливо, без найменших сумнівів. А либонь у перші роки після чорнобильської катастрофи декотрі фахівці пророчили, що кількість радіонуклідів у дніпровських щуках, лящах чи судаках рік у рік збільшуватиметься. На щастя, нічого подібного не відбувається. Як уже говорилося, почали працювати природні механізми, які виводять радіоактивні речовини. Інша річ пестициди. Нагромаджені в жировій тканині рибини, вони майже не виводяться з її організму. Але це біда не тільки наша, з нею зіштовхнулись у багатьох країнах світу. Цю проблему, судячи з усього, доведеться розв’язувати нашим онукам і правнукам.

Інша біда — синьо-зелені водорості. Чого тільки не писали про них колеги-журналісти! Десь я навіть прочитав, нібито ці водяні рослини закинуто на Землю... Сатаною — щоб покарати рід людський. Але одне безсумнівно: ці водорості накопичують радіонукліди.

— Не тільки концентрують, а й переносять, — уточнив Микола Юрійович. — Під час шторму вони осідають на дно водоймища — особливо при високій температурі й інтенсивному цвітінні води. А найбільшу кількість радіонуклідів і важких металів зосереджено саме в донних відкладеннях. У штиль синьо-зелені водорості знову піднімаються на поверхню і, несучи у своїх клітинах велику кількість шкідливих речовин, мігрують з одного водоймища в інше...

Отже, там, де інтенсивно «цвіте» вода, рибу ловити не слід? Це запитання я ставив фахівцям не раз. Але вчені, як правило, відповідали на нього ухильно. Утім, про причину такої обережності здогадатися неважко. Через кілька років після чорнобильської катастрофи один відомий іхтіолог, даючи інтерв’ю газеті, сказав, що риба в Каховському морі забруднена радіонуклідами і споживати її слід обережно. Що тут почалося! «Ви хочете позбавити роботи тисячі рибалок, розорити їхні родини!» — із гнівом накинулися на нього організації, причетні до рибного промислу. Тепер наші іхтіологи, навчені гірким досвідом, висловлюються куди обережніше. От і Микола Євтушенко почав ухильно пояснювати, що, мовляв, у липні-серпні, коли цвіте вода, у ній зменшується кількість кисню (шкідливі водорості, крім усього іншого, ще й розкладаються). Риба в таких умовах задихається й гине. Крім того, декотрі фахівці стверджують, що синьо-зелені «загарбники» виділяють токсини. Інакше кажучи, коли вони інтенсивно розкладаються, у водойму, крім радіонуклідів і важких металів, потрапляють і ці шкідливі речовини.

— Якось, — розповів Микола Євтушенко, — проводячи дослідження в Каховському водосховищі — у тій частині, де зібралася особливо велика кількість синьо-зелених водоростей, — кілька наших співробітників довго ходили по мілководдю босоніж. Увечері на їхніх ногах з’явилися виразочки...

— Отже, любителям можна порадити в подібних місцях із вудкою не сидіти? — намагаюся розставити усі крапки над «i». — Та й риба, виловлена тут профе- сіоналами, може виявитися, м’яко кажучи, некорисною.

— Я в таких районах не рибалив би, — відповів на моє запитання Микола Юрійович, нарешті відкинувши дипломатичні недомовки.

— Сім років тому, — кажу йому, — я брав інтерв’ю у вашого колеги — завідувача відділу радіоекології, доктора біологічних наук Михайла Кузьменка, і поцікавився, чи не боїться він — рибалка-любитель — їсти щук, упійманих у районі Києва. «Не боюся: я людина літня, — сказав тоді Михайло Ілліч. — Але онуку своєму юшки з них не дам». А що ви порадите київським рибалкам сьогодні, через чотирнадцять років після чорнобильських подій?

Завідуючий відділом іхтіології відказав так:

— 1990 року я брав участь в експедиції Дунаєм. Ми оцінювали, зокрема, якість води. У районі Відня, що лежить у верхів’ях, вона була дуже високою. Але, на наш подив, виявилося, що навіть тут у річці не рибалять і не купаються. Як бачите, усе відносно. Хіба, крім риби, у нас в Україні інші продукти екологічно чисті? Тож можу впевнено сказати: коли впіймаю в Дніпрі добру щуку, юшку з неї їстиме вся родина.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01