Коли справа — своя

справ

Читайте також

У середині вересня десант журналістів Донбасу побував у Кремінському районі Луганщини. 

Тутешні громадські активісти, влада, підприємці, об'єднавши зусилля, плідно реалізують програми розвитку інфраструктури, бізнесу, мережі робочих місць для місцевих жителів та переселенців. Не випадково на цій базі організовується навчання для охочих займатися підприємницькою діяльністю. До цього процесу підключився автор публікованого нарису, який дізнався про досвід та проблеми, і на цій основі вносить свої пропозиції

Три точки опори

Керівники Кремінної та району Юрій Прокопенко і Наталія Чехута, голова місцевої бізнес-асоціації Андрій Симонов показали нам чимало результатів нинішньої ділової активності. Від модернізованого водного господарства, оновлених ФАПів, шкіл, баз відпочинку, житла, побудованого для переселенців, до створених такими ж переселенцями разом з кремінчанами майстерень, кафе, імпозантного питного бювету в центрі міста, цікавої електронної газети.

Лідер організації "Наша громада" Ірина Смага провела по ще недавно занедбаному і переданому їм будинку, який (відремонтувавши й частково здавши в оренду) вони перетворили на Будинок громадських формувань. Між іншим, з чудовим дитячим залом, виставкою-продажем виробів народних умільців. От вам і глибинка! Мабуть, у неї можна повчитися навіть адміністративному центру області Сєверодонецьку, де підприємницькі та громадські кола ніяк не можуть, пробачте тавтологію, увійти в спільне коло.

— Багатьом у небезпечний час довелося згорнути бізнес, а у вас з колегами протилежний настрій. Звідки? — запитую Андрія Симонова.

— Тому, що діємо всі разом, — відповідає він. — От я, наприклад, — виходець з "Нашої громади", взаємодопомога у нас з ними давня. У грізні дні наші активісти зібралися, згуртували союзників, і ми самі не дозволили тут нікому зазіхати на українську державність. Зараз об'єдналися на конкретних справах. Від малого до великого. Лісовий спорттабір, де ви побували, — тому підтвердження. Зрозуміло, і нам ідуть назустріч: за підсумками своїх грантових конкурсів ПРООН, інші міжнародні організації спільно фінансували ряд кремінських проектів. Як суспільних, так і особистих.

Але чому подібних успіхів значно менше, ніж могло бути?! Статистика підтверджує: ані спад великої економіки, ані спрощення процедур відкриття бізнесу не зумовили кардинального злету малого й середнього підприємництва, що дає людям нові можливості, підтримує тонус усього суспільства. 

Причини різні, в усіх ієрархіях і площинах; є й така, про яку почув у розмові з молодим луганським переселенцем. Він загорівся було ідеєю, помінявши місце проживання, змінити й спосіб життя, рід занять — почати власну справу. Прямо як у першому варіанті "Пісеньки про переселення душ" Висоцького: "Уж лучше сразу — в дело, чем копить свои обиды". А потім прикинув: "Живемо з жінкою у родичів, одержуємо тисячі гривень допомоги плюс продуктові набори від благодійних організацій. Як би це не урізали, якщо станемо добре заробляти…"

Патерналізм — він у нас сидить міцно. Звісно, важливо — як там за Архімедом? — мати точку опори. Але давайте все ж таки говорити про те, що її, рідну, насамперед, треба шукати в собі самих.

Взяв як посібник новинку київського Інституту демократії ім. П.Орлика — збірник "Знедолені? Нездоланні! Історії переселенців". В основному він про тих, хто став підприємцем. Видано й написано вишукано. Але тільки з двох нарисів зрозумів, як їх герої, власне, вибудували бізнес, на якому такому, прямо скажемо, базисі. Перші від ПРООН "отримали майже мільйон гривень на закупівлю обладнання", другі "вклали в проект близько мільйона гривень" (уже невідомого походження). Прямо як в анекдоті про стартап джентльмена зі списку Forbes: "Крутився-крутився, а потім померла бабуся, яка заповіла мені мільйон".

Доячи тих, хто не розуміє: таких асигнувань на всіх, на жаль, не припасено ні в зарубіжних донорів, ні, тим більше, в наших бабусь! Виходить, і город городити не варто? Переконувати тих, хто сумніваються, напевно, краще не велемовними похвалами заповзятливості, а запуском конкретних механізмів її застосування — скажімо так: три точки опори. Що швидше — то краще, поки дійсно можна розраховувати на серйозну підтримку в цьому.

Новий імпульс

Новий імпульс тут дали тренінги програми ПРООН "Розвиток навичок підприємницької діяльності серед внутрішньо переміщених осіб і місцевого населення Донецької і Луганської областей". Її включили в проонівський проект "Економічне й соціальне відновлення Донбасу". Автор цих рядків брав участь у кремінському тренінгу за алгоритмом "Журналіст змінює професію"; і хоча перекваліфікуватися не маю наміру, ясно, що й для будь-якої редакції опанувати підприємництво нині зовсім не зайва річ.

