Освіта для Рокфеллера

Не знаю, як ви, а я десятою дорогою обходжу базари напередодні 1 вересня, коли стрімка лавина батьків і школярів змітає на своєму шляху пішоходів, які хоч на хвильку забарилися. Традиційний сезонний ажіотаж навколо зошитів та іншого письмового приладдя чомусь незмінно пов’язують зі школою, забуваючи, що цього дня перший дзвінок пролунав і для студентів вузів, учнів технікумів і ПТУ.

І якщо «споживчий кошик» школярів неодноразово рахували й перераховували, то «кошик» студента, як і раніше, залишається «білою плямою» для невтаємничених. Щоб дізнатися, скільки сьогодні коштує «зібрати» студента на заняття, мені довелося поспілкуватися з батьками, педагогами та учнями різних навчальних закладів України.

Як з’ясувалося, до «споживчого кошика» студента входить плата за навчання (якщо він навчається на контрактній основі), вартість гуртожитку (для жителів інших міст), «екіпірування», мобільник і підручники (читай — словники, зошити й інші «видаткові матеріали»), а також транспорт і харчування в їдальні. Залежно від особливостей навчального закладу, трапляються й інші непередбачені витрати...

Непрозорість «студентської бухгалтерії» пояснюється просто: на відміну від шкіл, що підпорядковуються місцевим управлінням освіти й тому є досить «прозорими», вузи безпосередньо пов’язані зі своїми міністерствами й тому неохоче розкривають комерційні таємниці. Так і виходить, що, вступивши до інституту, людина потрапляє у певну залежність від вузу, неписані правила якого передбачають нерозголошення фінансових питань. Комерціалізація багатьох навчальних закладів в останні роки сприяє посиленню цієї тривожної тенденції. Сьогодні нетривкий взаємозв’язок вузів із громадськістю та органами місцевого самоврядування здійснюють спеціалісти обласних або міських управлінь освіти, причому зазвичай в особі єдиного працівника.

Головний спеціаліст відділу професійно-технічної освіти, науки та координації діяльності вищих навчальних закладів Управління освіти Кіровоградської обласної державної адміністрації Тетяна Побережна розповідає про те, як здійснюється цей взаємозв’язок у області:

— Згідно з даними минулого року, в навчальних закладах нашого регіону навчалося близько 30,3 тисячі студентів. Нові цифри будуть відомі наприкінці вересня, але вже сьогодні зрозуміло, що це величезна кількість студентів, а також викладачів, членів адміністрацій вузів, взаємодіяти з якими доводиться мені одній. Причому до обов’язків мого підрозділу входить лише координування роботи навчальних закладів, ніяких важелів впливу на неї для моєї посади не передбачено. Що ж до «споживчого кошика» студентів, то таких досліджень наше управління не проводило. Ціни за навчання змінюються постійно, гуртожитками забезпечено практично всіх студентів з інших міст, а от вартість проживання в них різна. Жодних пільг на проїзд студентів у громадському транспорті, на відміну від столиці, в нас немає. Що ж до підручників, то найкраще забезпечені ними учні ПТУ і технікумів — їх обслуговує наш бібколектор, оскільки багато підручників належать до шкільної програми, а держава рекомендує спиратися саме на шкільні навчальні посібники. Вищі навчальні заклади самі забезпечують підручниками своїх студентів, особливо успішно це роблять комерційні вузи...

Як з’ясувалося з розмови з педагогами Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка, проблема підручників є досить гострою: нові або взагалі не видаються, і доводиться послуговуватися застарілими, або виходять посібники відразу кількох авторів, і студенти (та й самі викладачі) просто не знають, за яким із них проводитимуться заняття.

Одне можна сказати з упевненістю — ця стаття витрат і далі залишається досить вагомою, особливо для студентів державних навчальних закладів. Наприклад, у Київському лінгвістичному університеті майбутнім перекладачам доводиться купувати величезну кількість словників. Мама студентки 3 курсу Каті Коржевої навіть за великого бажання не може забезпечити свою доньку всім необхідним:

— Кожний словник коштує близько 100 гривень, а їх необхідно придбати за період навчання до 80 найменувань. Звісно, ми не встигаємо за цими вимогами, і дочка користується лише 10 словниками. Крім того, кожний викладач приносить на заняття свої брошури й посібники, з яких доводиться робити ксерокопії, на це витрачається від 20 до 50 гривень на місяць...

Але, безумовно, найвідчутніша стаття витрат у студентському «кошику» — плата за навчання. Якою вона буде в новому навчальному році в кожному конкретному закладі, поки що знають лише педагоги й батьки, котрі напередодні 1 вересня вже заплатили щорічну «данину». Ходять чутки, що цього року ціни зросли...

Незважаючи на комерційну таємницю, мені вдалося дізнатися, що ціни за навчання в Кіровоградській області хоч і відстають від київських, однак теж досить високі — наприклад, у Кіровоградській філії Одеського юридичного інституту. Та й Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка назвати «дешевим» язик не повертається. У районних центрах України, скажімо в Білій Церкві, ціни дещо нижчі, ніж у столиці: у Білоцерківському державному аграрному університеті вони становлять близько 2,5 тис. грн. із незначними відмінностями залежно від факультету.

Мама студента 2 курсу В’ячеслава Руденка поскаржилася, що особливо важко забезпечити першокурсників:

— Торік нам довелося сплатити відразу за весь навчальний рік. Гадаю, таке правило у вузах запровадили тому, що на першому курсі багатьох студентів відсівають. Цього року ми оплачуватимемо кожен семестр окремо, це значна полегкість для нашого бюджету...

У Національному авіаційному університеті ціни за навчання становлять від 3 до 7 тис. грн., і це не найдорожчий столичний вуз. Батьки студентки 3 курсу Ірини Скляренко заплатили більш як 4 тисяч гривень і з острахом згадують перший рік навчання, коли довелося відірвати від сімейного бюджету ще 500 гривень на уніформу для доньки:

— Форма, безумовно, чудова — це штани, спідниця, жакет, дві блузки й пілотка. Але діти в такому віці ще ростуть, і ми побоюємося, що незабаром одяг стане малий. А сьогодні така форма коштує вже набагато дорожче...

Звісно, уніформа — рідкісне явище для вузів. Однак той, хто вважає, що «екіпірувати» студента можна порівняно недорого, глибоко помиляється. Мама студента Кіровоградського національного технічного університету Олександра К. не приховує обурення:

— Витрати на одяг школяра — дрібниця порівняно з нашими теперішніми витратами. Щоб одягти студента, потрібно мати величезні кошти, адже син ще активно росте, а на погано вбраного хлопця і однокурсники, і викладачі в університеті дивляться косо. Всі речі для сина ми купуємо на ринку, де дешевше. Та все одно на кіровоградських ринках чоловічі сорочки (а хлопці в такому віці носять «дорослі» речі) коштують близько 120 гривень, штани 120—150, а черевики навіть дорожче — 250—300 гривень...

Олександрові К. пощастило в одному: він живе з батьками, на відміну від тисяч іногородніх студентів, які змушені оплачувати гуртожиток, що теж дуже б’є по батьківській кишені.

Цього року ситуація з гуртожитками, особливо в Києві, загострилася. Багато батьків пов’язують це з різким подорожчанням нерухомого майна. Студенти, які раніше винаймали квартиру, змушені повернутися до гуртожитків, оскільки квартплата їм не по кишені.

Кімнати в гуртожитках «ущільнюють», ставлять двоярусні ліжка, нині майже в усіх київських гуртожитках, замість двох-трьох, уже не менш як чотири студенти в кімнаті. Мама студентки Київського медичного інституту Марини Царичанської побоюється проблем із проживанням доньки — студенти кажуть, що ті, хто приїхав із області, можуть залишитися без гуртожитку. А щодня їздити на заняття з Білої Церкви занадто дорого.

По Україні повсюдно підвищуються ціни на комунальні послуги, а це спричиняє неминуче зростання вартості проживання в гуртожитках. Ще недавно в Києві ця сума становила від 40 до 100 гривень на місяць (окрім супердорогих студентських одно-двомісних «люксів», які, ніде правди діти, існують у деяких вузах). На периферії, наприклад у Черкаській області, ціна за проживання у звичайних гуртожитках значно нижча — від 25 до 40 гривень. Умови можуть бути різними. Наприклад, студенти Черкаського державного технологічного університету мають їдальню і гуртожиток із сучасними м’якими меблями, а в гуртожитку Черкаського комерційного технікуму обладнано душові європейського зразка. Тим часом гуртожитки багатьох ПТУ залишають бажати кращого. Коли Черкаське управління в справах сім’ї та молоді проводило регіональний огляд студентських гуртожитків, журі віддало перевагу тим з них, адміністрація яких не стягувала зі студентів плати за розцінками комунальних послуг, а частково оплачувала електроенергію та опалення з контрактних коштів, зробивши плату для студентів суто символічною. Але це — рідкісний виняток, зазвичай оплата гуртожитків залишається відчутним тягарем для більшості батьків. Є статті витрат, які в іногородніх і місцевих учнів і студентів обчислюються по-різному. Це — плата за проїзд, харчування і користування мобільним телефоном. Столичні студенти мають пільги на проїзд у громадському транспорті, а в Кіровограді, як і в Білій Церкві, таких пільг немає — для цього потрібна дотація з міського бюджету. Трапляється, що студент кілька разів на день добирається на лекції в різних корпусах мікроавтобусом (пішки добігти неможливо!), а плата за проїзд, наприклад, у білоцерківських мікроавтобусах зросла з 80 копійок до 1 гривні. Що вже казати про білоцерківських студентів, які навчаються в столиці, за 100 кілометрів від домівки, — вони щотижня приїздять за «підкріпленням» додому, виклавши 16 гривень за проїзд у мікроавтобусах місцевої фірми «Диліжанс». Та ж сама ситуація у Смілі, Знам’янці, Боярці та інших містах — супутниках великих центрів...

Знижок у студентських їдальнях практично не буває, проте в Кіровограді найдешевші їдальні саме з їх числа. У Педагогічному університеті ім. В.Винниченка керівництво постійно стежить за вартістю обідів, зобов’язуючи їдальні відпускати їх за мінімальними цінами. А от у Білоцерківському аграрному університеті в студентському кафетерії студентам із середнім статком багато що не по кишені, доводиться брати бутерброди з дому. Більшість тих, хто навчається в столиці, везуть до Києва на харчування по 100 гривень на тиждень, але батьки тривожаться, що ціни знову зростуть. Тим часом молодь скидається по кілька гривень на прокатний холодильник, аби зберігати домашні припаси. До їдальні ходять лише там, де є пільги, якщо немає — готують самі.

Сьогодні практично кожен студент має мобільний телефон, бо як же без зв’язку з домом! Проте пільгові пакети «Джинс», «Сім-Сім» та інші на домашні (батьківські) телефони не поширюються, тому плата за переговори обчислюється астрономічними сумами — від 50 гривень на місяць до...

І вже зовсім незначною статтею витрат здаються банки з фарбою для ремонту вузів або папір для ксерокса, що їх можна здати замість практики або контрольної...

От і виходять цікаві цифри, які доводять, що сьогодні дати дитині вищу освіту наважиться не кожен. Якщо ж ваша доросла дитина вступила до вузу, приготуйтеся щонайменше до п’яти років позбавлення найнеобхіднішого, коли потрібно заощаджувати ледь не на всьому, оскільки теоретично на сучасну освіту вистачить грошей лише Рокфеллерам або Онассісам. Доходи інших громадян не враховуються...