Це була війна

Віктор Ціон 23 грудня 2016, 23:01
брюх_6

Читайте також

У Національному історико-меморіальному заповіднику "Биківнянські могили" упродовж жовтня—листопада проходила фотодокументальна виставка "Слово, обірване у Биківні". 

8 банерів, 20 літераторів. Тих, хто тією чи іншою мірою належав до покоління "Розстріляного Відродження". Майк Йогансен, Михайль Семенко, Вероніка Черняхівська, Володимир Ярошенко, Іван Маловічко, Андрій Михайлюк... 

— Майка Йогансена, — розповідає гендиректор заповідника Богдан Біляшівський, — розстріляли 27 жовтня 1937-го, за день до його 42-річчя. Обірвалося життя надзвичайно активної і талановитої людини, яка у своїй творчості послуговувалася принципом: "Немає такої речі, якої не можна було б описати цікаво". Він надихав молодь, дуже любив спорт і веселі містифікації. Наприклад, стверджував, що є далеким родичем Мігеля Сервантеса... 

На допитах Майк Йогансен (1895–1937) був відвертий: "В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня ніякий не терорист. Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників — результат розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади".

Семенкова бомба для урядової трибуни

Найчастіше у протоколах допитів письменників фігурує прізвище Семенко (тут і далі стиль і орфографію збережено):

"...Под влиянием СЕМЕНКО я становлюсь участником его группы, которая собиралась на квартирах СЕМЕНКО, КАСЬЯНЕНКО, ДИКОГО. В этой группе велись откровенные контрреволюционные националистические разговоры. О преследовании "лучших" украинцев, зажиме украинской литературы, о неправильной политике партии в национальном вопросе и в области литературы.

СЕМЕНКО разжигал во мне националистические настроения, говоря, что при другой ситуации и я, и он были бы признаными украинскими писателями. Этого не будет до тех пор, пока "москали" будут царствовать над нами. Я не только не противоречил, но поддерживал эти разговоры..."

Це фрагмент з протоколу допиту прозаїка і поета-футуриста Івана Маловічка (1909–1937) від 13 листопада 1937 року. А вже за два тижні 28-річного письменника стратили. У виписці з акта про розстріл вказано навіть точну годину виконання вироку — 24.00.

25-річного поета, перекладача й екс-члена літугруповання "Нова генерація" Андрія Михайлюка (1911–1937) енкаведисти стратили нібито за участь у контрреволюційній українській націоналістичній організації, що готувала теракти проти керівників партії та уряду. Коли знайомишся з фрагментом протоколу очної ставки між М.Семенком і А.Михайлюком від 17 вересня 1937 року, стає трохи не по собі. 

"Вопрос: Обв. СЕМЕНКО, какое конкретное задание вами было дано МИХАЙЛЮКУ после вовлечения в организацию? 

Ответ: МИХАЙЛЮК мною вербовался для террористических целей. В соответствии с этим, мною было дано ему задание подготовить и совершить 1 мая 1937 г. во время демонстрации террористический акт против секретаря ЦК КПбУ Косиора. 

В первой половине апреля 1937 г. я лично вручил МИХАЙЛЮКУ Андрею бомбу во дворе д. №17 по улице Воровского. Я шел в дом союза советских писателей, чтобы встретиться с МИХАЙЛЮКОМ, случайно я его увидел на углу улиц К.Маркса и Крещатика, и сказал ему, что я должен кое-что передать. По моему предложению мы зашли во двор №17, где я, как показал выше, дал ему бомбу. Эту бомбу МИХАЙЛЮК Андрей должен был бросить 1 мая 1937 г. на правительственную трибуну, при прохождении с демонстрантами возле нее". 

Як співробітникам НКВД вдавалося примушувати письменників обмовляти не лише своїх колег і найближчих друзів, а й самих себе? Зазвичай шантажем і тортурами. 

— Такий собі чекіст Заячковський, — розповідає професор Юрій Ковалів, — хвалився, що коли б йому до рук потрапив сам Карл Маркс, то й він би зізнався, що робив замах на Бісмарка.

От і зізнавалися. 

