У ФОСТЕРНІ БАТЬКИ — ЧЕРГА

Про експеримент зі створення нової форми виховання дітей-сиріт — фостерних (названих) сімей «ДТ» уже розповідало в №2. Фостерні сім’ї і дитячі будинки сімейного типу приходять на зміну інтернатам і дитячим будинкам — як найбільш ефективні для виховання дитини- сироти або дитини, позбавленої батьківської опіки. Сьогодні в Україні створено 33 фостерні сім’ї. П’ять із них — у Харківському регіоні.

Харківщина — прикордонний район. Батьки часто їдуть на заробітки в Росію. Діти залишаються без нагляду. Позбавляють дітей сім’ї алкоголізм і наркоманія батьків. Сирітство сьогодні — поняття соціальне. Лише 14 відсотків наших сиріт — так звані біологічні сироти.

Мережа інтернатів на Харківщині розвинена досить широко. Проте дитина в інтернаті так і залишається сиротою, певною мірою ізольованою від суспільства, не набуває потрібних для життя навичок, не засвоює ціннісних норм. Все це можливо тільки в колі близьких людей.

Появі фостерних сімей у регіоні передувала велика підготовча робота. Кандидати у фостерні батьки ще до знайомства з дітьми пройшли спеціальну підготовку. Потім дітлахи стали приходити в сім’ї на суботу-неділю, а згодом — і назовсім.

Вже за кілька місяців у розвитку дітей фахівці відзначили прогрес.

— Привезли доньку додому, а вона слабенька, синюшна, — згадує одна фостерна мама. — А сьогодні — подивіться: щічки рожеві, дівчинка весела, жвава.

Крок за кроком діти обживалися в сім’ях, звикали до іншого життя. Спочатку багато хто не міг звикнути до режиму харчування: адже в інтернатах годують за розкладом, вдома ж можна їсти, коли хочеш і що хочеш. Згодом терези хитнулися в інший бік. Наприклад, в одній із фостерних сімей дівчинка ніяк не могла вдосталь наїстися борщу — і його варили щодня впродовж місяця.

Виявилося, що старші діти не вміють робити покупок. Розповідають, як одна з названих дівчаток пішла в магазин по сметану, а повернулася ні з чим. «Сметана є тільки суха, розсипна», — сказала. Непорозуміння з’ясувалося швидко: виявляється, в магазині, щоб не ставити на вітрину сметану, зробили муляж — насипали в слоїк манної крупи, написали вартість сметани і виставили на вітрину. Але дівчинка з таким не мала справи — адже, живучи в інтернаті, вона до магазину не ходила. Інша дівчинка все не могла навчитися комбінувати речі, наприклад, із прозорою ошатною кофтиною могла надіти спортивні штани і кросівки.

— Я постійно їй пояснювала, що до чого, — згадує названа мама, — але знадобився час, поки дівчинка обвикнулася зі своїми кофтинами та сукнями.

Якось сім’я, що взяла хлопчика, поїхала в гості до іншого села. Той розплакався:

— Ви мене забираєте з дому, хочете покинути!

Довелося з півдороги повертатися, доводити, що вдома залишилися речі, іграшки, ліжко — і все це чекатиме повернення хлопчика.

А в іншій сім’ї названа дитина категорично відмовилася їхати в «Артек». Її аргументи були вкрай переконливі:

— У мене тут є все. Ви купили мені велосипед, іграшки — я нікуди не поїду.

Названим дітям довелося звикати до поняття «моє». Потім батьків чекали інші несподіванки типу:

— А можна, я на свою тумбочку замок почеплю?

Хоча у дітлахів з’явилися не тільки батьки, а й бабусі, дідусі, тітки, дядьки, більше вони тягнуться до батька — дається взнаки дефіцит працівників-чоловіків в інтернатах і дитячих будинках. Поки діти обвикнулися в сім’ях, названим батькам знадобилися й витримка, й розуміння, а головне — любов. (Адже, як вважають фахівці, після чотирьох років перебування в сирітських установах 90 від- сотків дітей потребують психокорекційної допомоги.) Діточок тут справді полюбили як своїх.

Здатність любити пов’язана з тим, скільки любові людина отримала у своєму житті. Експеримент у Харкові свідчить, що діти у фостерних сім’ях знайшли батьків, успішно адаптуються в суспільстві.

Нині ставлення держави до дітей-сиріт орієнтується на утримання їх в інтернатах. Дитина потрапляє в сім’ю тільки тоді, коли її вибрали. А слід робити навпаки — шукати не дитину для батьків, а сім’ю для кожної осиротілої дитини.

Якщо за кордоном система фостерних сімей досить широко розвинена і дитину беруть у названу сім’ю на різний період, наприклад, якщо її батьки перебувають у лікарні або в ув’язненні, то в Україні названі батьки хочуть узяти дитину назавжди. Сьогодні в банку даних регіону понад 40 бажаючих створити фостерні сім’ї.