Людина, яка не боїться починати. Юрію Щербакові на сімдесятиліття

Поділитися
Кажуть, що талановитіша людина, тим більше разів здатна вона розпочинати все спочатку. З огляду на...
В оточенні тих, хто знищив комунізм. Г.Кіссінджер, Ю.Щербак, Зб.Бжезинський (1995 р.)

Кажуть, що талановитіша людина, тим більше разів здатна вона розпочинати все спочатку.

З огляду на це нинішній ювіляр Юрій Миколайович Щербак, чия літературна біографія бере початок зі славетних років шістдесятництва, особистість і зовсім унікальна. Важко навіть порахувати, скільки ж разів він розпочинав у нових для себе іпостасях. Причому щоразу досягав, як правило, вищих точок тих, не відомих досі орбіт.

Уроджений киянин, виріс приблизно на тих самих вулицях, що й я, вчився по війні в недалекій від мене за номером середній школі. Після навчання у Київському медінституті прийшов у складну, а нерідко не таку й безпечну для дослідника царину. Майже три десятиліття зосередженої праці в Інституті епідеміології та інфекційних захворювань з відрядженнями на спалахи найбільш небезпечних хвороб на теренах України та Узбекистану увінчало звання доктора медичних наук. Та й шанований у колишній країні орден Трудового Червоного Прапора Ю.Щербак отримав не до енного, як більшість письменників, круглого ювілею, а за боротьбу з епідемією холери.

Водночас молодий науковий співробітник розпочинається як письменник.

Спершу проза. Для дебютної повісті «Як на війні!» матеріалом слугували будні та боріння ріднесенької медицини. Водночас формується як майстер новели. Цікаво, що перші з них (скажімо, у супермодному на той час журналі «Юность», а мовою оригіналу — в українській літературній періодиці) він оформлює власними малюнками (ще одна іпостась). З часом набереться аж на три книжки оповідань — «Маленька футбольна команда», перекладна московська «Долгий час добра» та «Світлі танці минулого». В цьому короткому жанрі прози він також сягне верховин — стане другим (після Євгена Гуцала) лауреатом премії імені Юрія Яновського у галузі новелістики.

Згодом надійде час прози великого формату: з-під його пера вийдуть романи «Бар’єр несумісності», «Знаки».

Городянин за способом мислення, письменник обрав для себе жанр так званої міської прози. Недарма він поміж своїх попередників називав Валер’яна Підмогильного, адепта такої прози з когорти «розстріляного Відродження», упослідженого прозаїка, чиє ім’я в часи літературної молодості Щербака перебувало під суворою забороною. Причому на сторінках Щербака місто живе не як вигадана абстракція, а цілком реальна даність, як ще один з неодмінних персонажів його романів з точно виписаною і пізнаванною київською топонімікою і аурою. Ота маленька планета на семи горбах, що завжди, куди б не закидала його доля, була перед сповненими любові очима.

Позбавлена завитків, стильових закучерявлень, нерідко притаманних українській прозі, де в словесних орнаментах часом губиться справжнє почуття і життєва достовірність образів, проза Щербака, психологічно точна, зовні навіть трохи прагматична й сухувата, бере іншим — адекватністю реаліям життя. Один з його романів кінця вісімдесятих мав назву «Причини і наслідки». Та, мабуть, уся творчість Щербака-прозаїка є дослідженням причинно-наслідкових зв’язків діянь і вчинків його героїв, характерів, життєвих позицій.

Власть предержащі, ці наглядачі за ідеологічною цнотою літератури з вулиці імені залізного наркома, не сприймали його естетики, а відтак не раз наліплювали на твори принципово позапартійного письменника заборонні ярлики. (Ось що пам’ятаю лише за публікаціями у «Вітчизні», де працюю чотири десятки років: повість «Хроніка міста Ярополя» — мовляв, сходження на манівці із стопової дороги соцреалізму, через що в книжковому вигляді вона вийде друком через роки й роки; новела «Червоні маки на Монте-Касіно» — символіка не тієї Польщі, не сусідки по соцтабору; оповідання «Приміщення для електронних розваг» — паплюження образу радянського колгоспника etc.) Мабуть, саме тому Щербак так довго не професіоналізувався як письменник, не кидав медицину. Колись сам признався на прогулянці в Ірпені: «Коли луплять, мені є куди втекти».

Але ж маємо й іншого Щербака, який у поважному, майже п’ятдесятилітньому віці, раптом перейшов на… вірші. Щоправда, не римовані, білі. Але хто сказав, що вірші мають неодмінно бути з римами? Їх у нього, врешті-решт, набереться на цілу книжку «Фрески і фотографії».

А ще ім’я Щербака почало з’являтися в репертуарі київських театрів — «Відкриття», «Наближення», «Допит» тощо. Спершу невеликих, нових, таких, як на Лівому березі, а тоді в афішах уславленого академічного, імені Лесі Українки. Великій патронесі театру він присвятив п’єсу «Сподіватись», що довго трималася в репертуарі.

Одначе Щербак не заспокоювався, вишукуючи нові й нові сфери докладання сил. Його прізвище як сценариста вписують у титри своєї продукції Київська кіностудія науково-популярних фільмів, що перебувала в самому розквіті, та художня, імені Олександра Довженка.

Від апокаліпсиса Чорнобиля розпочався ще один новий Щербак — еколог, якого повсякчас турбує доля і рідної України і цілої планети.

У тридцятикілометровій зоні нашої біди працювати він почав у найтяжчий рік усепланетарної техногенної катастрофи, яка розрубала історію України смертельно небезпечною, але невидимою радіоактивною раною. Наслідком стане широковідома публіцистична книжка — дилогія «Чорнобиль». «Ваша книга «Чорнобиль», — написав авторові міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес, — крім її важливих літературних якостей, є видатним документом. Кожен, хто цікавиться сучасною ситуацією, зробить добре, якщо прочитає ту книгу і почерпне з неї необхідні уроки».

Обпалені болем і правдою сторінки вперше було оприлюднено журналом «Юность», а мовою оригіналу — у центральному літературному журналі республіки «Вітчизна». Така послідовність публікацій була вимушеною: у Москві легше долалися рогатки цензури, яка на чорнобильській темі просто осатаніла (знаю не з чуток, а з власного гіркого досвіду).

Як, — спитаєте, — Щербака на все вистачало? Адже на той час він ще не покинув медицини.

А ось як. Коли Щербак працював над рукописом «Чорнобиля», 24 дні відпустки ми жили з ним через стінку, були сусідами в Будинку творчості письменників у благословенній Піцунді. Він розшифровував тоді й обробляв кілометри плівки, записаної в зоні. Після сніданку відправляв дружину, милу полькеню пані Марисю до нас у компанію, на море, а сам сідав у номері до письмового столу. Його не обходило, що курорт, оксамитовий сезон, що море плюс 25. На пляжі з’являвся рівно за 50 хвилин до обіду. Півгодини плавав, обідав — і до роботи. Перед вечерею купання повторювалося.

Та одного разу, на подив публіки, Щербак з’явився, коли нещадне кавказьке сонце, під яким публіка маніжилася, ще не вибилося в зеніт, — опів на дванадцяту.

— Все! До від’їзду два дні я на морі купно з вами. З ранку до ночі!

— Невже закінчив?!

— Диктофон не витримав. Здох. Доведеться продовжувати в Києві.

Чесно кажучи, таких високоорганізованих особистостей серед письменників зустрічалося негусто. Щербак дуже сміявся, коли я переказав йому відповідь славетного авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова, про якого я якраз тоді писав кіносценарій. Запитання моє було аналогічне: як він устигає, окрім конструювання літаків, ще й писати книжки з економіки, малювати олією картини, доглядати сад, займатися планерним спортом, депутатськими справами і ще стонадцятьма іншими? Антонов усміхнувся:

— Колись, дуже давно, інструктор парашутного спорту мене навчив: треба робити повільні рухи, але без перерви між ними.

У такому ритмі Юрій Миколайович, здається, й жив — зовні не поспішаючи, але без перерв між рухами.

Отак після німотної рани Чорнобиля, яка лише в стукоті, немов збожеволів пульс, мала голос у дозиметрах цілого світу, він без перерв, не кидаючи писати, став одним із засновників і головою української асоціації «Зелений світ», фундатором і першим лідером Партії зелених України у Верховній Раді СРСР, будучи її депутатом, приєднався до опозиційної Міжрегіональної групи академіка А.Сахарова. А в новій, незалежній Україні, яка вимагала нових, свіжих мізків, поставив хрест на писанні й став найпершим міністром охорони навколишнього середовища.

Свою найсвіжішу після повернення на Батьківщину, торішню книжку «Україна: виклик і вибір (Перспективи України у глобалізованому світі ХХІ століття)» він відкрив хвилюючою посвятою:

«Пам’яті моїх батьків і брата Миколи, які мріяли про незалежну Україну».

Старший брат Микола Миколайович, вчений-зоолог, засновник відомого в Києві Зоологічного музею, не просто мріяв про незалежність, а замолоду, звинувачений КДБ у націоналізмі, скуштував тюремної пайки.

Після тривалої перерви презентація цього вельми осяжного, майже на шість сотень сторінок, видання відбулася в Києво-Могилянській академії, чиє видавництво «Дух і літера» ту книжку й опублікувало. Презентація йшла слідом за лекцією, яку Ю. Щербак прочитав у КМА в ще одній новій ролі — дослідника-політолога. І багато хто з присутніх був переконаний: автор такого глибокого, багатопланового дослідження цілком заслуговує на звання honoris causa доктора політології.

А до тривалої перерви в народженні нових книжок спричинилося те, що молодій Державі Україна катастрофічно бракувало дипломатів. І на добрий десяток років мрії про незалежну Україну письменника і доктора медицини матеріалізуються заново — як дипломата. Він здобуває і тут найвищий ранг — Надзвичайного і Повноважного Посла. Спершу в Ізраїлі, а тоді в українській амбасаді, яка ще з радянського часу поміж кар’єрних дипломатів вважалася найпрестижнішою, — в Сполучених Штатах Америки.

По трирічному представництві України ще й у Канаді Ю.М.Щербак повертається нарешті на рідну землю. Обтяжений новими заокеанськими мантіями і званнями — почесного члена Українського лікарського товариства Північної Америки, почесного науковця Інституту українських студій Гарвардського університету, почесного члена Наукового товариства ім. Шевченка (США), члена Спілки письменників Північної Америки.

Хіба багато ви знаєте людей, котрі б стільки разів — і завжди успішно! — розпочинали заново?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі