У катакомбах конфлікту

Володимир Костєв 6 серпня 2016, 00:00
конфликт

Читайте також

Доводиться визнати, що рік став одиницею виміру конфлікту, в який залучено мільйони людей та який обійшовся в тисячі жертв. Десятки країн у особі своїх представників обговорюють його перспективи.

Головний наслідок конфлікту — становлення його кривавої історії, яка стирає характерні особливості та не дозволяє правильно розпізнати майбутнє. Діють різні моделі, які в зрозумілих образах прагнуть розкрити сутність конфлікту: безвихідь, лабіринт, тунель тощо.

З українського боку в умовах конфлікту реально взаємодіють три активні центри, що усвідомлюються як суб'єкти: народ, влада та громадянське суспільство.

У державах, що нормально розвиваються, між ними складається певний баланс інтересів, тобто встановлюється довгостроковий компроміс. У перехідні періоди він порушується, і пошук нового компромісу досягається в ході революцій, повстань, переворотів, затвердження нового варіанта суспільного договору, виборів тощо.

Напруженість ситуації в загальному вигляді визначається тим фактом, що кожен з суб'єктів орієнтується на різні пріоритети, тобто встановлюються планки або стандарти подальшого просування, які не співпадають. Народ вимагає справедливості та сподівається на мудрість наступних кроків і рішень. У народу відкриті серце та вуха. Громадянське суспільство усвідомлює гідність цілей і завдань, що припускає високу моральність необхідних дій. У громадянського суспільства твереза голова та слабкі коліна. Влада, використовуючи ідею демократії та потенціал парламентаризму, всіма силами відстоює легітимність сформованих інституцій. У влади багато гарних слів і спритні руки.

Різновекторність цілей та інтересів призводить до того, що взаємодію суб'єктів визначають такі фактори як правдива брехня, інформаційний голод, "стукачество", створення кумирів, дубинка закону. Навіть малі діти знають, що крокодил від голови до хвоста — п'ять метрів, а від хвоста до голови — чотири. Нарешті цей тест працює і у ВР. Формально коаліція є, та при реальному голосуванні цифри не сходяться. Подібний "крокодилізм" прогризає нашу дійсність: депутатам і чиновникам — підвищення зарплат у рази, а пенсіонерам — світле майбутнє. Своїм — земельні ділянки та кілька службових квартир, а діти простолюдинів згоряють у бараках. Обраним (для наживи) — офшори, а народу — інформаційно-тарифні шори. Якщо подумки зупинитися та озирнутися, слід визнати: ми знаходимося в катакомбах.

Катакомби — це не просто багатоярусна мережа занедбаних печер і тунелів з забутими храмами та похованнями. Вони багато в чому продукт людської діяльності, в якій зливаються природні та соціальні фактори. Характерними ознаками катакомб слід вважати багатокілометрову довжину, тривалість існування, безліч входів-виходів.

До катакомб люди йдуть у похмурі часи — рятуватися та помирати. Минуле життя залишається на поверхні. Чому ж українська спільнота опинилась у катакомбах конфлікту? Річ у тім, що життя нинішніх поколінь отруєне якимись стереотипами. Як відомо, стереотип — це усталене ставлення до подій, вчинків, цілей, яке сформувалось у свідомості та діяльності. Головна особливість стереотипів в тому, що вони починають діяти ще до того, як включається розум. Ніщо у свідомості людей не чинить такого спротиву освіті чи критиці, як стереотип.

Стереотип "Конфлікт"

У нього багато облич, форм і назв. Про нього написано тисячі статей і десятки книжок: вивчаються його суттєві риси, а головне — підлягають здоровому осмисленню його найближчі та віддалені наслідки.

У спробах вирішення конфлікту домінують дві основні версії. Перша пов'язана з очікуванням виснаження економічних і військово-політичних ресурсів Росії під впливом сукупності санкцій і маніпуляцій на світових енергетичних, фінансових та інформаційних ринках. Прибічники другої версії виходять з оцінки реальних фактів втрати Росією (з тих чи інших причини) союзників і прибічників, тобто зоорієнтовані на ізоляцію Росії. На такій концептуальній базі формується програма дій провідних країн Заходу та української держави, яка прямує в їхньому фарватері. У підсумку виявляється, що обидві версії пасивні, довгострокові та не враховують природи конфлікту.

Постмайданна влада пропонує своє бачення ситуації конфлікту: страшний Путін і загрозливий "Русский мир". Така схема зручна правлячим колам, оскільки в умовах конфлікту поєднує різні соціальні групи, дозволяє в "ручному режимі" використовувати можливості бюджету, орієнтує на несистемні адміністративно-управлінські рішення, тобто забезпечення преференцій для свого бізнесу.

За умов пристосування до гібридного варіанта воєнних дій влада трансформує в свідомості людей відомий принцип війни "Гармати замість масла!" в модерне гасло "БТРи та цукерки з одного конвеєра". Така влада ніколи не добереться до коріння зла, у неї інші турботи.

Та все ж таки настав час підійти до конфлікту системно. Перед нами чотирьохрівневий конфлікт. Перший рівень — внутрішньо олігархічний — складають протиріччя, зосереджені насамперед на Донбасі, де перетинаються економічні та соціальні проблеми різних кланів, які прикриваються політичними гаслами для реалізації патерналістських програм. Другий — міждержавний — пов'язаний з характером сучасних відносин України та Росії, початок яким поклала анексія Криму. Третій — визначається регіонально-альянсними пріоритетами, проблемами СНД та європейськими структурами НАТО. Четвертий рівень пов'язаний з особливостями міжцивілізаційних відносин, які чітко формулюються на засіданнях "Великої сімки".

Спроби остаточно або надовго вирішити конфлікт на якомусь одному рівні — абсурдні, а стратегію не розроблено, оскільки більшість безпосередніх учасників не розуміє його природи та коріння. Ті, хто ухвалюють оперативні рішення, не можуть впливати на глибинні джерела конфлікту. Водночас ті, хто розуміє природу конфлікту та може впливати, не бажають його припинення.

Спрощений підхід до конфлікту призводить до того, що з нього вилучаються важливі складові (національні, етнічні та цивілізаційні), а на першому плані утримуються міждержавні. Тому четвертий рівень конфлікту інтерпретується як протистояння Росії та США, а другий — як неоголошена війна Росії та України.

Системне бачення конфлікту стає умовою формування адекватної стратегії. Реальна стратегія має враховувати взаємозв'язок і пріоритетність різних факторів: військових, дипломатичних, економічних, національних, соціальних, культурних тощо.

Здійснення подібної стратегії — величезна праця, що вимагає єдності влади, громадянського суспільства та народу. Набагато простіше піти під парасольку очікування у вигляді Мінських угод.

Велике "водяне перемир'я" в сучасних соціальних джунглях жодним чином не впливає на Шерхана. У нього інші принципи існування. Тому українська спільнота стала свідком пасивної тактики: або очікувати трактування ситуації західними партнерами, або сподіватися на "чорних лебедів" — якісь випадкові, непередбачені події, які впливають на динаміку ситуації (панамський скандал). Безумовно, пропонувати та радити можновладцям — щонайменше, непродуктивно. Тому має сенс обмежитися натяками.

"Натяк військовий". Молодий фараон Тутмос III після двох місяців одноособового правління Єгиптом зіштовхнувся з невирішеною проблемою. Сирійський князь Кадеша провів підготовку до повстання й разом із союзниками з 330 повсталих міст чекав біля фортеці Мегідло єгипетські війська. Фараон, відкинувши варіанти радників, зважився на проведення смертельно ризикованого плану битви. Він відмовився йти на ворога по двох центральних дорогах, обравши третій шлях: через вузький гірський перевал. І 21 травня 1457 р. до н.е. за кілька годин розбив об'єднані війська.

