ЖОВТЕНЬ. ДУДАЄВ

На книжковій розкладці поруч із офісом Федеральної служби безпеки на Луб’янці придбав біографію Джохара Дудаєва, написану його вдовою Аллою. Книжка — не знаю ще, коли наважуся її читати, бо занадто вже пропагандистською здається, — чудово видана у новій серії життєписів «Життя заборонених людей» — звісно, також ЖЗЛ. У цьому еклектика теперішнього російського існування — з одного боку, ретельно контролюються ЗМІ, з яких просто неможливо дізнатися, що справді відбувається в Чечні, з іншого — люди, які забезпечують цей контроль, можуть дорогою на службу придбати панегірик зліквідованому їхніми зусиллями Дудаєву: «восстала нетерпенья дрожь и рвутся удила, нам ясен путь, нам нужен вождь, который — как стрела…».

І в Росії, і в Чечні якось не люблять згадувати, що Дудаєв прийшов до влади завдяки безпрецедентній підтримці тодішнього російського керівництва. У Білому домі воліли позбутися авторитетних республіканських лідерів, і першим на черзі був чеченський керівник Доку Завгаєв. А оскільки легітимних шляхів повалення Завгаєва не бачили — організували з допомогою спецслужб те, що потім, за Дудаєва, назвуть революцією. Брат Доку Завгаєва Ахмар кілька тижнів тому нагадав мені, що вже після розгону дудаєвцями Верховної Ради Чечено-Інгушетії, коли вирішили оформити «добровільний» розпуск парламенту депутатами, до Грозного приїздив голова Верховної Ради Росії Руслан Хасбулатов — на той час найближчий сподвижник Єльцина.

Однак річ була навіть не в поваленні Завгаєва. Річ була саме в постаті Дудаєва — генерал був людиною, що буквально випромінювала конфлікт. За короткий час перший президент Ічкерії посварився буквально з усіма — Москвою, зацькованою місцевою номенклатурою, своїми соратниками — власним парламентом, що його він розігнав, власним конституційним судом, що його було зліквідовано, грозненським мером Гантеміровим, який перейшов в опозицію, чеченською діаспорою... Перелік можна продовжувати. Влада здійснювалася з допомогою озброєних загонів прихильників Дудаєва. Якби не втручання Росії і початок першої чеченської війни, Дудаєв залишився б в історії авантюристичним і хвалькуватим диктатором, не здатним поважати власний народ і зрозуміти політичні та суспільні реалії ХХ століття. Але якщо тим, хто привів його до влади, була потрібна війна, вони могли вважати свого протеже талановитим виконавцем закладеної програми.

За кілька днів вибори першого президента Чечні — не Ічкерії. Вибори за указом Володимира Путіна, а не Джохара Дудаєва. Однак імовірний переможець на них, Ахмад Кадиров, схожий на Дудаєва саме тим, що ще до виборів посварився буквально з усіма — російськими військовими, бойовиками в горах, місцевою номенклатурою, бізнесменами, діаспорою... Колишній грозненський мер Гантеміров —тепер міністр інформації — звичайно, також позбувся роботи. Перелік можна продовжити. Влада здійснюється з допомогою озброєних загонів прихильників Кадирова, постать якого буквально випромінює конфлікт. Однак якщо тим, хто приводить його до легітимної влади, потрібна війна, вони не помилилися у своєму виборі.