Пастка для «Щура» 4 листопада одному з засновників УПА Дмитрові Клячківському виповнилося 95 років

Поділитися
«Вічний революціонер» Ернесто Че Гевара якось зізнався, що мистецтву повстанських дій учився на досвіді Української повстанської армії...
Листівка з фото вбитого Клима Савура

Процес репресивної совєтизації Західної України після вересня 1939 року стимулював розширення бази націоналістичного підпілля, що протистояло чекістам. В останніх контингент оперативної зацікавленості визначився задовго до появи Червоної армії в регіоні. Ще в 1925—1931 рр. ГПУ УСРР на випадок перенесення бойових дій на територію суміжних європейських держав підготувало органам військової контррозвідки списки «української контрреволюційної еміграції різних політичних забарвлень у Польщі, Румунії та інших державах». Репресії спочатку були скеровані насамперед проти «соціально ворожих елементів» з числа заможних верств населення та учасників національно-політичних об’єднань (у вересні—грудні 1939-го до судів передали 10,2 тисячі справ). Поступово каральні акції набувають масового характеру. До січня 1941-го населення регіону зменшилося на 400 тисяч осіб. Лише за обвинуваченням у причетності до ОУН заарештували впродовж 1940 року понад 35 тисяч осіб. Приблизно кожен десятий засуджений дістав вищу міру покарання. Апофеозом терору стало знищення близько 15 тисяч в’язнів під час «чистки» в’язниць у перші дні після нападу Німеччини. Це шокувало населення та стимулювало оунівців.

Ще до кінця 1939 р. утворюється Крайова екзекутива (КЕ) ОУН у Львові — центр підпілля регіону, — яку очолив Д.Мирон (Орлик). З приєднанням Північної Буковини та Південної Бессарабії КЕ стає керівним органом підпілля на західноукраїнських землях. Крайовій підпорядковувалися окружні екзекутиви (пізніше територіальні органи підпілля іменувалися проводами) у Львові, Станіславові, Дрогобичі, Тернополі, Луцьку (є згадки про окружні органи ОУН у Стрию та Коломиї). Окружні проводи об’єднували по 3—5 надрайонні, надрайонні — по 3—5 районні екзекутиви (проводи). Останні поділялися на підрайонні. До складу окружного — районного проводів входили провідник, начальник повстанського штабу, інструктор військового навчання, референти — з розвідки, безпеки, зв’язку, пропаганди, роботи з молоддю.

Як свідчили захоплені НКВС УРСР документи заступника шефа референтури зв’язку КЕ Марти Грицай, до вересня 1940-го рух опору в регіоні налічував близько 5,5 тисячі активних членів, до 14 тисяч симпатиків. У 1939-му — червні 1941 року під час антиповстанських операцій захоплено 7 гармат, 200 кулеметів, 18 тисяч гвинтівок, 7 тисяч гранат.

Непримиренним супротивником нової влади став і Блондин (псевдонім Клячківского в ті часи). В
1940-му він очолює референтуру «Юнацтва» — молодіжного резерву ОУН. У місті Долина 10 вересня того самого року Блондина заарештували співробітники НКВС, проте їм не вдалося змусити його визнати причетність до підпілля чи дати інформацію про інших учасників руху опору. Не мали успіху ні внутрішньокамерна «робота», ні очні ставки.

У січні 1941-го у Львові відбувається відомий «Процес 59-ти» над учасниками оунівського підпілля. «Більшість засуджених, — констатували чекісти, — як на попередньому, так і на судовому слідстві визнавали себе винними і не каялися, навпаки, заявляли в суді, що вони були і залишаються непримиренними ворогами совєтської влади. І в подальшому, якщо буде така можливість, за будь-яких умов вестимуть боротьбу проти совєтської влади». 19 осіб засудили до вищої міри покарання, 34 осіб — до 10 років ув’язнення, 14 осіб — до різних строків позбавлення волі. Львівський обласний суд засудив Клячківского до розстрілу, згодом зміненого Верховним судом СРСР на 10 років позбавлення волі.

Користуючись хаосом перших тижнів війни, він утік із Бердичівської в’язниці і незабаром став обласним провідником ОУН(Б) у Львові, а з 1942 року під псевдонімом «Охрім» очолив провід ОУН на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ, тобто Волинь і Полісся).

Фундатор «лісової армії»

Керівництво ОУН Степана Бандери спочатку відкидало можливість створення власних мілітарних структур, засуджувало «партизанку» як спосіб діяльності і вважало, що необхідно чекати на обопільне виснаження Німеччини та СРСР.

Наприкінці вересня — на початку жовтня 1941-го біля Львова відбулася І Конференція керівного складу ОУН(Б), в якій узяло участь 10—15 провідників організації, включаючи шефа СБ М.Арсенича (Арсен, Михайло, Григор, Березовський). За свідченнями членів Центрального проводу (ЦП) М.Лебедя (Максим Рубан) та М.Степаняка (Дмитро Дмитрів, Сергій), конференція вирішила перевести більшу частину кадрів до підпілля, не вступати у відкритий конфлікт із німцями для збереження сил та подальшої політичної боротьби за самостійну українську державу, створювати легальну мережу в адміністративних, громадських та культурно-освітніх установах, розгортати антинімецьку та антисовєтську пропаганду, готувати військові кадри та вести збір зброї.

Однак у квітні 1942 року під Львовом відбувається ІІ Конференція ОУН(Б), що висловилася за творення власних «військових сил». За вказівкою проводу ОУН(Б) формуються «групи самооборони» (боївки) за схемою: «кущ» (3 села, 15—45 учасників) — повітова сотня — курінь (3—4 сотні). До середини літа на Волині боївки нараховували до 600 озброєних учасників.

У жовтні 1942-го на Волині починається формування перших бойових загонів під командою Сергія Качинського (Остапа). З огляду на це постановою Української головної визвольної ради (УГВР) від 30 травня та святочним наказом головного командира УПА Романа Шухевича від 14 жовтня 1947 року днем заснування УПА було встановлене 14 жовтня 1942 року. Напад сотні Перегійняка 7 лютого 1943 року на німецькі казарми у місті Володимирець знаменував початок антинімецької боротьби повстанців, підконтрольних ОУН(Б). Курс на антинімецьку боротьбу підтвердила ІІІ Конференція ОУН(Б) 17—21 лютого 1943 року.

Отже, згадана дата створення УПА є умовною. Українською повстанською армією (УПА) до липня 1943-го називали збройні формування Тараса Боровця-Бульби, що згодом взяли назву «Українська народно-революційна армія» (УНРА). Особовий склад цих формувань частково влився до лав УПА під політичним проводом ОУН(Б). Власне «бандерівська» УПА як організована військова сила оформлюється навесні — влітку 1943 року, а Клячківський очолював цей процес. До середини 1943-го під його прапорами опинилося кілька тисяч боївкарів. Як повідомляв інформатор совєтських органів держбезпеки, на Свято зброї 31 липня 1943-го Савур у Свинарському лісі Рівненщини влаштував військовий огляд, в якому взяло участь 85 піхотних сотень (по 150—170 багнетів кожна) та до півтори тисячі кавалеристів.

З квітня—травня 1943-го ці формування офіційно іменуються Українською повстанською армією. До них за одну ніч вливається до п’яти тисяч українців, що служили в поліції. Де добровільно, а де й примусово до УПА залучили підрозділи Фронту української революції (ФУР), УНРА Бульби-Боровця, мельниківської ОУН і «вільних козаків». Конкурентів підлеглі Савура упокорювали шляхом збройних дій або погрожуючи силою. У липні—серпні 1943-го завдано удару по мельниківцях. 18 серпня
1943-го Клячківський віддав наказ роззброїти УНРА. 19 серпня у селі Черниця Корецького району Рівненської області загони УПА та боївки СБ оточили головні сили Боровця. Крім кількох командирів, у полон потрапила та була після тортур знищена дружина Боровця Ганна Опочинська.

Частина особового складу розгромлених бандерівцями повстанських формувань під оперативним супроводженням СБ влилася до УПА. Як писав один з учасників визвольного руху, роззброєні відділи переходять до УПА «під поліційним доглядом СБ як непевні. Старшини дістають кожен свого «ангела» СБ з путом у кишені, а організаційні провідники ОУН (мельниківської. — Авт.) як «ворожий елемент» переважно ліквідуються. У всякому терені починається полювання за членами ОУН, їх вливають в УПА під нагляд СБ, а видніших скритовбивчо ліквідують».

Якщо врахувати, що в Галичині Українська народна самооборона почала формуватися влітку 1943 р. (з грудня — група УПА-«Захід»), то на той час командир УПА Волині був одночасно і командувачем повстанського руху в цілому. 27 січня 1944-го, враховуючи необхідність об’єднати керівництво повстанським рухом і ОУН, Клячківський передає свою посаду Романові Шухевичу, залишаючись командиром УПА-«Північ» (її чисельність навесні 1944-го, за даними НКВС УРСР, дорівнювала 10 тис. бійців). У цьому сенсі постать Шухевича затьмарила внесок Клячківського у створення УПА. Хоча сучасники, як-от командир УПА-«Захід» Олександр Луцький, відзначали, що чимало з ідей військового будівництва Шухевич запозичив у Савура та свого начальника штабу Олекси Гасина.

Командувач
з характером

Дбаючи, щоб УПА перетворилася на справжню силу, яка б спиралася на підтримку населення, Клячківський запровадив сувору дисциплінарну та військово-правову практику. Його розпорядженням від 15 травня 1943 року була встановлена «найвища кара військового часу — смерть» за співробітництво з ворогом, саботаж і диверсії проти УПА, шпигунство, вбивства, дезертирство, крадіжки військового та особистого майна, збройні пограбування тощо.

На території ПЗУЗ Клячківський та його помічники створили систему військової організації та військово-адміністративного врядування. Край поділявся на чотири оперативно-територіальні формування — військові округи (ВО), де базувалися відповідні з’єднання УПА з прикріпленими до них тиловими службами («Заграва», «Богун», «Турів», «Тютюнник»). Округи поділялися на військові надрайони, райони, підрайони, кущі та станиці (окремі населені пункти).

Вищим органом військово-адміністративної влади слугувала Головна команда УПА під проводом Савура. До неї входили шеф військового штабу (заступник з військових справ), комендант запілля (з адміністративно-господарської роботи), шеф політичного штабу. Комендантові запілля підлягали референтури: організаційно-мобілізаційна, суспільно-політична, служба безпеки, господарча, зв’язку, Українського Червоного Хреста, місцеве самоврядування. Політичний штаб керував політично-виховними відділами груп УПА.

Савур багато уваги приділяв розвідці та діяльності Служби безпеки, шефом якої певний час був сам. Побудову та завдання спецорганів визначала «Інструкція розвідчої та контррозвідчої служби». Робота розвідувальних підрозділів штабів та формувань різних рівнів спиралася на розгалужену агентурно-інформаційну мережу серед населення, яка здобувала відомості про совєтських партизан, німців, польських націоналістів.

Про озброєння повстанців говорить бодай той факт, що трофеї совєтської сторони у протиборстві з ОУН та УПА за 1944—1955 рр. становили 2 БТР, 61 гармату, 595 мінометів, 77 вогнеметів, 358 протитанкових рушниць, 844 станкових та 8327 ручних кулеметів, 26 тисяч автоматів, 72 тисячі гвинтівок, 100 тисяч гранат и 12 мільйонів набоїв. Фактично підконтрольні УПА райони (їхня площа доходила до 150 тисяч кв. км з населенням до 15 млн. чол.) перетворювалися на республіки з націонал-патріотичним режимом. Одними з перших заходів повстанської адміністрації були проведення справедливої аграрної реформи та розвиток шкільництва.

Не будемо ідеалізувати Клячківського. Нещадні умови безкомпромісного протиборства зробили з Савура жорстокого та твердого керівника. Він відповідальний за ескалацію україно-польської «волинської різанини» 1943—1944 рр., за накази про знищення совєтських військовополонених, які втекли з німецького полону, за ініціювання фізичних «чисток» лав самої УПА — задля викорінення агентури противника та «непевних елементів».

Атмосфера шпигуноманії та внутрішнього терору вдало використовувалася чекістами. Як зазначалося в спецповідомленні НКДБ УРСР (березень 1945 р.), унаслідок посилення розкладу у підрозділах УПА та дезертирства значно активізувалася терористична діяльність СБ проти носіїв капітулянтських настроїв. Ця обставина поряд зі спеціальними агентурними заходами з розкладання ОУН—УПА спричиняють хитання й розбрат у їхніх лавах, поширення думок щодо недоцільності й безперспективності подальшої боротьби. У лавах УПА, йшлося у звіті Рівненського обкому КП(б)У від 26 лютого 1945 р., склалася ситуація, коли у кожному повстанцеві вбачають сексота, триває поголовна «чистка». Чекістам достатньо було провести «примітивні комбінації» (підкинути анонімний папірець: «Така-то людина — сексот»), щоб повстанця знищили свої.

Не забуваймо і про участь Савура у налагодженні хоч і кон’юнктурного, але співробітництва з німцями та їхніми союзниками. 2 квітня 1944-го Клячківський через абверкоманду групи армій «Північна Україна» передав пропозицію щодо координування боротьби з совєтським військом, надання повстанцями розвідувальної інформації, просив передати 20 польових і 10 зенітних гармат, 500 автоматів, 250 тисяч набоїв, 10 тисяч гранат.

Водночас не забуваймо про протистояння між повстанцями та німецькими окупантами (в донесеннях совєтської партизанської розвідки серйозно оцінювали антинацистські акції УПА). Збройні виступи УПА та підрозділів місцевої самооборони відчутно дошкуляли німцям. Тільки в ході осіннього наступу УПА 1943 року на гітлерівців відбулося 47 боїв та 125 сутичок з окупантами. Втрати німців за цю кампанію становили півтори тисячі вояків.

На початку травня 1943-го загін повстанців «Пімста Полісся» на шосе Ковель—Брест улаштував засідку й розгромив німецьку колону. Серед загиблих — начальник штабу СА обергрупенфюрер В.Лютце. Під час німецького наступу на Чорний ліс у Прикарпатті через агента СБ добуто план операцій, завдяки чому відбито наступ частин 7-ї танкової дивізії та завчасно евакуйовано цивільне населення з зони бойових дій. Докладалися зусилля і для створення власних агентурних позицій в органах військового управління противника. Коли для протидії УПА був створений у Володимирі-Волинському спеціальний штаб «Банденбекемпфунґ» на чолі із штурмбанфюрером СС Плятте, СБ спромоглася завести туди свою агентуру — плани і накази штабу передавалися повстанцям.

З приходом совєтів розгортається масштабне збройне протистояння. Можливостей УПА ще вистачало на захоплення окремих районних центрів, але співвідношення сил поступово змінювалося не на її користь, тим більше що в повстанців частка мобілізованих необстріляних рекрутів доходила до 60%.

Фінал

Органи держбезпеки завели на Клячківського оперативно-розшукову справу «Щур». Тривалий час (NB!) НКДБ не знав, хто ж ховається під псевдонімом Савур. Лише в лютому 1944-го закордонні джерела органів держбезпеки встановили його особисті дані.

Розшуку багато в чому допоміг випадок. 26 січня 1945 року оперативно-військова група Камiнь-Каширського райвідділу НКДБ та 169 стрілецького полку ВВ під командуванням старшого лейтенанта Савінова у селі Рудка-Червинська Волинської області розгромила боївку УПА. Загинуло 17 повстанців. Були захоплені хворий на тиф командир з’єднання УПА-«Північ» Юрій Стельмащук (Рудий) та медсестра — Єва.

На допитах Рудий, з яким багато спілкувався нарком внутрішніх справ УСРР генерал Тимофій Строкач, відверто розповів про погіршення становища УПА. За його словами, УПА-«Північ» втратила до 60% особового складу і близько 50% озброєння.

Як зізнався Стельмащук, з 30 січня у них з Савуром була обумовлена зустріч у районі Оржевських хуторів Клеванського району на Рівненщині. За словами Стельмащука, Клячківський удень переховується в лісах, уночі — у будинках помічників повстанців. У 1—1,5 км, як правило, розташовується для прикриття «відділ особливого призначення» під командуванням Василя Павлонюка (Узбека). Описав він і вигляд будинку, де переховувався Савур. Незабаром інформатори Клеванського райвідділу НКДБ повідомили, що в лісовому масиві біля села Суськ переховується якийсь повстанський ватажок з бойовиками. 10—11 лютого провели операцію, під час якої розбили боївку Узбека і захопили друкарню головного штабу УПА. Знищили до 70 повстанців, але Савура не захопили.

Пошук продовжила оперативно-військова група Клеванського райвідділу та 233-ї бригади ВВ НКВС. 12 лютого в лісовому масиві на північний схід від хутора Оржев на снігу були виявлені свіжі сліди, а потім залишки вогнища, що дотлівали. Через п’ять кілометрів розвідувально-пошукова група зустріла трьох озброєних незнайомців. Почалася перестрілка. Двоє повстанців залягли, прикриваючи відхід третього, і в перестрілці були вбиті. Старший групи сержант Д-ко намагався захопити втікача живим, проте той на пропозицію скласти зброю відповідав вогнем. Пострілом з карабіна сержант застрелив його.

Загиблих повезли до Рівного. Медекспертиза констатувала смерть від кульового ураження правої частини спини, а також те, що загиблий близько трьох днів перебував далеко від житла, переховуючись від погоні. У польовій сумці знайшли, крім документів, листування з дружиною. Відомостей про місце поховання Клячківського та повстанців не залишилося. Наркомові держбезпеки СРСР генерал-полковнику Всеволодові Меркулову та Микиті Хрущову передали спецповідомлення: «...У числі вбитих був упізнаний один з керівників ОУН-УПА, відомий в оунівському підпіллі під псевдонімами «Клим Савур» і «Охрім».

…У липні 1945 року Стельмащук отримав «гонорар» за цінні зізнання: він був розстріляний. У 1952-му Дмитра Клячківского постановою Української головної визвольної ради нагороджено Золотим Хрестом Заслуги ОУН. У наші дні неподалік місця його загибелі встановлено меморіальний знак.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі