Інтуїтивне відкриття: довіра як найвищий принцип

Валентин Ткач 25 листопада, 23:00
интути

Читайте також

Обґрунтовані фантазії.

Я давно помітив, що дуже часто, варто лише про щось подумати, як Інтернет відразу тобі доправляє матеріали на цю саму тему. Вигадав навіть конспірологічну теорію: він за нами стежить, причому й тоді, коли комп'ютер вимкнений.

От і сьогодні зранку я вирішив опублікувати у Фейсбуці черговий уривок зі
своєї книжки "Війна і міф". Гортав сторінки навмання і зупинився на оповіданні "Мистецтво карпатської колоди" — тій його частині, де йдеться про зустріч Олекси Довбуша і Бааль Шем Това.

Та щойно я відкрив ФБ, як він мені нагадав, що рік тому цього дня я вже опублікував це оповідання у себе в хроніці. У мене був шок. Річ у тому, що це була вже перепублікація, а саме оповідання вперше на сторінках DT.UA з'явилося у вересні два роки тому, напередодні мого дня народження, тому я це й пам'ятав. 

Перебороти отриманий шок жартами про конспірологію мені не вдалося. Мабуть тому довелося думати. Ми постійно гортаємо свою пам'ять, скануємо її в надзвичайно великих обсягах. Проте не помічаємо цього. Пам'ять ми скануємо не всю, а лише ту її частину, де містяться відповідники контексту, який нас у цю мить оточує: місце дії, час дії, інтер'єр, погода, час доби, люди, предмети, запахи тощо. З цього масиву мозок вибирає і доправляє нам уже віднайдений упродовж років життя комплекс фіксованих дій (ми знаємо, як поводитися). Він же постійно доповнює цей комплекс новими деталями. Ми цього просто не помічаємо серед немислимо великого обсягу інформації, який сканується. А в ній є все! 

Тому-то, коли ФБ нам нагадує, що було цього дня в минулі роки, він обов'язково випадково натрапляє на факти, які наш мозок щойно відсканував серед інших, але ми цього не зафіксували виразно. Його підказка "висвітлює" нам цей факт. А в нас складається враження, що ФБ щось вгадав.

Він не вгадує наших думок і спогадів, бо вони й так завжди присутні у формуванні нашої дії. Тобто це наше спостереження робить кота чорним. І це справді так. Коли ми вперше в житті бачимо "кота", то не знаємо, що це за форма енергії відображеного нами енергетичного універсуму. Ті, хто нас оточує — мама, тато, дід, баба, брати, сестри тощо, — називають її "кіт". Далі, коли ми зустрічаємо "котів" знову, все вже робить мозок, коли шукає в пам'яті відповідник до відображеної цієї миті в ньому форми енергії: вже він називає "кота" котом. Цей же механізм навчання стосується й визначення кольору та інших ознак "кота". 

Ми отримуємо своєрідний механізм навчання, якому можна знайти сучасний відповідник — інсталяція. Зрозуміло, що такий процес нашої "інсталяції" стосується не лише "котів" — він неподільний і невичерпний. Власне, це і є смисл поняття "культура". Що більшою є кількість інстальованих ознак у "кота", то багатшою є матриця культури. 

Не визначені поняттями та ознаками відображення енергетичних форм ми зазвичай описуємо як присутність незвіданого: богів, духів, наукових теорій тощо. Вони доповнюють нашу побутову, практичну картину світу, яка визначена в поняттях і ознаках. Зрозумілим стає висновок: культура і її багатство — це результат пошуку понять та ознак нових "котів", що забезпечується інтуїтивним прозрінням, по-сучасному — драйвом. 

Та найголовніше в цій картині інсталяції людини — початок, ініціація. Вона розкриває основоположну, засадничу суть довіри як умови виникнення, існування, збагачення і продуктивної суті культури. Довіра — це кореневий принцип того відображення енергетичного універсуму, в якому ми живемо. Без довіри не працюватиме жоден з похідних концептів: право, свобода, власність тощо. Довіра притаманна людині ще до появи в неї всіх смислів понять та ознак. Вона лежить в основі ініціації людини як суспільної істоти.

Коли ми чуємо заклики до "руйнування стереотипів", їх слід сприймати як покручі суспільства споживання, бо саме це дозволяє розширити простір нав'язаного попиту. Вони не мають нічого спільного з драйвом, що розширює смисли понять та ознак матриці культури, бо не розвивають нове, а руйнують основоположне. Згубність таких закликів можна легко собі уявити, якщо умовно застосувати їх до ПДР. На що перетвориться рух? Якщо цей заклик перенести на процес ініціації людини, інсталювання їй матриці культури, то отримаємо повний розгардіяш, контркультуру з відповідними наслідками — розпадом соціуму. Та найгірше те, що при цьому руйнується кореневий принцип життя — довіра. А як казав вуйко Дезьо, "кінець світу настане тоді, коли сторожу знадобиться сторож".

У найрозхристанішій довірі більше досконалості і повноти, ніж у найраціональнішій невірі. Христос заповідав: "Не клянися". Ми повинні це розуміти як застереження, що при клятві довіра упосліджується і перетворюється з кореневого принципу на ситуативний договір, який уже можна тлумачити довільно.

Тому довіра у стосунках між людьми повинна стати імперативом як беззастережним моральним принципом, а доброчесність і піклування — інструментами зміцнення довіри.

Якщо комусь це видається неймовірним, нехай згадає про маяки або криниці: їх, у переважній більшості, будувала не держава — інститут примусу і договору, а суспільство, яке довіряло своєму майбутньому.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • Val Weber 27 ноября, 10:52 Рональд Коуз в 1992 году получил "об этом" Нобелевскую премию по экономике. А у автора "об этом" есть статья в "ЗН": "Если сформулировать вывод Коуза коротко и на бытовом языке, то он будет иметь такой вид: трансакции, построенные на доверии, являются «наиболее дешевыми» и потому экономически наиболее продуктивными. Покупая в магазине морковь, мы же не подписываем никаких договоров. С другой стороны, если для подтверждения вашей добросовестности и ответственности в трансакции вам нужна куча «справок», «выписок», «свидетелей», «магарычей» или же грубой силы, то такая «экономика» ограничится несколькими шагами и в конце концов придет в упадок". Больше читайте здесь: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/bez_doveriya,__ili_ot_grazhdanskoy_apatii_k_agressii.html Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Ed Fed 26 ноября, 09:44 Очень детально и доходчиво о том, что оказывает влияние на благосостояние нации, написал Фрэнсис Фукуяма. Книга так и называется Доверие. Для меня это был и драйв, и прозрение, и ощущение, что сам хотел это сказать. Крайне рекомендую. Особенно менеджерам Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Val Weber 26 ноября, 00:39 читать так: "Христос завещал: "Не клянись". Мы должны это понимать как предостережение, что при клятве доверие УНИЧИЖАЕТСЯ и превращается из корневого принципа в ситуативный договор, который уже можно толковать произвольно". Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74