Обдарованість — дар плюс праця...

Усі з дитинства знають, що ось те і те неможливе. Але завжди знаходиться неук, який цього не знає. Саме він і робить відкриття.

Альберт Ейнштейн

Працюючи над проектом нового космічного корабля, Незнайко, Гвинтик і Шпунтик припустились якоїсь помилки в розрахунках, у яких були задіяні кінетична енергія теплового руху молекул газу і швидкість світла. Ось цей самий «огріх» і потрібно відшукати. Така задачка — зовсім не дитяча забава, а завдання з всеукраїнської олімпіади з природничих предметів для дев’ятикласників. Щоб «розчистити дорогу» для космічного корабля, потрібно мати глибокі знання з фізики і математики, мати гнучкий розум і здатність мислити в рамках кількісних і просторових відношень, володіти мовою числової і знакової символіки. Дітей, які мають такі якості, заведено вважати обдарованими, проте природи цієї обдарованості вчені не розкрили дотепер.

Та чи завжди високі показники інтелекту дають підстави говорити про неординарність мислення дитини? Як з’ясувалося, ні. Талант не народжується на порожньому місці. Для його формування (крім багатьох суб’єктивних чинників) потрібне відповідне середовище, певна система виховання. Ви знаєте про те, що велика частина найгеніальніших учених ніколи не належала до списку відмінників і зразкових учнів? Мало того, багато хто з них, наприклад Томас Едісон, Чарльз Дарвін, Альберт Ейнштейн, ніколи не були блискучими учнями. Чому? Традиційна система шкільної освіти з її специфічними, «рамковими» вимогами і критеріями оцінювання інтелектуального успіху ніколи не підходила і не підійде тим, у кому живе прагнення шукати невідшукуване і пізнавати непізнане всупереч усьому. Талановитість фізика, хіміка і математика не має нічого спільного з догматичністю і зубрінням. Вчений виросте тільки з такої дитини, яка здатна керувати власною інтелектуальною діяльністю і, що найголовніше, цілеспрямовано будувати процес власного навчання. Потенційний природничник — це дитина, готова дати багатоваріантну оцінку того, що відбувається, сприйняти суперечливу інформацію, яка вміє переключатися, як кажуть психологи, з прямого на зворотний хід думки і думає категоріями неймовірного.

Розглядаючи ближче природу обдарованості, хочеться поставити таке запитання: а чи можна назвати інтелектуально необдарованими всіх тих дітей, які мають порівняно низькі досягнення у навчанні і «неадекватні» у рамках своєї школи? Наскільки це справедливо? Нині педагоги і вихователі, батьки і вчителі щораз більше схиляються до думки, що сучасна школа має бути «антропоцентричною», тобто працювати на розкриття кожного учня. У нашій країні це поки неможливо, але сам підхід, на мою думку, геніальний. Обдарованість за своїм визначенням нездатна розвиватися в умовах зрівнялівки, серед стереотипних форм мислення, серед стандарту «бути як всі». Іншими словами, не дитина повинна підлаштовуватися під зміст освіти, ламаючи і перекроюючи себе, а сама освіта має бути здатна мімікрувати під кожну дитину. Ще Лев Миколайович Толстой говорив, що «виховання як навмисне формування людей за певними взірцями неплідне, незаконне і неможливе». Слабкий бік нашої системи освіти в тому, що нині ми з труднощами сприймаємо навіть створення спеціалізованих класів. Завважте, сьогодні ні школяр, ні його батьки не бажають відносити себе до тих учнів, що слабо встигають, хоча сам Вася Птичкін фізики на дух не переносить, а від органічної хімії йому стає зов­сім погано. Але для обдарованої, скажімо, з математики дитини примітивне розжовування предмета і постійне повернення назад — це прямий шлях до загибелі: якщо вона втратить інтерес, перестане шукати і заглиблюватися, її здібності закриються. І коли таку дитину вчасно не «витягнути» з цього середовища, то може статися так, що золоті нитки її обдарованості розірвуться. Вона перестане працювати на розширення і збагачення себе. «На першому місці, — писав Ейнштейн, — завжди має стояти розвиток здатності до незалежного мислення і судження, а не набуття окремих специфічних знань. Якщо людина володіє основами досліджуваного предмета і навчилася мислити незалежно, вона напевно знайде свій шлях у житті і, крім того, скоріше адаптується до прогресу і змін, аніж той, хто принципово зосереджений на здобуванні детальних знань».

Як правило, дитина, котра має схильність до природничих наук, — особистість багатогранна і непроста. І поруч з нею жити зовсім не просто. Для того щоб така дитина відбулася — оточенню потрібно докласти чималих зусиль.

