Широкине. Мирні поранені

Поділитися
Широкине. Мирні поранені © Оксана Денисова, DT.UA
У своїй діяльності - благодійній допомозі людям літнього віку і людям з обмеженими можливостями по лінії зіткнення на території проведення АТО - ми часто стикаємося з наслідками бойових дій серед мирного населення, зокрема з пораненнями під час проведення воєнних операцій у місцях, де ці люди живуть.

(Тут не буде фото. Тут буде тільки біль. Усі імена змінено)

Тим, хто живе у тиші присвячується

У своїй діяльності - благодійній допомозі людям літнього віку і людям з обмеженими можливостями по лінії зіткнення на території проведення АТО - ми часто стикаємося з наслідками бойових дій серед мирного населення, зокрема з пораненнями під час проведення воєнних операцій у місцях, де ці люди живуть.

Такі випадки наша організація фіксувала в Авдіївці, Опитному, Миколаївці, Чермалику, Мар'їнці, Красногорівці, Широкиному (Донецька область) і в Станиці Луганській (Луганська область).

Широкине на карті бойових дій цієї невизнаної війни займає перші позиції за ступенем руйнувань і кількістю поранень мирних жителів.

Мирне населення не має страждати від обстрілів і руйнувань у тій кількості, як це було за ці два страшні роки. Ми - країна-підписант Женевської конвенції, яка чітко регламентує питання, пов'язані з захистом цивільного населення й цивільних об'єктів під час збройних конфліктів (IV Женевська конвенція і Додаткові протоколи 1977 р.): "забороняється робити мирне населення та мирні об'єкти цілями ударів; завдавати… ударів, в результаті яких можна очікувати надмірну кількість жертв серед мирного населення… Використання цивільного населення як "живого щита" прямо заборонено".

У протоколі також зазначено, що "при плануванні і проведенні воєнних операцій необхідно постійно дбати про те, щоб уникнути жертв серед мирного населення або звести їх до мінімуму".

Мирне населення не має страждати від ран і болю. І якщо цього не уникнути, то за два роки збройного конфлікту на території найбільш густонаселеного регіону України трагедію зростання інвалідності внаслідок використання летальної зброї принаймні можна було мінімізувати, внісши зміни до законодавства. Щоб беззбройний мирний житель, ставши інвалідом через поранення, отримував статус і допомогу в лікуванні від держави, а не збирав гроші з хати по нитці.

А поки що поранені під час бойових дій у зоні АТО місцеві жителі отримують діагноз за залишковим принципом - "загальне захворювання". Без будь-яких статусів і пільг.

Знаєте, що таке "загальне захворювання"? Це коли тебе випадково покалічило, а поруч не виявилося виробничих потужностей. Такий собі "нещасний випадок невиробничого характеру". Відчуваєте, як відповідальність за каліцтво відразу розчиняється у повітрі? А знаєте, як це виглядає з мирними жителями в зоні АТО?

Пам'ятати все

Загальне захворювання - це коли куля калібром 5,45 входить у спину через легеню, вдаряється в ребро і розбиває 6-й, 7-й і 8-й хребці. Але її не дістають, бо довго не можуть знайти. І вона залишається в руці, куди вийшла з тіла.

З таким каліцтвом тебе пожаліти б. Та й закон дозволяє. Але ж ні, медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) щороку бажає переконатися, чи не відновилося здоров'я, і твоє тіло відправляють на повторний огляд.

Повторний огляд юнака, в якого працюють тільки руки, який нижче грудного відділу не відчуває нічого, навіть голоду. За рік від ніг у нього залишилися тільки кістки, м'язи атрофувалися, стоять катетери, немає колінного рефлексу… І це - загальне захворювання, яке може наздогнати кожного мирного жителя з зони бойових дій, який захотів поїхати додому, щоб забрати хоч якісь речі.

"А чого, дурню, поїхав?" - запитаєте ви. Адже зі стрічки новин відомо, що в Широкиному - війна. Там страшно. Стріляють і можуть убити.

А ще там - мирні люди. І їхній дім. У якому улюблене крісло. І мостина звично скрипить, ближче до виходу. А в лампі на веранді з осені - метелики…

От поставте таке запитання татові того хлопчика. Тільки очі в очі. Але ні, не вийде: він їх відводить. Він увесь час відвертається. Бо плаче. Під час усієї розповіді. Що, як не дивно, зовсім не позначається на голосі. Голос машини з очима людини.

Він, жодного разу не затнувшись, називає всі дати, з яких почалося нове життя. У багатьох - просто новий рік, а в них - справжнє пекло…

…Начебто затишшя. Вони визирнули зі свого підвалу, чим дуже здивували солдатів, які, не знаючи, що в підвалі є люди, вже збиралися поставити розтяжки біля входу. Двома годинами раніше в їхній будинок влучив снаряд, тож іншого прихистку однаково не було.

На початку лютого 2015 р. бойові дії в Широкиному посилилися, тому вирішили терміново вивозити людей. На збори мирним дали 15–30 хвилин. Що можна взяти з дому за цей час?

На початку березня 2015-го обидва сини Петра Івановича поїхали на машині в Широкине. Вранці, звичайно. Спробувати забрати хоча б теплі речі. Молодшому не пощастило. Спочатку щось вибухнуло перед машиною, потім пройшла черга по автомобілю. Куля зробила своє діло.

Потім тато шукав гроші, а мама жила в сина під ліжком. Реанімації й операції змінювали одна одну. З моменту поранення Андрій увесь час був притомний. Він пам'ятає все. Тому категорично відмовляється від психолога. Депресія. Останнього разу батьки виводили сина з неї з допомогою друзів. Для гостей зробили шашлики, викотили сина на вулицю. Апетитне м'ясо дали тільки понюхати. Бо він тепер не як усі. Він - просто нещасний випадок у цій незрозумілій війні…

Дідусь і осколок

Обстріли Широкиного тривали щодоби. Осколки, кулі, рикошет…

Цього разу жертвою "випадку, ніяк не пов'язаного c професійною діяльністю", став 77-річний дідусь. Осколком Віталію Семеновичу перебило тазостегновий суглоб. Він дуже кричав.

Коли твоя вулиця перетворюється на поле бою, коли вдень і вночі навколо озброєні люди в однаковому камуфляжі, немає жодної можливості розібратися в справедливості. "Свої", "чужі"… Яка різниця, коли тобі страшно, боляче й незрозуміло, чому стріляють військові, а помираєш ти, мирний чоловік?..

Віталій Семенович не помер, померла дружина. Від усього, що сталося з чоловіком і будинком, усім її світом - квітами, морем, забезпеченою старістю.

Оскільки швидка допомога могла доїхати тільки до блокпоста у Виноградному, довелося звертатися до військових. Не знаю, чи подякував їм Віталій Семенович. У кожному разі дяка вийшла б через силу: боляче було, та й крові багато втратив. Нещасний випадок, як не крути. "Загальне захворювання".

Комбайн і баба з косою: в кожного свої жнива

У тому лютому його дружина й дочка теж виїхали з Широкиного. А Микола Олександрович залишився. Бо попереду - посівна, потім жнива. І треба готувати комбайн до польових робіт, біс його знає, в якому вже районі: Новоазовськ не український. Увесь район перекроїли. І карту переробили. Все життя наче перелицювали.

Якось дивно все перевернулося: у країні війна, Широкине за інтенсивністю обстрілів б'є рекорди по лінії зіткнення, але ж роботи ніхто не скасовував. Від літаючого туди-сюди розпеченого заліза вночі не заснеш, а вранці на зміну, готувати інше залізо - для життя, на посівну й жнива… Але ж там, на великій землі думають, що звідси можна виїхати, роботу знайти. Та де її знайдеш на шостому десятку, в передпенсійному віці?

Звичайно, комбайн готували не в Широкиному, у Широкиному був дім. І його, як це часто буває на війні, облюбували мародери. От і доводилося бігати на побачення зі своїм недавнім мирним минулим. Заодно й охороняти. Мародери навіть у камуфляжі - боягузи.

15 червня 2015 р. мінометний обстріл Широкиного накрив і двір Миколи Олександровича. Він якраз був надворі, під навісом. Міна лягла поруч із будинком. Навіс не допоміг.

Мінними осколками одну ногу відірвало відразу (пізніше її майже повністю ампутували), другу ушкодило у двох місцях. Напевно, міна була велика, бо в грудну клітку теж влучило (один з осколків так і сидить у легені).

Ви не повірите, але діагноз у Миколи Олександровича той самий - "загальне захворювання". З інвалідністю другої групи. З вимогою щороку проходити повторний огляд і попередженням, що після закінчення певного часу переведуть на третю групу. Але це буде пізніше.

А поки що Микола Олександрович, зціпивши зуби, рве на собі сорочку й так-сяк перетягує ногу. Оцей кривавий обрубок, який іще п'ять хвилин тому був ногою. На допомогу приходять односельці - з тих, чиї будинки й підвали ще не до кінця зруйновано, хто чув цей противний мінний свист і бачив приземлення. Вони тепер розбираються у воєнних діях: війна - хороший учитель.

Так само, як і півроку тому, "швидку" з Маріуполя для поранених мирних жителів викликати не вдалося, і Миколу Олександровича повезли в Новоазовськ: людське життя важливіше за лінію розмежування, що несподівано з'явилася в нашому житті. Що далі від цієї лінії в обидва боки, то суворіше й категоричніше ставлення до неї. Тим, хто живе поряд з війною, треба мати величезну силу волі, критичний склад розуму, здатність до порівняльного аналізу й неабиякий патріотизм, щоб бачити за цією перешкодою тільки ворога, а не знайомі до болю прибережні кущі, яри, переліски й дороги, що ведуть до міста, де раніше навчався і працював, ходив у кіно чи гуляв у парку.

Чи здатна людина з відрізаною без наркозу ногою, нашпигована осколками, до критичного вибору? Чи є такий вибір у мирних жителів в умовах воєнних дій, а заодно і право на вибір?..

У Новоазовську Миколу Олександровича оперували і забезпечили медикаментами. Коли став транспортабельним, вивезли на територію, підконтрольну Україні.

І вже в Україні він, як і багато мирних жителів, кому не пощастило опинитися на війні без статусу, став за медичними документами "нещасним випадком", який, на жаль, стався не біля комбайна. Тобто не пов'язаний із професією. А, отже, жодної відповідальності за каліцтво держава не несе. Не придумала поки що держава відповідальності за своїх мирних громадян, що зазнали осколкових і кульових поранень прямо у своєму будинку, на своїй вулиці, у своїй країні. Якась повальна епідемія "загального захворювання" - інвалідності, що визначається, як сказано на сайті Мін'юсту, "за залишковим принципом".

Тепер вони - люди з обмеженими війною можливостями, що втратили житло, заощадження, здоров'я. "Нещасні випадки", які шукають гроші на операції і ліки у родичів, знайомих і волонтерів

* * *

І в сухому залишку: трохи про Закон України про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Цей закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення відповідних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. У законі зазначено також, що ветеранами, серед інших категорій, вважаються й інваліди війни.

Закон зазнав багато змін, зокрема у 2014-му, 2015-му і 2016-му. Проте у тексті закону Велика Вітчизняна війна не перетворилася на Другу світову, а в пункті 5 статті 7 розділу ІІ й поготів дивне читаємо: до інвалідів війни належать також інваліди з-поміж осіб, що стали інвалідами внаслідок воєнних дій... громадянської і Великої Вітчизняної війн.

Чи багато ви зустрічали людей, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської війни 1917–1922 рр.? І чи багато залишилося інвалідів Другої світової?

Може, таки настав час внести зміни до закону щодо визнання інвалідності внаслідок воєнних дій цієї невизнаної війни починаючи з 2014 р.? Годилося б забезпечити, нарешті, "створення відповідних умов" і посприяти "формуванню в суспільстві шанобливого ставлення" до поранених мирних жителів населених пунктів Сходу України, що зазнали неодноразових обстрілів такими видами зброї, яких і не бачили сто років тому інваліди, наділені особливим статусом за цим законом.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі