«СКЛАДИ ДЛЯ НЕЩАСНИХ ДіТЕЙ»: ПОЧАТОК ДЕМОНТАЖУ ЕКСПЕРИМЕНТ Зі СТВОРЕННЯ ФОСТЕРНИХ РОДИН В УКРАЇНі ВИЯВИВСЯ ВДАЛИМ

Щороку в Україні понад 20 тисяч дітей з різних причин залишаються без батьків і стають соціальними сиротами. За офіційною статистикою, у нашій країні проживає понад 100 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Торік 25 тисяч таких дітей утримувались у спеціальних соціальних закладах — будинках дитини, інтернатах тощо.

Бабуся-мама

Ларисі Миколаївні років двадцять тому ворожка напророкувала сина й доньку.

— Я розсміялася, — згадує вона. — Мій син тоді служив в армії, і в мене вже була онука.

Майже через двадцять років пророцтво справдилося. Родина Яковенків переїхала в інший район Одеси. Вікна нової квартири виходили на подвір’я дитячої лікарні. Лариса Миколаївна звернула увагу на дівчинку, яку всі кривдили: і хлопчаки, і навіть підстаркувата нянечка. А та, притискаючи до грудей ляльку, стояла посеред подвір’я і плакала.

З’ясувалося, що дівчинка — сирота з Бердянська. В Одесу її привезли в інститут Філатова на операцію після серйозної травми очей — діти, залишені вихователькою без нагляду, кидалися платівками, і уламок однієї з них позбавив Валю ока. Після операції дитину відправили в дитячу лікарню підлікуватися і... загубили. Там її знайшла Лариса Миколаївна.

— Бачили б ви її, — згадує Лариса Миколаївна. — Уся вкрита коростою, виразками, сліпа, зі страшним сколіозом і дикими нападами головного болю. У місячному віці рідна мати впустила її зі сходів п’ятого поверху — це спричинило епілепсію. Коли ми з чоловіком, працівником військового госпіталю, наполягли на комплексному обстеженні, вжахнулися — практично жоден орган у дитини не відповідав нормі. Валя погано розмовляла і вважалася розумово відсталою...

Лариса Миколаївна заходилася лікувати дівчинку. Спочатку буквально викрала Валю з лікарні (головлікар відмовився довірити дитину пенсіонерам) і відвезла її в інститут Філатова. На жаль, врятувати зір не вдалося. Дівчинка осліпла, й це було страшною психотравмою. Але поруч були Лариса Миколаївна та її чоловік.

— Вона відразу попросила дозволу називати мене мамою, — розповідає Лариса Миколаївна. — Ну, яка я мама? Я бабуся давно. Мені 64 уже. А вона однаково: «Ви для мене мама й тато».

Багато інстанцій довелося вибігати, багато довідок зібрати Яковенкам. Поталанило їм, що Одеса стала одним із експериментальних міст із фостерної програми. Валя залишилась у родині.

Тепер у спеціальному інтернаті для сліпих дітей Валя вчиться на відмінно, правильно викладає свої думки, займається музикою.

— Мої подруги надарували їй море іграшок. Вона їх розкладе в кімнаті та й грається в названу родину: у неї всі ляльки — названі діти, каже мама Лариса.

Валя, як і раніше, притискає ляльок до грудей, але вже не плаче...

Інтернат. Що краще?

Навіть самі працівники інтернатів стверджують, що такі заклади дітям протипоказані, вони негативно впливають на психіку, часто калічать не лише морально, а й фізично. Торік у травні у Стокгольмі з участю 45 країн проходила міжнародна конференція «Діти в інтернатних умовах». Головна думка, яка там пролунала, — інтернати сьогодні є великою соціальною проблемою. У світі їх називають «склади для нещасних дітей».

Більш демократичні й цивілізовані форми опіки включають, приміром, фостерну (таку, що заміняє) родину (foster — з англійської виплекати, виховати). Тобто сім’я, що прийняла названих дітей.

З історії: названі сім’ї в Росії були ще за Катерини ІІ. Правда, називалися вони тоді патернатними. У 50-х роках при Сталіні, коли в СРСР змінилася система виховання, їх знищили.

Пік фостерного виховання в світі припадає на закінчення другої світової війни — тоді багато дітей втратили батьків через воєнні дії.

Ухвалена два роки тому спеціальна постанова Кабінету міністрів України №241 ініціювала експеримент зі створення фостерних сімей і в нашій країні.

Повернення до практики виховання дітей-сиріт у фостерних родинах пов’язане зі змінами в соціально-економічному житті держави. Раніше шлях дитини, котра втрачала батьківську опіку, відповідав загальній соціалістичній ідеології виховання, що грунтувалася на колективних формах: будинок дитини, інтернат, ПТУ, підприємство... Сьогодні інтернатівський вихованець, досягши повноліття, почувається в суспільстві дискомфортно.

Експеримент планували провести в шести областях України, але фактично він проходить у п’яти — Київській, Харківській, Одеській, Запорізькій і Республіці Крим: у 33-х фостерних сім’ях виховується 40 дітей.

