Українці і зброя: незнання, маніпуляції і страхи

Олександр Шульга 31 березня, 23:00
123

Читайте також

Питання зброї загалом, її цивільного обігу й застосування всі роки незалежності було одним з безлічі законодавчо неврегульованих. 

Прямі наслідки Євромайдану й зміни влади, анексія Криму, а потім і початок АТО як ніколи актуалізували це питання не тільки для профільних громадських організацій, численних мисливців і спортсменів-стрільців, а й для решти суспільства. 

Нескладно було спрогнозувати, що величезна кількість нелегальної зброї, яка з'явилася в людей за час АТО, спричинить різке погіршення криміногенної ситуації в країні, і правоохоронні органи не зможуть із нею належно впоратися. Постріли з гранатометів по установах, приватних будинках і навіть поліційних відділках уже стали буденним явищем і кваліфікуються як хуліганство. Це — якщо ми говоримо про нелегальну зброю.

Однак нині актуалізувалася й проблема зброї легальної. Аргументами, які поставили її на перше місце, стали, по-перше, твердження, що легальна зброя в громадян могла б зупинити гібридну агресію в зародку, і ми не отримали б принаймні бойових дій на сході, а по-друге, вже згаданий сплеск злочинності в країні.

Звичайно ж, до популяризації питання зброї та її обігу неабияких зусиль, окрім профільних неурядових організацій, доклали журналісти-розслідувачі, які виявили те, про що ці профільні неурядові організації говорять уже багато років: у країні давно, за всіх президентів, існує ринок нагородної зброї для обраних. Та саме після Майдану окремі міністри почали буквально роздавати нагородну зброю (не лише пістолети і револьвери, а й автоматичну), і, як свідчать опубліковані списки нагороджених, не лише військовослужбовцям і волонтерам. Тож ця зброя не могла не вистрілити, що й сталося під час резонансного інциденту на дорозі між подружжям Пашинських з одного боку і звичайним громадянином — з іншого. Адже цей звичайний громадянин — тут його ім'я не важливе — так само, як і решта звичайних громадян, не має доступу до короткоствольної нарізної зброї як засобу самооборони. 

Усі ці причини (і не лише вони) зробили питання обігу зброї для цивільних доволі резонансним. І тут виникає низка проблем, які маємо охарактеризувати бодай коротко, коли говоримо про зброю та українське суспільство. 

Незнання. Небагато українських громадян знають, що всі ці роки ми живемо без закону про зброю для цивільних. На цей парадокс вказують юристи, які наголошують: нині все регулюється підзаконним актом — наказом міністра МВС, який у свою чергу має підпорядковуватися закону, якого немає. Однак знають про це лише ті, хто безпосередньо стикається з правовим регулюванням цивільної зброї — її власники, правоохоронці й профільні неурядові організації, які захищають права власників зброї. Такий стан справ повністю влаштовував і влаштовує МВС, яке й надалі зберігає статус-кво у питанні видачі та нагляду за цивільною зброєю. 

Маніпуляції свідомі й несвідомі. Ця проблема випливає з першої. Адже, користуючись низькою обізнаністю громадян у питанні регулювання зброї, маніпулювати ними досить легко.

Найпоширенішою є маніпуляція щодо вільного обігу зброї. Мовляв, "невже ви хочете, щоб зброю продавали в кожному магазині". Цей меседж найбільш популярний у середовищі "антизбройового лоббі" і є базовим для чималої кількості громадян саме через їхню необізнаність. Адже справді "вільний" обіг зброї найчастіше пропонують маргінальні й ультрарадикальні суспільно-політичні сили, які не мають масової підтримки виборців. Натомість цей радикалізм і доведення питання до абсурду використовують для маніпулювання суспільною свідомістю. Через це цілком логічними і зрозумілими є дані поважних соціологічних компаній, які, запитуючи в респондентів, чи вони "за" вільний продаж зброї, отримують 89% противників такої пропозиції. Відтак очільник держави, оперуючи цими цифрами, відмовляється подати до парламенту першу електронну петицію, яка за лічені дні набрала необхідні 25 тисяч підписів і стосувалася саме законодавчого врегулювання обігу зброї для цивільних.

При цьому Петро Порошенко говорить навіть не про вільне володіння, а вільне носіння зброї, в тому числі автоматичної. І тут ми уявляємо людей, які розгулюють вулицями з автоматами. Якщо ж почитати саму ініціативу, без її інтерпретації президентом, то виявиться, що вона стосується не вільного, а законодавчо врегульованого володіння зброєю для цивільних, і про жодну автоматичну зброю там не йдеться. Ба більше, в ній доволі чітко прописано правила набуття та зберігання зброї. Що ж до носіння, то як головне нововведення пропонується приховане носіння короткоствольної нарізної зброї для самозахисту, а не автоматичної. Якщо просто — то пістолетів або револьверів для самооборони. За прикладом не лише далеких США, а й сусідньої Молдови. 

Таким чином, основна маніпулятивна технологія полягає в наступному: законодавче врегулювання за відсутності відповідного закону взагалі підміняється "вільним володінням", а короткоствольна зброя для самозахисту підміняється автоматичною зброєю, з якою начебто ходитимуть мирними вулицями. 

Ще однією обставиною, яка полегшує маніпуляції з питанням обігу зброї для цивільних, є дуже мала кількість соціологічних досліджень, де ставлять хоча б одне релевантне запитання. У більшості з них використовується вже згадане формулювання "вільний продаж зброї". Цікаво, що проти вільного обігу зброї виступають самі профільні громадські організації. Та ж таки Українська асоціація власників зброї, навпаки, наполягає на законодавчому врегулюванні цього питання. Таким чином, замість картини ставлення населення до питання врегулювання обігу зброї для цивільних у більшості випадків, отримуємо картину ставлення до зброї в кожному підземному переході. 

Усе це призводить до того, що нинішнім соціологічним даним, які широко використовують для дискусії про суспільні настрої щодо регулювання обігу зброї для цивільних, не бракує надійності, проте бракує валідності. Іншими словами: усі знані соціологічні компанії, які ставлять запитання про вільний продаж зброї, демонструють дуже схожі показники — результати справді є повторюваними, а отже надійними. На сьогодні кристалізацією вимог громадянського суспільства у сфері регулювання обігу зброї для цивільних є законопроект №1135-1 "Про цивільну зброю та боєприпаси" (зазначені формальні автори законопроекту з числа депутатів не мають вводити в оману), в якому про вільний обіг зброї зовсім не йдеться. 

Тому коротко наявну ситуацію з соціологічними опитуваннями громадян щодо їхнього ставлення до обігу зброї можна описати так: яке запитання — така й відповідь. 

Серед опитувань, дані яких більш релевантні нашим реаліям, — опитування Київського міжнародного інституту соціології, який, на замовлення партії "Воля", включив до загальноукраїнського опитування блок запитань про зброю для цивільних та самозахисту. На запитання стосовно дозволу приховано носити вогнепальну зброю для самозахисту на вулиці 24% відповіли, що тією чи іншою мірою підтримують такий крок, і 64% виступили проти. Майже в таких самих пропорціях респонденти відповіли на запитання, чи придбали б вони зброю для самозахисту на вулицях: 27% відповіли ствердно і 66% сказали "ні". Як бачимо, зі зміною формулювання запитання, відповіді громадян також доволі помітно змінюються. 

Розбіжності поколінь та гендерні. Тут ми підходимо до питання, хто в українському суспільстві більше виступає "за" можливість збройного самозахисту, а хто — "проти". Найпершою характерною рисою українського суспільства та його сприйняття обігу зброї є гендерні відмінності в цьому питанні. Чоловіки вдвічі частіше, ніж жінки, виступають "за" дозвіл носити зброю для самозахисту. Як показали фокус-групи, проведені Дослідним центром SPHERA восени 2015 року у великих містах, жінки в абсолютній більшості демонструють неприйняття обігу зброї та весь набір аргументів, що їх представники МВС і загалом представники українського істеблішменту використовують для збереження нинішньої ситуації з відсутністю закону про зброю: менталітет, який не підходить для носіння зброї; має змінитися кілька поколінь, щоб можна було ухвалювати такий закон; напружена ситуація в суспільстві (не на часі); страх перед тим, що, завдяки тотальній корумпованості правоохоронних органів загалом і дозвільної системи зокрема, доступ до зброї отримають психічно неврівноважені люди. 

Таким чином, більш як половина респондентів (жінок) з самого початку виступає проти будь-яких пропозицій розширити права використання зброї і демонструє цілий набір фобій у зв'язку із цим.

Іншою великою категорією противників розширення прав носіння та використання зброї є люди пенсійного віку. Молодь і середнє покоління удвічі частіше погоджуються з тим, щоб надати цивільним право носити зброю для самозахисту. Адже в тих суспільних умовах, у яких соціалізувалися старші люди, тобто в часи СРСР, уся монополія на використання зброї для захисту була виключно у правоохоронних органів, і тодішні, послуговуючись терміном Л.Альтюссера, "ідеологічні апарати держави" всіляко підтримували це їхнє виключне право. 

Прихильники надання права на самозахист за допомогою зброї — це люди віком 30—40 років, дещо вищого рівня освіти (корелює з віковими показниками) й відповідних кваліфікаційних характеристик — фахівці, самозайняті та ін. 

Що маємо у підсумку? З одного боку — величезну (традиційно) недовіру до правоохоронних органів, сплеск злочинності з використанням нелегальної зброї, упевненість більшості суспільства, що правоохоронні органи не спроможні впоратися зі злочинністю, а з іншого — парадоксальну впевненість порівняної більшості, що надання права самим громадянам на самозахист від злочинців з використанням зброї не допоможе зменшити рівень криміналітету. Повторимо, що двома основними категоріями противників такого кроку є жінки і представники старшого покоління.

Патерналізм, взаємна недовіра. Загалом питання зброї та самозахисту за її допомогою можна віднести до одного з індикаторів патерналізму — громадянської активності та недовіри в суспільстві. Щодо першого, то зброя як інструмент самозахисту потребує насамперед відповідальності, готовності самому діяти для забезпечення власної безпеки, а не делегувати цей обов'язок виключно правоохоронним органам (на тлі недовіри до них). Як уже неодноразово зазначалося, відсутність почуття відповідальності за ситуацію в країні, низький рівень громадянської активності і включеності й досі є найбільш поширеними рисами українського суспільства. 

Другий індикатор — страх перед тим, що зброя масово з'явиться в інших громадян — укотре свідчить про високий ступінь недовіри не лише до інститутів держави і насамперед правоохоронних органів, а й один до одного. Саме тому громадяни так легко сприймають аргументи послідовних противників законодавчого врегулювання обігу зброї для цивільних і надання їм права на носіння зброї для самозахисту (насамперед представників правоохоронних органів): мовляв, у разі ухвалення такого закону неминучі взаємні вбивства через будь-які дрібні суперечки. 

Незнання, свідомі й несвідомі маніпуляції, взаємна недовіра, патерналізм вносять свої корективи у сприйняття громадянами питання законодавчого врегулювання обігу зброї для цивільних. Саме тому в Україні є нагальна потреба у спеціалізованих, коректних соціологічних дослідженнях, які давали б не лише надійну, а й валідну інформацію щодо пропонованих українським громадянам ініціатив у сфері обігу та використання зброї для цивільних. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • aetes 4 апреля, 12:38 "...дані поважних соціологічних компаній, які, запитуючи в респондентів, чи вони "за" вільний продаж зброї, отримують 89% противників такої пропозиції". Все правильно, я теж проти "вільного продажу зброї". Що запитали, те й отримали. Які ж вони "поважні соціологічні компанії", якщо не можуть правильно питання зформулювати? А як його зформулювати? В статті не видно. Можливо, саме в цьому проблема -- треба знайти коротке, точне й достатньо змістовне формулювання, яке можна поставити в опитування і до якого, як гасла, можуть гуртуватись прихильники "вільного продажу зброї" -- тьфу, ну як це сказати? Варіант: "законодавче врегулювання обігу зброї" -- надто довго. Можливо, "законодавче врегулювання права на збройний самозахист"? Ще коротше: "право на збройний самозахист" -- але як же без законодавчого врегулювання? Може хто подумає, що це словоблудіє, то, до вашого відома, за хороший логотип деякі компанії викладають мільйони доларів, і воно того варте. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Tiffin 4 апреля, 06:49 Всё абсолютно правильно - и насчёт совкового патернализма, и манипуляций, и необходимости закона и т.д., и т.п. Что особенно обидно (впрочем, это обычный результат), статус кво создаёт ещё и ту зависимость продвинутого меньшинства от быдлячего большинства, что превращает самостоятельные занятия, скажем, практической пистолетной стрельбой в легальных тирах исключительно в "забавку для богатеньких буратин", т.к. оказываются неподъёмными чисто финансово даже для не самых бедных стрелков-любителей. Мне самому пришлось покупать для тренировок и локальных "пострелушек" в одном из киевских тиров качественные чешские парабеллумовские патроны 9 х 19 мм по 7 грн/шт. и это - в 2010-м году!! Долго я так не выдержал, даже при неплохо оплачиваемой должности в коммерческой фирме. О чём тут ещё говорить... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75