"...Виновным себя в предъявленном мне обвинении полностью признаю и, подтверждая свои предыдущие показания, заявляю, что я все время существования Советской Власти на Украине вел с ней активную борьбу, направленную на отторжение УССР от Советского Союза и создание "самостійної" Украины.

После процесса СВУ 1929 года я прекратил вести организованную борьбу против Соввласти, но взглядов своих не поменял и продолжал оставаться врагом Соввласти по день ареста..." 

Це фрагмент з протоколу допиту Володимира Дурдуківського (1874–1938) від 10 січня 1938 року. А через 8 днів його розстріляли. 

Відомий український літературознавець, історик і громадський діяч Володимир Дурдуківський 1899 року закінчив Київську духовну академію, здобувши ступінь кандидата богослов'я. Від 1917-го — директор
1-ї Київської української гімназії, у 1920-х — голова Науково-педагогічної комісії ВУАН, член постійної комісії з укладання словника живої мови... А ще — активний діяч київської "Просвіти", член Української радикальної партії. Вперше був заарештований 1929 року як один з керівників так званої Спілки
визволення України, удруге — 28 грудня 1937-го... 

"Укразія" троцькіста-есперантиста Борисова

На відміну від Дурдуківського романтична красуня Вероніка Черняхівська (1900–1938), онука корифея українського театру Михайла Старицького і донька письменниці Людмили Старицької-Черняхівської, була хоч і талановитою поетесою і перекладачкою, та все ж людиною доволі аполітичною. Вона встигла закінчити Київський інститут зовнішніх зносин, який зовсім недовго існував у першій половині 1920-х років. 1928-го Рона (так називали її рідні і друзі) вийшла заміж за німця Тейча Геккена і перебралася жити до Німеччини. Коли ж наступного року приїхала до Києва, її разом із батьками заарештували у справі СВУ. Та незабаром відпустили. В ГПУ їй навіть пропонували назавжди покинути СРСР і повернутися в Берлін до чоловіка, та Вероніка залишилася на батьківщині. Знала б вона, чим це в результаті закінчиться... 

8 січня 1938 року її заарештували вдруге, звинувативши у шпигунстві на користь Німеччини. 

"Будучи воспитана в семье националистически настроенного украинца-интеллигента, я с первых дней революции не была ее сторонницей, а впоследствии, вращаясь среди петлюровски настроенной украинской молодежи, мои взгляды становились все более антисоветскими. 

Большое влияние в этом отношении на меня оказало мое пребывание в Польше, где я находилась среди самой гущи петлюровских деятелей…"

Це фрагмент з протоколу допиту В.Черняхівської від 20 липня 1938 р. А за два місяці, 22 вересня, її розстріляли...

Прозаїк і перекладач Олександр Соколовський (1895–1938) уперше дістав 6 років каторги ще за Миколи II, 1915-го, — за розповсюдження прокламацій проти Першої світової війни. За більшовиків заарештовувався тричі: 1920-го, 1924-го і 1937-го. 

Працював у Спілці кооператорів, в Укрбанку, науковим співробітником у Музеї революції. Був секретарем Київської філії товариства політкаторжан і зсильнопоселенців (sic!).

"...Ряд моментов в моем произведении "Богун", как-то: 1) взаимоотношения козачества и украинского крестьянства, отношения между козацкой старшиной и трудящимися массами, характеристика вождей восстания Хмельницкого и Богуна отражены мною в значительной степени в свете данных украинской буржуазно-националистической историографии (Грушевского, Ефремова и др.).

Корни этих моих националистических уклонов кроятся в том, что я в тот период увлекался романтикой украинской старины, фольклора и т.п., изучая эту историю по материалам украинских буржуазно-националистических историков…"

Це фрагмент з протоколу допиту О.Соколовського від 5 листопада 1937 року. 

22 серпня 1938-го письменника стратили.

Та найекзотичніший привід для арешту випав прозаїку і кінодраматургу Миколі Борисову (1889–1937). Випускник Ярославського кадетського корпусу і Київського військового училища хоробро воював у Першу світову: був нагороджений Георгіївською зброєю та орденом Станіслава 3 ступеня, "з мечами і бантом". У роки громадянської війни спочатку перебував у лавах білої армії, а потім подався до червоних: брав участь у кримському поході проти Врангеля. Після контузії лікувався в Одесі. Перехворів на тиф. Писав гостросюжетні пригодницькі романи, політичні детективи і наукову фантастику. За його кіносценарієм "Укразія" 1925-го було знято перший український пригодницький фільм (мав широкий успіх у радянському кінопрокаті, але після арешту М.Борисова 1937 року був заборонений). Писав російською, проте його твори відразу ж перекладали і видавали українською (до речі, його роман "Мертвий бар'єр" переклав Євген Плужник). Знав польську, англійську й французьку мови, а на додачу захопився ще й есперанто. Чого, на думку каральних органів, аж ніяк не варто було робити. 3 вересня 1937-го Миколу Борисова розстріляли як активного учасника контрреволюційної троцькістської організації серед... есперантистів.

Фрагмент з протоколу допиту М.Борисова від 28 березня 1938 р.:

"Ответ: После исключения из партии я был морально подавлен и искал среду, в какой бы я мог проявить свою политическую активность. (...) С опозиционными настроениями в эти годы я пришел к эсперантской работе. В среде САТовцев я нашел себе соответствующую среду и почву для работы. При расколе эсперантской организации "САТ" в 1929 году я из нее не вышел, будучи троцкистом.

Вопрос: Следствию известно, что вы проводили организованную контрреволюционную работу подтверждаете это? 

Ответ: Да. Я являюсь активным участником контрреволюционной организации "САТ", именуемой фракцией "большевиков-ленинцев".

"О Рыльском надо чаще писать как о террористе и националисте" 

Зрештою, не церемонилися навіть з тими, хто ще вчора палко й пристрасно вимагав найстрашнішої кари для "фашистських наймитів" і "скажених собак" світового імперіалізму. Так Івана Кулика (1897–1937), голову Спілки радянських письменників України, члена ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР (а до того очільника Секретаріату закордонних справ УСРР, консула СРСР у Канаді, директора Партвидаву ЦК ВКП(б)У, голову радіокомітету України, заарештували прямо під час засідання. Щойно він з високої трибуни урочисто доповідав про розквіт української радянської культури і йому гаряче аплодувало найвище керівництво УРСР (включно з наркомом внутрішніх справ Леплевським), як ось уже його викликають у коридор, скручують і везуть під конвоєм на вулицю 25 жовтня (нині Інститутська), в будівлю колишнього Інституту шляхетних дівчат на перший допит... 

Фрагмент з протоколу допиту І.Кулика від 2 серпня 1937 р.: 

"Ответ: Я признаю себя виновным в причастности к украинской контрреволюционной националистической организации, впоследствии сблокировавшейся с троцкистами. Конечной целью организации являлось свержение советской власти путем внутреннего переворота и совершение терактов против руководителей партии и советской власти и установление в СССР капитализма. В связи с причастностью к организации большого количества украинских националистов, связанных с заграничними эмигрантскими центрами (ОУН-УВО Коновальца, Пражской группой УНСР) и официальными представителями фашистской Германии и Англии... украинская организация имела в виду отторгнуть от СССР Украину и, об'единив все украинские земли, создать под германским протекторатом "независимую" соборную Украину..."

10 жовтня того ж року його розстріляли.

Відповідального секретаря СРПУ прозаїка Івана Кириленка (1902–1938) заарештували 21 лютого 1938 року. А до цього він працював редактором журналу "Червоний шлях", навчався в аспірантурі при Українському інституті марксизму-ленінізму, був членом центрального бюро літературного товариства "Плуг" і навіть особистим секретарем голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Григорія Петровського.

Фрагмент з протоколу допиту І.Кириленка від 4 травня 1938 р.: 

"Вопрос: А с националистическими группами писателей других республик связь была вами установлена?

