СТУДЕНТОМ МОЖЕШ ТИ НЕ СТАТИ. ТА ВІРИТИ У КРАЩЕ МУСИШ

Павлина Семиволос 11 серпня 2000, 00:00

Читайте також

Нещодавно в одному з випусків теленовин показали цілком приголомшливий сюжет. У ньому йшлося про абітурієнтку білоруського вузу... сімдесяти трьох років від народження та ще й в інвалідному візку! Прикро, але фортуна супербабусі не всміхнулася: «зрізали» мало не на першому екзамені. Проте невдача аж ніяк не підкосила дивовижну жінку. Вона має намір серйозно засісти за підручники, підтягнути всі «хвости», щоб до вступної кампанії-2001 прийти у всеозброєнні.

На жаль, не всі «колеги по нещасті» незвичайної бабусі, котрі так само зазнали фіаско на вступних іспитах, здатні сприймати невдачу з аналогічною стійкістю й непохитним оптимізмом. Для багатьох факт невступу до вузу може стати серйозною психоемоційною травмою, причиною пригніченого стану на тривалий час і навіть депресії. Як упоратися з негативними явищами постекзаменаційного періоду? Ось що радить психолог Соціальної служби для молоді Київської міської держадміністрації Андрій КОВАЛЬЧУК.

— Для будь-якої людини, що не вступила до вузу, характерний пригнічений емоційний стан. Насамперед слід засвоїти: негативний досвід — також досвід. Отже, постарайтеся абстрагуватися від суто негативного, ніби вивищитися над ситуацією. Адже у вас є змога випробувати щастя наступного року. Нині ж головне — тверезо оцінити те, що сталося, відшукати й проаналізувати свої промахи та недоліки: чи це брак знань, чи невміння подати засвоєний матеріал, чи неправильне спілкування з викладачем. І звідси будувати стратегію вступу в майбутньому. Знову ж таки — невдача невдачею, але вона дає ще один шанс замислитися, наскільки ви правильно обрали фах. Це теж, погодьтеся, досить важливо.

Але трапляються і крайності — депресії. Одна людина може «виборсатися» з неї самостійно чи з допомогою рідних і близьких, інша — ні. Тому якщо ви дуже важко переживаєте післяекзаменаційний синдром, зверніться до психолога. І не бійтеся цього! Чомусь у нашому суспільстві психолога досі найчастіше помилково ототожнюють із психіатром — лікарем, котрий працює з усілякими відхиленнями. А психолог просто допомагає усувати проблеми, які виникають в абсолютно нормальних людей. І пам’ятайте: краще звернутися по допомогу до фахівця відразу, щойно відчули, що ситуація виходить з-під контролю. Потім вона, як снігова лавина з гори, може обрости масою негативних наслідків, упоратися з якими буде набагато складніше.

Отже, у вас є всі шанси стати студентом наступного року. Попереду вдосталь часу на підготовку. Єдине — цей процес потрібно правильно організувати. Весь матеріал з кожного предмета розбийте на смислові групи й вивчайте цими блоками. Намагайтеся не перестрибувати з теми на тему, тоді процес запам’ятовування піде добре. Адже всі блоки пов’язані між собою логічно. Ще один вузлик на пам’ять: найпродуктивніше людина засвоює знання протягом 6—8 годин на день. Бажано починати гризти граніт науки о 9—10 ранку і працювати до 13—14, потім зробити невеличку перерву і з 15 до 18 продовжувати заняття.

Буває, що людина все чудово вивчила, відмінно володіє матеріалом, але все одно перед іспитом страшенно нервує й переживає. Як із цим боротися? Насамперед треба з’ясувати, з чим пов’язаний страх: з боязню проявити себе, свої здібності, нерішучістю під час привселюдних виступів (коли екзамен усний) чи просто з нервовим перенапруженням. Останньому дати раду легко — потрібно просто відпочити. Повірте, це набагато краще для пам’яті, ніж гарячкове доучування в останні години й хвилини. Якщо вас лякають привселюдні виступи, спробуйте «програти» екзамен перед дзеркалом. Це допоможе «відшліфувати» дикцію, ви відразу побачите власні недоліки. Ну, а якщо ви непогано засвоїли матеріал, проте вам важко все звести в логічну відповідь, запишіть свій виступ на магнітофон і відразу зрозумієте, в чому помиляєтеся.

Не менше проблем виникає й з письмовими іспитами. Багато кому, напевно, знайома ситуація: начебто вчора ще добре знав відповідь на екзаменаційне питання, а сьогодні сиджу над аркушем паперу й нічого не можу написати — чоло зрошене холодним потом, серце стукає, ніби скажене, й у голові повне сум’яття. Такий стан також нескладно подолати. Розслабтеся, спробуйте хвилин п’ять ні про що не думати. Не виходить? Сконцентруйтеся на власному диханні: дві секунди вдих, секундна затримка, дві секунди видих. А потім спокійно, нічого не боючись і не думаючи ні про які наслідки, відповідайте на запитання екзаменаційного білета. Почніть із того, що знаєте краще. Надалі, як правило, психологічний механізм спрацьовує і з пам’яті починає «виринати» те, що ще п’ять хвилин тому здавалося безнадійно забутим. Головне — логічно правильно викласти матеріал, і тоді, навіть коли ви щось пропустите, викладач зрозуміє: знання у вас є.

До речі, про викладачів. Що б там не говорили, але зустрічають людину по одежі. І першу оцінку вам, як потенційному студентові, ставлять за ваш зовнішній вигляд. Отже, коли перед вами педагог-консерватор, то сережка в носі, черевики на двадцятисантиметровій платформі й волосся зеленого або червоного кольору справлять на нього не найкраще враження. Це буде підсвідомо дратувати такого викладача, і він під час екзаменування оцінить вас нижче, ніж абітурієнтів, котрі мають консервативніший вигляд. До слова, сама манера подачі відповіді також має враховувати особистість екзаменатора. Молоді педагоги, як правило, віддають перевагу емоційнішій відповіді. Літні, навпаки, цінують зваженість, уміння логічно мислити.

Мені можуть заперечити: гаразд, поспілкувавшись півгодини на передіспитній консультації з педагогом, визначити його вік ми зможемо, але як за такий короткий термін дізнатися, консерватор він чи, навпаки, людина прогресивних поглядів? Відповідь проста: якнайуважніше придивіться, в що екзаменатор одягнений, як поводиться, як говорить, і спробуйте «підлаштуватися» під нього.

Кілька порад батькам, чиї діти студентами не стали. Головний принцип, яким ви маєте керуватися у взаєминах зі своєю дорослою дитиною, — не зашкодь. Іноді мами й тата своєю бурхливою реакцією на невступ можуть поглибити й без того пригнічений стан свого чада. Водночас, не можна й повністю ігнорувати ситуацію. Насамперед, потрібно сприйняти те, що сталося, адекватно. Крім того, не дати синові або доньці зациклитися на невдачі, можливо, організувати поїздку куди-небудь, аби він (вона) зміг цілком переключитися, абстрагуватися, розвіятися, а після того, як емоційний шок мине, скликати сімейну раду. На ній тверезо проаналізувати провал на вступних іспитах, спробувати відшукати його причини, «накидати» план дій на майбутнє. До речі, батьки іноді настільки болісно переживають невдачу дитини, що допомоги психолога потребують уже вони. Скажімо, років зо два тому саме з таким проханням до нас звернувся один хлопець. Виявилося, його батько свого часу вступав у вуз (це було для нього ледь не метою життя), але «провалився» та так і залишився без вищої освіти. І він переніс свої сподівання та надії на сина. Коли ж той зазнав фіаско, батько сприйняв те, що сталося, образно кажучи, як кінець світу. Наші психологи відшукали «пусковий механізм» посталої проблеми, попрацювали з батьком юнака, і стосунки в родині налагодилися.

Ну, й на завершення я ще і ще раз закликаю всіх цьогорічних невступників частіше згадувати напис на троні мудрого царя Соломона: «І це мине». Якщо ви не попрощалися з мрією стати студентом, починайте вже зараз готуватися до її втілення. Можливо, варто записатися на підготовчі курси, пройти курс комунікаційного тренінгу, який ведуть фахівці-психологи...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74