Україна: нотатки польових досліджень

Роман Яковлєв 24 вересня, 00:00
исслед

Читайте також

Прочитавши нотатки іноземців про Україну, я зрозумів що їх треба донести до якомога ширшого кола. Троє дослідників зі США розповідають про свої враження від нашої країни. Після нетривалого перебування в Україні вони готові назавжди пов'язати з нею своє життя. Остін Шаррон досліджує історії внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та окупації Криму. Джошуа ДеМосс обстоює економічні інтереси України на міжнародному рівні, а в роботі Натаніеля Пікетта знайдемо порівняння соціальних і політичних змін у суспільстві, які відбулися впродовж останніх років. Відгуки науковців доводять, що наша культура цікава у світі, а враження про неї спонукають їх повернутися сюди знову. Емоції науковців, які вивчали Україну, нашу мову, спілкувалися з людьми, дають змогу відчути захоплення від відкриттів разом з ними. Ознайомившись із враженнями іноземців, ви заново закохаєтеся в те, що раніше здавалося звичним. 

 

Передмова Центру дослідження Росії, Східної Європи і Євразії (далі — REES) Канзаського університету (The KU Center for Russian, East European & Eurasian Studies) для CREES Newsletter

Цього літа ми попросили трьох наших випускників написати нотатки для цього видання. Всі троє минулого року значну частину провели в Україні, проводячи дослідження та/або вивчаючи українську мову і культуру. Предметом їхніх досліджень були різні сфери, і все — завдяки Канзаському університету, який надав їм таку можливість з метою вивчення сучасної України. Канзаський університет є одним з небагатьох університетів США, що надає можливість вивчати Україну. І це єдиний університет у США, що має акредитацію для провадження літньої наукової програми в Україні. Програма була заснована 1993 року директором Центру дослідження Росії, Східної Європи і Євразії Марією Карлсон і розвинулася завдяки зусиллям Ярослави Цьовх, а згодом — доктора Алекса Цьовха. Студенти центру спочатку навчалися з Ярославою, а потім подорожували з Алексом до Львова, щоб безпосередньо відчути Україну. Незважаючи на бурхливі події в регіоні протягом останніх років, ми пишаємося тим, що Канзаський університет продовжує навчати української мови на всіх рівнях, викладати історію, політику та культуру України. Яскравим прикладом продовження традицій є "Біографія міст: Київ", яку цієї осені видала доктор Олександра Валло (SLAV 600 Biography of a City: Kyiv). Упродовж курсу вивчаються історичний, соціальний, інтелектуальний і культурний розвиток цього стародавнього міста. Перша стаття — Остіна Шаррона, доктора філософії в галузі географії, — про внутрішньо переміщених осіб в Україні. Наступна — Джошуа ДеМосса, здобувача ступеня доктора юриспруденції/магістра мистецтв за програмою REES (REES MA/JD candidate), — про досвід дослідження Києва навесні, а також про його стажування влітку в об'єднаній при ООН та Світовій організації торгівлі агенції з міжнародної торгівлі — Міжнародному торговому центрі. Завершальна стаття — Натаніеля Пікета, здобувача ступеня доктора філософії в галузі географії, випускника програми REES, — про його польові дослідження ролі інформації та технологій у трансформації політичного ландшафту після Чорнобильської трагедії. Цікавого читання! 

 

Внутрішньо переміщенні особи (ВПО) з Криму

Остін ШАРРОН

Завданням мого дослідницького проекту в Україні, який фінансувався за рахунок програми Doctoral Dissertation Research Improvement Grant Національного наукового фонду, було вивчити зміни і розвиток соціально-просторової ідентичності ВПО з Криму в Україні після анексії півострова Росією в 2014 році. Цей проект базується на моєму попередньому дослідженні, яке стосувалося кримської регіональної ідентичності і було темою моєї магістерської роботи.

Своє попереднє польове дослідження в Криму я проводив до його анексії. Тоді я показав, що рівень регіональної ідентичності є досить високим серед кримчан усіх етнічних груп — в основному росіян, українців, а також корінних кримських татар. Проте кожна із цих груп сприймає Крим через свої власні "національні лінзи", ставлячи на перший план деякі елементи історії, культури і географічного розташування Криму, що й створювало в цьому регіоні конкуруючі дискурси національної ідентичності. На повну потужність національні дискурси щодо Криму проявилася навесні 2014 року, після Євромайдану, коли російські лідери наводили приклади того, що нібито Крим це Росія. Їх я вже описував у своєму дослідженні, доводячи, що анексія української території є незаконною. Багато жителів Криму справді раділи приєднанню Криму до Російської Федерації, проте велика частина інших людей — переважно етнічні українці і кримські татари — рішуче виступали проти окупації і продовжували ідентифікувати себе як громадян України. Через таку свою позицію тисячі людей змушені були покинути Крим, виїхавши на материкову Україну. 

Мета мого дослідження — зануритися в життя общини внутрішньо переміщених осіб з Криму, щоб розібратися в складних переплетіннях кримської, української, європейської, етнічної та діаспорної ідентичності в Україні після Євромайдану. 

Я прибув в Україну у вересні 2015 року, щоб майже 8 місяців провести в польових дослідженнях. Вирішив зосередити свою діяльність на Києві і Львові — двох українських містах, які стали головними напрямками для внутрішньо переміщених осіб з Криму. У кожному місті я провів близько чотирьох місяців. Для проекту використовував етнографічну методологію, яка дала мені змогу повноцінно висвітлити думки й позиції осіб, що брали участь у моєму дослідженні. Передусім я проводив поглиблені, вільно структуровані інтерв'ю з внутрішньо переміщеними особами з Криму. Кожен з них мав свою життєву історію. Завдяки соціальним медіа, широкому колу друзів і знайомих, з якими познайомився в Криму раніше, я отримав неймовірну можливість спілкуватися з членами кримської общини внутрішньо переміщених осіб з усіх верств населення. 

За вісім місяців дослідження я провів близько 90 інтерв'ю і фокус-груп з різними представниками внутрішньо переміщених кримчан — це були політики, активісти, журналісти, релігійні лідери, художники, музиканти, режисери, науковці, викладачі, студенти, солдати, бізнесмени й робітники, що представляли кожну з трьох основних етнічних груп Криму, а також інших — дрібніших етнічних меншин. На додачу до інтерв'ю я (як учасник) проводив спостереження також під час низки демонстрацій, лекцій, виступів, виставок і конференцій, в яких або брали участь внутрішньо переміщені особи з Криму, або ці заходи були безпосередньо пов'язані з ними та їхнім досвідом. На завершення свого польового дослідження я провів онлайн-опитування: мене цікавили думки і досвід внутрішньо переміщених осіб з Криму. Особливу увагу приділяв темам і питанням, яких майже не порушував протягом усього періоду мого польового дослідження. Завдяки допомозі нових друзів і колег кількість опитаних мною за час польового дослідження і роботи в соціальних мережах внутрішньо переміщених осіб з Криму досягла сотень, що дало мені динамічний набір даних, які можна структурувати у високоякісні показники з даними, що отримані під час інтерв'ю, проведення фокус-груп і у процесі моїх спостережень як учасника. 

Робота з організації та аналізу отриманих даних тільки починається, але вже можна говорити про еволюцію української ідентичності в ширшому сенсі, яка органічно взаємодіє зі зростаючим масивом літератури, присвяченої розвитку української громадянської ідентичності після подій 2014 року. Там, де раніше регіональна ідентичність була найменш помітною серед кримчан, тепер я бачу яскраво виражене джерело українського патріотизму, який значною мірою впливає на формування соціальної ідентифікації серед внутрішньо переміщених осіб з Криму. Навіть на перший погляд очевидно, що ті, хто, замість лишитися під російською окупацією в Криму, вирішив переселитися на материкову Україну, вже нерозривно ідентифікують себе з Україною. Проте протягом свого дослідження я завважив різні підходи багатьох кримчан, коли вони змальовували процес явного пробудження української громадянської ідентичності, у тому числі під впливом подій Євромайдану, анексії Криму, а також їхнього власного розуміння нового культурного і політичного ландшафту, який виник в Україні після 2014 року. 

Хоча моє дослідження було спрямоване на широке охоплення кримчан усіх етнічних груп, община кримських татар, у кінцевому рахунку, стала найбільш важливим елементом цього проекту. Це були кримські татари, які рішуче виступали проти анексії, демонструючи решті України ступінь свого патріотизму після років неоднозначного ставлення Києва до цієї групи корінних мусульман, які почали переселятися в Крим тільки наприкінці 1980-х років після десятиліть вигнання за часів Радянського Союзу. Під час російської окупації Криму визначальним стало те, що кримських татар тепер сприймають частиною української нації так, як ніколи раніше, "вливаючи" їх в основну течію української культури і політики, що відкриває значні нові можливості. Мій друг кримський татарин сказав мені: "Зараз в українській культурі кримські татари танцюють соло". 

Як сильно Україна цінує кримських татар, світ отримав уявлення цієї весни, коли представляти Україну на пісенному конкурсі "Євробачення" було обрано кримськотатарську співачку Джамалу з піснею "1944" про депортацію кримських татар з регіону — піснею, з якою вона виграла конкурс. І успіх Джамали на Євробаченні, і те, що українська виконавиця у більш загальному плані стала основним "компонентом" мого дослідницького проекту, демонструє прогрес у розвитку відносин між кримськими татарами і Україною, дає змогу побачити, що означає бути кримчанином та/або представником кримськотатарського народу в сучасній Україні. Як і всеосяжне почуття української громадянської ідентичності, яке ставало дедалі помітнішим після Євромайдану. Більше, ніж будь-яка інша група, кримські татари стали знаковими для України, яка відзначає і захищає їх етнічне, мовне, релігійне, і культурне розмаїття.

Окрім наукових досліджень, я проводив і позанаукову роботу. Вона полягала головним чином у наданні допомоги, сприянні використанню та можливості практикувати англійську мову на різних заходах і зустрічах. Я регулярно відвідував заняття англомовної дискусійної групи в громадській організації "Кримська діаспора" (яка надає правову та обмежену фінансову підтримку, а також приміщення для проведення занять, семінарів, зустрічей, сприяє в соціалізації внутрішньо переміщеним особам з Криму й Донбасу), заходи у відкритому США в Києві Американському домі, де є вільний доступ до широкого спектру послуг та освітніх можливостей, що спрямовані на поширення американської культури, цінностей та інтересів серед українців. Бував на щотижневих зустрічах в Англійському клубі, був залучений до низки інших заходів, як-от організація перегляду та обговорення документального фільму King Corn. 

Мабуть, найцікавіша можливість, яка мені випала під час дослідження, — це залучення мене до зйомок документального фільму про анексію Криму. Я був у процесі переговорів щодо отримання в цьому фільмі ролі американського дослідника, який вивчає кримських татар, — ролі, яка досить близька мені, але дуже відрізняється від мене як реального дослідника. Робота над цим проектом дала мені багато цікавих навичок як у дослідженні внутрішньо переміщених осіб з Криму, так і у сфері кіновиробництва. Завдяки цьому я отримав можливість узяти інтерв'ю у кількох важливих людей, зокрема мав дуже відверту й особисту розмову з усесвітньо відомим лідером кримських татар, Мустафою Джемілєвим. 

 

Допомагаючи Україні вийти на ринок Європейського Союзу

Джошуа ДЕМОСС

Мій першій рік навчання в Канзаському університеті припав на період Євромайдану, анексії Криму та розпалу конфлікту в Донбасі. Засоби масової інформації висвітлювали події в Україні майже щодня. Мені пощастило бувати в той час на семінарі професора Олександра Цьовха, де ми постійно обговорювали актуальні події в Україні. Можна сказати, що саме в цей момент спалахнув мій інтерес до України. Я не зосереджувався на дослідженні України до того, як почав вивчати міжнародну торгівлю у правничій школі. Україна і Європейський Союз нарешті підписали Угоду про асоціацію, значну частину якої становить Угода про зону вільної торгівлі (Deep and Comprehensive Free Trade Area). Я зрозумів, що такі відносини відкриють нові горизонти, створять нові виклики, і, як амбітний юрист у сфері міжнародної торгівлі, вирішив скористатися можливістю дослідити ці процеси. Маючи досвід у вивченні історії Росії та російської мови, я знав, що вивчення історії України та української мови стане для мене гарним початком у проведенні польових досліджень. Тому вирішив сфокусуватися на дослідженні української міжнародної торговельної системи, яка фактично означала появу нових викликів у процесі переходу від торгівлі переважно з Росією до більш-менш відкритої торгівлі з Європейським Союзом, а також адаптації до специфіки нового ринку та стандартів. Знання російської та української мов стало у пригоді під час дослідження торговельних угод, статистичної інформації, а також з'ясування думок українців щодо цих процесів. Я дізнався, що розуміння української мови є важливим, особливо коли читаєш нормативно-правові акти, бо офіційною мовою є українська.

Звісно, знання однієї слов'янської мови стало мені у пригоді, коли я почав вивчати українську. Більше того, протягом моєї поїздки Україною, під час навчання та проведення досліджень у Києво-Могилянській академії, я спілкувався обома мовами щодня. Спочатку мені було складно зрозуміти, яку мову використовувати: меню написано українською, офіціанти розмовляють російською, викладачі спілкуються українською, реклама — російською і т.д. Я хвилювався, що розмовлятиму з кимось не їхньою рідною мовою або ображу їх цим. А потім я відвідав село в центральній Україні, з якого походив один з моїх друзів, і там усі спілкувалися суржиком (сумішшю двох мов). Я зрозумів, що нема чого хвилюватися — слід просто обрати поширену мову спілкування. Більшість людей, коли дізнаються, що ти іноземець, думають, що ти спілкуватимешся російською мовою, але в трьох різних ситуаціях, спілкуючись з трьома різними людьми, коли я розмовляв українською, вони відповідали: "Це торкає моє серце". 

Під час мого перебування в Україні, крім того, що я вивчав там використання мов, кілька бесід на заняттях, а також позанаукова робота, як-от участь в українському розмовному клубі, дали мені змогу дослідити різне ставлення людей до подій Євромайдану, політики, напружених відносин з Росією, їхнє бачення майбутнього України і реалізації Угоди про зону вільної торгівлі, яка й була предметом мого дослідження і яка саме набирала чинності в січні, коли я приїхав до Києва. Одна з моїх викладачів працювала у Представництві Європейського Союзу в Україні. Вона завжди інформувала нас про всі етапи розвитку відносин між Європейським Союзом та Україною. 

Результатом вивчення й дослідження України для мене стали нові знакові можливості. Наприклад, цього літа я проходив стажування в об'єднаній при ООН та Світовій організації торгівлі агенції з міжнародної торгівлі — Міжнародному торговому центрі (the International Trade Centre). Я працював в офісі, що займався питаннями Східної Європи і Центральної Азії. Однією з причин, чому мені запропонували стажування в Міжнародному торговому центрі, було те, що новий проект агенції був в Україні, а моїм завданням було допомагати експортерам українських фруктів та овочів, що поставляли товари на ринок Європейського Союзу, відповідати новим стандартам Угоди про зону вільної торгівлі. Оскільки я досліджував деякі положення Угоди про зону вільної торгівлі, особливо в частині торгових квот в аграрному секторі, я пояснював підприємцям, як працює ця система, які переваги вона створює для України та Європейського Союзу. 

Вивчення України та української мови на професійному й академічному рівнях стало мені дуже в пригоді, бо, подорожуючи цією країною, міг уповні насолоджуватись Україною та її культурою. Я побачив багато прекрасних міст, наприклад Львів та Одесу. І, нарешті відважившись, я побував у Чорнобилі. Я переживав тридцяті роковини трагічної аварії; носив вишиванку; їв борщ із салом, і це був справді безцінний досвід. Я закликаю кожного студента, який бажає навчатися за програмою REES, більше дізнатися про Україну — країну, що знана як житниця Європи і що своїми соняшниками дуже схожа на Канзас. 

 

Відлуння Чорнобиля 

Натаніель РЕЙ ПІКЕТТ 

Цього навчального року я взяв участь у Програмі Фулбрайта і приїхав в Україну, щоби провести дослідження для своєї дисертації. Моїм завданням було розкрити роль інформації та технологій у трансформації політичного ландшафту після Чорнобильської катастрофи. Для цього Програма Фулбрайта надала мені неоціненну допомогу: адже лише моя фізична присутність в Україні давала мені можливість проводити дослідження для своєї роботи, знайомитися з архівними документами і розмовляти з очевидцями тих подій. 

Це була не перша моя поїздка в Україну, я вже бував тут майже десять років тому, і мені було цікаво дізнатися, що і як змінилося за цей час.

Україною я зацікавився 2005 року, коли впродовж двох років займався волонтерською діяльністю (philanthropic and missionary work). Я три місяці інтенсивно вивчав мову в США, після чого в березні 2006 року приїхав у столицю України Київ. Поглиблене вивчення мови було досить складним, але вже за кілька місяців я вмів вільно читати, писати і спілкуватися українською. Жоден обсяг класних занять не зможе замінити поглибленого вивчення мови. Але не всі в Україні спілкувалися українською як повсякденною мовою, тому навіть навмисно не вивчаючи російську мову, під кінець подорожі я знав достатньо, щоб відвідувати російськомовні міста, наприклад Одесу. Так почалося моє захоплення Україною, тому після повернення до США і здобуття вищої освіти, я вступив на програму REES Канзаського університету, де зосередився на вивченні України та української мови. 

Предмети, що я обрав в REES, спонукали мене до вивчення української історії, політики, суспільства та культури. Крім того, я мав можливість спілкуватися з аспірантами і викладачами, які також зацікавлені у вивченні цього регіону. Завдяки цим факторам я і здобув науковий ступінь доктора філософії в галузі географії. 

Одним з цікавих аспектів в Україні є ставлення до своєї території. Тут є низка областей, інших адміністративно територіальних утворень, що й називаються Україна, але всі вони різні: там живуть різні люди, там різне ставлення до законності, влади та суверенітету. Більше зацікавившись вивченням політичної географії України, я зрозумів, що Чорнобильська катастрофа стане особливо знаковою темою мого дослідження. Катастрофа змінила Україну територіально, а також змінила ставлення до території, як і відносини влади і громадян. 

У рамках дослідження за Програмою Фулбрайта я жив в основному в Києві, де зосереджено більшість архівів, які я хотів вивчити, і люди, з якими хотів поговорити і взяти інтерв'ю, теж були в Києві. Було цікаво спостерігати за політично-культурними змінами, що відбулися за десять років після мого першого приїзду, особливо щодо використання мови в Києві. Минулого разу я чув більше російської мови, і більшості людей було важко перейти на українську, коли я їх про це просив. Тепер же я побачив прагнення розмовляти українською, особливо публічно. Наприклад, майже всі документи радянського періоду, які я досліджував, були російською мовою, але всі інтерв'ю, які я брав у політичних лідерів, організаторів спільнот, членів громадських організацій і науковців, були або українською, або англійською. Хоча, розуміючи події та наслідки Майдану в 2014—2015 роках, зокрема й напад Росії на Крим і Донбас, я не мав би дивуватися кількості україномовних людей. 

Незважаючи на те що моє дослідження не було зосереджене виключно на подіях Майдану, анексії або війні, багато осіб, в яких я брав інтерв'ю, порушували саме ці теми. На одній із цілої серії лекцій, що їх організувала в Україні з нагоди тридцятих роковин Чорнобильської трагедії Програма Фулбрайта, були особливо помітні суспільні трансформації, які відбулися під впливом Чорнобильської трагедії в соціальній та культурній сферах України постМайданого періоду. Лектор розповідав про сплеск волонтерського руху — як щодо ліквідаторів, так і щодо учасників АТО. Крім того, він відзначив збільшення рівня недовіри й неприязні до керманичів Росії. Війна відтінком тривоги повсякчас була присутня у кожного в думках. Та при цьому багато людей вірили в позитивне майбутнє, казали, що багато в чому це війна України за незалежність від радянського та царського минулого. 

Одним з моїх завдань було дослідження міста Славутич, створеного після Чорнобильської катастрофи як заміна місту Прип'ять, щоб розмістити людей, які й досі працюють на атомній електростанції (під час аварії було знищено лише один з чотирьох енергоблоків ЧАЕС). Збудований 1988 року Славутич став наймолодшим містом у Радянському Союзі й незалежній Україні. Його архітектура є вершиною радянського міського планування, де є зелені насадження, центральні площі, а райони міста названо й спроектовано так, щоб вони нагадували про міста Радянського Союзу, з яких прибували будівельники Славутича. У місті досі відчувається молодість, хоча подекуди час уже дається взнаки. Резонуюча молода культура пронизує місто, і його атмосфера не має аналогів у жодному іншому місті України, які я відвідував. Усе це знайшло яскраве відображення під час Фестивалю кіно та урбаністики "86", що відбувся у травні, коли сотні режисерів, акторів та учасників з десятків країн просто заполонили місто на кілька тижнів. Це були фантастичні відчуття. (Якщо хочете прочитати більше про Славутич, зверніть увагу на мою статтю, що написана для Toxic News.) 

Є ще так багато чудових історій про моє перебування в Україні, які я хотів би розповісти, — це просто дивовижна, яскрава країна. Моя подорож стала можливою завдяки безцінним порадам і допомозі працівників факультету, мого керівника й офісу Програми Фулбрайта в Канзаському університеті. Я дуже їм вдячний. Оскільки я до цього вже бував в Україні, цього року моє дослідження за програмою REES мало значний успіх. Заняття з української мови та літератури поліпшили мої знання, що дозволило вільно спілкуватись і писати на академічному та професійному рівнях. Широкий спектр предметів — від культурних надбань центральної Європи кінця XIX — початку ХХ ст. до пострадянської літератури — надихнув мене здійснити глобальніше, транснаціональне і міждисциплінарне, дослідження, метою якого є демонстрація важливої ролі України у світовій політиці, а також привернення уваги науковців і студентів до необхідності вивчати цей регіон. 

Сподіваюся, що коли більше людей у світі почують про Україну, її історію і культуру, вони захочуть відвідати її. Кожному, хто хоче більше дізнатися про Україну та її історію, я наполегливо рекомендую приїхати сюди і побачити все на власні очі.

Переклад Романа Яковлєва і Джошуа ДеМосса

Прочитавши нотатки іноземців про Україну, я зрозумів що їх треба донести до якомога ширшого кола. Троє дослідників зі США розповідають про свої враження від нашої країни. Після нетривалого перебування в Україні вони готові назавжди пов'язати з нею своє життя.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01