Батьки-вихователі: вихід на пенсію

Алла Котляр 24 лютого, 23:01
123
rebenok.by

Читайте також

Пенсія — тема болюча тепер не тільки для людей передпенсійного віку, а й для молодих. 

Якщо ж ідеться про батьків — вихователів дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), то до всіх пенсійних страхів додається ще один: а що буде з неповнолітніми дітьми у разі виходу батьків на пенсію? 

У принципі, це питання регулюється ще на стадії створення ДБСТ і прийомних сімей постановою Кабміну "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною" (№81 від 31.01.2007 р.).Згідно з постановою Кабміну "Про внесення змін до Положення про дитячий будинок сімейного типу та Положення про прийомну сім'ю" (№458 від 22.07.2016 р.), у другому абзаці нової редакції п. 6 "Положення про прийомну сім'ю" записано, що дія договору припиняється, зокрема, коли батьки досягають пенсійного віку. А в третьому абзаці п. 11 "Положення про дитячий будинок сімейного типу" зазначається, що "влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу проводиться з урахуванням віку батьків-вихователів за умови, що на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку виходу з дитячого будинку сімейного типу. У разі досягнення пенсійного віку одним із батьків-вихователів, час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін дитячий будинок сімейного типу може функціонувати й після досягнення батьками-вихователями пенсійного віку, але не більше ніж протягом п'яти років". 

На практиці, на жаль, часто буває інакше. Служби у справах дітей на місцях нерідко влаштовують дітей у ДБСТ і прийомні сім'ї, не враховуючи вікової різниці між батьками і дітьми — так би мовити, "на певний час", бо прямо зараз дітей нікуди подіти. І батьки-вихователі, для яких найстрашніше слово — "дитбудинок", погоджуються. "Певний час" розтягується на роки, батьки й діти зріднюються, стають справжньою сім'єю. Інколи дітей у таких сім'ях усиновляють, інколи, з різних причин, — ні. Але коли батьки-вихователі досягають пенсійного віку, дальша доля сім'ї нерідко залежить від людського чинника місцевої служби у справах дітей. 

Десь батьки на пенсії продовжують виховувати своїх дітей. Як, наприклад, прийомна мама трьох неповнолітніх дітей із Полтавської області Юлія Баєва. "Пенсія в мене як у прикордонниці, — розповідає вона. — Коли насувалася пенсійна реформа, мої прикордонні друзі порадили мені негайно звільнятися. Я поплакала, — колектив у Донецькому аеропорту та графік мене влаштовували. Але звільнилася. А потім, коли почалася війна, виявилося, що це було дуже навіть вчасно. 

Служба у справах дітей мене з цього приводу не турбувала. Діти мої, і я все зроблю, щоб забезпечити їх житлом. А ось нових не братиму. Їх забезпечити житлом уже не зможу". 

Схожа історія і в 56-літньої Ніни Лискіної з Дніпропетровської області, що разом із чоловіком створила один із перших ДБСТ в Україні в 1989 р. "Про пенсію я поки що особливо не задумувалася. Кілька мам у нашій області йшли на пенсію. І виявилося, що прорахувати її дуже важко. Ми не бачимо, з якої суми йдуть відрахування до пенсійного фонду. Навіть в органах соцзабезпечення нам не можуть цього сказати. 

Через наш будинок пройшло 42 дитини. Зараз, разом із чотирма всиновленими, у нас 12 малолітніх дітей. Половина їх — 17-літні підлітки. Іншим — по 10–12 років. Тому, гадаю, ще років 6–7 доведеться працювати. Можливо, це буде вже не ДБСТ, а прийомна або опікунська сім'я. 

Якщо все життя прожив із дітьми, то інакше свого життя не уявляєш. Та й як можна передати дітей в іншу сім'ю після виходу на пенсію? Відірвати від матері, звичного сімейного ладу? Декого з них я ростила з двотижневого віку. Навіщо тоді були всі ці тренінги про психологічні травми дітей? Адже це, виходить, власноруч знищити все хороше в дитині… 

Доки є сили, здоров'я, вдосталь житлової площі. Тому скільки бог дасть, стільки підніматимемо дітей. Нових брати не плануємо. Але це — на розсуд місцевої влади. Якщо в місті буде потреба влаштувати дітей, ми, звісно, їх візьмемо. 

Мої діти нічим не відрізняються від кровних. З усіма спілкуємося і всіх намагаємося підтримувати. У селищах, селах купуємо якесь дешеве житло, всі гуртом його ремонтуємо, опоряджаємо й передаємо дитині, котра його більше потребує й хоче там жити. Виходить непогано. А держава й 20 років тому не дуже переживала, де опиняться діти, коли вийдуть із сімейних дитячих будинків. Або з інтернатів". 

