Прогрес по-шведськи

Ксенія Соколова 23 березня 2012, 14:03
14-1.jpg
використано матеріали польських кінематографістів Postęp po szwiedzku

Читайте також

Швеція переживає кризу інституту сім’ї. Це результат багаторічної політики правління соціал-демократичної партії, метою якої було отримати повний контроль над суспільством. 

Забезпечене суспільство вмираючих на самоті

Швеція відома своїми суперконцернами («Вольво», «Еріксон», «Ікеа», «Сааб») і масштабними соціальними програмами, спрямованими на підтримку незахищених верств суспільства. Частка валового внутрішнього продукту, затрачувана, приміром, на соціальне забезпечення людей літнього та похилого віку, — найвища у світі. Є безкоштовне медичне обслуговування. На фінансування охорони здоров’я йде близько 80% прибуткового податку. 

Але є й інша статистика. У шведській столиці Стокгольмі 90% померлих кремують, 45% урн родичі не забирають. У переважній більшості похорон відбувається «без церемоній». Працівники крематорію не знають, чиї саме останки спалюють, бо на урнах — лише ідентифікаційний номер. З економічних міркувань, енергію, отриману від спалених урн, на вибір включають в обігрів власного будинку або в систему обігріву міста. 

Відсутність похоронних церемоній — це лише частина загальної тенденції обривання почуттєвих та емоційних уз у багатьох шведських сім’ях. Редактор шведського видання Nyliberalen Генріх Бейке, пояснюючи причини явища, зазначає: «Сім’я стала метою атак соціалістів, оскільки за своєю природою виступає організацією, альтернативною державним інститутам опікунства. Сім’я покликана захищати людину. Коли в неї виникають проблеми, наприклад відсутність грошей або погіршення здоров’я, людина завжди може звернутися по допомогу до рідних. Шведська держава впродовж десятиліть намагається розірвати ці сімейні стосунки та зв’язки, допомагаючи безпосередньо кожній людині і в такий спосіб роблячи її залежною від себе». 

Правильним курсом

Важко повірити, але ще до початку тридцятих років минулого століття Швеція була бідною аграрною країною, піддані якої масово емігрували в пошуках кращого життя. Розбагатіти Швеції вдалося під час Другої світової війни завдяки своїй обережній політиці «подвійних стандартів». Попри формальний нейтралітет, вона надавала фашистській Німеччині кредити, поставляла власне озброєння і була найбільшим постачальником залізної руди для потреб німецької військової промисловості. Під керівництвом соціал-демократії у 1940-ві та 1950-ті рр. було здійснено низку реформ, які в сукупності заклали основи шведської держави загального добробуту. Тривалий період гегемонії соціал-демократів перервала економічна криза початку 70-х, і з 1976 року кабінети змінювалися частіше.

Соціал-демократія, яка сьогодні перебуває в опозиції, отримала нового лідера — 55-річного Стефана Лювена, главу профспілки металістів, котрий працював зварником. Цікаво, що у Швеції, яка славиться високим рівнем освіти та її доступністю (фінансування вишів на 80% здійснюється з держбюджету), Стефан Лювен став четвертим лідером партії без вищої освіти. Йоран Перссон був навіть прем’єр-міністром (1996—2006). Очевидно, у Швеції не надають великого значення освітньому рівню політиків (згідно з дослідженнями, він найнижчий у Європі). Тут вважається нормальним, що міністр сільського господарства — фермер, а міністр охорони здоров’я — лікар. Уряд (і це закріплено в конституції) тільки визначає напрямки, а керують країною центральні урядові установи. 

Робити їм це дедалі важче. Впливають і загальна економічна криза і власні проблеми. Швеція старіє. Середня тривалість життя — 78,6 року в чоловіків і 83,2 — у жінок. Частка населення віком від 80 років і більше досягла найвищого показника серед країн — членів ЄС — 5,3%. Із 9,3 млн. населення Швеції 18% — особи віком після 65 років. За прогнозами, до 2030 року їх частка зросте до 23%. 

«Якщо ми хочемо, щоб у майбутньому наша пенсія була еквівалентна нинішній, ми повинні працювати довше, — заявив прем’єр-міністр Швеції Фредрік Рейнфельдт на форумі, присвяченому проблемам Північних країн, що відбувся 9 лютого 2012 р. у Стокгольмі. — З урахуванням зниження народжуваності, на пенсію йти необхідно у віці 75 років, інакше ми повторимо сценарій Греції».

Пластикові батьки 

У Швеції кожна четверта дитина має коріння за її межами (дані офіційного бюлетеня (www.sweden.se). Найчастіше це вихідці з Іраку або колишньої Югославії. Вже виросло ціле покоління таких шведів. А тому тут звичними є найрізноманітніші національності і раси. 

З народжених у Швеції дітей — 60% позашлюбні. 20% виховуються одним із батьків. Молоді не квапляться оформляти стосунки — «притираються» у цивільних шлюбах, які називаються sambo — коли пари живуть разом, і serbo — коли живуть окремо. На реєстровані щорічно 38 тисяч шлюбів — 31 тисяча розлучень. У середньому за плечима кожного з подружжя по три шлюби, що означає наявність у дитини величезної кількості родичів і кількох батьків. Їх називають «пластикові батьки». Держава навіть фінансує дослідження, які повинні довести позитивний вплив такого типу стосунків на дітей: переходячи після чергових розлучень від одних батьків до інших, діти здобувають життєвий досвід і досвід соціальних відносин, який їм стане в пригоді в дорослому житті. 

Оскільки звертання «мачуха» або «вітчим» пов’язані з не дуже приємними асоціаціями (тут теж знають історію про Попелюшку), шведи вирішили натомість використовувати звертання «родитель один» і «родитель два». Це закладається також з міркувань гендерної рівності. Руйнування стереотипів про роль чоловіка і жінки в суспільстві є основним завданням загальнонаціональної програми дошкільного виховання. Методи іноді здаються решті світу надто радикальними. Так, сенсацією став дитячий садок, відкритий 2010 року в Содермальмі, районі Стокгольма. Працівники закладу замінили у звертанні до дітей «він» і «вона» — по-шведськи, відповідно, han і hon — на безстатеве слово hen, якого немає в класичній мові, але є вжитку серед гомосексуалістів. Відучуючи від «гендерних стереотипів», дітям замість звичних казок читають книжки, в яких, приміром, два самці-жирафи дуже переживали, що не можуть мати дітей, поки не знайшли покинуте крокодиляче яйце.

Шведська сім’я

За даними шведської Асоціації сексуальної рівності (RFSL), у Швеції понад 40 тис. дітей мають батьків (або одного з батьків) — гомосексуалістів. Коли 1995 року в країні було легалізовано гомосексуальні шлюби, парламент постановив, що це будуть шлюби суто цивільні, і вони не освячуватимуться церквою. Однак гомосексуалісти теж хотіли мати таку можливість. Було зроблено першу поступку: їх благословляли, але без свідків, і відмовляли в молитві. Але гомосексуалісти хотіли повної церемонії і всього «Мендельсона». В 1998 році у Швеції відбувся всеєвропейський парад геїв. Сенсацією також стала виставка фотографа Елізабет Ольсон, котра зобразила Христа та його апостолів гомосексуалістами. Виставка мала широкий розголос, звісно, насамперед серед геїв. Одним з місць, де вона проходила, була кафедра Лютеранської церкви. 

Але справжні баталії розгорілися у 2003—2004 роках після виступу пастора Оке Гріна, який у своїй проповіді засудив гомосексуальні зв’язки, називаючи їх грішними. Він цитував фрагменти Святого письма, стверджуючи, що Біблія дуже точно визначає гомосексуалізм як гріх. На що з іншого табору відповідали: «Біблія не зійшла до нас з небес, сама по собі не є Божим знаменням, не відповідає на всі наші запитання. Запитання, які були актуальні і часи написання Біблії, — не наші запитання». За «неповагу до сексуальних меншин» Суд першої інстанції присудив пастору місяць ув’язнення. Суд другої інстанції його виправдав. 2005 року справа дійшла до Верховного суду, який визнав пастора невинуватим. Це викликало протест геїв, з їхнього боку на адресу пастора продовжують лунати погрози. 

Гомосексуальних сімей побільшає — передрікають в організації RFSL. Цьому сприяє ухвалення шведським парламентом закону про штучне запліднення лесбійських пар. Згідно із законом, жінки-лесбіянки мають право на екстракорпоральне запліднення за державні кошти. 

Цікаво, що доповідь RFSL також інформує: кожен третій випадок насильства у Швеції відбувається у лесбійській сім’ї. І хоча тут є куди звернутися в такій ситуації, у працівників установ не вкладається в голові, що жінки можуть бити одна одну, адже вважається, що за природою вони не агресивні. Проблема насильства є і в чоловічих шлюбах.

«Відбувається величезна зміна ментальності, відтак потрібна зміна традицій. Традиційна форма сім’ї не відповідає реаліям сучасності. Необхідні нові сімейні стосунки, — з інтерв’ю діячки молодіжного відділення шведської Партії зелених Еліни Аберг польському виданню Wprost. — У нашій партії ми говоримо, наприклад, про полігамні зв’язки як суспільно прийнятні». Явище для Швеції не нове. На хвилі сексуальної революції минулого століття тут уже був досвід проживання молоді у спільних комунах, які шведською називаються «колективи».

