Неринкова любов

Майстер спорту з дзюдо, удатний бізнесмен, президент харківського Центру етичного ставлення до тварин, учасник міжнародних конференцій, головний редактор часопису «Крик» й ініціатор видання книжок із прав тварин, співголова Російського вегетаріанського товариства, хазяїн кішок, собак і двох симпатичних шимпанзе... Усе це про Ігоря Парфьонова — фігури в Харкові легендарної.

Шуша й Тоні

Цих шимпанзе моряки контрабандою завезли в Україну для продажу. Але за час подорожі в тісному ящику піврічні малята стали «некондиційним товаром» — вони гинули від дистрофії, авітамінозу та пневмонії. Дізнавшись про мавпочок, Ігор Вікторович забрав їх додому й за порадою фахівців із Харківського зоопарку викликав додому дитячого лікаря.

Нині Тоні-хлопчику й Шуші-дівчинці приблизно по два з половиною роки. Живуть шимпанзе в просторому вольєрі біля будинку, де є дерева, канати замість ліан, улюблені іграшки. Виділили їм тепле приміщення й у просторому будинку господаря.

Як відомо, ДНК людини лише на два відсотки відрізняється від ДНК її найближчих родичів за еволюційним деревом. Дивлячись на те, як Тоні миє підлогу, полоще й викручує ганчірку, їсть ложкою, у це охоче віриш.

Людиноподібним мавпам загрожує вимирання. Цивілізація виганяє їх зі звичних місць проживання, їх відловлюють для цирків і зоопарків, медичних експериментів, для приготування екзотичних страв і просто заради втіхи. Щоб упіймати в природі одне дитинча, браконьєрам часто доводиться вбивати дорослих членів зграї, котрі захищають його скільки стане сил.

Почувши історію Шуші й Тоні, ви не здивуєтеся, дізнавшись, що саме Ігор Парфьонов організував у Харкові Центр етичного ставлення до тварин і став його президентом.

Ця громадська некомерційна організація існує лише чотири роки, але її діяльність уже відома в країнах СНД і Західної Європи. Мета об’єднаних тут однодумців — відкрити людям очі на проблему негуманного ставлення до тварин. Саме про це йдеться під час організованих Центром масштабних акцій, у телевізійних передачах і численних зустрічах зі школярами та студентами. Оскільки сучасної вітчизняної літератури на цю тему немає, Центр займається перекладом західних видань і безкоштовно їх розповсюджує у школах і вузах. Приміром, школи Дзержинського району Харкова одержали 450 підручників, розроблених Британським королівським товариством захисту тварин. За допомогою Центру в Харківському зооветеринарному інституті вперше в Україні почали проходити заняття з біоетики за наданими Центром підручниками.

Та найбільш вражаючий агітаційний потенціал має, на мій погляд, унікальний для СНД часопис «Крик». Йдеться про крик тварин, котрих убивають заради хутра, м’яса, заради забави, спорту чи просто з байдужості. При читанні надрукованих там матеріалів, а належать вони перу найвідоміших людей — Льву Толстому й Сергію Єсеніну, Фазилю Іскандеру й Вольтеру, Бріжит Бардо й Полю Маккартні, Джеймсу Рейчелс і Пітеру Сігеру — відчуваєш справжній культурологічний шок. Адже зазвичай думки про те, що тварини, як і ми, вміють радіти життю, мають почуття і можуть страждати, ми заганяємо на периферію свідомості.

Не випадково перша спроба Парфьонова продавати це видання через «Союздрук» зазнала фіаско. Часопис конфіскувала міліція «на підставі негуманного ставлення до тварин» — через документальні фотознімки, зроблені під час полювання та бою биків, на бойнях і звірофермах. Суспільство не хоче бачити шокуючу інформацію про власну жорстокість. І хоча потім перед головним редактором вибачилися, Ігор вирішив часопис не продавати, а розповсюджувати серед охочих — для цього досить звернутися з відповідним проханням за адресою Україна, 310003, м. Харків,
а/с 10927. Нині «Крик», що друкує статті двома мовами — російською та англійською, — знають у вісімдесяти країнах світу.

Усе, що робить Ігор Парфьонов як президент Центру, він робить за гроші, зароблені ним як підприємцем. Ні фінансової допомоги Заходу, ні пожертвувань від наших громадян на рахунок не надходило. У проведенні акцій допомагав благодійний фонд АВЕК.

«Товариств захисту тварин у країнах СНД стає дедалі більше, — говорить Ігор. —1997 року в Пущі Водиці проходив організований західними колегами конгрес із питань захисту тварин, куди з’їхалися представники з різних країн СНД. Але в нас переважно займаються захистом бездомних кішок і собак, а решта тварин випадають із кола піклування й інтересу. Тим часом захищати потрібно все живе на Землі. Ще Піфагор говорив: «Поки люди вбиватимуть тварин, люди вбиватимуть і одне одного». Рівень реального забезпечення прав людини безпосередньо пов’язаний із забезпеченням прав тварин, тут діє загальний гуманний принцип захисту слабких, турботи про них і відсутності дискримінації.

Недарма перше товариство захисту тварин з’явилось у Великобританії ще в дев’ятнадцятому столітті, причому перебуває воно під патронатом королеви. Чим багатша країна, чим розвиненіша її демократія, чим заможніші її громадяни, тим більше можливостей з’являється в людей думати не тільки про власне виживання, а й про своїх ближніх. До речі, у царській Росії перше товариство захисту тварин з’явилося не набагато пізніше, ніж в Англії, але припинило функціонувати з приходом більшовиків».

Поки ще табу

У нашому суспільстві тема відповідальності за «братів наших менших» викликає якесь відторгнення. Не випадково Ігорю Парфьонову надали можливість відкрито й повно висловити свої погляди в телепередачах зі знаковою назвою «Табу». Одну з них було присвячено вегетаріанству, іншу — полюванню. У першій головним опонентом Ігоря Парфьонова був відомий в Україні філософ.

«Після передачі я зрозумів, наскільки малоосвічені в нас люди в цьому плані, — ділиться враженнями Ігор. — Філософ, учений вийшов захищати тих, хто проливає кров інших живих істот, вищих ссавців. Я не ідеаліст і знаю, що людина за тисячі років своєї історії звикла їсти м’ясо. Але на нинішньому щаблі розвитку вона мусить хоча б усвідомити, що вбивати тварин негуманно, що м’ясу є альтернатива, а не захищати перед мільйонами телеглядачів право на вбивство.

Звісно, за все своє життя я не зможу зробити всіх людей вегетаріанцями. Моє головне завдання — спонукати їх хоча б на маленький крок до розуміння проблеми прав живих істот. Адже сьогодні діє якийсь подвійний стандарт — ми говоримо про жорстокість стосовно тварин лише тоді, коли ця жорстокість не приносить вигоди. Убити собаку — жорстоко, а теля — вже ні. Тим часом у світі є народи, які традиційно, з релігійних міркувань, є вегетаріанцями. Приміром, мільйони людей в Індії. А є ще й Англія, де з етичних міркувань за останні роки 10% населення стало вегетаріанцями!

Я майстер спорту з дзюдо і знаю, що є чимало спортсменів-вегетаріанців, зокрема й олімпійських чемпіонів. Так, м’ясо входило в харчовий ланцюжок не одне тисячоліття, але за всіх часів були люди, котрі намагалися жити, оцінюючи свої діяння з погляду моралі й добра. І практично всі вони ставали вегетаріанцями — Будда, Піфагор, Платон, Епікур, Сенека, Іоанн Златоуст, Ньютон, Вольтер, Руссо, Байрон, Рєпін, Толстой, Єсенін...»

«Усе починається з дитинства, з усвідомлення того, що тварини — це істоти, що відчувають так само, як і ти сам, — вважає Ігор. — Я жив у селі і, скільки пам’ятаю, завжди рятував поранених, голодних, замерзаючих собак, кішок, пташок. Потім я побачив американський документальний фільм «Любити чи вбити?» про стосунки людини і тварин, і тоді я вже свідомо почав шукати літературу, пов’язану з захистом і правами тварин. Так до моїх рук потрапила рідкісна стаття Льва Толстого «Перший ступінь», про яку знають навіть не всі фахівці. Я вважаю, що це своєрідна біблія для захисників тварин. Нам дуже допомогли з літературою та відеоматеріалами західні організації, зокрема Британське королівське товариство захисту тварин, Товариство Бріжит Бардо й інші».

Центр бере постійну участь у різних міжнародних форумах. Недавно Ігор Парфьонов повернувся з Лондона зі Всесвітнього конгресу з питань захисту тварин, найбільшого з цієї проблематики за всю історію людства. Понад п’ятсот учасників — письменники, політики, філософи, психологи, ветеринари, учені, громадські діячі — представляли вісімдесят країн з усієї земної кулі. Було й кілька представників СНД. Йшлося про все, пов’язане з захистом тварин: криваві видовища типу кориди, утримання сільськогосподарських, свійських і безпритульних тварин, медичні експерименти, утримання в зоопарках і цирках.

Політичні дивіденди на цьому не заробиш...

Немає пророка у своїй вітчизні. Остання акція центру була, як завжди, цілком мирною. Молодь вийшла на площу з плакатами «Ні — вбивству тварин», «Трупи потрібно ховати, а не їсти», «Хутро — одяг печерної людини», «Якби на м’ясокомбінаті були скляні стіни, усі стали б вегетаріанцями». Проте в частини перехожих це викликало різко негативну реакцію.

«Відразу після акції організатори на чолі з Ігорем Парфьоновим підуть їсти шинку», — уїдливо говорили одні. «Без шашлику й у шлунку, і в голові порожньо», — висували контргасла інші. «Усе це закручено тільки заради політичних дивідендів», — були впевнені треті. Остання версія звучить цілком екзотично: у нашій країні політичні дивіденди на вегетаріанстві явно не заробиш, радше втратиш.

Аби пропагувати права тварин, нині потрібно мати силу духу. Під час підготовки цього матеріалу я теж наштовхнулася на негативну реакцію знайомих. Як пояснив мені один психолог, проти цих ідей єдиним фронтом виступають відразу три установки: «М’ясо — означає виживання», «Я сам потребую захисту» і «Захист тварин не дає вигоди». Справді, що дає любов Тоні й Шуші їхньому господарю? З погляду ринкових відносин — нічого, крім клопотів і зайвих витрат. Неринкова це любов.

«Я не Дон Кіхот, — говорить Ігор. — Я розумію, що багато чого не зміню, не врятую все живе, але прагнути мушу. Якщо моя діяльність допоможе врятувати від смерті чи мук хоча б кількох тварин, це вже добре. Плоди нашої праці вже помітні. Про це почали хоча б говорити, писати. Про мій часопис знають школярі. «Жодна людина не буває безгрішною, але прагнути підніматися щаблями чистої совісті повинен кожен», — це сказав Лев Толстой».