Руїна починається в головах: ментальні причини російської бідності

У сучасних умовах боротьба з бідністю належить до кола глобальних проблем людства.

Проте російська злиденність відрізняється від скрути в інших країнах. Її профіль соціологи визначають так: безробітні, працівники з низькою оплатою праці, неповні і багатодітні сім'ї, молодь, пенсіонери, інваліди, мігранти, біженці. В інших країнах контингент незаможних теж складається з перелічених категорій населення. Проте особливості Росії полягають у тому, що більш ніж дві третини населення бідують у країні, яка вважається найбагатшою за ресурсами в світі. У РФ оформилася особлива бідність: незаможними є працюючі люди, значна частина яких має високу освіту і кваліфікацію. Їх уже назвали "новими бідними". В умовах кризи, в яку занурюється Російська Федерація, чисельність "соціально вразливих" зростає, що становить загрозу не тільки національній безпеці, а й безпеці інших країн, навіть усього світу. Бажаючи відвернути увагу свого населення від цієї гострої проблеми, Кремль вдається до агресивної зовнішньої політики. Вже стала крилатою фраза А.Кончаловського: "Росія живе від війни до війни, прагнучи приховати свою убогість".

Агресія Москви спрямована й на Україну. Вона поєдналася із сепаратистськими настроями в Криму і на Сході нашої країни. Зайве казати, що тамтешні мешканці у більшості своїй прагнули приєднатися до Росії. Відчайдушні заклики "Путін, прийди!" зумовлювалися не стільки політичними, скільки економічними міркуваннями. Люди сподівалися на значно більші, ніж в Україні, зарплати і пенсії, оскільки були переконані, що "Росія - багата країна". Неабияку роль у тому, що вони вітали агресію, відіграла інформаційна складова гібридної війни з боку Росії. В ній втілилася одна з рис російського національного характеру: не бути, а здаватися. А ще такий візантійський елемент, як введення в оману іншої сторони, засліплення удаваною величчю і багатством, аби навернути на свій бік.

Тобто Росія не багата, а бідна? Одна з провідних рис цієї спільноти від давнини до сучасності - суперечливість. У даному разі суперечливість проявляється в тому, що Росія і багата і бідна водночас. Справді, Московія багата територією, запасами енергоносіїв, інших природних ресурсів. Справді, російська столиця вражає світ своїм блиском, а "нові росіяни" шокують іноземців своєю розкішшю. Справді, середня зарплата донедавна в два-три рази перевищувала українську. Але "середня температура по лікарні" складалася з показників Москви і периферії. Остання ж тривалий час перебуває у стані стагнації, коли на спустошених просторах животіють руїни без газу, водопроводу і каналізації. Взимку в оселях на смерть замерзають старі люди, а по телебаченню закликають збирати гроші на дрова для пенсіонерів. Сприятлива світова кон'юнктура на енергоносії впродовж 14 років дала змогу трохи підвищити рівень зарплат і соціальних виплат, проте 2015-й поклав цьому край. Закриваються заводи, скорочуються штати працівників, урізуються і тривалий час не виплачуються зарплати, скасовується індексація пенсій на тлі постійного зростання цін та комунальних тарифів. Чисельність незаможних громадян зростає. Серед росіян дедалі частіше спостерігається невдоволення витратами на утримання Криму й "ДНР-ЛНР", тобто стосовно тих, хто сподівався на свій шматок пирога, який останнім часом має тенденцію до катастрофічного зменшення.

Чому все так відбувається? Дається взнаки чимало факторів, що склалися історично. На одній шостій частині суходолу утворилася особлива цивілізація. Історія свідчить, що специфіка тієї чи іншої цивілізації визначається насамперед двома факторами: природою і панівною релігією. Цими факторами визначається і життєвий устрій з усіма його складниками. Російські природно-кліматичні умови не можна назвати сприятливими: переважна більшість територій належить до зони негарантованого ведення сільського господарства. Природа привчила російську людину до надмірної короткочасної напруги своїх сил, працювати швидко, гарячково, російською мовою "споро". З іншого боку, не сформувалася звичка до розміреної і постійної праці, як у більшості інших спільнот і Заходу, і Сходу. Життя російського селянина прилаштовувалося до природно-кліматичних циклів. Наприклад, у багатьох губерніях селяни майже всю зиму спали, а харчувалися один раз на добу.

Виживати в таких умовах поодинці було складно. Російська цивілізація належить до комунального типу цивілізацій, тобто таких, де основним осередком суспільного устрою була община, яка відповідала за всіх. Общинник не вповні відповідав навіть за себе. Общинність, колективізм - це протилежність індивідуалізму, тобто невизнання цінності людської особистості та її інтересів, презирство до особистості, що є протилежністю настановам цивілізацій Заходу. Якщо в західних спільнотах людина прагнула проявити свої кращі сторони, показати себе, в російській общині склалася настанова "бути як усі, не висовуватися". Типові вирази: "Тебе что, больше всех надо? Ишь, какой умный выискался!" Так, зрештою, сформувалося негативне ставлення до особи. Людські втрати ніколи не зупиняли ані владу, ані тих, хто їй корився. Можна згадати слова з дуже популярної за радянських часів пісні "Была бы страна родная - и нету других забот!", тобто готовність іти на будь-які жертви і виправдовувати будь-які жертви.

Якщо говорити про бідність, то поширена серед розвинених країн протестантська свідомість вважає її або карою Божою, або психічною хворобою - нездатністю розпорядитися наявними ресурсами. Чи цінує багата Росія свої людські ресурси, не кажучи про чужі? В наш час це питання можна поставити у зв'язку з політикою Москви щодо Чечні, Грузії, України, Сирії.

У комунальній цивілізації особа не може протиставляти свої права колективу. Насамперед це стосується прав власності, зокрема на землю. На відміну від Європи й Америки, де право на приватну власність є базовою конструкцією суспільного устрою, в російській цивілізації, подібно до цивілізацій стародавнього Сходу, існувала система "влада-власність". Буквально: земля належить верховному правителю - царю, він її за службу дарує своїм дворянам, ті передають у користування за виконання певних оброків і сплати податей своїм покріпаченим селянам, об'єднаним в общини. Негарантованість приватної власності і безпеки приватного власника - давня російська традиція від часів кріпацтва до "ночі довгих ковшів" (знесення кіосків у Москві у лютому 2016 р.), що є одним з пояснень бідності. Головним наслідком російського історичного процесу, що продовжує впливати на сьогодення, є панування селянської свідомості і практично відсутність буржуазної.

Община (колгосп) виступала посередником у відносинах людини і влади - байдуже, втілював її поміщик чи держава. Саме в общині закладалися ментальні підвалини росіян на століття. Від Візантії походить російське переконання "а що я можу, я - людина маленька". Отже, уникання відповідальності, перекладання її на інших, несамостійність, слабка здатність до самоорганізації, а відтак - пасивність і терплячість. Небажання брати на себе відповідальність через переконаність у тому, що життя визначається зовнішніми силами, є однією з провідних рис авторитарного характеру, який також є дуже суперечливим. Про це у свої книжці "Втеча від свободи" писав Е.Фромм. З одного боку, авторитарній особистості притаманне відчуття власної неповноцінності, безпорадності, ницості, а з іншого - бажання поставити інших, "слабкіших" людей у залежність від себе, прагнення знущатися з них. Авторитарна особистість є носієм авторитарного синдрому, основні характеристики якого аналізував Т.Адорно. Це - нав'язлива ідея величі, ірраціональне ставлення до влади, сліпа віра в авторитет і небажання критично оцінювати керівника країни, пошук зовнішнього ворога і самоствердження за рахунок слабкого, тобто готовність нападати на того, хто здається слабким і в суспільному відношенні прийнятний у ролі жертви.

Усі ці симптоми авторитарного синдрому легко помітити у переважної більшості сучасних росіян - від президента до звичайного пенсіонера. Наприклад, перекладати відповідальність на "ворогів народу". Як це було наприкінці грудня 2015 року, коли у зниженні життєвого рівня людей В.Путін звинуватив спекулянтів, які підняли ціни на продукти, товари і послуги. А старі люди у російській глибинці звинувачують президента США в тому, що вони невчасно отримують пенсії. З'явилася навіть приказка: "росіяни ніколи не жили так погано, як за Обами". Це він заважає російській державі піклуватися про своїх громадян.

Авторитаризм Е.Фромм називає одним з механізмів втечі від свободи. Свобода - це можливість вибору. Західна ментальність наполягає на відповідальності за нього. Російська - ухиляється. Пошуки бога, царя, героя і поклоніння йому - втілення прагнення втекти від свободи, перекласти відповідальність на когось. А також нехтувати виконанням обов'язків. Ніде в світі немає таких широких можливостей уникати роботи, красти казенне, підміняти діло словом, а слово не вважати ділом, як у Росії. Суспільство невибагливе до людини, а людина невибаглива до себе. Звична річ - обдурити когось.

Це на Заході від часів давнього Риму - Dura lex, sed lex (закон суворий, але це закон), а в Росії до законів ставляться зневажливо. Народні прислів'я: "закон - что дышло: куда повернешь, туда и вышло" або: "чья власть, того и сласть". Того, хто дозволяє собі обходити закон, не осуджують. Навпаки.

З історії відомі дві форми соціальної організації. В основі першої - закон, в основі другої - ієрархія. Росія ґрунтується на другій. Ієрархія визначає розподіл ресурсів, надаючи перевагу власній корисливості і обділяючи широкий загал. У результаті в сучасній Росії - разючий розрив між невеликою купкою багатіїв на чолі з президентом і злиденною більшістю. З іншого боку, досвід розвинених країн світу показує, що основою добробуту суспільства є суворе додержання законів, особливо щодо приватної власності. Один з наслідків їх недодержання - демотивація у праці, переконання, що чесною роботою добробуту не досягти. Так було за часів злиденної царської Росії, так було за часів радянської зрівнялівки на рівні "підтримання штанів", так і нині. Тобто жива й актуальна народна російська приказка "от трудов праведных не наживешь палат каменных". Їх можна надбати тільки нечесними засобами.

Філологи підрахували, що в російській мові для слова "работать" у десять разів менше синонімів, ніж для слова "красть". А ще російський фетиш - "халява", любов до якої виховується змалку казками про щуку, яка враз виконує бажання Ємелі-ледаря, що не злазить з печі, скатертину-самобранку, золоту рибку тощо. Сподівання на фарт, щасливий випадок, збіг обставин, любов до ризику й невміння працювати - типові риси азартної натури, котра уповає на те, що "бог не выдаст, свинья не съест".

Російському національному характеру притаманні такі риси, як "бесшабашность" або "безбашенность". Інакше кажучи, це брак раціональності, що випливає з певного інфантилізму. Стриманості й розважливості європейців часто протиставляється нерозважливість росіян, їхня безтурботність і неощадливість. Але, з іншого боку, вона обертається невмінням планувати, передбачати і думати про завтрашній день. Немає нічого бридкішого для російської людини, ніж бачити поруч іншу особу, яка активно будує своє життя, та ще й із перспективою на майбутнє. Із цим росіянин не може миритися і буквально повстає: починає цькувати "буржуя", "куркуля", "Гейропу" або Україну. Бо всі вони прагнуть жити краще, ніж він. Це - неправильно, а як правильно, знає лише Росія, котра несе світові "справжню духовність". А насправді намагається нав'язати свій спосіб існування.

У російської і західних цивілізацій різні принципи життя. Для Заходу притаманна інтенція - прагнення, спрямованість свідомості, волі й почуттів, яку висловлено в ідеї прогресу, невпинного вдосконалення людини, суспільства і структур влади. В російській цивілізації відсутнє яскраво виражене прагнення прогресу, це - проміжна цивілізація, яка час від часу робить спроби відійти від традиційного типу і перейти до інноваційного, проте щораз їй це не вдається. Відбувається відкочування назад, повернення до старих засад. І кожного разу після провалу чергової спроби модернізуватися Росія вдається до агресії. Головна причина невдач у тому, що ініційовані верховною владою заходи мають лише запозичені зовнішні форми, а глибинні цінності залишаються незмінними, традиційними, ворожими до змін, ускладнень, свободи, відповідальності тощо.

Модернізація - це оновлення, ускладнення, що відповідає настановам одного з провідних наукових напрямів сучасності - синергетики. Розвиток сучасного світу спрямований у бік ускладнення, в якому людина повинна робити свій самостійний вибір. У сучасній РФ, за результатами соціологічних опитувань, особистісні свободи і ліберальні цінності на перше місце ставлять не більше ніж 5% населення, решта "тікає від свободи".

Людині, тим більше маленькій, бідній, потрібно чимось пишатися, відчувати належність до чогось великого й сильного - до Великої Росії, яку "боїться увесь світ". Патріотизм, що його російський президент назвав "національною ідеєю", набуває агресивного характеру, під ним розуміється нетерпимість до "інших" і цілковита покора владі. Він став психологічною опорою для цілої нації і компенсацією за комплекс громадянської неповноцінності. Робиться ставка на мілітаристсько-патріотичну ідентичність, що водночас має сприяти легітимації влади В.Путіна і відволікати увагу мас від гострих внутрішніх проблем.

Професор-психолог Московського державного університету О.Соколова в інтерв'ю "Новой газете" пояснила, чому в країні так багато людей, якими легко маніпулювати: "Соціальна реальність стає дедалі складнішою, непередбачуваною, яка лякає своєю невизначеністю. А телебачення ще й нагнітає страхи, умисно доводячи людей до стану хаосу й паніки. В ситуації створеного сильного стресу можливі "поламки" механізмів раціонального мислення. Люди легко уподібнюються натовпу, де діють архаїчні інстинкти, найпростіші емоції зараження та одностайності. Людські й особистісні риси при цьому змиваються. Люди чекають і прагнуть знайти тих "сильних", які запропонують їм "порядок" і заспокійливі марення. Маніпулятор не думає про те, що стане з людиною, його вирізняє емоційна холодність, безсердечність, тупість свого роду. По суті, психологія маніпулятора - це психологія вбивці".

Докладає зусиль і церква, наголошуючи, що російський народ - мученик, найтерплячіший і найбільш смиренний з усіх народів, що хоче нести їм добро і "справжню духовність". Це свідчить про те, що інертна свідомість визначає політику й економіку інертної держави, що суспільство є інерційним, що має місце інволюція, яка суперечить необхідності модернізації. Ціла низка традиційних цінностей перешкоджає руху суспільства відповідно до вимог часу. А разом з тим відбувається згуртування його озлоблених членів навколо національного лідера, і це рятує від загальнонаціональної депресії. Сподіватися в найближчому майбутньому на зміни в ментальних структурах російської цивілізації не слід. Натомість варто замислитися над проблемою зміни національної свідомості українства, бо проблема бідності для нього також важлива.