Окремі фрагменти повторення цього походу та битви проглядаються надалі в діях О.Македонського, Ганнібала, О.Невського.

У історії людства битва Тутмоса знайшла відображення в Новому Заповіті, в одкровенні Іоанна Богослова — Ар-Магеддон, фортеця Мегідло.

У нинішній ситуації варто бачити наступне: Єгипет — без союзників, з розбіжностями в керівництві — розбив війська об'єднаного навколишнього світу. Збіг цілей і цінностей при довірі народу забезпечує досягнення результату надій та сподівань.

"Натяк політичний". Інтереси країн і народів — довгострокові, а їхні союзи багато в чому визначаються тенденціями, що домінують у тому чи іншому регіоні. Виникає запитання: чому б не виникнути альянсу ісламської Туреччини, католицької Польщі та православної України на противагу злісному агресору?

"Натяк дипломатичний". Безумовно, для продовження конфлікту та подолання його наслідків необхідні величезні ресурси, в підсумку — фінансування. Кваліфіковані працівники наших дипломатичних місій могли б за короткий період привести в країну не менш як 100 млрд дол., але що тоді робити з небувалою хвилею корупції у "прилеглих" колах?

"Натяк інформаційний". Насторожує той факт, що за весь час конфлікту в західних ЗМІ не з'явилося критичних матеріалів, у яких основні події останніх років накладалися б на модель євроафриканської імперії, яку нав'язують російські політологи та політики.

Стереотип "Зло"

Сам по собі конфлікт є злом, яке створює умови для занурення в катакомби та руху в невідоме. Водночас зло багатомірне, живуче та втілюється в різних формах. У суспільній свідомості домінує в персоніфікованому вигляді — Путін.

Собчаківський неліквід, потрапивши в єльцинську колоду, прискорено трансформувався в джокера. Ще два кроки — і перед нами Путін, калібр якого визначається масштабами країни, а статус — кількістю переобрань. Якщо придивитися до його діянь, то виявляється, що це просто Тінь. Велика Тінь, яка втілює Зло, як ідеальний його виконавець. У Тіні відсутні звивини, є тільки божевільні бажання. Одне з них — "всесвітнє мочилово".

Відстежуючи дії Тіні, неможливо охопити логіку Зла. Для цього необхідно визначити й знайти джерело, тобто коріння Зла. Те коріння, що живить різні його форми та іпостасі. Потенціал, накопичений за періоди президентства та прем'єрства, перетворив Путіна на Голема, колоса на глиняних ногах. Його глиняні ноги — це дугінська доктрина євразійської імперії, яка бездумно відкидається українською політологічною спільнотою, замість піддати її глибокій конструктивній критиці. Увагу зосереджено на "Русском мире" — всього лише барвистій оболонці, своєрідній мішені для одних і центрі тяжіння для інших. Протидія Злу включає зримі активні форми та невидиму працю аналітиків і експертів. Ворога необхідно перемагати, а Зло знищувати. А для цього слід бачити коріння Зла.

Владні структури навчилися проводити виснажливі хвилі мобілізації, але неспроможні консолідувати духовний, культурний та інтелектуальний потенціал народу для знищення коріння Зла.

Громадянське суспільство витримало іспит на концентрацію як індивідуальних зусиль громадян, так і потенціалу патріотичних громадських організацій у тематиці війни. Життя змушує спиратися на центри самоорганізації, які виведуть інтелектуалів-пасіонаріїв на наступний щабель активності — протидію системі пріоритетів, цілей і цінностей ворога. Саме в цьому полягає процес знищення коріння Зла, невіддільного від проекту "Євразія". У цьому проекті зроблено ставку на реакційні та праві сили в різних регіонах світу. Одна з його цілей полягає в тому, щоб не просто роз'єднати членів Євросоюзу, а насамперед змінити їхні пріоритети, переорієнтувати життєві інтереси та політику. Перший крок у цьому напрямі — підрив
усієї системи міжнародних угод, що забезпечують стабільність після останнього світового конфлікту. Тому обмеження та викорінення Зла вимагає консолідації здорових сил у світовому співтоваристві.

