Що виникає "на стіні"

А на стіні збоку, як увійдеш у церкву, намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз нього; а молодиці, як тільки розплакувалось у них на руках дитя, підносили його до картини й говорили: "Он бач, яка кака намальована!" - і дитя, стримуючи слізоньки, скоса поглядало на картину й тулилося до грудей своєї матері.

М.Гоголь, "Вечори на хуторі біля Диканьки"

Державні чиновники: "Набридли ці статті зі "зрадою", які стали стандартом журналістики. Наче нічого хорошого немає, ми теж стараємося".

Суспільство: "Інформпростір заполонила негативна етика. Хочеться нарешті хорошого й світлого".

Змовилися, чи що? Такий несподіваний консенсус намалювався ближче до новорічних застіль.

Адже суспільство традиційно лає чиновників, ретельно вишукуючи відмінності від себе любимого. Підкреслюючи тим самим, що чиновники жодного стосунку не те що до суспільства, а й взагалі до роду людського не мають.

Такий банальний захисний прийом дегуманізації. Знаходиш причину всіх лих, персоніфікуєш і художньо малюєш у себе на фейсбучній стіні страшну-престрашну личину. Малюєш, природно, з витонченістю, достойною пензля коваля Вакули.

Так, відмінності громадян від інших чиновників, певна річ, існують. Проявилися вони (до речі, далеко не вперше) у вигляді страшно вульгарних е-декларованих колекцій, або "хатинок" у стилі радянського "псевдобароко", або пародій на французький "ампір".

Кричущо існують.

Та саме вони якраз повністю й відображають міру прекрасного і повноту потворного в головах наших співвітчизників. Люди, коли їм щось дуже потрібно, реалізують це відповідно до своїх уявлень. Майже в кожному, найбільш депресивному селі ви знайдете - ні, не нову школу. Не нову лікарню. Ви знайдете добротну, пузату, "новодільну" церкву з ліпниною та євровікнами. Гармонійне поєднання пихи, жадібності, марнославства й духовності.

Це справжня воля людей, їхній вибір, їхнє консолідоване уявлення про те, куди треба нести насамперед рештки пенсій і в яке майбутнє інвестувати рештки розуму. Все інше мусить їм зробити влада.

Поміняйте місцями цих критиків, співців чистого народного розуму з їхніми чиновницькими мішенями - через півроку отримаєте точно таку саму картинку. Неправда? А згадайте розчарування з приводу Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича та їхніх свіжопризначенців? Згадали? Некомпетентних аферистів із високими чи не дуже мотиваціями?

А нинішній - чим він гірший від попередніх президентів? Та нічим. Місцями - навіть кращий. Тому що ті обіцяли, очей у сірка позичивши, а нинішній - на крові.

Тому потік інформаційної зради й нескінченний. Це вселенський змій Уроборос, який сам себе кусає за хвіст. Люди, котрі скаржаться на засилля поганих новин, насправді самі їх виробляють, відбирають і споживають. Потім знову кусають себе за хвіст або що там ближче. Але голова завжди каже: "Хвіст не наш!" - "Ой!" - це вже потім, коли пізно.

Гаразд, це все метафізика. Перейдімо до тілесного. Є така теорія щастя - адаптаційна. Якщо стисло, то людина звикає до хорошого швидко й потім починає вважати його недостатньою нормою. Треба підсилювати стимуляцію, тобто той чинний, котрий колись тішив, а тепер - уже ні, має надходити в більшому обсязі.

Найбільш нешкідливий для здоров'я спосіб - чергувати задоволення з періодами невдоволення, на цьому будуються як релігійний пост, так і лікувальне голодування. З інформацією точно така сама історія. Наявність, відсутність або передозування інформації стимулює вироблення відповідних гормонів, які й визначають насправді наше самопочуття, хоч би що там навколо відбувалося.

І гормони ці виділяються не поодинці, а в складних пропорціях. Наприклад, загальновідомий адреналін виділяється разом із ендорфіном, "гормоном щастя", внутрішнім морфіном. І коли прихильники екстремальних видів спорту кажуть, що кайфують "від адреналіну", - вони говорять як невігласи. Бо кайф приходить від нереалізованого вашим організмом ендорфіну, біологічне завдання якого - послабити больовий шок, якщо ви все-таки одного разу скрутите собі шию.

Інформація, яка надходить до нас ззовні, базується на т.зв. "емпіричній свідомості", на очевидному. Сонце цілком напевно обертається навколо Землі, це ми бачимо щодня. Кайф - від адреналіну. Хороших новин у принципі не буває, вони були раніше, адже раніше завжди було краще. Хороші новини, які ми читаємо, сфальшовані. Погані - тим паче. Якщо вам кажуть, що ви самі можете згенерувати для себе й оточення хорошу новину, - це нудно й не драматично, занижує примітивну самооцінку. Тому що більше, як кусанням за хвіст, її підняти нічим.

Продовжуючи гормональну аналогію. Інформація, яку ми сприймаємо, поділяється на дві групи. Назвемо їх, відповідно, інфомедіатори та інфомодулятори.

Інфомедіатори - це навколишня реальність, яка нас постійно дратує, дзуміє, яка формує русло й напрямок майбутнього сильного роздратування.

А інфомодулятор визначає його (роздратування) глибину та тривалість.

Інфомодулятор може бути не таким уже й потужним. Але сіре, нудне, депресивне тло власного нецікавого життя (коли людина принципово не хоче помічати хороше) надає йому значимості глобальної драми і всепропальства.

Цим пояснюються абсолютно дикі інтернет-холівари з приводів, важливих лише для хронічно запалених умів. За межами країни Фейсбукії світ і не підозрює про глибини трагедій, яких він зазнав.

Перейдімо до психології. На побутовому рівні суспільство вже зо два десятки років говорить, що воно збожеволіло (певна річ, це виключає хворість того, хто говорить), і ця вульгарна білялікарська парадигма починає працювати як пророцтво, що самозбувається.

Зрозуміло, з душевними хворобами тут немає нічого спільного. Всупереч "очевидному" - ні економічні ситуації, ні війни чи культурні катаклізми на рівень психічних захворювань не впливають. На нервозність і стервозність - так, але не більше. Інакше це те ж саме, що плутати істерію з епілепсією.

Спотворення сприйняття, про які йдеться, у психології називають метакогнітивними. Це коли об'єктивність і точність суджень не просто ігноруються, а оголошуються ворогами справжнього знання. Це благодатний ґрунт для різної конспірології та кухонної політології.

Тут є цілком визначені симптоми.

По-перше, ілюзія знання. Це банальне чванство, людина завищує свою поінформованість і компетентність приблизно на 60%.

По-друге, феномен відчуття знання. Коли людина говорить складно, але абсолютно не до речі, тому що їй дуже треба висловитися. Ну ніяк не може прив'язатися до зовнішньої реальності, оскільки її внутрішня - незмірно важливіша.

Ну й третє. Трохи більше відомий ефект Даннінга-Крюгера, коли дурні коять дурниці й навіть не в змозі усвідомити своїх помилок через ту ж свою дурість. І коли нібито розумні люди гальмують на рівному місці з прийняттям рішень: чи то соромляться, чи то незручно, чи то чекають, щоб усім стало добре й нікого не скривдити.

Метакогнітивні процеси непогані самі собою, вони існують, щоб людина усвідомлювала помилки і вчилася на них, рефлексуючи. Щоб контролювала сферу пізнання й перетворювала інформацію у корисні для себе знання.

Керування інформаційною реальністю навколо себе - річ цілком допустима й навіть не дуже складна. Однак тут у гру давно вступили різноманітні несправжні авторитети, які сукупно стверджують, що людина фізично не в змозі впоратися з лавиною інформації. Але люди, котрі знають, що таке лавини, зазвичай із ними не впорюються, - вони просто не ходять туди й тоді, де ці лавини можуть виникнути. Це звичайне знання, отримане через сукупність спостережень.

Так, почуватися безпорадною жертвою стихійного лиха на ім'я "держава" навіть трохи приємно, ти ж не жертва нежитю якась. Але річ у тому, що стихійне лихо є таким тільки для людини, тому вона своє лихо вічно ставить на шляху стихійних, природних явищ. Вона перетворюється тоді на ходяче лихо, коли ситуація складається не на її, людини, бажання.

Українське людське бажання у масовому вигляді дуже зрозуміле - це щоб на вербі росли груші, оскільки груш дуже хочеться, а верб навколо багато.

Якщо вам, громадяни, хочеться хорошого й світлого, то спочатку навчіться захищати його від соціальних мереж, а не грайтеся в інтелектуальний ексгібіціонізм із цілком очікуваним наслідком заробити по кулях за недоречне відгортання плаща на людях. Далі війна план покаже.

Якщо чиновники нарікають, що їхній скорбний труд не оцінений, можливо: а) вони ретельно роблять те, чого суспільство їх не просить робити; б) роблять це настільки незграбно, що навіть не в змозі оцінити ущербність (див. про метакогнітивні спотворення).

Але це ви малюєте вигаданих чортів на своїх стінах і самі потім плачете, як страшно жити.