Ответ: Да, руководство организации установило тесную связь с националистическими группами писателей Грузии и Белоруссии. В 1931—1932 гг. делегация украинских писателей выезжала в Тифлис и Минск. (...) В Тифлис ездили Хвылевой, О.Вишня, Панч, Микитенко и я — Кириленко. (...) Там в Тифлисе мы связались с группой националистов писателей Табидзе, Яшвили, Джавахашвили, Гамсахурдией и договорились об общих антисоветских установках в литературе. В Минске была делегация в составе Хвылевого, Остапа Вишни, Любченко Аркадия, Сосюры и Микитенко. Они установили связь с белорусскими писателями Чаротой, Коласом Якубом, Купалой и Гартным. Установление связи с грузинскими и белорусскими националистами вызывалось необходимостью совместного контактирования антисоветской работы на литературном фронте…"

23 вересня того ж року письменника стратили. 

Володимира Юринця (1891–1937), філософа, літературознавця і публіциста, не врятувала навіть щільна співпраця з органами ГПУ-НКВД. Інтелектуал-поліглот з Галичини навчався в найкращих університетах Європи: у Відні на фізико-математичному факультеті, у Берліні й Парижі — на філософському. Здобув ступінь доктора філософії. У Першу світову воював у війську Австрії, потрапив у полон до росіян. У роки революції захопився марксистськими ідеями, закінчив Інститут червоної професури в Москві. Очолював Харківський інститут філософії і природознавства, обирався академіком ВУАН. 1931-го Юринця кваліфіковано як прихильника буржуазно-ідеалістичної філософії, виключено з партії та зі складу академіків ВУАН. З 1933-го — таємний агент ГПУ. 

Фрагмент з протоколу допиту В.Юринця від 28 липня 1937 р.: 

"...В конце декабря 1933 года на одном из свиданий Козельский и Долинский сказали мне, что "украинский писатель Вакар является террористом, он имеет в этом отношении влияние на Влызько, и вся группа футуристов — это террористы". Они же предложили мне после встречи с кем-либо из указанных лиц написать доклад, что Влызько, Вакар и Семенко являются укр. террористами и подготовлявают тер. акты. Выполняя эти указания, в декабре 1934 г. я встретил в Киеве Семенко, говорил с ним об общих вопросах, вовсе не затрагивая вопроса о терроре. На очередной встрече с Долинским представил указанный выше доклад, характеризующий всю группу футуристов… как террористов.

Вопрос: В мае 1935 г. и в апреле 1936 г. вами представлено два доклада о подготовке теракта против Постышева украинским поэтом Максимом Рыльским и "его группой". Что вам было известно о подготовке Рыльским теракта?

Ответ: Оба доклада о Рыльском лживы и провокационны, я никогда ничего не знал о террористических намерениях Рыльского. Первый доклад… написан мною по заданию Долинского… Второй — по указанию Пустовойтова, который очень часто указывал мне на то, что о Рыльском надо чаще писать как о террористе и укр. националисте…"

4 жовтня того ж року філософа стратили. Розстріляли і його кураторів з НКВД Сергія Пустовойтова і Семена Долинського. 

— Ми повинні зрозуміти одне, — підсумовує професор Юрій Ковалів, — це була війна. Вона розпочалася щойно Богдан Хмельницький уклав Переяславську угоду з Москвою. Відтоді вона точилася весь час і триває досі. І триватиме доти, доки існуватиме Москва. 

Довідка

Биківнянські могили — найбільше на території України місце масових поховань жертв сталінських репресій. До лісу на північно-східній околиці Києва, обабіч Чернігівського шосе, упродовж 1937—1941 рр. привозили для таємного поховання тіла розстріляних у київських в'язницях Народного комісаріату внутрішніх справ. 

Фактична площа "об'єкта" становить 5,3 га. 

У Биківнянських похованнях знайшли свій останній притулок представники всіх соціальних прошарків українського суспільства — від робітників і селян до інтелектуальної еліти. Крім жителів УРСР різних національностей, політичних репресій зазнали й громадяни інших держав. 

Інформацію про Биківнянську трагедію радянська влада приховувала фактично до 1989 року. 

Загальна кількість похованих у Биківні, за різними оцінками істориків, коливається в межах від 20 до 100 тисяч осіб.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.92
EUR 29.09