Недоторканні

Шведська держава взяла на себе практично повний контроль над вихованням дітей. Високі податки унеможливлюють утримання сім’ї з однієї заробітної плати, і тому, як правило, працюють і батько і мати, а дитина протягом дня перебуває у школі або інших закладах громадської опіки.

Шведський уряд створив спеціальний інститут омбудсмена, покликаний захищати права та інтереси дітей. Є ціла низка організацій: BRIS («Права дітей у суспільстві») — чергова телефонна та електронна лінії для дітей і підлітків; Friends («Друзі») — допомога, якщо однолітки кривдять, тощо.

З 1979 року тут запроваджено абсолютну заборону на тілесне покарання дітей. Батьки не можуть безкарно дати дитині потиличника, смикнути за вухо або підвищити на неї голос. За биття дитини загрожує 10 років в’язниці. Ще з дитячого садка діти в подробицях поінформовані про свої права і необхідність повідомляти поліції про такі випадки. І вони цим правом користуються. У конфлікті між інтересом дитини та інтересом батьків держава стає на бік дитини. 

Широкого розголосу набула історія дівчинки-підлітка, яка звинуватила свого вітчима в побитті та сексуальних домаганнях. 12-річна Агнета просто розгнівалася на нього за те, що той усипив кошенят, а вона хотіла їх залишити. Вона звернулася до поліції, проінструктувавши свою молодшу трирічну сестричку, що слід говорити. На підставі свідчень вітчима затримали і засудили. Мати, яка не повірила дочці, була позбавлена права батьківської опіки. Агнету передали в прийомну сім’ю. Через три місяці дівчинка зрозуміла, що вчинила неправильно, спробувала повернути свою заяву і звільнити вітчима. Але юридична машина вже закрутилася. До того ж ніхто не сприймав каяття дівчинки серйозно, адже жертви інцесту дуже часто відмовляються від своїх свідчень. Дійшло до того, що «жертва» почала писати в численні інстанції, генеральному прокурору зокрема, де докладно описала всю історію, що вітчим невинуватий, що вона все вигадала, пояснила чому. Але прокурор теж не втрутився. 

У праві виховувати дітей відмовлено не тільки батькам, а й учителям. До восьмого класу учням не ставлять оцінок, слабких у навчанні не залишають на другий рік, ну й, звісно, нікого не виганяють зі школи. Учні говорять учителю «ти» і не зобов’язані відповідати на його вітання. Учителі скаржаться, що в класах важко працювати через хаос, шум і агресію на уроках. 

Диктатура соціалу

У шведському законодавстві немає поняття «влада батьків» як у побутовому, так і в юридичному сенсі. Немає категорії «батьківське право», є «право опіки та відповідальності за дитину», яку за законом однаковою мірою несуть батьки і держава. Але держава вважає, що вона може краще опікуватися і виховувати, а тому втручається в сімейний виховний процес. Головною установою такого роду є Центральна рада з питань охорони здоров’я та соціального захисту, яку у Швеції називають «соціал». Щорічно у батьків забирають у середньому 12 тис. дітей. Роблять це з добрими намірами. Приводом можуть бути «помилки у вихованні», «розумова нерозвиненість батьків» і навіть «надмірна опіка».

Так, Мар’яну Зігстроєм було позбавлено батьківських прав через те, що вона «надто опікувалася» своїм хворим на епілепсію сином Даніелем. Хлопчик переходив із сім’ї в сім’ю, стан його погіршувався. Даніель написав матері близько 40 листів із проханням про допомогу, вона зверталася в різні соціальні та урядові організації, але марно. Хлопчик помер, бо під час нападу черговий опікун просто не знав, як йому допомогти. Мар’яна Зігстроєм висунула обвинувачення державі. Програла у всіх інстанціях. Мало того, держава зобов’язала жінку відшкодувати судові витрати в розмірі 1,5 млн. крон. 

З цього приводу відомий скандинавський письменник і журналіст польського походження Мачей Заремба, який перейнявся історією Мар’яни Зігстроєм і безрезультатно закликав до справедливості зі сторінок шведських видань, спересердя сказав: «Називати Швецію державою права — це «похмуро жартувати». Він також зазначив, що шведська держава, яка в минулому столітті перебрала на себе обов’язки сім’ї, сьогодні вже не в змозі виконувати ці функції. Через брак грошей закриваються не тільки центри опіки, а й школи, дитячі садки. «А коли державна модель не функціонує, доводиться мимоволі переосмислювати сімейні цінності: відомо, що мати заради порятунку своєї дитини кидалася під поїзд. Але досі цього не робила жодна соціальна комісія».

 

Використано матеріали польських кінематографістів Postęp po szwiedzku

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.64
EUR 27.25