ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МОСТУ 50 РОКІВ ТОМУ В КИЄВІ БУЛО ВІДКРИТО МІСТ ПАТОНА

Поділитися
Півстоліття тому з примхи долі мені випало побувати на гучній тій події, що належить тепер історії...
В’їзд на міст-іменинник

Півстоліття тому з примхи долі мені випало побувати на гучній тій події, що належить тепер історії.

Попередній нарис про Є.Патона «Про що змовчав академік» («ДТ» 9.08.2003 р.) я завершував словами: «Але це вже інша історія, яку доречно розповісти в листопаді, в п’ятдесятий день народження мосту Патона». Час «іншої історії» настав. Бо урочистості оті відбулися 5 листопада 1953 р.

Батько працював тоді заввідділом у газеті «Правда Украины» й одержав від редакції завдання «черконути репортажець, — так він висловився, — про відкриття». А отже, й сувору перепустку: на відкритті очікували уряд. А я довго канючив узяти мене з собою, щоб хвалитися потім перед пацанами в школі.

Через багато років на студії Укркінохроніки я сидів перед крихітним, з аркушик зошита, екраном монтажного столу. Ножними педалями ганяв туди-сюди архівну плівку спецвипуску кіножурналу, що зафільмував цю подію. Час від часу зупиняв стоп-кадрами. Батька давно вже не було серед живих, і я затято шукав його в юрмі, що затопила в’їзд на міст, де встановили трибуну. Але екран, на жаль, і на мить не повернув мені батька...

За життя Євгена Оскаровича міст Патона і в проектній документації, і в інститутському побуті називався просто Київський міський. А об’єднає ж він не просто два береги великої ріки, а два поняття, які до Є.Патона вважалися несумісними, — мостобудування та зварювання. В мосту-гіганта від народження взагалі чимало титулів: «суцільнозварний», «перший, зварений автоматами», «найбільший у Європі» тощо. У світовому мостобудуванні він відкрив нову сторінку, заклав основоположні принципи конструювання, завершив початковий і найвідповідальніший етап зварювального мостобудування. І хоч би скільки за цим було інших блискучих сторінок, ця заслуга Патона не забудеться ніколи.

Історія ж проектування і здійснення унікальної споруди відома менше. Тим часом вона зберегла живий відсвіт особистості головного свого творця.

Перші його київські мости

Міст, до якого Євген Оскарович ішов усе своє життя, мав стати в Києві третім за ліком його проектом. І мимоволі згадалося все, пов’язане з попередніми двома.

У перше десятиліття минулого, двадцятого, століття в губернському Києві складали плани продовження Петрівської алеї. Заважав зсув, і шляховики запропонували пробити його між двома кручами тунелем. Але все станеться інакше, коли міська управа ухвалить проконсультуватися у відомого фахівця професора Патона.

Коли ж у чудовому парку на кручах, забруднивши глиною гамаші, він перебрався через яр на протилежний бік, ближче до Кукушкіної дачі, відкрилися такі пастельні краєвиди, такі блідо-бузкові далі, порізані дніпровськими старицями, що дух перехопило. І такий куточок перепсувати нудним тунелем?!

Ні! Осьде, над головою, високо-високо, ти поставиш міст!

За креслярською дошкою, прагнучи відродити в душі оте трепетне відчуття, Патон шукав для мосту прозорі, невагомі відповідники. Ними стали ажурні серпоподібні ферми.

Місцеві репортери інтригували киян, змальовуючи дивацтва такого собі професора Патона. Уявляєте, будуватиме міст на землі! У ямі сколотять дерев’яні кліті й на них заходяться клепати секції. У ґрунт загатять бетонні палі, а коли ферми будуть готові, на палі їх і опустять.

Кручу справді трикутно прорізали в останній момент, закріпивши низ витонченою підпірною стінкою. Під мостом проклали дорогу, і в прорізі засинів перед киянами улюбленець їхній Дніпро.

