ВІННІ-ПУХ І ВСІ-ВСІ-ВСІ, або «LOVE STORY» НА ТЛІ МАГНОЛІЙ-2

Клин клином?

Життя часто так хвацьки закручує сюжети, що з ним не зрівнятись і сценаристам «мильних опер». Так сталося і з героїнею мого матеріалу «Love story» на тлі магнолій», яка зопалу мало не розлучилася з чоловіком через його курортний роман.

Після певних роздумів вона дійшла іншого рішення — дозволила чоловікові, котрий тимчасово тулився в приятелів, повернутися додому й подалася на море, заявивши, що остаточне рішення прийме після повернення.

Чоловік, перебуваючи в стані тяжкої невизначеності щодо своєї подальшої долі, тим часом щосили доводив, який він чудовий сім’янин. У квартирі з’явився новий лінолеум, стіни ванної вкрилися бежевою плиткою, на момент її приїзду холодильник ломився від продуктів, а на плиті стояв хоч якийсь, а обід!

…Наступного ж ранку після приїзду подруга прийшла до мене.

Вінні-Пух поспішає на допомогу

Замість особи жіночої статі з вічно заклопотаним поглядом на порозі стояла засмагла красуня років на десять молодша від неї. Замість невиразної зачіски під назвою «зроби сам» — стильна стрижечка, замість характерної постави, яка означає «а по дорозі з роботи потрібно купити картоплю», спортивна фігурка колишньої плавчихи.

— У перший день я просто поверталася до тями, плавала, гуляла набережною, зробила стрижку, купила новий купальник, два детективи, — розповідала вона. — А потім почала шукати підходящого Ромео. У цьому сенсі пляж був найзручнішим спостережним майданчиком. По-перше, усі кандидати на очах. А по-друге, коли вдягнути темні окуляри та зробити вигляд, що читаєш книжку, ніхто й не помітить твоїх вивчаючих поглядів. На моєму пляжі досить привабливих кандидатів, котрі приїхали без супутниць і підходили за віком, виявилося лише четверо.

— І як же ти вибрала «найдостойнішого»?

— Як не смішно, але я успішно скористалася жартівливою характерологічною методикою, про яку читала в якомусь підручнику з практичної психології. Пам’ятаєш казку про Вінні-Пуха та його друзів? У компанії цих звірят можна знайти всі класичні характери, настільки об’ємно й чітко їх змальовано. Я просто приміряла, на кого з них скидається черговий кандидат. Найромантичніша зовнішність була в комп’ютерника. — Тетяна показувала фотографії. — Бачиш— стрункий, засмаглий, а очі сині-сині... Та виявилося, що це, на жаль, типове Порося з казки про Вінні-Пуха. Ми ледь заплили за буй, і він почав так хвилюватися, ніби ми тонемо на «Титаніку». А на березі я навіть не встигла пустити в хід свої чари, як він заходився пророчити, чим скінчиться наш роман — докорами сумління, поламаними долями, стражданнями зраджених тощо. Тобто психастенік, реалістичний інтроверт, котрому притаманні тривожність, непевність, страх перед майбутнім.

— А решта?

— Кандидат фізматнаук був найприйнятнішим з точки зору шлюбного статусу — розлучений, тож ніяку сім’ю я не зруйнувала б. Але в ньому було щось від Іа... Психіатр сказав би, мабуть, що Максим страждає від ендогенної депресії, яка лежить в основі всіх його вчинків. У принципі він був аж ніяк не дурний, але на тлі квітучих магнолій переконувати кавалера, що наука ще не загинула, що в України є майбутнє, що не все так жахливо в цьому світі, тобто постійно дарувати йому «зниклий хвіст» у мене не було ані найменшого бажання.

— Ну, а був хтось, хто сам «спонукав» тебе на роман?

— О так, був такий — у минулому комсомольський працівник. Він щосили намагався форсувати наші стосунки, але був такий галасливий і стомлюючий! Ми разом плавали на катері в Лівадію, і вже через годину я не знала, куди від нього подітися. Загалом, він скидався на Кролика — полюбляв командувати і вважав навколишніх дурнішими від себе. Психолог сказав би, що це пов’язано з механізмом гіперкомпенсації, за допомогою якого він долає власний комплекс неповноцінності. Едуард явно був не проти покористуватися мною для задоволення своїх амбіцій і дуже здивувався, коли я після екскурсії дременула від його самовдоволених залицянь.

Найбільш підходив мені Вінні-Пух, із яким ми разом дегустували вина в Массандрі. Дуже життєрадісний угодований підприємець. Він безупинно сипав історіями, анекдотами й компліментами. Дуже охоче йшов на контакт. З погляду психології — виразний приклад циклоїда-сангвініка, реалістичного синтонного характеру й пікнічної статури. Людина такого складу зазвичай добродушна, живе в гармонії з навколишніми, любить прості речі: їжу, вино, жінок, веселощі. У разі роману з ним не було б ніяких неприємних несподіванок, але й ні краплини романтики! Одним словом, «...в голові моїй тирса, крик і галас»...

Ми підемо іншим шляхом!

Вибирала моя подруга, вибирала і... ніякого курортного роману не завела. Виявилося, що їй це не потрібно. Згасло бажання мститися чоловікові, минула образа, що душила її, навіть головне питання — розлучатися чи не розлучатися — відійшло на другий план. Вона загоряла, плавала, гуляла й уперше за багато років із цікавістю думала про себе як про сторонню людину. Хто вона така? Чого хоче від сім’ї? Чого чекає від життя? На що спроможна? Чому після заміжжя відмовилася від себе заради інтересів родини? Для чого тягне нелюбу шкільну лямку? Куди поділися амбіції? Чи залишилися в неї сили знайти свій шлях?

— Що ж ти збираєшся робити далі? — запитала я її.

— Не знаю. Але кілька речей у своєму житті зміню точно. По-перше, піду зі школи, як не спокусливо мати роботу за три хвилини пішки від будинку. Не люблю я школу. Зате «ловила кайф», коли складала психологічні портрети своїх курортних героїв. От і шукатиму роботу психолога- консультанта з питань добору кадрів для комерційних фірм чи щось у цьому дусі. По-друге, займуся самоосвітою — за час, що сплив після закінчення університету, з’явилося стільки нового. Коротше кажучи, робитиму кар’єру.

— А чоловік?

— Я, колишня, із ним, колишнім, уже розлучилася. І потурати, як раніше, його примхам, доглядати його, захищати від усіх домашніх справ, аби він, талановитий, писав свою книжку, вже не буду. А як складуться наші стосунки в майбутньому, ніхто не знає...

Прощавай, «душечко»?

Мабуть, потрібно радіти, що подруга з «квочки» перетворюється на ділову пані. Або, як вона каже, стає особистістю. Нехай і ціною сімейної драми. Але було сумно усвідомлювати, що їхня завжди гостинна, затишна оселя може перетворитися на чергове житло двох функціонерів, що не буде тут, як раніше, аромату смачних пиріжків, що сміхотливу доньку-першокласницю, скоріш за все, віддадуть у групу продовженого дня. І залишаться в минулому традиційні під’юджування, що вона останнє уособлення чехівської «душечки»...