НА ЖАЛЬ, ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

День народження із сили-силенної свят найбільш особливий, навіть загадковий. До цієї події можна підійти з двох боків: можна щасливо смакувати її наперед і чекати, а можна викреслювати цей день із календаря. Психологи навіть вигадали спеціальний термін — «синдром напередодні-дня-народження». Його симптоми: особлива знервованість, ранимість, уразливість, відчуття самотності. Певне, наші біологічні годинники щороку перед днем народження «цокають» гучніше, ніж звичайно. Протягом усього життя цей день сприймається по-різному, різні надії та сподівання з ним пов’язуються, і бажання відзначати або не відзначати виникає залежно від найрізноманітніших обставин.

У десять років день народження — свято чекання, таке ж чисте, омріяне й жадане, як Новий рік. Можливо, тому, що в цей день дорослі, які завжди поспішають, огортають тебе любов’ю, ти опиняєшся в центрі уваги, можеш побешкетувати — і тобі вибачать. А може, тому, що дуже хочеться подарунків. Я запрошував додому хлопців із двору та класу, просив батьків накупити якомога більше цукерок, щоб почастувати всіх — не без потаємного сподівання отримати якомога більше подарунків. Цікаво, що машинки я потім ламав, книжки передаровував... Смішно згадати, але якось ми до сліз посварилися з другом Сергійком, у якого я випросив як подарунок на мій день народження коробку гарних, яскраво-різнобарвних мазей для лиж, а він, купивши, залишив їх собі, мені ж приніс альбом марок. Якщо батьки зможуть виконати дитячу мрію і подарувати те, про що дитина мріяла і просила весь рік, такий день народження запам’ятовується на все життя.

У двадцять років день народження — це свято друзів. Для друзів і з друзями влаштовується вечірка, за принципом «що більше людей, тим краще». Не важливо, що дарують і чи дарують взагалі, головне — щоб усі, кого запросили, прийшли. Чим «прикольніший» подарунок, тим краще. Чим безглуздіша річ, чим непотрібніша, чим менше вона може придатися імениннику, тим більше радісного сміху викликає в іменинника. Одному моєму знайомому на 22-річчя подарували гирю, хоча він був абсолютно неспортивний і ніколи до тієї гирі не доторкнувся. Другому — він не тільки не вмів плавати, а й взагалі панічно боявся глибини «по коліно», — презентували ласти. Дівчина з нашої компанії дуже пишалася величезною, чудово оформленою книгою про смачну і корисну їжу, — але китайською мовою. Дні народження від двадцяти до тридцяти радісні саме спілкуванням. Жодного значення не має, салати чи бутерброди на столі, пиво чи сухе вино, торт чи фрукти, — набагато важливіше, щоб гриміла музика улюблених груп, щоб співати хором під гітару, курити на східцях, полохаючи сусідів, і щоб не було настирливої присутності родичів.

У тридцять років день народження — це найчастіше вже сімейне свято. Чоловіки, дружини й діти, а також родичі та друзі, котрі зібралися за святковим столом, раптом помічають, що квартира стала меншою. Подарунки тепер дарують із міркувань корисності, практичності, і добра частина подарунків орієнтована не лише на іменинника, а на всю його сім’ю. З’являються конверти з грішми, втілюючи відому, але, на жаль, актуальну банальність: «не вчіть жити, краще допоможіть матеріально». День народження в цьому віці переростає рамки однієї людини, стаючи подією всієї сім’ї.

У сорок років день народження — вже не дуже веселе свято підбиття перших підсумків. Друзів за святковим столом значно менше, ніж у попередні роки, бо залишилися тільки ті, хто пройшов випробування часом і перебуває географічно близько. У цьому віці день народження дуже часто стає каталізатором, своєрідним поворотним пунктом, коли людина гостро відчуває свою потрібність чи непотрібність і переживає нібито «марність» свого існування.

Ювілейна депресія жінок завжди пов’язана зі страхом старості. Кількість зморщок і зайва вага перераховуються так само скрупульозно, як кількість чарок і фужерів для святкового столу.

Сорокап’ятиріччя святкують не всі, часто просто терплять поздоровлення від колег по службі і родичів — хай і приємні, та все ж нагадування про невблаганний плин років. У цьому віці гостро відчувається брак саме часу: професійні здібності сягають піку свого розвитку, сімейне життя усталилось і на дурниці не тягне. Здається, все можеш. Ба ні — сили вже не ті. Тяжче не спати ночами, читаючи або вирішуючи творчі завдання, а вранці йти на роботу; тяжче відпрацювати робочий день і без передиху вирушити в гості, театр чи просто у магазини. Та й не таким уже зворушливим здається це свято, не таке велике прагнення відзначати будь-які дати, починаєш розуміти, наскільки умовні всі дати взагалі.

Ось як привітав відомого письменника і психотерапевта В.Леві його колега.

«Шановний Володимире Львовичу!

До мене дійшли чутки, що Ви святкуєте свій день народження. Поспішаю Вас відрадити — це нерозумно, це недобре, це соромно. Навіщо Ви вводите в оману самого себе і своїх близьких? Адже насправді, якщо розібратися, якщо всерйоз, — ніякого Вашого дня народження немає. Якщо всерйоз — це все не більш ніж гра уяви, нісенітниця, дурниця, вигадка. Як це так — день народження? Яка маячня — чий, чому, навіщо?!.. Ніщо не повторюється, час незворотній. Ви один раз уже народилися, раз назавжди — і досить. Був би наш календар іншим, скажімо, ацтекським, ця дата припадала б зовсім на інший день. Більше того, за давньокитайським календарем, Ви могли б і взагалі не народитися, і цілком можливо, що так воно і є. Але оскільки всі ми, і Ваш покірний слуга в тому числі, далекосяжно помиляємося, що факт Вашого народження все ж був, прошу Вас прийняти з цього приводу мої щирі співчуття. Кріпіться, тримайтеся, втішайте себе тим, що це більше не повториться».

Та все ж трепетне ставлення людини до свого дня народження, у кого більшою, у кого меншою мірою, зберігається все життя. Принаймні цього дня ми вразливіші, відкритіші, ніж зазвичай.

Використовують цей феномен, як метод впливу на людську свідомість, також рекламісти і маркетологи. Так, наприклад, одній відомій школі з маркетингу, реклами і зв’язків із громадськістю Санкт-Петербурга було запропоновано використати день народження як акцію сприяння збуту. Просто пропонувалася знижка всім, хто відзначає свій день народження в поточному сезоні (взимку), а таких могло набратися достатньо. Фахівці поставили просте запитання: чи схильні люди до покупок напередодні свого дня народження? Це було риторичне запитання. Безперечно, що не лише сам іменинник, а й усі ті, хто хоче його привітати, втягнуті в передсвяткові клопоти. Рекламна кампанія для всіх народжених по сезонах, а їх, як відомо, у році чотири, чудово спрацьовує для величезного спектра товарів і послуг, починаючи від побутової техніки і до салонів краси. Як стверджують фахівці, реклама знижок у день народження дає стимул не лише первинній покупці, а й повторній, оскільки породжує хвилі розмов, чуток і всіляких історій, що стали передумовою покупки.

У п’ятдесят років день народження — це свято зрілості. Підбивати підсумки в день, коли виповнюється півсотні років, логічно. Традиція столів, які гнуться від вин і наїдків, на такому ювілеї характерна для нашої країни. Десь у Франції п’ятдесят — це лише початок життя: зібрано заощадження на безбідну старість, діти виросли, визначилися смаки й уподобання. Тому можна починати жити для себе. Подорожувати, знову одружуватися, починати посилено цікавитися модою, театром, виставками. Одне слово, жити для себе «на всю котушку». Якось мені довелося почути таку розмову: «Вже третій рік поспіль телефоную подрузі-француженці, — говорить одна дама, — а її в цей день постійно немає вдома, то вона святкує його на Таїті, як Гоген, то летить в Австралію. Нинішнього року автовідповідач повідомив, що вона полетіла в Китай, а їй же п’ятдесят п’ять».

У нас все інакше. 50-річні батьки ще продовжують допомагати своїм дітям. І якщо не матеріально, то вже доглядають онуків — справа свята. І так, що називається, «не приходячи до тями» від власного піввікового життя, сповненого більше проблемами й турботами, працею і потом, аніж радощами й безтурботністю, іменинник-«п’ятдесят» віддає рештки свого життя (а це всього-на-всього 20—30 років) дітям та онукам. Тому наступні ювілеї, 60-річчя, 70-річчя і більш віддалені, проходять під знаком любові до сім’ї.

Провівши такий хронологічний огляд, хочеться сумно зітхнути: «Чому ми не літаємо, як та згадувана француженка?»