Однак трапляється, що в батьків-вихователів з настанням пенсійного віку виникають проблеми, коли служби у справах дітей намагаються різко забрати дітей з сім'ї, завдаючи тим самим серйозних психологічних травм і дітям, і батькам. 

"10 років тому в Україні стали активно розвиватися прийомні сім'ї і ДБСТ, — розповідає виконавчий директор у "СОС — дитячі села Україна" Андрій Чуприков. — І тепер деякі батьки-вихователі вже вийшли на пенсію або готуються це зробити.

Ми вважаємо, що дитину не можна травмувати втратою людини, до котрої вона прив'язалася й називає мамою або татом. Адже діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування, один раз уже втратили своїх біологічних батьків. Знову переходити в іншу сім'ю — це, безумовно, травма прив'язаності для дитини. Тому ми готуємо як батьків-вихователів, так і дітей.

У СОС є стратегія роботи з батьками-вихователями. Вона охоплює три етапи: 1) добір кандидата і його підготовка; 2) безпосередня робота з батьком-вихователем; 3) завершення кар'єри. 

Влаштовуючи дітей у наші сім'ї, ми обов'язково звертаємо увагу на вік — щоб до виходу батьків на пенсію діти теж виходили з сім'ї у самостійне життя. Якщо сім'я поповнюється, наші працівники стежать, аби не було критичної різниці у віці й, наприклад, до 55-річної мами не потрапила дво-п'ятирічна дитина, яку вона не встигне довести до повноліття. 

Виняток, звісно, можливий, якщо дитині до повноліття залишилося два-три роки, у мами, що досягла пенсійного віку, є внутрішні ресурси і добре здоров'я. Але якщо вікова різниця більша, дитину доведеться потім влаштовувати в іншу сім'ю. І це процес не одного дня — підібрати дитині родину, встановити контакт між двома батьками-вихователями тощо.

Тому найкращий варіант — коли кар'єра батька-вихователя закінчується з виходом дітей з-під опіки в самостійне життя, в молодіжну програму, де ми їх підтримуємо, допомагаючи закріпити навички самостійного життя.

Процес підготовки в СОС починається за три-чотири роки до виходу мами на пенсію. Ми вважаємо, що в такому разі дітей не повинно бути більше трьох-чотирьох. Відповідно, цю сім'ю не треба поповнювати. Адже діти вже перебувають у непростому підлітковому віці, що потребує особливої уваги, та й у мами можуть бути питання, які їй треба вирішити. Наприклад, облаштувати власне житло, зробити ремонт тощо. Отож сил, часу й можливостей підтримувати і встановлювати контакт із новими дітьми в неї немає. 

Ми завжди орієнтуємося на те, що головне — це дитина, її права. Тому від самого початку створення прийомної сім'ї ми підтримуємо її і під завершення батьківської кар'єри намагаємося зробити так, щоб це було найменш травматично для дитини. 

Стандарти СОС працюють уже кілька десятиліть і вважаються одними з найвищих у світі. Як і результати, що їх показують наші діти після виходу з сімей. 

В Україні ж є перші два етапи — добір кандидатів, їх підготовка і безпосередня робота батьком-вихователем. А ось третього, націленого на планомірну підтримку завершення кар'єри батьків-вихователів прийомних сімей або ДБСТ, на жаль, немає. 

Не прописано в українському законодавстві й те, що дітей треба підбирати для кожної сім'ї. Дуже часто дотримуватися цих умов неможливо, бо в місті або районі, наприклад, є тільки одна прийомна сім'я чи ДБСТ. 

Ще одне питання — розмір пенсії. Часто батьки, які виховали для держави, щонайменше, 8—10 дітей, виходять на пенсію, трохи вищу за мінімальну. На наш погляд, це неправильно. При цьому пенсія педагога-вихователя в інтернатній установі буде вищою. Якщо держава поставила перед собою мету — деінституалізація, то треба думати і про соціальне забезпечення батьків-вихователів у сімейних формах виховання. Насамперед — у ДБСТ (прийомні батьки, як правило, мають додатковий заробіток). І особливо коли це самотня людина, що присвятила себе вихованню дітей. 

Як вирішити ці питання професійно та якісно — один із викликів для України, що має стати завданням для Мінсоцполітики. Відомство, під чиїм крилом перебуває департамент захисту прав дітей, повинен моніторити всі ці процеси й за необхідності вносити зміни до законодавства".

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94