У Києві подейкували, буцімто з мосту через нещасне кохання кинувся якийсь юнкер чи то гімназист. Інші заперечували: ні, зірвався, бо перед дамою серця демонстрував «стійку» на поруччі. Поголос робив своє, матусі стращали «Чортовим містком» Патона дочок-гімназисток.

Свого часу в не опублікованому ще тоді нарисі М.Булгакова про Київ я знайшов промовисту деталь: під час громадянської війни, коли в місті невпинно тасувалися влади, дерев’яний настил містка розікрали. Топити «буржуйки».

Так, він тішить око дотепер — у чарівному парку за Маріїнським палацом. Лише ґудзики заклепок стали набагато крупніші, змінили малюнок ліхтарі, та й з товстіших дощок збито новий настил. Так зо два десятки років тому легендарний місток обновили. Час брав своє — корозія. Міська влада лаштувалася було його знести, замінивши на залізобетонний. Але Інститут Патона відстояв раритет у колишньому вигляді. Але як це зробити? Мостів давним-давно вже ніхто не клепає, а з легкої руки Євгена Оскаровича варять патонівським швом. І все-таки в Дніпропетровську, на заводі імені Бабушкіна, розшукали старих «глухарів» — клепальників-пенсіонерів. Вони й упорали незвичну нині роботу.

Але то був, сказати б, каприз мостобудівного мистецтва майстра. А от справжній, фундаментальний міст конструкції Є.О.Патона стояв у Києві приблизно на тому місці, де нині двоповерховий метроміст. Міст імені Євгенії Бош професор поставив у створі колишнього Миколаївського Ланцюгового, сконструйованого англійським інженером Чарльзом Віньолем. То був чудо-міст, усеєвропейська знаменитість виняткової краси, неодмінний атрибут листівок типолітографій Кульженка і Чоколова «Приветъ изъ Кіева». За ошатними кам’яними порталами сім прольотів висіли на ланцюгах над Дніпром, що роздвоюється тут Венеціанською затокою. Доставлені з Англії пароплавом, а далі волами, ланцюги були так могутні, що окрема ланка важила 192 кг.

1920 року жолнєжі Пілсудського вибухами повалять красень Ланцюговий у безодню Дніпра. Відродити його візьметься професор Патон. Він розумів: місто в жахливому стані. «Губернія розрізана Дніпром на дві частини, як лінією фронту!» — галасували газети. З лівого берега, зі слобідок переправитися на правий можна було тільки човнами, а дерев’яний Наводницький дихав на ладан, його постійно зносило — то повенями, то катастрофічним льодоходом.

Одначе після громадянської, в умовах повальної розрухи, для відбудови професорові нададуть тільки те, що під рукою, — піднятий із дна Дніпра метал. Та деякі двотаврові балки і фасонне залізо, що залишилося після розбирання семи тимчасових дерев’яних, з металевими прольотами стратегічних мостів часів Першої світової війни. Їх, до речі, також спроектував під час війни Патон. А залізо приховав підрядчик на прізвище Виткевич, закопавши в прибережних пісках. І тепер професор відрядив своїх студентів у Гавань і на Теличку — шукати таємно складований метал.

А втім, у розпорядженні Патона взагалі не було анічогісінько, крім світлої голови. Навіть елементарного ватману. В архіві АН УРСР у купі документів — фонд Є.Патона був нерозібраний — я знайшов одне з креслень того мосту. Виконане воно на звороті старого креслення з двоголовим, ще царським, орлом на печатці. Ватман зображував другий, дзеркальний, будинок міської публічної бібліотеки (нині Парламентської) на Царській площі. Але той проект так і не був утілений, а от свій Патон із властивою йому наполегливістю здійснив. Міст ім. Є.Бош простоїть аж до осені сорок першого, доки його не підірве при відступі з Києва батальйон НКВС, що базувався в Лаврі.

Пролог, про який мало хто знає

Але в знаменитого нині мосту Патона, одного із символів Києва, був, виявляється, давній і маловідомий тепер пролог. Тільки фахівці знають, що зварений автоматами міст Є.Патон почав будувати в Києві… ще до війни.

