Що наші діти знають про секс

Перед кожним з батьків рано чи пізно постає завдання — розповісти своїй дитині про статеве життя. Нині мами й тата прагнуть зробити це якомога раніше, але самі діти часто не готові їх слухати. Молодші школярі більше цікавляться емоційним і психологічним боком людських взаємин, а в цьому сенсі доступність фізіологічної інформації про секс мало що дає. Схоже, в наступного покоління батьків рання сексуальна відвертість стане менш популярною.

«Поговорила з дочкою про секс. Дізналася багато нового» — цей анекдот ілюструє наш батьківський досвід. З дітьми, думаємо ми, неодмінно треба про це говорити. Правда, не дуже зрозуміло, коли починати й що саме розповідати. Капуста, лелеки й купівля дитини в магазині — все це давно неактуальне.

Сучасні молодші школярі добре знають слово «секс» і що воно означає. Багато хто дізнався «про це» саме від батьків: тільки 5% міських мам і татусів не вважають за потрібне говорити з дітьми на цю тему.

Згідно з опитуванням, яке провів дослідницький центр порталу SuperJob.ru, виявилося: що старша людина, то більше вона схильна повідати дітям про секс якомога раніше.

Наприклад, 31% з тих, кому за 40, вва­жають: розмова на сексуальну тему має відбутися ще до того, як дитині виповниться десять років. Серед респондентів 30—39 років таких уже 27%, у 20—25 років цієї думки дотримуються 23%, а з молодших за 19 — лише 19%.

Очевидно, що довше прожила людина за пуританських звичаїв Радянсь­кого Союзу, то гостріше її бажання допомогти своїм дітям засвоїти ази сексуальної освіти. Тільки от чи готові діти почути замість класичної історії про маточку й тичинку правду про пеніс і піхву?

Юнакові захотілося підвестися й потиснути дівчині руку

Якби комусь спало на думку оголосити конкурс на найкращу еротичну сцену в російській класичній літературі, пальму першості варто було б віддати стислому епізоду, описаному в одній із повістей Вересаєва.

У маєтку юнак із міста знайомиться з юною дівчиною. Він радикал, вона лібералка. Протягом багатьох сторінок молоді люди запекло сперечаються про долю батьківщини. Раптом юнак починає підозрювати, що в його ставленні до ідейної супротивниці є якесь почуття, пояснити яке з його політичної платформи не вдається. Якось літнім вечором молоді люди розмовляють у вітальні. Дівчина в сукні з тонкого серпанку виходить на балкон, і юнак бачить, як західне сонце, просвічуючи крізь тканину, відкриває поглядові прекрасні жіночі ніжки. Дрож ніжності хвилею прокочується його тілом, і юнакові раптом нестерпно хочеться підвестися й… потиснути дівчині руку.

Після 1917-го революційний уряд, буцімто віддавши землю селянам, а заводи робітникам, заодно оголосив про свободу любові, передаючи жінок у спільне користування, а товаришка Коллонтай їздила по країні з піар-кампанією власних книжок, пропагуючи вільну любов. І тільки нарком освіти Луначарський, в принципі не заперечуючи свободи сексу, просив молодих письменників залишатися в межах художнього смаку й уникати сцен, в яких герої лежать голі в кущах і співають Інтернаціонал.

Але сексуальна революція тривала недовго. Майже 70 років радянської влади юне населення країни слідом за героїнею Надії Румянцевої в «Дівча­тах» мучилося життєво важливим питанням — як же це люди цілуються, адже ніс заважати має.

Жертвами державного «не можна!», природно, насамперед виявлялися діти. Нормальна підліткова сексуальність трактувалася виключно в контексті кримінального кодексу, а в самих дітей набирала найвигадливіших, часом просто збочених форм. Особливо популярні були медичні енциклопедії, де в ілюстраціях до статей про сифіліс або позаматкову вагітність можна було побачити багато цікавого. Більш витончені натури воліли розглядати репродукції картин епохи Ренесансу…

Сексологи радянських часів знають безліч історій збочень, дитячих самогубств і серйозних підліткових депресій, що виникають із жорстких сексуальних заборон. Самої науки сексології, як і сексу, в країні тривалий час узагалі не було. Адже це тільки акули імперіалізму розмножуються статевим шляхом, а будівники комунізму ночами розмовляють про літературу і клонуються вегетативно.