Прийом у названі батьки

Фостерною або названою вважається родина, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Загальна кількість дітей у такій сім’ї, разом з рідними, не повинна перевищувати п’ять чоловік.

Вимоги до названих батьків, за словами Олександра Яременка, директора Українського інституту соціальних досліджень, котрий виконує науково-методологічний супровід експерименту, не дуже жорсткі, але розумні. Майбутні «фостерівці» повинні мати педагогічні здібності, певне матеріальне становище і нормальні житлові умови. При цьому таку сім’ю може створити й одинока людина, якщо вона відповідає загальним вимогам і в змозі самостійно виховувати названу дитину.

Вік названих батьків поки що точно не визначено. Але, виходячи з європейської практики, заведено вважати, що вони мають бути не молодші 30, і не старші 65 років.

Перевірку на благонадійність, моральну й матеріальну, здійснюють місцеві управління у справах сім’ї та молоді й центри соціальної служби на місцях.

Фостерна родина не оформляє всиновлення чи опікунство над дитиною. Хоча, у принципі, вона може бути першим щаблем до наступного всиновлення.

Спочатку фостерна сім’я підписує з місцевою владою (як правило, в особі державної районної адміністрації) спеціальний договір на спільне проживання й виховання названої дитини. Відповідно до цього документа, названі батьки беруть певні зобов’язання перед дитиною та державою, зокрема — кримінальну відповідальність. У ньому обумовлено термін, протягом якого дитина житиме в цій родині. На думку основоположників фостерного руху в Україні, ідеальний варіант — коли дитина залишається в названій сім’ї до повноліття.

Олександр Яременко стверджує, що згодом у нас з’являться так звані чергові фостерні сім’ї. Вони замінять тимчасові притулки. Приміром, у Німеччині такі родини чергують протягом тижня 24 години на добу. Вони готові прийняти дитину від народження до 18 років й утримувати, поки не визначиться її подальша доля.

Економічно вигідно?

Держава в ідеалі повинна дотувати харчування, одяг, медичне обслуговування, поточні «кишенькові» витрати, літнє оздоровлення дитини, що виховується в фостерній сім’ї. А також оплачувати роботу названих батьків. За чинними нормативами, ця праця оцінюється в 33 гривні за місяць.

Фінансує експеримент сьогодні в основному Європейська дитяча благодійна організація. Виходячи з українських розцінок, наданих Інститутом соці- альних досліджень, на названу дитину, залежно від її віку та стану здоров’я, припадає від 267 до 323 гривень щомісяця.

З наступного року всі фостерні родини України перейдуть під опіку місцевих бюджетів — якщо, звісно, там передбачать таку статтю видатків. Хоча фахівці стверджують, що для місцевих бюджетів це навіть вигідно. Однаково вони зобов’язані виділяти кошти на інтернатівських дітей. А на утримання одного інтернатівця в середньому по Україні витрачається 7,5 тисячі на рік.

Фінансування фостерної сім’ї, яка виховує одну дитину, коштуватиме державі вдвічі дешевше. Отже, переводячи дітей з інтернатів у фостерні сім’ї, місцеві бюджети заощаджують гроші. А про те, що дитині в родині значно краще, ніж у державному закладі, годі й говорити.

Через обставини, що склалися

1991 року подружжя Салогубів вирішило стати фермерами. Забрали дочок- підлітків із Мелітополя й поїхали у степ — піднімати сільське господарство. Працювати доводилося багато. Якось на ферму прийшла молода жінка й попросилася: візьміть на роботу, двох дітей треба годувати. Її взяли, невдовзі забрали і її дітлахів — чотирьох і п’яти років. І тут з’ясувалося, що жінка вагітна. У грудні на фермі народилася двійня — Сашко й Коля.

А через два роки та жінка покинула своїх чотирьох дітей і зникла в невідомому напрямі...

Її повернення чекали майже рік. Увесь цей час Салогуби опікувались і своїми двома доньками, і покинутими малятами колишньої робітниці. Якось на ферму приїхали журналісти з Мелітополя робити репортаж про передовий фермерський досвід і побачили в Салогубів цілий дитячий будинок...

Слідом нагрянули працівники соціальних служб. Старших відвезли в притулок, а двійню Наталії з чоловіком дозволили залишити. Салогуби оформили опіку, й ось уже чотири роки Саша й Коля ростуть у родині. Цього року підуть до школи.

* * *

За словами координатора програми Людмили Волинець, участь в експерименті свідомо обмежено. За два роки на основі досвіду перших фостерних родин напрацьовано методологію «названого» виховання, враховано всі можливі помилки й розроблено законодавчу базу. Восени Верховна Рада України повинна прийняти закон України «Про охорону дитинства». У ньому вперше буде законодавчо закріплено форму альтернативного виховання дітей-сиріт — фостерну сім’ю. Фахівці вважають, що за нею майбутнє, позаяк Україна ще не скоро позбудеться такого соціального явища, як сирітство.