Мої "однокурсники" представляли широкі вікові та освітні діапазони. Аж до доцента Олени Хандій з евакуйованого Східно-українського університету, що організовує грантові заявки від студентства. Найколоритнішою ж виявилася Світлана з новопсковської глибинки.

— Які зараз прибутки, про що ви кажете?! — звернулася вона до тренерів Ігоря Беня і Катерини Боровської. — Ось продавала помідори на базарі. Одна старенька повибирала тільки погані, щоб можна було взяти дешевше. Так я їй безкоштовно ще кілька найкращих додала. А наступного дня вона привела до мене ще з десятеро таких жінок.

— Добро каране, — поспішив хтось з висновком.

— Як подивитися, — знизує вона плечима. І розповідає, що в неї тоді забрали всю некондицію, яку інакше могла б не розпродати.

На такому тлі ніхто з нас не планував прорватися в акули капіталізму; але зневіра та упередженість потроху поступалися місцем оптимізму. Тренінг з підготовкою бізнес-планів на одержання безповоротних 50—200-тисячних грантів ПРООН переконував: майже кожна розумна, розторопна, працьовита людина здатна за необхідності й бажання "реінкарнуватися" з "пересічного громадянина" на успішного підприємця. Не боги гранти ліплять. Проект плану, створений командою, куди я входив, виводив на окупність витрат уже в перший місяць.

— Врахуйте до того ж: ціни для Луганщини я поставив удвічі нижчі за київські, — зауважив наш старший. Він застосував свій столичний досвід модної кавової франшизи. У аудиторії ніхто більше не домагався такої вигоди порівняно з собівартістю. Ні солідний корінний кремінчанин Сергій Шпеньков, що "започаткував" органічне землеробство, ні переселенець з Луганська у сватівську Нижню Дуванку "парубок" В'ячеслав Ржевський, що задумав налагодити переробку молока, яке селяни будуть йому здавати охочіше, ніж конкурентам, завдяки вищим закупівельним цінам.

— Приклад показала мама, — розповів мені Славко. — Переїхала раніше — і вже одержала грант із самозайнятості. У неї рослинництво, а я хочу робити масло та сир. Фірмові!

Здорово, правда? Тільки в перерві народ з інших команд став підходити до нашої, і пропонувати помінятися місцями. Можна не ворожити на кавовій гущі — чому. Утім, швидко ставало ясно, що коли підтягнуться конкуренти, то й кавоварам доведеться придумувати щось ще. Тобто треба налаштовуватися на повсякденні зусилля.

Тут слово взяв Антон.

"Китайське попередження"

Антон Міхеєв — один з перших підприємців Рубіжного. Продавав китайські двері. Одного разу взяв кредит під закупівлю, а фура з товаром потрапила в аварію. Ледь виплутався і сприйняв те, що трапилося, як "останнє китайське попередження". І новонавернувся на орієнтованого на опт пасічника. Паралельно зараз затіває розплідник саджанців плодових дерев.

— Так значно твердіше стоїш на землі, — вважає він.

Цікаво, що до хазяйнування "на ґрунті" потягнувся й інший ніби урбаніст з того ж міста — колишній держслужбовець Олександр Горбунов, який раніше заснував більярдний клуб з кафе. Ми з подивом розглядали фотознімки його нової гордості — тепличного господарства в селі Пурдівка. У ньому ростуть не тільки лимони, а й банани та інша екзотика. Сюди приїжджають цілими екскурсіями, починаючи з школярів, для яких тут проводять уроки ботаніки. У цьому оазисі можна і відпочити, і самим позбирати для себе полуницю, ще щось.

— Підприємництво для мене стало і джерелом благополуччя, і улюбленою, творчою справою, станом душі, — щиро каже Олександр. А я згадав його тезка — переселенця з Луганська режисера Шмаля, який цього року на грант тієї ж програми відкрив у Сєверодонецьку незвичайний для Донбасу приватний театр новаторської акторської майстерні. 

Творчість — вона заразна. Наступного ранку півгрупи зізналися: ніч не спали, думаючи, як досягти гармонії душі з гаманцем, що варте більше, ніж найчистіший прибуток. Молоді підприємці Дмитро та Ірина Глотови з Сєверодонецька взагалі потішили: "Ми передумали їхати за кордон — і в нас можна працювати красиво та прибутково".

А як же тоді з прозою життя? Вона тут як тут. Коли після перевірки "домашніх завдань" стало очевидно, що Антон цілком може виграти в грантовому конкурсі, без п'яти хвилин, точніше — поки без 200 тисяч гривень, тріумфатор, дивлюся, раптом задумався:

— По-перше, ці гранти орієнтують на швидкий ефект, а в сільському господарстві, з його сезонністю, потрібно чекати. По-друге, дістану кошти, створю нові робочі місця — і відразу опинюсь у соліднішій категорії підприємців. Виходить, зростуть податки.

Так, не все так просто. Утім, нещодавно деякі податки знизили, щоб підприємці могли підвищити зарплати працівникам, активніше розвивати виробництво. Однак, судячи зі статистичних даних, поки що такої віддачі практично не надійшло. Благі наміри — і згори, і знизу — добре, але треба чітко проробляти спільні дії. Невже й у цьому будемо сподіватися тільки на ПРООН та якихось інвесторів?! Напевно з таким завданням могли б упоратися й наші Центри зайнятості, які теж опікуються кандидатами в підприємці, інші держслужби, численні економічні, правові, науково-навчальні спілки.

На одному катамарані

Не знаю, як де, а в нашому індустріальному трикутнику "Сєверодонецьк—Лисичанськ—Рубіжне" невелике підприємництво зароджувалося під тінню потужних підприємств. На жаль, їм тепер виживати дуже важко, а випуск можливої підмоги — товарів народного споживання — вони давно згорнули. Та не даремно ж кажуть: "Усі ми в одному човні". Уточнив би: на одному катамарані — водночас і окремо, і разом, опорою один одному при хитавиці. Вважаю, є сенс у відпрацьовуванні програм спільної маневреної діяльності.

На проммайданчиках заводів, що простоюють, ждуть свого часу вільні приміщення та незадіяна техніка; особливо зайняти людей нема чим. Підприємці, в яких такої бази немає, знайшли б, як це застосувати, — хоча б якийсь час. На загальну користь. Так, у всіх своя сфера, — то чому б державі не бути координатором?! Новий губернатор Луганщини Юрій Гарбуз вісімнадцятирічним утік з рідного сільського будинку, щоб стати фермером. Жив у землянці, зате невдовзі його господарство стало одним з найкращих у країні. Розривати рамки у нас є кому.

І хіба нікому простягнути руку допомоги, підказати інші інновації? У Торгово-промисловій палаті України нещодавно створено комісію з проблем ведення бізнесу на територіях Донбасу. Про плани "фінансування малого й середнього бізнесу, який може рости на платформі "Укрпошти", днями заявив її новий керівник Ігор Смілянський. З першоджерел знаю, що це потужне підприємство готується за лояльними ставками взяти на себе такий головний біль підприємців, як управління складськими запасами, логістику.

Охочі, починаючи з мікробізнесменів, можуть ознайомитися з підтриманим МЕРТ України проектом UNLIMIT UKRAINE, який ініціювала Європейська бізнес-асоціація, Європейською програмою підтримки малого й середнього бізнесу — COSME. Зазирнув також на "Національну платформу малого й середнього бізнесу".Там можна почитати "Зелену книгу політики підтримки малого підприємництва внутрішньо переміщених осіб". На сайті регуляторної служби чогось особливого знайти не вдалося.

Усі ми на одному катамарані. І підприємці, і не такі вже заповзятливі співгромадяни. Хтось чогось недорозуміє, "не в темі"? Це можна виправити. Кілька років тому мені довелося побувати в легендарній Chicago Booth School of Business. Там один з найкращих професорів саме читав лекцію для… батьків студентів. Щоб і далекі від бізнесу люди уявляли, чим займатиметься їхня молодь, з чим це їдять, допомагали забезпечувати сприятливий для підприємництва клімат.

Є також сенс подумати про проблему відновлення бізнес-зв'язків регіонів. Шляхи є різні, в тому числі через земляків. Приміром, НВО "Пірена" евакуювалося з Сєверодонецька до Вінниці і щойно одержало солідний грант ЄС на випуск свого спорядження для рятувальників. Відомий сєеверодонецький волонтер Олександр Кононов нещодавно купив стару хатку, сараї в селі Десятини на Житомирщині й влаштував там козячу ферму. Хто, дізнавшись про те, що в нього немає руки і ноги, дозволить собі опустити руки? Дуже хочеться, щоб мої земляки докладали їх у себе; Донбас цього тепер потребує особливо — як частина загальноукраїнського дому.

* * *

Від початку бойових дій у Донбасі близько двох тисяч демобілізованих учасників АТО пройшли в держслужбі зайнятості навчання підприємницькій діяльності й одержали виплату на відкриття власної справи. Вони теж переконалися: зміцнювати взаєморозуміння і співробітництво з Донбасом можна й потрібно.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Александр Ерёменко 21 октября, 09:02 Интересная и полезная статья. Для нас сейчас важен сильный "средний класс". А малый и средний бизнес - важнейшая составляющая этого класса. Поэтому развитие малого и среднего бизнеса - основа стратегии евроинтеграции Украины. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Vitaliy Khandiy 14 октября, 22:53 Хорошая статья, спасибо автору! Действительно, патернализм очень заразная штука и поразил организм Донбасса-в частност,и и Украины-в целом... Но, постепенно, небольшими шагами мы все-таки движемся в направлении евроинтеграции, выдавливаем из себя раба, становимся более инициативными и ответственными. И вывод из статьи можно сделать правильный-нуждающемуся лучше дать удочку, с которой он научится ремеслу рыбака и будет обеспечен, чем рыбу для разового утоления голода. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01