Не слід забувати досить примітного факту — свою смерть безжалісний і злопам'ятний Шерхан знаходить не в результаті нападу об'єднаних диких звірів, а під копитами розлючених свійських буйволів — громадянського суспільства, яке усвідомило рівень небезпеки, що загрожує світу.

Стереотип "Поводирі"

Цей стереотип за своєю суттю різновекторний і багатоякісний. На рівні повсякденної свідомості він впливає на різні соціальні групи, на рівні соціальної психології — використовується владними структурами та дезорієнтує представників громадянського суспільства на рівні осмислених пріоритетів.

Особливість феномена "поводирі" полягає в його багатошаровості та взаємозв'язку. Перший шар становлять партії та громадські організації, що позбулися ідеологічної демаркації. Тому на першому плані опиняються лідери, вожді, трибуни та символи (коса, вила, шоколадка, тризуб тощо). Існування цього шару організаційно забезпечується рівнем довіри електорату, а фінансово — вливаннями конкретних фінансово-олігархічних кланів.

Другий шар становлять олігархічні клани та фінансово-промислові групи, які безпосередньо впливають на конкретні регіони й тримають під своїм контролем певні галузі. При цьому вони мають своїх представників у всіх гілках влади та на всіх її рівнях. Час від часу окремі лідери перебувають за кордоном, зазвичай у період перерозподілу сфер впливу.

Розпадницький вплив цього шару проявляється в тому, що залежно від ситуації він підтримує або патріотичні сили та конструктивні тенденції, або сепаратистські настрої та етнорухи. І, крім того, докладає певних зусиль у трансформації окремих елементів громадянського суспільства в маріонеткові структури.

Третій шар цього стереотипу становлять лідери провідних країн світу. Йдеться, насамперед, про тих, хто, стурбовані конфліктом та його наслідками, активно включаються в пошук варіантів його припинення. Під їхньою егідою відбулися Мінські угоди, введено певний рівень економічних санкцій проти агресора, підтримуються дипломатичні ініціативи української влади. Кожне слово західних лідерів, кожен їхній чих моментально транслюється всіма видами ЗМІ та набуває характеру соціального дорожнього покажчика.

Водночас за всім цим стоять і домінують їхні національні інтереси, спрацьовує система економічних та екологічних пріоритетів цих країн. Річ у тім, що за тезами лідерів розвинених країн і тих моделей, які вони наполегливо пропонують, стоїть проста та жорстка стратагема. Її чітко сформулював один із найвідоміших фінансистів і філантропів сучасності: "Виживання найбільш пристосованих стало метою нашої цивілізації".

Європейський Балу готовий десятиліттями навчати українські владні структури та верстви громадянського суспільства демократичній поведінці в джунглях великого світу, нагороджуючи час від часу фінансовими та політичними шльопанцями.

Четвертий шар стереотипу утворений представництвами міжнародних організацій (ПРООН—ГЕФ), філіями ТНК (Coca-Cola) і філантропічних фондів (фонд Сороса). Однією з особливостей цього шару є те, що в реалізації його цілей синхронно взаємодіють іноземці та наші співвітчизники. Друга особливість полягає в тому, що всі програми та проекти цього шару спрямовано на дезорієнтацію структур громадянського суспільства, приручення науково-технічної та творчої еліти.

Близькою до цього шару є сформована військово-тренажерна взаємодія. Заокеанська Багіра пам'ятає про шрам від рабського нашийника і проводить регулярні військово-демонстраційні тренінги патріотичних сил, перевіряючи та підвищуючи їхню моральну та професійну готовність до активних дій, але не надаючи адекватних технічних засобів. Попри наявність армади поводирів, їм виявляється не по зубах вирішення основної проблеми, пов'язаної з радикальними зрушеннями в менталітеті.

У геополітиці відбуваються свої тектонічні зрушення. Вони проходять через життя поколінь, діяльність партій, існування держав та імперій, іноді набувають форми релігійних або громадянських воєн. Найчіткіше їх сенс проявляється на рівні життя цивілізацій. Саме в цьому контексті розкривається зміст багатьох тенденцій, які сплітаються в долі сучасної України. Судіть самі: народи, які проживають на цій землі, не просто входили до складу континентальної цивілізації, а були її зародковим організмом. Упродовж п'ятнадцяти століть вони істотно впливали на формування її цінностей і пріоритетів, тобто визначали ментальні орієнтації. Глибинними основами цього процесу були кров поколінь, земля та віра.

За останні 10–12 років поводирі обирають шлях переорієнтації та входження в "морську" цивілізацію, отже, необхідність сприйняти її принципи та цінності, в основі яких лежать кров етносів, ремесло та свобода.

У руслі пріоритетів континентальної цивілізації головною цінністю є землі, тобто територія, тому воєнні дії розглядаються з погляду визволення території. Морські цивілізації головною цінністю розглядають людський потенціал, у сучасному варіанті — права людини. Тому рішення про загороджувальні споруди вздовж лінії розмежування, економічна блокада окупованої території, відмова від постачання води, електрики та ін. — логічні для владних структур з континентальним менталітетом і недолугі та несправедливі для політиків морського менталітету. На тлі протиріччя, що утворилося, поводирями соціальних груп стають анархія, авантюризм, нажива, недоумкуватість, безкультур'я. Нині особливо примітно, що з арсеналу поводирів начисто виключено мудрість.

Звертаючись до реальної історії нашого життя в пошуках духовного лідера, суспільство змушене визнати, що нам потрібен не Олександр, не Брут, не Парацельс, не Петро, а новий Сенека. Тільки мудрець такого масштабу спроможний прийняти аномалії життя та впливати на моральний вибір наступних поколінь.

Та серед "поводирів" особистості такого масштабу поки немає, а очікування великого "водяного перемир'я" в надрах катакомб виявляється абсурдним і згубним.

Стереотип "Маніпулятори"

Найтонший та найефективніший. Як відомо, маніпуляція — це соціально-психологічний феномен, що представляє собою прагнення змінити сприйняття чи поведінку інших людей задля інтересів маніпуляторів, які реалізують прихований примус, програмування думок, намірів, почуттів, відносин, установок, поведінки та дій, деформуючи тим самим істотні бажання та сподівання.

Але ж який потенціал маємо... Нині на книжковій Петрівці в Києві пропонують понад двісті книжок про людину, що народилася на нашій землі, автори яких представлені країнами різних континентів. Про неї знімають фільми за участю еліти Голлівуду, які захоплено сприймають молоді люди в різних регіонах світу. Проведення фестивалю, присвяченого цьому герою, дозволило б і в світоглядному, і в географічному плані сконцентрувати інформаційну та туристичну увагу світу.

Можете уявити мій подив, коли в бесіді з одним із попередніх віце-прем'єрів пролунало: "Я пишаюся, що серед авторів немає жодного українського письменника..."

У програмах маніпуляторів задіяно безліч форм (брехня, замовчування, заперечення, мінімізація тощо). У ситуації, що сформувалася, важливо розрізняти дві основні впливові групи маніпуляторів — внутрішніх та зовнішніх.

У групі внутрішніх маніпуляторів чітко виділяються чотири основних загони. Перший — міністерства, інститути і громадські комітети та організації (причепи), що перебувають у їх сфері. Результатом їхньої діяльності стають в принципі непридатні до реалізації програми та істотні обгризання бюджету.

Так, завдяки діяльності Міністерства інформаційної політики та Інституту пам'яті країна точно знає, скільки залишилося знести пам'ятників епохи соціалізму та перейменувати вулиць. А от скільки створено робочих місць за два роки — цифра відсутня...

Другий загін складають ЗМІ та пов'язаний з ними конгломерат аналітиків, політтехнологів, експертів. Слід пам'ятати, що для існування ЗМІ недостатньо надходжень від реклами, необхідні інші джерела фінансування. Тому (незалежно від близькості ЗМІ до олігархічних кіл чи владних структур) на їхню діяльність серйозний вплив чинять "скандали". Якщо інтереси у зв'язці збігаються, то розгляд скандалу затягується. Якщо у влади зацікавленість відсутня, то діє принцип "клин клином" —від панамського скандалу увагу відволікають "комірною книгою", і т.п.

Слід зазначити, що при цьому навіть на найбільш просунутих ефірах глядача (слухача) вкладають на жорстке ложе "ТАК-НІ". Потреба в креативній соціальній енергії аудиторії відсутня.

Третій загін маніпуляторів — представники адміністративно-чиновницького апарату та судової системи. Саме цей загін мав бути каркасом законності, але трансформувався в єдину корупційну мережу, де судді "колядують", чиновники проводять тендери для своїх або лаштують під будинками банківські схрони. І за всім цим спостерігають "діамантові" прокурори. Розвивається ситуація на тлі правильних заяв відповідальних персон і пред'явлення текстів, схвалених Венеційською комісією.

Четвертий загін внутрішніх маніпуляторів дислокується у ВР та навкруг неї. Народ покладав великі надії на роботу своїх обранців, але час показав, що їх привели під купол інтереси олігархічних кланів. Кланівські ляльководи ввели в дію режим демократичного формалізму та конституційного канібалізму. А останнім часом почали процедуру вирощування "ведмежати" за російською схемою.

Група зовнішніх маніпуляторів на перший погляд аморфна й далека від наших насущних проблем. Але за бажання і тут можна виділити основні загони з зазначенням їхньої сфери дій.

Перший загін — учасники всесвітніх гуманітарних, екологічних та економічних самітів, де регулярно обговорюються важливі для просунутих країн питання. Наша участь у них обмежується або тематичними сніданками, що їх влаштовують олігархи, або епізодичними вояжами окремих посадовців. Маніпуляційний ефект забезпечується усвідомленням розриву між можливостями сучасного суспільства та реаліями життя (замість якісного енергозабезпечення житла — міністерські рекомендації "переходити на дрова").

Другий загін зовнішніх маніпуляторів — професіонали міжнародних дослідницьких центрів та активісти соцмереж. Перші обґрунтовують довгострокові програми, які впроваджуються в усіх регіонах світу, другі —популяризують новітні ідеї та підходи. До найвідоміших організацій першого типу слід віднести "спочилий" Римський клуб, концепція "нульового зростання" якого в модифікованому вигляді визначає економічні та політичні зрушення сучасного світу. Напрацювання подібних центрів в інформаційному плані поширюються по світу, а за наявності узгодженого фінансування підлягають впровадженню. Поруч з позитивними результатами, в реалізації цих тенденцій може проявлятися дія "дівані" — божевілля соціальних джунглів, яке у представників ультраправих та ультралівих сил полягає в узурпації влади. 

Що ж до соціальних мереж, то через них вкидається величезна кількість деструктивної інформації, за допомогою якої усуваються міністри, спалюються рейтинги лідерів, забезпечуються відставки урядів. Але... українське суспільство має особливий імунітет, на нього подібна інформація миттєво не діє. Натомість її накопичення створює передумови внутрішнього невдоволення, яке не може бути компенсовано сукупністю ухвалених законів.

Третій загін — ТНК, потенціал яких перевищує можливості багатьох держав. Тож зацікавленість у інвестиційних програмах і робочих місцях змушує місцеву владу шукати компроміси та робити поступки.

Відсутність реального контролю з боку центральної влади та системна корупція гарантують дозрівання сепаратизму та потяг до федералізму. 

Четвертий загін зовнішніх маніпуляторів представлений різнорідними елементами, які поєднуються єдиним фактором, — потужним фінансовим потенціалом. Тому в діяльності цього загону перетинаються інтереси МВФ, американських пенсійних фондів, Бельведерського клубу тощо.

Діяльність цього загону проявляється лише фрагментарно, багато чого залишається за лаштунками, але вплив павутиння, в якому простежується координація спецслужб, має характер довгострокових заходів. У нашій дійсності провідниками цього загону стають агенти впливу при владі та бізнесі, а також розпад культурної та інтелектуальної еліт.

Кумулятивний ефект дій маніпуляторів виникає, коли збігаються інтереси внутрішньої та зовнішньої групи. У цих випадках ми маємо: АТО, безвізовий режим, особливий статус для окремих районів, жодної реалізованої програми дій всіх урядів епохи незалежності та ін.

Спостерігається ще одна тенденція, яку варто осмислити. Безумовно, спадкоємці банківського будинку Ротшильдів можуть консультувати чи не консультувати окремих українських олігархів з питань реалізації власності... Слід визнати успішними активні організаційні дії власника Приватбанку на першому етапі бойових дій на Донбасі... І, нарешті, фахівців не дуже здивує той факт, що партія "Життя" одного з попутників Опозиційного блоку здолає бар'єр на наступних парламентських виборах.

Системний підхід до конфлікту за умови усунення стереотипів дозволяє побачити суттєве: конфлікт виявляється довгостроковим міжцивилізаційним експериментом, у якому зацікавлені всі маніпулюючі сторони, насамперед — задля наживи фінансово-олігархічних груп країни.

Перебування в катакомбах конфлікту деформує потенціал громадянського суспільства, викликає розпад механізмів взаємодії пасіонарних груп. Усвідомлення сукупності стереотипів не виводить нас із катакомб конфлікту. У міру продовження конфлікту в ситуації катакомб відбувається радикальне зрушення — кошмар підземелля заповнює сіра імла, яка формує катакомби духовні.

При цьому всі верстви та групи українського суспільства зіштовхуються зі "смальтовим" продуктом влади, тоді як соціум налаштований на креативну мозаїку, що дарує мир.

Перед лицем безпросвітного майбутнього залишається єдиний варіант: "Інтелектуали всіх мастей і патріоти, об'єднуйтеся!". Тільки за цієї умови в пітьмі катакомб зблисне промінь надії.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • Sergey Gumenny 8 августа, 09:51 Я живу в Крыму. И наблюдая за всеми событиями сделал для себя несколько выводов.Согласен с автором статьи , что разбираться в "группах", "слоях", "видах" НУЖНО, НО не всем это дано (способности мозга не у всех одинаковы)... И от этого ни куда не деться. =) Все Люди рождаются РАЗНЫМИ и с РАЗНЫМИ возможностями. Каждый стремится перейти в касту по выше, чем его предки - это и есть культурная эволюция отдельной личности. Что же до культурной эволюции целой страны... От себя хотел бы добавить рекомендацию к последнему абзацу статьи : "Перед лицом беспросветного будущего остается единственный вариант: "Интеллектуалы всех мастей и патриоты, объединяйтесь!" Только при этом условии во мраке катакомб блеснет луч надежды." ОТ МЕНЯ - "Объединяйтесь !!!, НО "не высовывайтесь"... =) " Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Константин Михайлов 6 августа, 20:40 Происхождение цивилизаций, часть первая http://goo.gl/C9ik2D Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Sovetnik 6 августа, 13:49 Для начала объединить бы интеллектуалов по одну и другую стороны линии разграничения... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18