Не виховай Скруджа

Поділитися
Телереклама вже давно перестала бути лише засобом інформування про товари і стала невіддільним елементом масової культури, дедалі частіше втручаючись у наше життя, а часом і керуючи нашими діями...

Телереклама вже давно перестала бути лише засобом інформування про товари і стала невіддільним елементом масової культури, дедалі частіше втручаючись у наше життя, а часом і керуючи нашими діями. Слова і символи, які використовуються в ній, мають на меті змінити поведінку телеглядача і сформувати його як споживача. При цьому найбільш сприйнятливою аудиторією виявляються діти від чотирьох до шістнадцяти років. Ну а розпочинається «формування споживача» ще раніше...

Коли моїй дитині не було й двох років, мене дивувало, який чарівний вплив справляли на неї рекламні ролики. За якими ознаками моя донька розрізняла рекламу — для мене залишалося загадкою, але досить було їй початися, як мала мерщій бігла до кімнати й завмирала перед телевізором. У цей час із нею можна було робити все що завгодно — існувала тільки яскрава телекартинка, ні на що інше донька не реагувала. А тільки-но вимикали телевізор — одразу вмикалася «сирена», дитина починала голосно плакати.

Пізніше я з’ясувала, що таке явище знайоме багатьом батькам. Малята, котрих приваблюють яскрава картинка й веселий сюжет (а трохи старших уже й рекламований товар), становлять понад половину глядацької аудиторії рекламних роликів. В одному з інтернет-форумів мама признавалася, що користувалася рекламними заставками, щоб погодувати однорічну доньку, яка дуже погано їла. Інша мама під час рекламних роликів устигала підстригти дворічній дитині нігті, а ще одна примудрялася навіть волосся. Це тільки початок... На цьому ж форумі відвідувачки ділилися невигаданими історіями з життя. Хтось розповідав, як п’ятирічна донька знайомих прийшла вночі у спальню батьків і запитала: «А вночі «Тефаль» теж думає про нас?». Хтось ділився враженнями від побаченого: «Трирічний крихітка ходив супермаркетом і, показуючи пальчиком на виставлені товари, декламував: «Чистота — чисто «Тайд!», «Забудьте про лупу — нехай ваше волосся буде гарним», «Данон — чарівний смак здоров’я». Маляті ще явно було далеко до читання, але рекламні слогани вже міцно засіли в його голівці...»; «Зовсім нещодавно я бачила, як дві крихітки років п’яти вирізували з паперу прокладки і зі знанням справи вставляли в трусики ляльки Барбі»...

Вплив реклами на дітей непокоїть сьогодні багатьох батьків, адже не допускати чад до телевізора вдасться лише до певного віку. Трохи старші діти й підлітки стають дедалі активнішими споживачами. Заради справедливості треба зазначити, що споживчу культуру дітей великою мірою формують і улюблені мультфільми. Приміром, диснеївські історії про дядька Скруджа та його каченят-племінників зводяться переважно до пошуку шляхів збагачення, навіюючи маленьким глядачам головну мрію і заповідь ринкового суспільства. Тим часом, за спостереженнями відомого американського соціолога Джульєт Скор, із дітей, які захоплюються культурою споживача, згодом виростають депресивні й самотні підлітки.

Тривалий час у середовищі психологів вважали, що в тенета споживання головним чином потрапляють проблемні діти, котрі страждають через те, що не можуть мати рекламовані товари. Багато батьків переконані, що ролики, в яких рекламують дорогий одяг, іграшки й пристрої, що їх не можуть дозволити собі незаможні родини, посилюють соціальне розшарування. Проте результати дослідження доктора Скор доводять, що причиною депресії може стати саме споживання, а не навпаки. Втягуючись у споживчий кругообіг, колись здорові діти починають відчувати постійне почуття тривоги, головний біль і навіть різі в шлунку, у них слабшає почуття самоповаги, виникає відчуженість і ворожість до батьків і вчителів.

До симптомів «споживчої хвороби» належать безупинне сидіння біля телевізора і за комп’ютерними іграми, гостре занепокоєння власною зовнішністю, одягом і потяг до слави і багатства. Телереклама ж нав’язливо формує цілком протиприродний спосіб життя. Звертаючись до ницих почуттів споживача, рекламодавці твердять: «Ви заслужили цю розкіш!», «Ви гідні цього!», «Потіште себе!»... І діти довірливо приймають ці заклики за чисту монету.

Завдяки рекламі знижуються чимало етичних категорій. Мрія, кохання, щастя, виявляється, доступні й легкодосяжні з допомогою мобільного телефона, нового дезодоранту, засобів від прищів, жувальної гумки...

Де взяти гроші на всі атрибути успішності? Автори рекламних роликів дбайливо підказують «надійний» спосіб: вирізуйте етикетку або фантик, і вам обов’язково пощастить — ви виграєте кругосвітню подорож або, в гіршому разі, відеоприставку. Тільки покваптеся, адже «дедалі більше людей готуються до битви... Люди підуть на все, щоб зібрати найбільше обгорток і стати переможцем. Приєднуйся!». Якщо герої реклами і ходять на роботу, то, здається, лише для того, щоб випити чашку розчинної кави, чаю, пляшку мінеральної води, з’їсти йогурт і — «Нехай весь світ зачекає!». А для дитини (особливо маленької) вони — реальні персонажі. Спосіб життя рекламних «героїв», їхні смаки, пристрасті, манера говорити стають для маляти еталоном. М’яко кажучи, дуже дивним еталоном, що постійно страждає від карієсу, лупи, запаху з рота і розладу шлунка. Що, загалом, не дивно, якщо врахувати, що харчується він переважно чіпсами, супами з пакетиків і пивом, а на його одязі постійно виявляються плями, які можна вивести тільки певним сортом прального порошку. При цьому, незалежно від того, що рекламується, велика частина рекламних роликів містить сексуальний підтекст. Іноді навіть важко зрозуміти, що саме рекламують.

Щосили рекламодавці прагнуть сподобатися підліткам, розуміючи, що ті становлять значну частину телеаудиторії. І найпростіший спосіб — це говорити зрозумілою для них мовою. Тому мова юних героїв у роликах перенасичена підлітковим сленгом: «кльово», «класно», «круто», «відттягнись зі смаком», «не гальмуй — снікерсуй».

Діти — чудова аудиторія: в них найбільше вільного часу, в багатьох є кишенькові гроші, окрім того, вони з батьками ходять по магазинах, вимагаючи шоколадний батончик, йогурт або іграшку, рекламу яких бачили по телевізору. Великі американські корпорації на рекламу товарів для дітей віком до 12 років щорічно витрачають близько 15 мільярдів доларів. Щоб ефективніше впливати на незміцнілий дитячий розум, до створення реклами залучається величезний штат психологів, соціологів і фахівців з дитячого розвитку. Бюджети українських рекламників, гадаю, менші, але вони щосили намагаються наздогнати американських колег. «Успіхи» є вже сьогодні.

А що ж робити батькам? Американський психолог С.Адамс Саллівен вважає, що у формуванні погляду на рекламу дітей молодшого віку дуже важливе ставлення до неї їхніх батьків. У своїй «Енциклопедії для батьків» він пропонує вирішити проблему, розігравши кілька сценок, у яких батько і дитина по черзі виступлять у ролях покупця і продавця. Батько намагається «продати» дитині цілковито непотрібний товар так, щоб маля розуміло: не так гарний сам товар, як продавцеві потрібно його продати. Потім нехай дитина спробує вмовити батька що-небудь «купити». Можливо, після цього вона ставитиметься до реклами як до гри, а можливо, зрозуміє, що реклама — це лише спроба нав’язати чиюсь думку. Головне — пояснити чаду, що до реклами треба ставитися вибірково і що відсутність певної речі, нехай навіть дуже гарної, не шкодить самолюбству, а життя від цього зовсім не стає гіршим.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі