Реклама

Коли материнство не тішить...

Світлана Сененко 26 листопада 2004, 00:00

Читайте також

Усталений вираз «щастя материнства», на жаль, далеко не завжди відбиває реальний стан речей. На жаль, ніхто не застрахований від дуже серйозної проблеми, пов’язаної з душевним і фізичним здоров’ям жінки, котра нещодавно народила дитину. Мовою науки це явище називається післяпологовою депресією, і недуга ця трапляється набагато частіше, ніж ми собі уявляємо.

«Я — наволоч!»

Так назвала свій крик душі молода мати, яка опублікувала гірку сповідь на жіночому форумі в Інтернеті. Далі йшли такі слова: «Я не люблю свою дитину і знаю про це. Я намагаюся щось змінити, але в мене погано виходить...». Інша жінка згадувала про відчуття глибокої апатії, що охопило її невдовзі після пологів. Провівши чоловіка на роботу й залишившись на самоті, вона тупо дивилася у стелю... «Мені хотілося плакати, я нічого не їла... Замість величезної радості, яку передчувала, коли була при надії, прийшли туга, зневіра, сльози...» У третьої після народження сина розвинулося тяжке безсоння. Вона «годинами лежала знесилена, серце гарячково стукало, від плутаних думок неможливо було відволіктися... Руки тремтіли, шлунок спазматично стискався, ноги мимоволі смикалися, а голова й шия нестерпно боліли. Навіть глибоко вдихнути було неможливо... Я втратила відчуття радості життя і будь-якої надії на краще...»

Практично всі жінки, які діляться такими спогадами, намагаються знайти для свого «неправильного» стану та переживань якусь поважну причину: «нелюбимий чоловік», «занадто рано стала мамою», «перенесла дуже сильний больовий шок під час пологів»... Тим часом, як стверджують лікарі, вже того, що вони пережили пологи, цілком достатньо для розвитку таких симптомів, що становлять клінічну картину післяпологової депресії.

Революція під назвою пологи

Пологи — вкрай потужний емоційний і фізіологічний акт, що викликає гормональний струс організму жінки та серйозну психологічну перебудову її особистості. За оцінками західних фахівців, до 85% породілей переживають післяпологовий стрес, що в англомовних країнах має поетичну назву baby blues. До симптомів післяпологового стресу належать утома, сум, тривога, відчуття безпорадності, безпричинна зміна настрою, «сльози на краю». Молодій мамі здається, що вона недостатньо любить свою дитину... Ці відчуття з’являються приблизно на другий-третій день після пологів і зазвичай минають за кілька днів, рідше — тижнів.

Післяпологова депресія — це вже серйозніший стан, хоча й характеризується він точно таким самим набором ознак. Від «нормального» післяпологового стресу депресія відрізняється насамперед інтенсивністю симптомів і їх тривалістю. Починається вона зазвичай пізніше — через два-три тижні по пологах — і триває принаймні два тижні. В особливо тяжких випадках, якщо її ніяк не лікувати, післяпологова депресія може розтягтися на рік, а іноді й довше. За оцінками американських лікарів, на післяпологову депресію страждають від 10 до 15 відсотків усіх породілей і від 26 дo 32 відсотків матерів-підлітків.

Практично всі жінки, котрі переживають післяпологову депресію, скаржаться на відчуття ізоляції, безпорадності, втрати свободи та контролю за власним життям. Більшість їх, утім, страждає мовчки, навіть в Америці. Ставлять адекватний діагноз і надають відповідну допомогу лише половині тих, хто по неї звертається.

Мами, які вбивають

В особливо тяжких випадках післяпологова депресія може перейти в психоз, у жінки можуть навіть виникнути нав’язливі ідеї про вбивство дитини — згадаймо, наприклад, моторошну історію, що сталася два роки тому в Техасі, коли молода багатодітна мати Андреа Єйтс втопила у ванні п’ятьох своїх дітей. На суді вона заявила, що виконувала наказ сатани. Їй поставили діагноз «післяпологовий психоз», але при цьому визнали здатною відрізняти добро від зла. За вироком вона одержала довічне ув’язнення.

На щастя, післяпологовий психоз — дуже рідкісне захворювання, що вражає приблизно одну з тисячі породілей, і лише незначна частина їх відчуває прагнення заподіяти шкоду своїй дитині. Слід зазначити, що в реальному житті частіше трапляються випадки вбивства немовляти батьком, який шаленіє через безперервний плач маляти або мститься таким чином своїй партнерці...

Коли стрес переходить у депресію

Причини післяпологової депресії криються у складній комбінації фізіологічних і психологічних чинників. На ризик її розвитку найбільше наражаються жінки, які колись уже пережили такий стан. До суттєвих чинників ризику належать небажана вагітність або ускладнення під час виношування дитини чи самих пологів (кесарів розтин, передчасні пологи), серйозний стрес, пережитий під час вагітності (наприклад, втрата близької людини), народження дитини з вадами розвитку... За статистикою, перші пологи призводять до депресії частіше, ніж наступні.

Жінки, котрі з якихось причин не можуть годувати груддю, часто почуваються винними, що теж може призвести до депресії. Від цього відчуття потрібно обов’язково рятуватися. Ніхто не сперечається з тим, що материнське молоко краще, ніж донорське або суміші, але дитину цілком можна вигодувати здоровою та щасливою і на сумішах, і на «чужому» молоці... Як то кажуть, не молоком єдиним жива маленька людина.

Хворіють матері — страждають діти...

Народження дитини та необхідність цілодобової турботи про крихітного беззахисного «прибульця» викликає докорінну зміну стилю життя жінки й того, що психологи називають самоідентифікацією особистості. Особливо схильні до депресивного стану ті молоді мами, котрим доводиться доглядати за дитиною самотужки. Роблять свій внесок у розвиток депресії і складні ситуації, пережиті в минулому. Приміром, у жінки, що втратила матір у ранньому дитинстві або не ладить із нею, можуть розвинутися підсвідомі сумніви в почуттях до своєї дитини, а також у власній компетентності в ролі матері.

Післяпологова депресія тяжка й небезпечна не лише для жінки. Як виявилося, депресивний стан матері заважає формуванню внутрішнього зв’язку між нею і дитиною. Новітні дослідження свідчать, що материнська депресія гальмує розвиток дитини, збільшує ризик виникнення депресії у неї в майбутньому. В дітей, чиї матері пережили післяпологову депресію, частіше розвивається агресивна поведінка.

Прихована хвороба

Післяпологова депресія — зовсім не сучасний «винахід». Так, у Британії за часів королеви Вікторії вона була відома під назвою післяпологового божевілля. Жінок із такою недугою, хоч якими слабкими були її ознаки, негайно поміщали в божевільню. Зате в країнах, у культурі яких збереглося ставлення до народження дитини як до події «розширеної сім’ї», що включає всіх, навіть найдальших родичів, а то й племінну або сільську громаду, післяпологова депресія трапляється набагато рідше, ніж там, де під сім’єю розуміються виключно подружжя та їхні діти.

Незважаючи на досить широку поширеність післяпологової депресії, її серйозні наслідки для здоров’я матері та дитини, про неї досі не заведено говорити, а головне, не заведено в ній зізнаватися — і не лише в нас, а й в Америці. Хоча американці вже усвідомили, що це хвороба, а не «дурощі». Тим часом у нашому суспільстві ще нерідко трапляються уявлення на кшталт «понавигадували всіляких депресій, а насправді це просто вередування, і якщо не звертати на них уваги, вони минуться самі собою...».

Мовчать про свої проблеми й самі жінки... Насамперед їх стримує сором. Вони не можуть дозволити собі зізнатися у тому, що їхній особистий досвід материнства відрізняється від «загальноприйнятого», бояться заслужити ярлик «поганої матері». З іншого боку, депресія деморалізує й паралізує молоду маму, відбираючи енергію, необхідну для усвідомлення проблеми та звернення по допомогу.

Як і чим лікувати?

Зазвичай депресію лікують психотерапією у поєднанні з уживанням антидепресантів (вони протипоказані матерям-годувальницям). Чим раніше пацієнтка з симптомами післяпологової депресії одержить медичну допомогу, тим ефективнішим буде лікування.

Американський психолог Тіффані Філд ось уже протягом 20 років застосовує просту й нешкідливу, але, як з’ясувалося, досить ефективну методику боротьби з післяпологовою депресією. Крім проведення сеансів психотерапії, вона вчить своїх пацієнток... прийомів масажу. Виявляється, коли мама масажує маля, вона не лише робить йому приємність і стимулює його ментальний та фізичний розвиток, а й починає дивитися на свою роль позитивніше і в такий спосіб допомагає собі подолати депресивний стан.

Кожній матері потрібно, щоб у неї був хтось, із ким вона може відкрито й не соромлячись обговорити свої проблеми і тривоги. Їй потрібна допомога з боку родичів та друзів — насамперед тих, хто сам має батьківський досвід. Винятково важливою є роль чоловіка. Виходячи з цього факту, американська педіатрична асоціація видала методичні вказівки для дитячих лікарів з роботи з батьками немовлят. Їм пропонується запрошувати на профілактичний прийом не лише матір, а й батька, звертатися до батька й цікавитися його думкою про стан та поведінку маляти, переконувати батьків у тому, що їхня роль у сім’ї не зводиться лише до ролі годувальника і що не можна перекладати всі функції з догляду та виховання дитини виключно на матір. Батькові радять організувати свій час так, щоб надати матері можливість побути на самоті й зайнятися собою та своїми особистими справами. Також чоловікам пропонується спостерігати за ймовірними ознаками розвитку післяпологової депресії у дружин.

Подолаємо разом

І все-таки найкращий засіб від післяпологової депресії — профілактика. Майбутню маму слід якнайкраще готувати до нової ролі й не забивати їй голову міфами про ідеальну дитину на руках ідеальної матері. Надто вже значуща виходить різниця між тим, на що сподівається молода мама з огляду на ці міфи, й тим, що вона переживає і відчуває насправді. Наслідком може бути відчуття вини та сум’яття, втрата здатності переживати реальне щастя материнства.

Слід пам’ятати, що після пологів жінка проходить стадію приголомшливих біологічних, емоційних і особистісних змін. Це не той час, коли її можна відправити на 24-годинну одиночну вахту з немовлям, яке потребує постійної уваги. Людський обов’язок усіх, у кого є молода родичка або подруга, котра нещодавно стала матір’ю, — не залишати її саму, забігати до неї на вогник — не як гість, а як добровільний помічник і співчуваючий, надавати їй моральну підтримку та пропонувати конкретну допомогу. Якщо ж чуєте у відповідь «зі мною все гаразд», не полінуйтеся повторити свою пропозицію ще і ще раз. Ваші турбота й розуміння воістину можуть врятувати чиєсь життя...

Помітили помилку?
Будь-ласка, виділіть її ммишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів