Діалектика незалежності

Що ж стосується порівняння даних… Дивлячись на список того, що можна було купити за середньомісячну зарплату тоді, бачиш - деяких товарів тепер можна придбати більше, особливо побутової техніки. Однак тоді була економіка дефіцитів. Низькі ціни й відносно високий рівень виробництва, чия продукція розподілялася своїми каналами, мало що можуть розповісти тепер, коли купити можна все, були б гроші.

Про те, що в 2011 році купівельна спроможність значно опустилася, свідчить наш споживчий кошик. Так, Держкомстат дає цифру споживчих витрат - 75-80% від сукупного доходу населення. Частка продуктів харчування - 50-55%. По суті, на них і предмети першої необхідності ми витрачаємо половину нашої зар­плати. У 1980-х цілий ряд товарів не були предметом реального споживчого попиту й були надто дорогими - ті ж таки телевізори. Гадаю, середньомісячна зарплата в рамках радянської економіки здатна була витримувати більш усереднено-прийнятний рівень життя.

Тепер промисловість переважно приватизована. Українська економіка неконкурентоспроможна, показники за структурою експорту вкрай низькі. У частці всього експорту те, що називається технологічною продукцією, становить менше 5%. Це дуже мало. Промисловість сильно недофінансована, недоіндексована й дуже залежна від зовнішньої кон’юнктури на напівфабрикат - товари з низькою доданою вартістю. Тому внаслідок кризи
2008 року металургія в нас упала на 40%, промисловість (при зниженні ВВП на 15%) - на 20%. Ці вкрай високі показники спаду пов’язані з тим, що промисловість не була переструктурована, не змінилася енерговитратність. Вартість імпорту нафти й газу відповідає вартості майже третини всього нашого експорту. Ми надто дорого за них платимо…

В останній таблиці Україна справді має вигляд країни нереалізованих можливостей, країни розчарувань. Міжнародні індекси щодо ділового клімату, конкурентоспроможності, сприяння бізнесу ставлять Україну на передостанні або останні місця в Європі. Це і є оцінка наших нереалізованих потенціалів.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Інституту стратегічних досліджень:

- Непра­виль­но порівнювати ситуацію в Україні напередодні здобуття незалежності і в сучасній Україні тільки за споживчим кошиком. По-перше, 1991 року Україна ще була частиною великого соціального й економічного комплексу СРСР. Її виробництво, система освіти, численні економічні та соціальні програми компенсаторного характеру були тісно пов’язані з єдиною системою. Тому доходи кожної людини залежали не тільки від добробуту і бюджету республіки, а й від ефективності всього комплексу СРСР. По-друге, потрібно враховувати рівень і якість споживання. Останні півтора десятиліття існування СРСР ми жили в епоху великого дефіциту, споживчий кошик був типовим. Після 20 років незалежності Україна має розвинений споживчий ринок, високий рівень конкуренції, і у формуванні споживчого кошика українців задіяні зовсім інші механізми. По-третє, промислове виробництво України було інтегроване в СРСР і враховувало його потреби, екстенсивний характер господарювання та високу енергоємність. У сучасній Україні інший рівень потреб, а також інша ситуація в промисловості.

З одного боку, за 20 років ми пройшли пік кризи (на початку 90-х інфляція обраховувалася сот­нями відсотків; люди, які вважалися радянським середнім класом, перетворювалися на жебраків; відбувалася масова депрофесіоналізація). Завдяки економічним реформам, інституту приватної власності та підприємницькій ініціативі український споживчий ринок був стабілізований, з’явилися нові робочі місця, і люди почали отримувати вищі доходи. Зараз ми бачимо, що напов­нення споживчого кошика середнього українця із середнім доходом навіть привабливіше, ніж в українця часів Радянського Союзу.

З іншого боку, системну проблему досі не вирішено. Ми, як той кентавр, ще по пояс зав’язнули в Радянському Союзі. По-перше, не завершено процес реформування економічного комплексу. У 1990-х роках Україна мала високий індустріальний статус. Тепер ми скачуємося переважно на виробництво сировини, зокрема так званої індустріальної. По-друге, не все гаразд в сфері освіти та духовного розвитку. Суспільство 90-х - це агрономи, інженери, вчителі і високий рівень освіти навіть у середньостатистичного робітника. У сучасній Україні рівень освіти нижчий. Соціологи фіксують різке падіння інтересу до літератури й до інтелектуальної спадщини. Домінують професії, пов’язані з торгівлею, сервісом. Дуже висока частка низькокваліфікованої праці. І ця вада, яку ми не в змозі подолати, прямо пов’язана з якістю життя. Адже якість життя - не тільки те, що ми їмо й на чому їздимо. Це ще й наші духов­ні запити і можливості.

Проте серед економічних характеристик, які наводилися в листівках, немає інших параметрів. Насамперед - міри свободи. Щодо цього ми, безперечно, виграли. Україна 2011 року - це країна, в якій політичні свободи, свобода інформації, віросповідання гарантовані Конституцією і забезпечені повсякденною практикою. Хай там як, а в Україні функціонує механізм представницької демократії, політичний плюралізм. Свобода слова, по-моєму, навіть певною мірою випереджає можливості українців розуміти цю свободу. За кількістю годин вільного ефіру, незалежних видань, ситуації в Інтернеті та за кількістю нових каналів, по-моєму, ми серед лідерів.

Україна ж часів Радянського Союзу - це країна з величезними обмеженнями для громадян.

Громадянин радянської України мав великі соціальні гарантії, забезпечені тоталітарною машиною. Він був людиною держави. Людина в сучасній Україні - ніби жертва ринкової стихії, оскільки ж ринок у нас нерозвинений, перекошений, ми маємо поки що слабкий, якісно невиражений соціальний капітал із невисокими конкретними можливостями. Ми це бачимо на прикладі велетенського відпливу кваліфікованої робочої сили, на прикладі дефіциту сучасних виробництв, тому що ці виробництва передбачають наявність інтелектуальних і наукових ресурсів. Ми бачимо схильність держави до сировинно-периферійного розвитку. Грубо кажучи, Україна у 90-х роках мала невільного громадянина, з неякісним харчуванням і низькими споживчими можливостями. Але Україна містилася в імперії, яка літала в космос і могла бути полюсом у світовій системі. Україна 2011 року - ринкова демократична країна з незавершеними реформами й нерозкритим повністю соціальним потенціалом.

Думаю, некоректно пов’язувати характеристики і перспективи сьогоднішньої України з романтичними очікуваннями та прогнозами 90-х. Одна річ - формально, лінійно розмірковувати про перспективи України в 1991 році на базі валових показників та потенційних ресурсів. Інша - оцінювати країну, яка, пройшовши через кілька криз, знайшла в собі сили зберегти економічний суверенітет, але, на жаль, досі не змогла провести реформ і якісних перетворень, про які мріялося в 1991 році.

У чому можна визнати правоту романтиків 1990-х? Україна справді у змозі бути самостійною. У неї справді є потужний економічний потенціал, який, на жаль, досі залишається нереалізованим, дарма що ми можемо купувати більше автомобілів та ковбаси.

Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:

- Це примітивно! Це пропаганда, піар, кажучи сьогоднішніми словами. Як можна порівняти життя в Радянсь­кому Союзі і в нинішній Україні? Річ не в тому, що краще, що гірше. Це просто різні світи!

Так, можливо, в Радянському Союзі купівельна спроможність була більшою. Але люди не могли поїхати за кордон. У них не було свобод. Тепер у світі до структури якості життя входять такі параметри, як незалежність ЗМІ, свобода слова і свобода пересування. Без свободи немає високої якості життя. Раніше вибору не було, і люди просто жили на якісному пайку.

Тепер у людей з’явилося більше можливостей для забезпечення свого добробуту. Не в усіх це виходить, особливо в старшого покоління. Від розпаду СРСР і появи нинішньої економічної моделі виграли молодь та середнє покоління, як більш мобільні соціальні групи. Інша річ, що нинішній капіталізм в Україні увібрав у себе гірше від капіталізму й залишив гірше від соціалізму. Цей синтез гіршого багато в чому визначає сьогоднішні труднощі країни, зокрема і з погляду якості життя. Проте сьогодні ми все-таки живемо у глобальному світі, ми відкриті, у нас є можливості, зокрема подорожувати. Виникло таке поняття як середній клас. Уже не радянська інтелігенція, залежна від бюджету, а реальний середній клас.

Так, нам ще належить стати європейськими, і тоді ми отримаємо якість і рівень життя, які відповідатимуть європейським стандартам. Можливо, в СРСР життя було ситніше, безпечніше й спокійніше. Але це були ситість і безпека дитини, а не вільного мислячого громадянина. Ми отримали свободу. Свобода не гарантує нам рівень і якість життя, але дає шанс. І те, що ми цим шансом поки що до кінця не скористалися (і країна в цілому, і більшість громадян), свідчить не про неправильність нашого вибору у 1991 році. А про те, що ми ще не вийшли на рівень історичних завдань того процесу, який був відкритий Україні у 1991 році.

Наша економічна готовність розраховувалася тоді на базі радянської індустріальної та виробничої бази, а не конкурентних переваг колишніх радянських республік на світовому ринку. Україна могла використовувати тільки дві свої переваги на світовому ринку: металургію і сільське господарство. Власне, ми й годуємося за рахунок експорту зерна та зовнішньої кон’юнктури ринку. Поки що ми не зуміли створити своє внут­рішнє індустріальне виробницт­во, яке було б вмонтоване у світовий ринок і орієнтувалося б на світовий попит, а не на радянський ВПК. Отож у наступні
20 років треба цим займатися.

* * *

Таким чином, попри те, що всі експерти одностайні: 1991 року в України не було іншого вибору, як стати незалежною, - оптимістичні очікування романтиків тієї пори повною мірою не справдилися. Це, незважаючи на застереження Андрія Єрмолаєва, що «до рейтингів слід ставитися дуже обережно», яскраво демонструє список «Україна посідає місце». Чого ж нам забракнуло? Можливо, у таблиці рівня готовності республік до незалежності забракнуло пункту про психічну/ментальну готовність: еліти - реформувати країну й ефективно нею управляти, виявляючи політичну волю не тільки в питаннях власних інтере­сів; а народу - стати повноцінними громадянами суверенної демократичної держави?

«Заробляємо уп’ятеро-всемеро менше, ніж європейці»

За середньомісячну зарплату 210 карбованців 1988-1989 рр., згідно з даними листівки Руху, можна було купити: м’яса - 40 кг, костюмів - 1 шт., чобіт - 1,5 пари, колготок - 40 шт., телевізорів кольорових - 0,25 шт., холодильників - 0,7 шт.

Щоб купити один автомобіль, потрібно було працювати чотири роки.

На 1 січня 2011 р. середньомісячна зарплата в Україні становила 2454 грн. І, коли орієнтуватися на список товарів, які наводилися в листівці Руху 1991 року, купівельна спроможність сучасного українця стосовно деяких товарів значно вища. Але чи так це насправді?