— Чим вища обдарованість дитини, — говорить кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії психології обдарованості Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України Римма СЕМЕНОВА, — тим складніше з нею справлятися. Бо в таких дітей абсолютно інший погляд на світ. Для них основне, щоб їхній інтерес реалізовувався, щоб вони могли займатися тим, що їм подобається. Скрізь, де вони є, — вони повинні працювати. Це трудоголіки. Вони мало сплять, дуже активні. Вони постійно прагнуть розширювати свої знання. І чим вищий рівень такої «неспокійності», тим специфічніше влаштований їхній мозок. І хоч як вчені б’ються над поняттям обдарованості, вони не можуть розкрити її механізму. Чому? Тому що це дуже складне утворення, яке охоплює всі сфери психіки — не тільки пізнавальну, а й емоційну, мотиваційну, психофізіологічну, вольову. Спробуйте без волі виховати працьовитість... Нічого не вийде. Без напруженої праці будь-яка обдарованість зникає. З талановитими дітьми дуже важко, тому що їм постійно потрібно давати нове. Але далеко не кожен учитель чи батько здатні це робити. Головна трагедія обдарованої людини в тому, що її не чують, її мови не розуміють. Звідси проблеми зі спілкуванням. Як правило, у талановитих дітей мало друзів, а іноді і взагалі немає. Чим вища обдарованість — тим людина самотніша.

— Але в такої людини і честолюбство має бути не менших масштабів?

— А якраз це дуже небезпечна річ, тому що через бажання демонструвати себе вона може не відбутися. Її обдарованість може просто зникнути. У талановитих дітей повага до особистості іншого, прагнення до партнерства на завжди присутнє. Через те, що їх постійно виділяють, хвалять, у них може формуватися снобістське ставлення до інших. Тому важливо навчити таких дітей уміння спілкуватися, вислуховувати чужу, часто протилежну, думку. Чим вища обдарованість, тим вища група ризику. Моральне виховання для екстраобдарованої дитини дуже важливе, бо щойно вона сходить з морального рівня, перестає бачити міру дозволеного, вона може принести великі біди.

— Риммо Олександрівно, «геній» дорівнює «талант»?

— Геній — це екстраобдарованість. Талант — здатність. Відмінність у ступені. Різниця між талановитою людиною і генієм у тому, що останній переростає свою епоху як мінімум на століття. Геній робить те, що недоступне для таланту. Він робить переворот у світогляді суспільства. Леонардо да Вінчі винайшов скафандр, вертоліт, знайшов спосіб бути під водою кілька годин, але приховав його, сказавши: «Я не можу довірити його людям, бо не знаю, в чиї руки він потрапить». Основним показником геніальності є продуктивність діяльності за унікальним результатом і довговічністю. Так, наприклад, Менделєєв винайшов періодичну таблицю і ми, незважаючи на те що минуло стільки часу, знаходимо в ній місце для кожного нового елемента. Це справді геніальність. Ви знаєте, що типи обдарованості бувають різними? Є інтелектуальна, математична, технічна обдарованість тощо. Їх дуже багато. І чим вищі вроджені передумови до однієї або кількох із них, тим інтенсивніше така дитина може розвиватися в будь-яких інших напрямах. У цьому разі в неї виробляється індивідуальний стиль діяльності, що дає змогу «перекидати» одні прийоми (методи роботи) на інші сфери. Але це при дуже високому рівні обдарованості.

Для будь-якого природничника, крім якісного й індивідуалізованого навчання, життєво важливо бачити і відчувати поруч із собою таку ж захоплену натуру, людину, яка здатна спочатку пірнути на глибину, а потім самостійно виринути на дзеркальну поверхню. У 60-х роках минулого століття соціолог Гаррієт Цукерман проводила анкетування нобелівських лауреатів США на предмет виявлення чинників, що впливають на процес становлення і розвитку обдарованої особистості. І їй вдалося відшукати таку закономірність: вчителями і наставниками майбутніх лауреатів також були нобелівські лауреати, причому 69% усіх майбутніх лауреатів вибрали собі вчителів і кураторів ще до того, як ті були визнані гідними однієї з найпрестижніших в галузі науки і культури міжнародних премій. Спільний інтерес, учнівство, передача знань? Але, за словами Цукерман, придбання було найменш важливим аспектом взаємовідносин учнів і вчителів. Срібна нитка, що зв’язувала їх, лежала в площині набуття «стандартів» нетривіального мислення, у використанні екстраординарних інтелектуальних підходів для вирішення завдань. Слід цієї срібної нитки можна побачити й у нашій історії. Щоправда, у нас бути обдарованим означає весь час щось долати. Це дуже схоже на біг із перешкодами, та тільки біжать накресленим колом не фахові спортсмени, а діти з унікальним складом розуму, котрі мають надординарний інтелект… На щастя, природнича школа в Україні все ще сильна.

Дмитро НомировсЬкий — доктор фізико-математичних наук, викладач математики Українського фізико-математичного ліцею ім.
А.Колмогорова, заслужений вчитель України:

— Діти, котрі мають схильність до вивчення точних наук, вирізняються не зовсім звичайною інтелектуальною складовою. Якщо ви візьмете тести на IQ, то побачите, що їхній інтелект набагато вищий за інтелект середньостатистичної дитини. Такі діти вміють добре аналізувати й узагальнювати. Звичайно, їхні показники IQ можуть бути вищими тому, що самі тести містять істотну частку логічних, аналітичних задач, а це саме те, в чому сильні такі школярі. Наш досвід засвідчує: якщо звичайний школяр захоче взяти участь у математичних змаганнях високого рівня, то, потрапивши на них, він на 95% навіть не зможе зрозуміти умов задач. Розрив з природничих предметів у спеціалізованих і звичайних школах не просто величезний, він колосальний.

— Скажіть, а за якими критеріями «вгадується» дитина із сильними задатками до математики?

— Один із найвизначніших математиків двадцятого століття Давид Гільберг сказав, що його знайомий не став математиком, а став поетом тільки тому, що йому бракувало фантазії… Математика сама по собі дисципліна дуже творча. Але щоб створити математика (фізика, хіміка), в нього треба вкласти багато сил. Адже геній — це тільки 1% здібностей, а решта 99% — це працьовитість.

Ірина Рубцова — кандидат фізико-математичних наук, завідувач кафедри фізики Українського фізико-математичного ліцею ім. А.Колмогорова, заслужений вчитель України:

— Я кажу — не обдарована дитина, а тяжко і безнадійно обдарована. Природничниками народжуються. Навчити логічного мислення не можна. Що відрізняє точні науки від інших? Будь-яка природнича наука досліджує причинно-наслідкові зв’язки (закони), адже будь-яке явище обов’язково має причину, а отже, можна спрогнозувати і її наслідок. У ряду природничих наук фізика — найпростіша.

— А хто більш обдарований — хлопчики чи дівчатка?

— Крім суто зовнішніх, жодних відмінностей немає. А от вікові особливості існують. Дівчатка дуже рідко їздять на олімпіади. Якщо ви подивитеся на всеукраїнські олімпіади з фізики, математики, то на сто учасників знайдете лише одну-дві дівчинки (хоча на Заході останніми роками почали з’являтися взагалі суто дівочі команди). Чому? Річ у тім, що в наших дівчаток у віці від 14 до 17 років починає з’являтися колосальний елемент невпевненості в собі: «Чи розумна я? Чи достатньо я гарна?». А у хлопчиків у цей час відбувається становлення особистості, і вони, незважаючи ні на що, йдуть уперед. Але до моменту вступання до університету ці вікові особливості стираються.

— Ірино Львівно, скажіть, чи замкнуті такі діти? Як у них із соціалізацією?

— Певна річ, діти різні. Бувають такі, що ганяються за тобою і постійно щось розповідають або запитують, наче маленькі. Але, як правило, обдаровані діти не завжди прості в спілкуванні, і якщо їх не забрати зі свого середовища, то є висока ймовірність того, що їх не розумітимуть, і вони перетворяться на ізгоїв. Є інтелектуальні нахили, а є рівень культури, закладений ще в ранньому дитинстві у сім’ї. Справді геніальних дітей одиниці. Але вони присутні практично в кожному нашому випуску. Водночас є і діти, яких ми відраховуємо, оскільки навчати їх фізики або математики небезпечно. Вони можуть накоїти що завгодно, здатні натиснути будь-яку кнопку…

Лариса Перешивана — викладач хімії Українського фізико-математичного ліцею ім. А.Колмогорова, заслужений учитель України:

— Знати і розуміти — важливо, але коли це посилюється природною і розвиненою інтуїцією, багато звичних явищ розкривається новими гранями. Мені здається, талановиті діти мають це почуття. Їх вирізняють наявність активно використовуваної інтуїції, здатність знаходити нові взаємозв’язки і закономірності.

Але за природними даними будь-якої дитини стоїть колосальна праця. Дитині можна допомогти, підказати, навчити її чогось, та якщо вона сама не хоче працювати, то одержати «на виході» генія — неможливо.

Ірина СКЛЯР — викладач інформатики Українського фізико-математичного ліцею ім.А.Колмогорова, заслужений учитель України:

…Знаєте, що з приводу геніальності і таланту сказала мені одна дитина? Що талановита людина — це насамперед людина з гарною пам’яттю. Адже всі танцюристи танцюють, але від одного не можеш відірвати погляду, а на іншого навіть не дивишся. Чому? Талановиті танцюристи інтуїтивно запам’ятовують всі ті дії і рухи, і, багаторазово повторивши їх, відтворюють блискуче. Те саме з художниками, вченими, акторами та ін. От що мала на увазі ця дитина. Хоча, як не крути, а відпрацьовувати рухи все одно потрібно...