Підручні засоби

Олег Покальчук 10 грудня 2016, 00:00
вокруг

Читайте також

У цій дивній країні, де люди аж ніяк не перебувають на рівні встановлених у ній правил, усе робиться "з маху": міста, будинки, дурниці.

Жуль Верн. "Навколо світу за вісімдесят днів" 

 

Чому сьогодні фейсбучні війни пасіонарніші й масштабніші за реальну війну?

Чому в Україні лідери нікого нікуди не приводять, а якщо приводять, то в нікуди?

Чому повсюдно обговорюються глобальні стратегії, і ніколи — скільки й кому це коштуватиме? Чому ми навчилися руйнувати старий світ, знаючи, що не стане сил завтра побудувати новий? Це дух часу взагалі — чи хвороба пострадянських теренів?

Кожне із цих запитань на рівні буденної свідомості знаходить свої відповіді, з іменами й прізвищами. Персоніфікувати винних — заняття популярне й ефективне. Бо чим вони, винні, недосяжніші для обвинувача, тим кровожерливіші лунають звинувачення на їхню адресу. Обвинувачів від цього різко попускає, винні з полегшенням регочуть, гештальт закривається, усім — шампанського!

І річ навіть не в тому, що критику треба починати з себе. При досі ще існуючій системі фіктивного впливу громадян на соціальні процеси не має особливого значення, з кого цю критику починати. Оскільки у постінформаційну епоху все буде правдою і водночас — неправдою. Бо недолугий сам процес. І система, яка його здійснює.

Перелічені вище драматичні запитання щиро екзистенціальні, як прощальний лист самогубця. Проте одночасно це означає, що їх постановка не вимагає фактологічної відповіді. Тому що в пострадянській комунікативній культурі процес важливіший за результат. Хоча префікс "пост" часто видається зайвим, окрім європейських декорацій системи.

На цьому безумовному переважанні процесу над результатом базується феномен будь-яких цілонічних застіль (якщо без бійки). Щоб уранці можна було із задоволенням згадати: "Класно посиділи, душевно поговорили". Та про що і якого висновку дійшли — взагалі неважливо. Важливі інтонації, жести, емоції — це і є справжній гіпертекст, слова пусті, остогидлі й вульгарні. 

Для української комунікації контекстом є невимовне — Юнг би заплакав від заздрощів. Чи може взагалі існувати в такому контексті будь-яке планування? Може, але відірване від реальності. Що відірваніше, то ошатніше.

Світ соціальних мереж за своїми кількісними показниками цілком наближається до репрезентативності, але там є нюанс. Самопрезентація в мережах цілком ефективна у своїй реалістичності і залежить лише від суб'єктивних факторів — рівня освіти, почуття смаку й вихованості, що дозволяють дотримуватися етикету. А от групова комунікація в мережах набуває геть фантастичних і навіть потворних рис. 

Лао Цзи якось сказав, що демона намалювати легше, ніж собаку. Собаку бачили всі, а демонів — тільки ти. Хоч що намалюй у вигляді демона — все буде правда: "я художник, я так бачу". Відповідно, група в соціальній мережі спільного з реальною соціальною групою має тільки назву "група", не більше. Але оскільки інструментарій Інтернету технологічно досконаліший, ніж людські уподобання й рефлексії, то механізми планування й комунікації в мережі значно сильніші, яскравіші, перевірюваніші. Відповідно, за очевидної досконалості інструментів планування створюється ілюзія, що група в соціальній мережі значно більш соціальна, ніж якби вона виникла "наживо". Отже, така група мала би справляти значно потужніший вплив на соціальну й політичну реальність. 

Але ж не справляє! 

Вона, група, його начебто й планує. Але що більше і голосніше, то далі від реальності. Планує ще ретельніше, фотошопить "прекрасний новий світ", він оселяється у свідомості, яка щодня зустрічається із цілком іншою реальністю.

Когнітивний дисонанс, фрустрація, невроз.

Соціально-політичне лідерство в його українській версії має яскраво виражену претензію на елітарність. Але при цьому губиться або свідомо уникається та обставина, що наявність еліти можлива лише за наявності маси простолюду. Що крутіша еліта, то примітивніша маса — закон збереження енергії в системі. Якщо система приростає якимось енергоресурсом ззовні, то є шанс на синхронну еволюцію еліт і мас. Але частки зовнішніх кредитів і будь-якої чужоземної допомоги за останні чверть століття чітко показують, як Україна розпоряджається цими шансами. 

Тим, хто сумнівається, рекомендується перечитати е-декларації. Український лідер рветься в лідери зовсім не для того, щоб когось кудись вести. Заспокойтеся і йдіть самі.

Ідемо далі. Як говорить народне прислів'я, кинь дрючок у собаку — поцілиш стратега. Величезна кількість форумів і симпозіумів про прийдешні Нью-Васюки за все ту ж таки чверть століття зробила нашу країну інвестиційно привабливою для політичних шахраїв з усього світу. Не те щоб зовсім безпринципних. Але який стратег повезе в країну незрозуміло якого світу стратегію, що приносить успіх і прибуток йому і його власній країні? Він її використає по максимуму, потім зробить з неї опудало — і возитиме по світу людям на потіху. Останній візит знаменитого Нассіма Талеба тому підтвердження.

Стратегія вам особисто знадобиться лише в тому разі, якщо кількість ваших успішних тактичних рішень потребуватиме узагальнення. Щоб успішно перейти на наступний рівень. А якщо ви роками просиджуєте дірявий стілець у пошуках стратегії на мільйон, то, швидше за все, найближчим часом опинитеся на підлозі.

Тільки змінюючи реальність навколо себе й отримуючи позитивні підтвердження цього від інших (самогіпнозу ніхто не скасовував), ви можете планувати майбутнє. Називайте це як хочете, і залиште стратегам стратегове.

Руйнування старого — проста відповідь на запит про зміни. Хочеться реформ. Реформувати те, що є? Бр-р. Усім відомо, що краще пережити дві пожежі, ніж один ремонт, та й ламати — не будувати. Тут люди розуміють, що зимувати на уламках "злочинної влади" добре тільки перед телекамерами, а так треба б спорудити нашвидкуруч з того, що залишилося, якусь халабуду, аби перекантуватися. Халабуда героїчно споруджується з урахуванням усіх новаторських і реформаторських рекомендацій, умови життя гіршають, камери знімають, телевізори мироточать

Але руйнувати все одно кортить, на перший погляд, усупереч логіці. Чому? Деструктивна поведінка, як правило, починається з бажання почуватися комфортніше. І хай як ви прагнете покласти їй край, розуміючи всю розпачливу безглуздість деструкції, у глибині душі у вас може виникнути побоювання, що не треба прощатися з руйнівними навичками занадто швидко заради чогось нового й незвіданого. Вас може тривожити думка, що нова миролюбна манера поведінки не принесе бажаного результату, і вам вестиметься ще гірше. Свою лепту в це напруження вносить Мінський процес і його ніби-миротворці, стан-не-війни.

Що робити з палким, навіть полум'яним ретро-бажанням принести шини під кожні двері своїх противників?

Нічого поганого в самому бажанні немає. А в рамках демократичного волевиявлення такий культурний жест зрозумілий і промовистий — "буде вам те саме, що й "папєрєднікам", раптом що".

Але "раптом що" у вигляді політичної халабуди вже відбулося й активно розмальовується в кольори європейських реформ. Культурні жести перебувають у режимі "стендбай". Наші й їхні олігархи, тужачись, як борці сумо, намагаються виштовхнути одне одного в Гаагу. Або, у найгіршому разі, піднаправити жагу руйнування на конкурента. Благо, е-декларації дають привід для персоніфікації таких дій. 

Енергія руйнування накопичується, а з усіх можливих варіантів її творчого переспрямування влада знову вибирає найгірший — "ви всі брешете, у нас усе добре, ви не хочете бачити цього доброго, словом, не розгойдуйте човна, шатуни". Спочатку влада неабияк злякалася реально всенародного бажання переоблаштувати країну, і тоді це ще пропонувалося робити з її участю. Потім, поглинувши частину волонтерів, спробувала самовідновитися в колишньому форматі, але політична внутрішньовидова боротьба, на погано приховувану зловтіху громадянського суспільства, яка наростає не щодня, а щогодини, відволікла владу від загалом тупих наїздів на громадян та їхні організації. Усі знову повернулися до своїх особистих справ. Чого і вам бажаю, бо якщо ви не в змозі влаштувати особисті, не давайте пафосних порад, як урятувати країну.

Тим часом світ реально дав крен управо — аж ніяк не з помаху десниці кремлівського психопата, а з об'єктивних причин. Це означає, що сліпе копіювання ліберальних трендів зробить Україну країною-терпилою в добу консервативного раціоналізму, що насувається. А її наївних громадян — об'єктами нових глузувань. Дух часу, "цайтгейст", вимагатиме з кожної нації те, на чому свого часу створювалося оце-от неполіткоректне, криваве, конфліктне. Важливо зрозуміти, що це не зміна демократичних цінностей, прав і свобод. Це розмова про ціну, якою ці цінності були завойовані. Саме завойовані, а не абстрактно "досягнуті". Настає час воїнів, минає час торговців. Чи маємо ми план виживання на цей випадок? 

"Чи маєте ви план, містере Фікс? — Чи маю я план? Чи маю я план? Та в мене цілих три плани!" (Жуль Верн. "Навколо світу за вісімдесят днів"). І жодного, який був би здійснений. 

Я не даватиму стратегічних порад. Процитую героя цього ж роману, Філеаса Фогга, незворушного англійця: "Використовуй те, що під рукою, і не шукай собі іншого".

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
9 коментарів
  • Tim Vlasyuk 17 декабря, 10:12 Що б Ви хотіли зруйнувати і де в першу чергу? Назвіть п'ять першочергових цілей. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • house 16 декабря, 17:00 "в постинформационную эпоху все будет правдой, и одновременно — неправдой." = чепуха. этого не м.б. вернее, эта ситуация описывается, как ПАРАДОКСАЛЬНАЯ, т.е является по сути ПАРАДОКСОМ, а в нем невозможно "жить", а только "умирать". "впадать в ступор". врочем, к этому всё и идет, страна превращается в ОДИН СПЛОШНОЙ = ФЕЙК. реникса. чепуха. кстати, из подручных средств надо, первым делом, хвататься за РАЗУМ. если он есть канешна. но,... по-моему, у нас его нигде не осталось. в закромах. хитрости до фига, а РАЗУМА.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Tim Vlasyuk 16 декабря, 12:52 Про військових, спецслужби взагалі говорити не доводиться. Україна намагається змімікрувати під NATO, то в РФ, Білорусі така само армія як і 26 років тому. Якщо Україною, РФ, Білоруссю керує та сама еліта СРСР то чому більшість населення вважає що СРСР розвалився? Демократію побудували, англо-саксонське прецедентне право впровадили, є захист приватної власності, свобода слова, зникли репресії каральних органів держави? Економічна система в СРСР називалась державний капіталізм. Капітали, управління активами 250 мільйонної країни концентрувалось в руках 3-4 млн членів партії. Що принципово і кардинально змінилось за 26 років? Капітали зконцентрували в руках 5-10 тисяч родин? Це ще більша концентрація капіталу ніж була за СРСР. Державно-приватний капіталізм. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Tim Vlasyuk 16 декабря, 12:51 1. Розвал СРСР і утворення 15 незалежних держав - план партії і КДБ? Мета - інтегруватись в світові фінансові, кримінальні, банківські, економічні структури. 2. Якщо партія і спецслужби спланували розпад СРСР, то на яку глибину було здійснено планування 25, 50 років? 3. Наскільки керованими є розвиток і занепад держав, економік, територій, суспільств, війни, революції, НТ прогрес, розвиток технологій? Назвіть причини розвалу #СРСР(#СССР). Проаналізуйте названі причини і порівняйте їх з такими самими процесами в 1922-1990 роках. Є підозра, що просто провели реструктуризацію держави відповідно до канонів бізнесу і передових розробок корпоративного управління 1980-1990. Так само в 1990-2010 ділять корпорації на кілька незалежних підрозділів фінансово і організаційно. Проаналізуйте ключових дійових осіб в політиці, бізнесі 1990-2016 років. Це ті самі радянські люди з тією ж філософією і мисленням 1970-1990 років. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 12 декабря, 13:21 Отличная статья, продуманная, интересная! Будет время процитирую то,что мне понравилось. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 11 декабря, 11:42 "Оскільки у постінформаційну епоху все буде правдою і водночас — неправдою." Що таке "постінформаційна епоха"? Постіндустріальна вже була. Індустрія нікуди не поділась і як завжди на перших ролях, але епоха все одно постіндустріальна. Логіки кажуть, що термін позначає об'єкт. Теорія починається з гіпотези. Автор гіпотези може вводити нові терміни. Коли гіпотеза поки що не доведена і не спростована, можливе існування термінів, які нічого не позначають. Гіпотетичних термінів. Але проходить час, іноді тривалий проміжок часу, гіпотеза, незрозуміло чи доведена, переходить в категорію інтерпретацій, а гіпотетичні терміни (постіндустріальна, постінформаційна) гуляють світом самі по собі, вільно інтерпретовані кому як заманеться. В цьому номері ДТ в статті Щербини розглядається, на мою думку, цікавіший термін: post-truth world. Загалом, стаття Покальчука мені дуже подобається, мені ніяково присікатись до дрібниць, але, мені здається, краще було б написати post-truth, а не постінформаційна.
    talymon 11 декабря, 20:34
    З урахуванням того, що редакція Оксфордського словника назвала словом 2016 року саме слово "post-truth", автор правильно робить, що не вживає його. Але, як на мене, робить не дуже вдало, коли завершує свій опус, наводячи "нестратегічну" пораду "Використовуй те, що під рукою, і не шукай собі іншого". Бо у у якості "post-truth"така порада може трактуватися як порада... онаністові.
    aetes 12 декабря, 11:43
    В минулому номері Voynich про Вас казав: "И тут пришел поручик Ржевский, и все опошлил".
    talymon 13 декабря, 01:16
    Ви мало не у кожному своєму пості виставляєте лібералів шляхетними дівицями, чим їх, лібералів, брутально опошляєте. І навіть гордитесь цим. Тому ви не поручик- ви генералісимус опошлення!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.04
EUR 28.49