Оповідач перший

1983 року з членкором АН Володимиром Івановичем Труфяковим, який завідував в Інституті електрозварювання відділом мостів, переглядаємо старий патонівський альбом зварних конструкцій мостових переходів.

Мостовиком Труфяков став випадково. У січні сорок другого закінчив евакуйований у Новосибірськ МІІТ, той самий Московський інститут інженерів транспорту, біля джерел якого наприкінці ХІХ століття стояв екстраординарний професор Є.Патон. Із Сибіру його направили на роботу в Москву. Але ГУВР, Головне управління відбудовних робіт, переправило молодого фахівця на знаменитий панфіловський роз’їзд Дубосєково. 23-літньому військовому залізничнику наказали взяти на себе технічний бік відновлення мостів на ділянці до Волоколамська. У лютому 44-го інженер-капітан Труфяков опинився в Києві. У відрядження вписали досить оригінальний термін: «до кінця війни»...

Після війни Євгенові Оскаровичу знадобиться мостовик, і він став умовляти Труфякова перейти в його інститут.

— Патон даремно мене вмовляв! — сміється Труфяков. — Різниця в зарплаті, звичайно, подвійна, але мені страх як набридло рейсшиною свистіти. А головне: переді мною ж сидів сам Патон! Це все одно що побачити живих Кербедза, Белелюбського, Проскурякова чи інших легендарних осіб мостової науки!

Як реліквію зберіг аркушик із твердим почерком Баті:

«Робочий план

інженера Труфякова В.І. на березень 1949 р.

Скласти проект зварного монтажного стику головних ферм Київського міського мосту».

— Бачите по альбому? — Труфяков перегортав переді мною великого формату сторінки з кресленнями. — Уже в тридцяті роки він почав порівняльні дослідження однотипних клепаних і зварених пролітних споруд. Щоб переконатися незабаром: зварні мости легші від клепаних. Але потрібні всебічні дослідження: а чи не поступаються вони за надійністю, міцністю, довговічністю?

Тоді ж на сміливу ідею Патона повністю витіснити з мостобудування клепані мости почалися атаки, найперші різкі неприйняття його новаторства з боку прихильників спорудження мостів по-старосвітському. Головними в експлуатаційників з Наркомату шляхів сполучення були посилання на невдалий світовий досвід, передовсім у Німеччині, США, Бельгії. У зварних мостах не могли уникнути найнебезпечнішого — утворення тріщин утоми. Залишалося тільки дивуватися: як Євгенові Оскаровичу вдалося пробити свою ідею в сороковому?.. Адже саме в той час противники зварювання мостів одержали контраргумент-козир: у Бельгії в канал Альберта звалився 75-метровий зварний проліт…

У Києві діяв тоді єдиний автодорожній міст — ім. Є.Бош, але місту його давно було замало. Стояв ще старий Наводницький. Вузенький, дерев’яний, на ньому ледве розминалися два автомобілі. Охрещений у міському побуті стратегічним, міст-ветеран законсервували — «на крайню потребу». Її розуміли однозначно: «Если завтра война».

На знаменитій першій конференції з автозварювання, яку Патон скликав у Києві перед війною, йому вдалося схилити у свою віру представників могутньої «Головстальконструкції». Навіч переконавшись у перевагах способу зварювання Патона, вони поставили підпис під угодою про співробітництво з ним.

В інституті панував стан творчого піднесення:

— Робимо, хлопці, перший у світі міст, який під флюсом зварять швидкісні автомати!

Темп розробок надзвичайний навіть для Патона: проектне бюро видало автомат портального типу і ланцюговий кантувач для зварювання за три тижні!

Одначе в Дніпропетровську, на заводі Бабушкіна, де мали варити міст, замовлення киян прийняли прохолодно:

— Якщо й правда, що зварювання витисне клепку, чому репутацією заводу першими маємо ризикувати ми?

А тут ще й «дев’ятий вал» перестраховки зі стін наркоматів і проектних інститутів Москви та Ленінграда...

На нараді в першого секретаря ЦК КП(б)У Хрущова комісія експертів, противники автоматичного зварювання, дала Патонові генеральний бій. Вони б ще змирилися з якоюсь кількістю ручного зварювання. Але щоб швидкісне, під флюсом?!

Однак Хрущов уважно вислухав і протилежну сторону. І зненацька підтримав Патона.

У Дніпропетровську відразу стали терміново налагоджувати виробництво, а в Києві не менш ударними темпами будували опори мосту.

Нарешті один із найрадісніших днів у житті Баті: з Дніпропетровська повідомили — перші елементи зварного мосту вирушають до Києва сьогодні!

Але календар уже вів відлік найтрагічнішого місяця і в його, і в мільйонах інших життів: ішов червень сорок першого...

Після війни окремі зварні елементи конструкції використають. Те, що було затоплено в Дніпрі, пішло на відбудову мосту в самому Дніпропетровську. Клепаного. Про київський же суцільнозварний ніби забули геть-чисто…

Повернення до ідеї

Але Патон не був би Патоном, якби забув свої задуми. Ні, думки, що не давали спокою змолоду, він звик додумувати до кінця.

На маловтішному тлі вдруге починає він битву за зварні мости.

Перший післявоєнний рік. Безліч мостів іржавими кістяками спочиває на дні річок. Навіть у рідному місті академіка рух здійснюється по тимчасових переправах, наведених саперами через Дніпро ще під бомбами «юнкерсів» ціною людських жертв і нелюдських зусиль.

У роки окупації гітлерівці підірвали вже змонтовану частину пролітних споруд розпочатого передвоєнного мосту, зруйнували опори. Але, як і під час відродження Ланцюгового, Патон знову показав себе запеклим прагматиком. Йому ясно, як архіскладно за умов цілковитої розрухи вести кесонні роботи. А тому в новому проекті мосту, яким ми знаємо його вже півстоліття, Патон збереже колишню розбивку на прольоти та їхню величину. Півтора кілометра планованої дороги над водами мають складатися з чотирьох судноплавних прольотів по 87 метрів, 18 прольотів по 58 метрів і ще двох, меншого розміру, над проїздами з правого і лівого берегів.

Але на цьому подібність довоєнного і післявоєнного мостів кінчалася. Патон уже пішов незрівнянно далі — а надто в останні роки, коли вів «генеральну репетицію».

Скільки років він мріє побудувати міст без жодної заклепки! Але в сорок шостому…

Аргументи відомі: світовий досвід зварювання мостів у воєнний час усуціль негативний — виникають тріщини втоми. Ризикувати на дорогах рухом, безпекою людей — заради ваших сумнівних експериментів?!

І Міністерство шляхів сполучення накладає вето: зварювання мостів за-бо-ро-нити.

Патон удався до паліативу: пролітні споруди робити поки що клепано-звареними.

Але відразу ж невдача. У фермах Істринського мосту в кутових сполучних швах — тріщини. До метра...

За вказівкою згори міст розбирають.

— Сам процес автозварювання не винен! Треба думати про спеціальну сталь. Потрібний інший флюс.

На пошук сталі для зварних мостів він кидає колишнього фронтовика Б.Касаткіна. Той нескінченно варіює рецептури маловуглецевої сталі: різний хімсклад, різне розкислення.

«Вловіть, чи немає зв’язку між сульфідними рядками і тріщинами у швах», — підказує йому з підмосковного санаторію «Узкое» Патон. Зауважую: лист датовано 5 березня 1947 р. Ну й ну... Відомо, що Патон працював і на відпочинку, і на лікуванні, і в святкові дні.

— Але щоб у власний день народження!

— Справді... — немов не вірячи, Касаткін довго вивчає дату. — А йому ж стукнуло сімдесят сім!

Відповідати за флюс, який мав виготовляти завод «Автоскло» № 25 у Константинівці, Патон призначив Ісидора Ілліча Фруміна. У тридцять сьомому він не побоявся взяти в інститут цього сина «ворога народу». Через репресованого батька того вигнали з аспірантури й ніде не брали на роботу. І не помилився. Через руки нащадка «ворога» пройшли усі флюси, створені в тридцятих, сорокових і на початку п’ятдесятих років. На момент нашого знайомства Ісидор Ілліч був доктором наук, найпершим лауреатом премії імені Є.О.Патона, а потім і Держпремії СРСР.

За діями Патона упереджено спостерігали такі могутні фірми, як «Головмостобуд», ленінградський НДІ мостів, «Головстальконструкція», МПС. Навіть рубаний стиль фраз із мого старого блокнота передає напругу, з якою жив 80-річний учений:

«1948. Міст на р. Снєжеть — перша дослідна пролітна споруда, але з клепаними монтажними вузлами.

1949. Мостовий перехід установлений. Успіх.

1950. Домоглися: мости цього типу підуть у серію.

1951. 31 січня. Канада, гирло ріки Св. Лаврентія. Звалився зварний проліт. На Патона вішають усіх собак. «Київський проект відкласти! Зварені монтажні вузли заборонити!!!»

1953. Орський з-д металоконструкцій — серія понад 100 мостів. За технологією Снєжеті. Працюють на залізн. дотепер.

Sic! 140 км Московсько-Київської дороги — міст через р. Болтву; 66 м. Суцільнозварний (нарешті!)».

Члени комісій з’являлися в прольоті цеху, виділеному під зварювання мосту, у найнесподіваніший час. Навіть уночі. Щоб «застукати на місці злочину». А тріщин не було!

Стратегія Баті, чи Прояв характеру

— Майже щодня, — згадував Труфяков, — директор відчиняв двері нашої кімнати № 8 — лабораторії зварних мостів — і по черзі підсідав до кожного:

— Покажіть-но, батечку, що напрацювали за минулий день.

А лабораторія ж — усього-на-всього чотири чоловіки! Зав — В.Шеверницький, В.Новиков, Г.Жемчужников і він, Труфяков. Але з ними постійно був п’ятий, чиїх знань, енергії вистачило б ще на добрий десяток. Патон сам, здавалось, уже тримав у голові майбутній міст.

Розробку проекту вело київське бюро «Проектстальконструкції», а очолювали її Шумицький і Маракін. Останній був студентом Патона ще на кафедрі мостів КПІ й залучався ним до відродження Ланцюгового.

Патон заздалегідь поставив завдання — проектувати великі, зручні для зварювання блоки. У вигляді двотаврових балок завдовжки 29 метрів, з висотою стінки — не багато й не мало — у півтора поверхи сучасного житлового будинку.

Нарешті все готове. Проект виноситься на затвердження Ради Міністрів УРСР. Зібралися комісії, проектна організація, експерти. Це було 1 квітня 1949 р.

І тут Патон зіграв зі своїми опонентами воістину першоквітневий жарт. Підвівся та й каже, як про повсякденну річ:

— Проект давайте затвердимо, але монтажні стики робитимемо не клепаними, а зварними.

Що зчинилося! Зібралися ж на парад — усе погоджено, а він ламає затверджений, вважай, проект!..

Але Патона важко було зрушити з місця:

— Ми робимо не просто міст, а унікальну споруду!

Аби в світі зрозуміли її революційну сутність, знадобиться не одне десятиліття. Аж через 40 років по смерті Баті, 1995 р., міст одержить визнання Американської асоціації зварювання (AWS) як видатна зварена конструкція, про що інститутові імені Патона буде вручено Пам’ятний знак AWS.

На Раді Міністрів він здобув перемогу: «добро» на зварювання монтажних стиків автоматами.

— Відтоді в кімнаті № 8 почалася суворе, доповім я вам, життя, — сміявся Труфяков. — Раніше 22-ї години додому не йшли. І Патон, незважаючи на вік, не відставав од нас.

Він не міг дозволити собі ані найменшої відстрочки. Постійно, немов пульс, відчував рух годинникової стрілки. Адже жити і працювати йому залишалося тільки два роки, і гірко було б не дійти до мети.

У Дніпропетровську…

На моє прохання, важку історію мосту Патона з цієї другої точки продовжила С.Островська:

— За завданнями Баті, я прожила в той час на заводах майже чотири роки. Успіх перших дослідних мостів, а потім серій в Орську і Кременчуці й допоміг тоді Патонові подолати опір. Фронт його противників розколовся, зварювання їм уже важко було зупинити.

Оповідачка друга

Старший науковий співробітник, кандидат технічних наук Софія Островська

Євгена Оскаровича пам’ятала ще з 1935 р., коли в КПІ, тоді Індустріальному інституті, той прийшов у її групу 17 МС механічного факультету сватати у свою 1 ЗВ. Тоді організовувалася нова кафедра — зварювального виробництва, і професор Патон, не залишаючи посади директора ІЕЗ, погодився повернутися до КПІ, щоб поставити на ноги кафедру з прицілом на поповнення свого інституту кадрами.

— Новій справі потрібні добровольці, а не рекрути, — сказав студентам Патон, пропонуючи поміняти майбутню професію.

Софія Островська повірила. І залишилася однією з найвірніших патонівок змолоду і до самої смерті. (На жаль, усіх трьох моїх тодішніх оповідачів уже немає серед живих. Світла їм пам’ять.)

— Щотижня я повинна була найдокладніше описувати йому хід справ на заводі. У відповідь одержувала письмові інструкції. До Києва він дозволяв приїжджати один раз на три місяці — «відмитися». Але щойно побачить в інституті:

— Зворотний квиток уже взяли?

Насамперед вона «асів»-автозварювальників із мосту турнула. Переучувати їх на нове важко. А робота особливої відповідальності, потурання ні-ні. Узяла хлопців після армії, без спеціальності. Шви варити навчилися на «відмінно».

Заводський ВТК зі зварювання прибрали. Поставили своїх, від інституту. Це Патон придумав, щоб мати непідкупних поціновувачів якості. А Островська ще й особисте клеймо вигадала: «СО» у кружечку. Молоточком стукне в кінці та на початку балки — є. Клеймо хоч і неофіційне, але без нього інспектор Міншляхсполучення балку не прийме. Так Патон велів.

…і в Києві

Задовго до прибуття з Дніпропетровська першого потяга з готовими металоконструкціями, який у березні 52-го зустрінуть з усіма почестями, Патон розгорне величезну підготовчу роботу. Зі звичайною для нього докладністю було розроблено інструкції з технології, взаємодії з будівельниками з мостозагону Баренбойма.

— Перші стики варитимуть співробітники інституту. Переконаємося, що будівельники по-справжньому опанували технологію — залишимо за нами функції контролю. Стратегія зрозуміла?

На цей момент готове було вже все, що він заздалегідь передбачив: Касаткін розробив рецептуру нової низьковуглецевої сталі Мст-3, Константинівка, відкіля не вилазили Фрумін і Лейначук, освоїла для неї відмінний флюс АН-348. А Георгій Зосимович Волошкевич, світла голова, винайшов уже вертикальне зварювання з примусовим формуванням шва, без якого неможливо уявити зварне мостобудування. Недарма цю його розробку визнано гідною Ленінської премії.

Оповідач третій

Бути своїм недремним оком на монтажі Патон зненацька запропонував...

простому аспірантові.

А шлях С.Мандельберга був такий. У сороковому закінчив у КПІ зварювальний факультет. Разом із заводом «Арсенал» евакуювався в Удмуртію. А в переможному сорок п’ятому зненацька одержав виклик у рідне місто, до Патона.

На час наших розмов Семен Львович був уже незмінним керівником відділу технології зварювання труб, доктором наук і лауреатом Державної премії СРСР.

— Складання і зварювання монтажних стиків, — оповідав мені він, — Патон дозволяв, наприклад, якщо в першому шарі швів наш інспектор не виявляв тріщин. Але невдовзі виникла організаційна непогодженість: інспектори працювали в одну зміну, а будівельники — у дві. Приходжу одного разу вранці на майданчик, а начальник лівого берега повідомляє:

— Я вчора ввечері стик прийняв.

Тобто сам, без нашої участі.

— Виріжте, — відказую, — і підготуйте стик до нового зварювання.

Посеред дня суне вже сам. З усіма своїми генеральськими регаліями. Видний мостобудівник, він відновлював у Києві перший міст і став Героєм Соцпраці.

— Та ви що?! — визвірився на молодого аспіранта начальник Мостобуду № 1 І.Баренбойм. — Не вірите, що стик гарний?

— А я його й не дивився.

— Як же так...

— Стик, може, й годиться. Але ми з вами тільки третій проліт робимо, а їх двадцять чотири! Благословимо один раз відсебеньки — що-небудь і напартачимо.

Таки вирізали отой злощасний стик.

Батя залишився дуже задоволений наявністю конфліктності. Завжди побоювався умиротвореної обстановки.

— Молодець, характер виявили! Тепер на мосту господарем будете. Йдеться ж не про амбіції. Перший суцільнозварний в усіх буде під лупою.

За станом здоров’я Євген Оскарович не міг уже бувати на будівництві мосту постійно. Лікарі дозволили йому відвідати монтаж один-єдиний раз.

Навесні п’ятдесят другого з шофером Колтуновим на подарованому Хрущовим «Лінкольн-зефірі» Патон дістався дерик-крана. А далі — пішки по вимостках зі шпалами. Спираючись на чиєсь плече.

— Цікавило його буквально все. Обличчя уважне, зосереджене. Ми тоді змонтували три-чотири перших прольоти, з лівого берега монтаж почався. А встиг помітити стільки, що його візит на кількох зустрічах довелося нам обговорювати.

Порядок ним заведено було такий: разів два-три на тиждень Семен Львович мав прибувати для повного звіту про стан справ на мосту. Взимку — додому, на Тимофіївську, влітку — у Бучу, на дачу. Вдома Патон був зовсім інший — привітний господар, який прагне неодмінно посадовити за обід. Але це поки до справ не доходило. А там — вимогливий і строгий, як в інституті.

Восени 52-го його стурбувала чергова доповідь:

— Будівельники скаржаться: ми не встигаємо з гамаграфічним контролем зварених стиків. Світіть, вимагають, швидше, а то розберемо підмості.

По закінченні чергового прольоту інвентарні підмості пересувалися. Патон, який був несхитний в усьому, від чого залежала надійність, раптом прийняв несподіване рішення:

— Залишайте стики неперевіреними. І справді ось-ось почнеться льодостав.

Він розумів: технологія зварювання практично вже відпрацьована. А з досвіду мостовика пам’ятав: у сезоні два небезпечних моменти — льодохід навесні та льодостав восени. Великі крижини можуть завдати непоправної шкоди риштованню й самому мостові.

— Нічого, батечку, не вдієш — стихія…

Чудодійний рецепт

Мій співрозмовник вийняв із конверта якийсь лист, читає. На пожовклому аркушику пізнаю характерну руку Патона:

«У книжці Грум-Гржимайла, яку Ви надіслали мені, я знайшов чудову статтю «Хвора і здорова творчість», що при моєму хворобливому стані подіяла на мене, як цілющий бальзам.

Ви зрозуміли, що може заспокоїти мої розхитані нерви.

З привітом

14 січня 1953 р. Ваш Є.Патон».

Що за чарівна книга? — запитав я, прочитавши лист.

— Статті й промови Грум-Гржимайла, видатного металурга. Узимку 53-го Патон відчув себе гірше. Одного разу перед моїм візитом Наталя Вікторівна, дружина, попередила: не хоче приймати ліки, засмучений. Попросила: «Спробуйте його примусити».

Я теж помітив: слухає мене не так уважно, як звичайно, занурений у якісь сумні думки. «Не можу вже, батечку, працювати. Втомлююся. Пальці не гнуться, креслити не можу»... І така гіркота в очах, що серце стиснулося. Адже от-от нашому Баті вже 83. Чи жарт?

І згадалося чомусь, що я вичитав у Грума. Після багаторічної праці в металургії він був — як вичавлений лимон, не міг працювати. Тому в кабінеті сусідили ліжко і письмовий стіл. Дві години роботи — дві відпочинку. Так і трудився над своїм знаменитим курсом лекцій про доменні й інші печі.

— Може, і ви, — кажу, — спробували б отак?

Патон раптом пожвавився:

— Де ви це прочитали? Привезіть мені книжку і закладіть те місце.

Я, зрозуміло, виконав прохання.

За добу, коли я прийшов з черговими мостовими справами, Наталя Вікторівна з Борисом Євгеновичем здивовано запитували мене:

— Що ви таке дали Євгенові Оскаровичу вчора? Він на очах відчув себе краще, збуджений, задоволений.

І все-таки найкращими ліками для нашого вчителя стало повідомлення, якого він чекав, мужньо борючись із недугою і продовжуючи працювати, як звик усе життя.

У червні 1953 р. всі пролітні споруди було змонтовано, всі зварювальні роботи на мосту успішно завершено.

То була перемога. Перемога всього його великотрудного життя.

Прощання

Коли в 1925 р. випробовували на міцність міст ім. Бош, на ньому по рейках мототрамвая пускали важкий, подвоєний товарняк. У київських газетах того часу я знайшов подробиці. 14 вагонів завантажили піском, по 1450 пудів у кожному. Машиніст із найменшого давав повний хід, різко гальмував, силами натягу перевіряючи проліт за прольотом. Авторові ж проекту за традицією належало в цей момент стояти під новеньким мостом, по коліно у воді, демонструючи цим надійність.

Коли випробовуватимуть міст Патона, по мосту пустять... бронетанкову колону. А його самого вже не буде серед живих. Але символічно: для цього виберуть знамениті «тридцятьчетвірки». Ті самі, що зварено на Уралі — його ж таки, патонівським, швом.

…У п’ятдесят третьому він уже не міг вирвати у вічності одної-єдиної милості — хоч на часинку піднятися на головний свій міст, хоч на мить...

Ясним червневим ранком він дивився на нього відтіля, куди тільки зміг, петляючи між деревами і ярами, вибратися чорний лімузин. Із високої зеленої правобережної кручі над Дніпром.

Не перший тиждень він просився сюди, на берег, де — вірив — йому полегшає. Адже він побачить те, що обмірковував у темряві своєї квартири, коли годинами лежав без сну. Чи в Бучі, на дачі, куди перевозили його домашній лазарет.

Коли його скрутило особливо жорстоко, із Дніпропетровська надіслали фотокартку, і він довго не дозволяв прибирати її з тумбочки. Потім фото, вже у рамці, переселилося на стіну кабінету. Весь склад цеху зварних мостів умістився на половині величезної головної балки. І щоб зробити старому приємне, старанно вивели друкованими літерами:

«Євгене Оскаровичу!

Це ми, складальники і зварювальники Київського мосту. 1952».

Сюди, до свого мосту, до своєї ріки він приїхав прощатися. І затуманеним вологою зором бачив тепер сам, без чужих розповідей: хоч би що з ним самим сталося, міст уже буде. І довго служитиме людям.

Могутньою дугою з десяти тисяч тонн звареної криці міст здолав уже вічний плин вічної ріки. І щастям було це бачити. Встигнути побачити...

Пізніше, коли його не стане, вдячні співвітчизники присвоять мостові те ім’я, на яке він найбільше заслужив: ім’я Є.Патона.

Але під дніпровською кручею простиралося щось більше, ніж те, що з’єднало береги ріки двома могутніми крилами його життя.

То був міст між молодістю, відданою мостам, і старістю, відданою зварюванню.

Між ним і його продовженням на землі — синами, учнями.

Між небуттям і вірою, захопленістю, пристрастю, живим людським життям.

Але ніхто й ніколи не зможе сказати вже, що почував Патон у зоряні ті хвилини. Дивлячись далекозорими старечими очима в задніпровську далечінь. А може, ще далі, що доступно поглядові людському лише в такі миттєвості?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі