МІЖ HAUTE COUTURE І КАРИКАТУРОЮ

Фрейдизм, фетишизм, садомазохізм, жорстке порно. І це все про неї, улюблену. Про високу моду, яка знову тиждень морочила голови в Парижі. Найбільше говорили, звісно, про нові неподобства визнаного хулігана Джона Гальяно. Стівену Спілбергу, який сидів у першому ряду серед глядачів цього шоу, за його зізнанням, доводилося весь час нагадувати собі, що він перебуває не на показі сіквелу кубриківських сексуальних фантазій «Широко заплющені очі-2», а на демонстрації колекції одного з провідних будинків високої моди. Звичайно, сам Крістіан Діор свого часу теж не соромився шокувати найбільш високопоставлену публіку запозиченнями елементів «вуличної моди», отже, цілком імовірно, наступні покоління критиків ще захоплюватимуться сміливістю й незакомплексованістю дизайнера, який запропонував нашийну прикрасу у вигляді зашморгу повішеника. Залишається тільки сподіватися, що буде це вже в майбутньому. Хоча в найбільш «просунутої» молоді гримуча суміш військової уніформи, мереживних чепчиків та фартушків покоївок і «бойового арсеналу» професійних кокоток викликала певний інтерес. Принаймні як квінтесенція декадансу, що пробирає до спинного мозку (або, на думку більш різких критиків, сексуально-інтелектуальна деградація), та загравання звихнутої психіки з Еросом і з Танатосом одночасно. У цьому контексті підбори в формі стилета й золоті кулі на підв’язках для панчіх (особливо після переведення цих підв’язок до розряду верхнього одягу) сприймалися не тільки символічно, а й зворушливо. Судячи з усього, сам Гальяно залишився задоволений враженням, яке справив на присутніх. А представники Будинку Крістіана Діора, для якого й створювалася ця колекція, не приховували свого задоволення, що термін контракту з цим баламутом із Британії закінчується вже невдовзі.

Власне, тема садомазохізму для подіумних показів не така вже й нова. Вперше її почав експлуатувати Джанні Версаче, зриваючи при цьому шалені оплески. Проте його сестра та продовжувачка справи м’яко, але настирливо прагне відвернути світову моду від цієї теми. «Я не вважаю, що жінкам варто зберігати цей флер скверни, — заявляє вона. — Їм варто здаватися витонченими й абсолютно самодостатніми». Соболі, кілограми напівкоштовного каміння, сукні по фігурі тілесного кольору з єдиним акцентом — масивному намисті — Донателла також уміє розбещувати й спокушати. Але при цьому сумніви в психічному здоров’ї її клієнток виникають лише після ознайомлення з ціною виробів. Та й то в основному в їхніх чоловіків. Кольори фуксії, абрикоси, корала, гіацинта й цілком особливий рожевий, який отримав назву «Камілла» та розроблений Донателлою для Камілли Паркер, стали кольорами її тріумфу над серцями і гаманцями глядачів. Гвінет Пелтроу та Міла Йовович наввипередки називали убори, які хотіли б придбати. І відразу заявляли, що навряд чи вони все це зможуть собі дозволити. Зате оцінка професійних критиків була стриманішою: вони ніяк не могли зрозуміти, чому ця колекція демонструвалася в програмі Тижня високої моди, а не pret-a-porter.

Показ колекції Олександра МакКуїна для Будинку Живанші ніяких асоціацій з одягом, призначеним для носіння, не викликав. Мотоциклетні шоломи з психоделічними квіточками в комплекті з хутряними манто, брючні костюми з малесенькими електричними лампочками, вечірньо- піжамні костюми в папужачих поєднаннях канарково-жовтого з м’ятно-зеленим, «приплеснуті», до того ж, гігантським бантом. Вельми показова думка однієї клієнтки з приводу цього шоу: «Я весь час пританцьовувала! Обов’язково куплю собі цей саунд-трек! Ну й, можливо, ще щось з одягу...»

Шоу Карла Лагерфельда також запам’яталося й вразило. Глядачі, затамувавши дух, стежили за моделями, котрі у взутті на гострих підборах дефілювали надувними понтонами, які покрили яскраво- синю гладінь відкритого басейну, і не переставали думати, чим це закінчиться: продірявленим понтоном, падінням у воду чи нервовим зривом. Переконавшись, що нічого такого не сталося, присутні нарешті зважилися звернути увагу на саму колекцію. Правда, чогось вельми цікавого вони не побачили: знамениті прозорі боа Лагерфельда переходять з одного показу Будинку Шанель в інший, елегантність і стильність спідниць завдовжки вище коліна вже звично дисонує з анахронічними начосами і «базарним» макіяжем. Зате масивні металеві паски (щедро оздоблені аквамарином, аметистом або золотими вставками), що щільно сидять на стегнах і поєднуються за кольором з губною помадою та лаком для нігтів, безперечно, будуть узяті на озброєння в наступному сезоні.

Унгаро й Валентино також, як звичайно, експлуатували тему романтичної сексуальності, правда, намагаючись додати їй актуальнішого — «спортивно-поетичного» звучання. Що це може означати, зрозуміти було важко, але публіка над цим і не мудрувала, а старанно отримувала задоволення від барвистих і жіночних нарядів. А колекція окулярів Унгаро, щедро присипаних коштовним камінням, розійшлася практично миттєво.

Жан Шарль де Кастельбажак, усе ще родом із дитинства, активно використовував мальовані мотиви диснеївських мультиків. Симпатична мордочка Бембі, що визирає з-під густого шовковистого листя, яке щедро вкриває модель, мало кого не зворушила. Однак розщедритися на подібне вбрання бажаючих чомусь не знайшлося.

Заключним акордом, за давньою традицією, був показ Ів Сен-Лорана. Бездоганність смаку й непохибне відчуття прекрасного, вкотре продемонстроване великим майстром, тільки підкреслили бундючність і безпомічність основної маси дизайнерів пізніших поколінь. Тому Форду, якого ладять на спадкоємця уславленого метра, нелегко було підшукати слова, аби висловити рівень свого захоплення: «Це була вершина. Досконалість. Прекрасно до нестями. З першої хвилини він зачаровує й затягує у свій власний світ». А сам Ів Сен-Лоран, розмальований яскравими відбитками губної помади, залишеними на обличчі дизайнера його матінкою Люсьєн і найулюбленішою клієнткою Катрін Деньов, говорив, що найголовніше — не зіпсувати те, що прекрасне вже саме собою: красу жіночого тіла, чистоту ліній, досконалість пропорцій. І тоді вечірня сукня, виткана з невагомих пір’їн, величезний рожевий капелюх у комплекті з жовтим камзолом матадора, хутряне манто, під яким на голих грудях немає нічого, крім масивних ювелірних прикрас, матимуть цілком природний та гармонійний вигляд. А головне, дуже гарний.