Та ось настала перебудова. Колись ще Пушкін спробував визначити, що таке свобода. От видадуть Баркова — і буде нам свобода, зауважив класик. Так приблизно й сталося. На початку 90-х Баркова, автора знаменитої грайливої поеми «Лука Мудищев», справді видали. А потом усе це показали по телевізору. Питання про носи й поцілунки відпали самі собою.

Дорослі, освоївши нарешті простір секс-шопів і надивившись на картинки в «Плейбої», вдосталь пообурювались і змирилися з очевидним: секс не злочин проти моральності, а природна потреба людського організму. Тепер цю думку слід було пояснити дітям. Батьки довго ніяковіли, готували великі промови й, мимоволі згадуючи власне дитинство, боялися, що їх неправильно зрозуміють. Нарешті вони зважилися. Отут і настав момент істини.

«Намагалася говорити щиро, а він гуде й блазнює»

Тепер ми хочемо навчити дітей «поганого» якомога раніше — ще до того, як їх це зацікавить. Купуємо книжки, котрі нарешті почали перекладати й продавати в магазинах, водимо в кіно або просто сідаємо поруч із кислою міною: «Нам треба поговорити».

Та діти реагують на бесіди зовсім не так, як ми очікуємо. Інна, мама восьмирічного хлопчика, розповідає: «Я намагаюся заговорити з ним про секс прямо, щоб зняти напругу, та він тікає, як маленький. Починає гудіти, блазнювати, наче демонструючи: «Мамо, я ще замалий для таких розмов».

Доки діти не починають дорослішати, секс їм не дуже цікавий. «Про секс усі, звичайно, знають, але ми його не обговорюємо, — каже десятирічна Саша. — Лише якось одна дівчинка в класі, коли дізналася, що в мене братик народився, сказала: «Отже, твої батьки чимось займалися». Хлопчиків у цьому віці набагато більше цікавлять непристойні анекдоти про американців і росіян. А дівчат — зовнішній бік любовних стосунків: «У нас у школі дівчатка тільки хлопчаків і обговорюють: хто кого любить, хто з ким ходить, кому більше валентинок подарували».

Загалом вони не бояться запитати про секс, тому що не хочуть нічого про нього знати. Навіть у світі, де ослаблені заборони, в різному віці є таємниця: діти мають свою секретну мову і не дивуються батьківським секретам, навіть коли ті вдають, що готові розповісти їм усе.

«А вона мені каже: ти запізнилася, мамо»

У житті сучасної дитини багато телевізора, в якому чоловіки й жінки цілуються, гладять одне одного й пристрасно стогнуть. Діти розуміють, що у дорослому житті ці процедури чекають на них, і не поспішають випробувати їх негайно. Приблизно так сучасні діти з культурних сімей ставляться до спирт­них напоїв і куріння. Загалом позначимо це словом «фу».

Зрозуміло, є відхилення від правил: пуританські сім’ї, де заборона породжує бунт, і родини, в яких діти не знаходять любові й розуміння. Років у десять і ті й другі опиняються в сумнівних компаніях, і надалі їх виховує вулиця. Але ми говоримо про нормальних домашніх хлопчиків і дівчаток. Котрі зі школи — в гурток, із секції — додому, а вдома — уроки, Інтернет і балаканина по телефону з однокласниками.

Наші діти про секс знають набагато більше, ніж ми в їхньому віці, але для них ця тема не є надто важливою. Для дівчаток набагато привабливіший «естетичний» і «міжособистісний» бік статевих стосунків. Хлопчики до цього часу вже мають хобі, місце телефону в їхньому житті займають Інтернет і телевізор, звідки черпаються різноманітні відомості.

Зустрічаючи в Мережі порнорекламу, діти або ліниво розглядають її, або взагалі не піднімають на неї очі, заглиблюючись в жаданих гарріпоттерів, спайдерменів й інших черепашок-мутантів.

Інформації про секс багато, вона надлишкова — тема приїдається. Захо­пити дитину цим предметом можна тільки недомовками. Так витончено захоплювали нас, які виросли в «асексуальному» Радянському Союзі. А тепер ми намагаємося залікувати власні підліткові комплекси, видавши дитині те, чого не дісталося нам; намагаємося перекласти на неї наші минулі переживання.

Тридцятип’ятирічна Світлана розповідає своїй п’ятилітнії Орисі: «Хочу, щоб ти про все дізналася якомога раніше. І не була такою дурною, як я. У нас у школі всі вже з хлопцями зустрічалися, а мене мама так виховала, що я
уяви не мала, що чоловік робить із жінкою. І чи робить щось узагалі. Коли в мене місячні почалися, я так ревіла! Думала, що це смертельна хвороба. Спасибі матусі».

Євгенія, сорок років, згадує: «Коли я набиралася духу, щоб поговорити з Шурою про секс, — а було це перед її дев’ятиліттям, — вона зміряла мене поглядом і сказала поблажливо: «Спізни­лася, мамо». Тепер їй дванадцять, вона без­вилазно сидить у блогах, строчить, як машинка. Іноді вона залишає браузер відкритим — наче як мені довіряє. Я читаю, мені їхнє листування дуже подобається. Вони обговорюють японські мультсеріали, де — я точно знаю! — є еле­менти порно для дівчаток. Але в розмовах нічого «такого» навіть не прослизає. Її однолітків цікавлять психологічні перипетії стосунків героїв, любов, залицяння, їхній зовнішній вигляд, костюми їхні фантастичні. Вони навіть щось таке намагаються шити. Сексуальні розмови я там бачу у дівчат значно старших, моя ж від них ухиляється».

«А що тут такого? Це частина життя!»

Ухиляння від обговорення теми сексу зовсім не означає незнання. Олена, тридцяти восьми років, вирішила викласти доньці ази сексуальної грамоти, коли та навчалася в другому класі. Досі Ганнуся, наймиліше створіння, не виявляла жодного інтересу ні до певних епізодів у кіно, ні до сумнівних журнальних обкладинок. Із цього мама зробила висновок, мовляв, дівчинка поки взагалі не розуміє, що до чого.

Знайшла підходящу книжку — французьку сексуальну енциклопедію для дітей, добрала відповідні картинки. Коли ж мама відкрила першу сторінку, на якій зображено устрій жіночих і чоловічих статевих органів у розтині, Ганнуся пожвавилася і з гордістю відмінниці дуже дохідливо пояснила мамі, як тут усе влаштовано. Мама отетеріла. Виявилося, в доччиному ліцеї дітям давно все пояснили на уроках природознавства. І жодних ексцесів це не спричинило. Ну, пояснили й пояснили! Мама зніяковіло поцікавилася, як відреагував клас на розповідь учителя. Ганнуся знизала плечима й промовила історичні слова: «А що тут такого? Це частина життя!»

Часом батьки явно переоцінюють прагнення дітей пізнати світ сексу. Для багатьох підлітків статевий акт — це щось як влаштування на роботу. Вони міркують приблизно так: авжеж, звичайно, колись це станеться; так, можливо, це приємно чи цікаво, але й робота, й секс нікуди не подінуться, а поки що набагато важливіше просто спілкуватися.

Створилася дивна ситуація, коли дорослі, бажаючи ввести своїх дітей у світ сексу, виявляються мало не більш розпусними за тих, хто, на їхню думку, має туди рватися.

Ольга, сорока двох років, згадує: якось її шістнадцятирічна донька подзвонила ввечері й попросила дозволити залишитися ночувати у свого друга. Мама, котра давно знає сердечного друга дочки і тихо радіє його позитивності, нічого не мала проти, і тільки жартома запитала, чи вміє дочка користуватися презервативом. У відповідь дівчина кинула трубку. Ви­являється, молоді люди сплять у різних кімнатах і весь вечір мило роз­мовляють про літературу. Їм це цікаво. Секс для обох — відповідальна й серйозна пригода, до якої вони поки ще самі не вважають себе готовими.

«Во саду ли в огороде бегала собачка»

Підворіття і дитячий еротичний фольклор нікуди не поділися: діти, як і раніше, передають одне одному віршики на анально-фекальну тему й матюкальні приказки. Двадцятидев’ятирічна Інна скаржиться: «Мій Ілля весь час говорить про це. Не прямо про секс, а про «какашки», «пукнути», тобто таке, що не згадують у пристойному товаристві. Випросив подушку-пердушку — дітям у школі підкладати. Хоча, на мій погляд, чи, швидше, слух, — вона видає звук зовсім неприродний…»

Забави й іграшки з фізіологічним підтекстом, «непристойні», ближчі до теми дитячої сексуальності, ніж уроки секс-підготовки в школі чи брошури на кшталт «Я дорослішаю». Діти на те й діти, щоб гратися. Формальна, суха, наукова інформація стає для них справжнім знанням тільки через гру, спілкування. А до цього залишається чимось суто абстрактним.

Наприклад, одна дівчинка каже другій, що вміє ворожити на жіночу долю, бере її долоню й починає лоскотно водити по ній пальцем. Подруга хихикає, щулиться, каже: «Ну досить, набридло». В результаті ворожка повідомляє, що все це вона робитиме в першу шлюбну ніч. Або підходить до дівчинки хлопчик і питає: «Яке в тебе волосся?» Дівчинка відповідає, після чого йде запитання: «А на голові?» Усі сміються, дівчинка сердиться, але не серйозно, а тому що так належить.

Із тієї ж серії: п’ятирічна дівчинка підходить до батька й просить: «Тату, скажи «кекс». Батько чесно виконує прохання: «Ну, кекс». І дочка тут же із захопленням вигукує риму: «Ти думаєш про секс!» Тато почервонів і похли­нувся чаєм. Цього жарту вона навчилася в десятирічного брата, а той — у своїх однокласників. Ні дівчинка, ні хлопчик, ні його однолітки не вкладають у слова «думати про секс» буквальне значення. Вони знають, що це слово наче заборонене, але, на відміну від мату, його все-таки можна вимовляти.

Народні передеротичні ритуали, які через гру готують дітей до входження у доросле життя, існують і досі, просто в трохи видозмінених формах. Тепер молодь не грає на баяні й не вигукує матюкальні частівки (адже можна промовити вголос, але ніколи не робити того, що в них), проте «сороміцька» таємна лірика живе й процвітає.

Дивовижно, але за останні 30 років дитячий фольклор не зазнав серйозних змін. У ньому, як і раніше, є ранньорадянські приказки «Дайте мне бумажку вытереть какашки» й «Восьмое марта близко, расти, расти, моя пиписка»; російські стидкі віршики XIX сторіччя на кшталт «Во саду ли в огороде бегала собачка, хвост подняла, навоняла — вот и вся задачка»; такі надбання
90-х, як «Если дядя с дядей спит, то у дядей будет СПИД». Незалежно від сексуальних заборон і табу ігри й непристойні жарти грають у спілкуванні дітей одну й ту саму роль.

Вони приносять цей мотлох зі школи й, давлячись від сміху, викладають просто з порогу. Дорослі криво посміхаються, згадують себе «замолоду» і не лають. Інша річ, якщо в примовці є матюкальні слова. «Матусині синки» навіть намагаються під час декламації безсмертного «Х... и п… играли в поезда» заміняти мат пищанням.

З другого боку, самі дорослі провокують дітей, раптом недоречно починаючи наспівувати: «Тихо в лесу, только не спит барсук». Декотрі татусі в такий спосіб заколисували малят, виправдовуючи себе тим, що дитина «однаково нічого не розуміє».

Дорослі зберігають в довгостроковій пам’яті сотні прийомів, як зняти еротичну напругу, випробуваних ними в дитинстві. І свідомо чи мимоволі передають фольклорний пласт молодшим поколінням, у яких навіть немає потреби що-небудь винаходити — все й так уже є.

«Отже, як у тій притчі з бісами: останнє зло більше за перше»

Ми живемо в досить ліберальний час. Прихильників тотальних заборон залишилося мало. Трапляються, звичайно войовничі фундаменталісти, які виступають за те, щоб тримати дитячий мозок у цілковитій сексуальній стерильності. Наприклад, громадська організація «Батьківський комітет» от уже кілька років веде непримиренну війну проти будь-яких елементів статевої освіти. Кажуть, їм якось навіть удалося подати позов щодо вчительки, яка розповідала 13-річним дівчаткам, що таке місячні й як користуватися тампонами.

Але це не більш ніж приватна ініціатива. Ні держава, ні православна церква не мають чітко сформульованої позиції стосовно цього. Зрозуміла річ, священики не радять батькам поспішати розповідати малюкам про всілякі «спокуси». «Я вважаю, що це неподобство, — говорить отець Алексій з нікологорського приходу. — В ліпшому разі це їм нецікаво, в гіршому — пробуджує ще більш ранній, дошкільний інтерес до теми. Сексуальне виховання маленьких дітей абсолютно неприпустиме. Батьки, розмовляючи з дітьми на ці теми, мають говорити про почуття. Один мій знайомий, коли був маленьким, запитав батьків, звідки беруться діти. Вони відповіли: «З любові». І це правильно. З самого початку треба дітям пояснювати, що секс — це не самоціль, а елемент гармонійних стосунків чоловіка й жінки».

Але при цьому він сам визнає: «Я знаю мам, які нагнітають обстановку, ставлячи дітям занадто високу планку, погрожуючи в разі чого вигнати з дому, — а в результаті дочка йде на ранній аборт. Отже, як у тій притчі з бісами: останнє зло більше за перше. Не можна проповідувати святенницькі принципи, які відразу викликають відторгнення. Важливо проводити межу між святенництвом і моральними нормами, з одного боку, й релігійними заповідями — з другого. Але заповідей не можна дотримуватися насильно. Якщо цього не можна й того не можна, створюється нездорова атмосфера. Зовнішні заборони хочеться порушувати. Недарма в Псалтирі є слова: «Ухилися від зла й створи благо». Ухилитися від зла — ще не все. Ухилившись, ми ризикуємо опинитись у вакуумі, що стане ще гіршим злом».

«Попросіть дитину поділитися своїми знаннями»

Дорослі, які затискають свій підлітковий досвід, які бажають обговорювати «делікатні» теми, теж завдають дітям шкоди. «Ніхто не вміє так створювати для дітей проблеми, як дорослі, котрі їх виховують, — розказує Олександр Шадура, психолог, дитячий сімейний психотерапевт, член Товариства сімейних консультантів і психотерапевтів. — Їхня внутрішня напруга вільно чи мимоволі транслюється дітям. Але ті не розуміють, що це просто від невміння говорити на міжстатеві теми. Звідси виникають найрізноманітніші реакції аж до невротичних. Якщо дитина чутлива й залежна від батьків, її внутрішнє табу на секс від батьківської тривоги тільки посилюється».

Олександр Пилипович говорить, що до дитячих психологів майже не звертаються з проблемами сексуального характеру, зате в нього багато пацієнтів, чиї біди глибинно замішані на заборонах, тиску батьків.

«Дитина може поводитися зарозуміло й цинічно, кажучи про речі, які батькам видаються делікатними. Батькам тут важливо витримати правильний тон. Коли дитина каже, що багато чого знає про секс, можна попросити її поділитися знаннями».

Злякати дитину дуже просто — один раз відмахнувшись від неї або невдало пожартувавши. Зрозуміло, що в нас немає ні сил, ні часу на довгі вечірні дискусії біля каміна, але не треба забувати, що на кону стоїть доля дитини.

«Діти багато чого знають, зокрема й про способи запобігання, але в них немає досвіду проживання життєвих ситуацій, вони вразливі щодо всілякого насильства й експлуатації», — каже Олександр Пилипович Шадура. Він змальовує два погляди на проблему. Перший: менше говорити про секс, не привертати до цієї теми зайвої уваги, спонукати дитину до діяльності — і все саме собою вирішиться. Їй ніколи буде потрапляти в неприємні ситуації.

Інший погляд: життя залишається непередбачуваним, а для підлітка найголовніше — спілкування, і тут він може опинитися в небезпечній ситуації. Отже, він має вміти розпізнавати небезпеку й полишати гру на ранніх етапах. І про це з ним треба говорити: розповідати, які бувають ситуації й які способи виходу з них.

«Якщо хлопчик до п’яти років не зрозумів, що він чоловік, то він ніколи цього не зрозуміє»

Дітям потрібні не теоретичні міркування про секс, а поведінкові знання (чому не треба розмовляти з чужими на вулиці, як відрізнити маніяка, а надалі — як сказати «ні», а сказавши «так», убезпечити себе від вагітності й хвороб).

«Для підлітків головне не сексуальність, — вважає Олександр Шадура, —а почуття приналежності до групи однолітків. Треба допомогти нашим дітям не просто виробити свій погляд на сексуальні проблеми, а й навчитися обстоювати його в кожній конкретній ситуації. Це теж треба виховувати. Секс —це нормально, але для нього потрібні певні ціннісні установки, вміння зробити ситуацію сексуально безпечною».

Зважаючи на все, зміни, що відбуваються у сфері сексуального виховання, не впливають на саму сексуальність: перший секс, як і раніше, — це насамперед новий емоційний досвід.

Проблема не в тому, що наші діти занадто багато знають про секс. Пробле­ма в тому, як вмонтувати це знання в чітку систему соціальних і психологічних норм. «Коли ми говоримо про статеве виховання, ми говоримо про соціальне виховання, — стверджує сексолог Сергій Агарков. — Розбещує не інформація, а ставлення до життя як до об’єкта споживання. Коли ціннісні ряди закладено, то тоді потрібна інформація. Коли ні, будь-яка інформація розбещуватиме. Якщо хлопчик до п’яти років не зрозумів, що він чоловік, захисник і герой, а дівчинка — що вона вийде заміж і буде турботливою матір’ю, то вони вже ніколи цього не зрозуміють».

Наші діти можуть на тверду п’ятірку вивчити, як користуватися презервативом, як убезпечити себе від небажаної вагітності й у який момент циклу настає овуляція, але абсолютно не розуміти природи власної статевої приналежності. Що таке бути жінкою? Що таке бути чоловіком? Ці запитання породжу­ють інші: а що таке любов, сім’я, діти?

Ми не знаємо, що й коли розповідати дітям. Немає ні цілеспрямованої політики, ні наукової думки стосовно цього. Всі рішення батьки приймають інтуїтивно, зважаючи на власний досвід, який нашим дітям уже не допомагає —інші країна, час і покоління.

За великим рахунком, питання, як і коли говорити про секс, для батьків не таке вже й важливе. Так, звичайно, треба підібрати для цієї розмови вдалий момент і провести розмову в довірчому тоні. Але точно так само треба вибирати час й інтонації для розмови на всі інші теми — про гроші, релігію, шкільні оцінки, про вибір професії й миття посуду. А от із цим можуть упоратися далеко не всі тата й мами. Хтось просто ігнорує своє чадо, залишаючи за собою тільки формальні ознаки турботи — погодувати, одягти, відправити до школи. Хтось вимагає від п’ятирічної дитини того, що під силу тільки десятирічній. Або навпаки: чотирнадцятирічного підлітка намагаються опікати, як дошкільника…

Але ж це може травмувати дитину набагато серйозніше, ніж неповна або невчасно набута інформація про секс. Відкриття того, що Дід Мороз не існує, може виявитися страшнішим, ніж знання того, чим займаються дорослі в ліжку. А з погляду соціальних цінностей, «Дім-2» набагато гірше, ніж звичайна порнографія.

«Русский репортер»