Вершник з мірою в руці

Олег Покальчук 5 листопада, 00:00
весы

Читайте також

Можна подумати, ми всього цього не знали. Ну, мабуть, не знали точних цифр. Усі ці рахунки, житлоплощі, плюс вульгарні набори нуворишів — годинники, машини... тьху, гидота яка. 

Чверть століття до влади приходили здебільшого люди, які полум'яно звинувачували своїх конкурентів у захланності, корисливості, аморальності й жахливому несмаку.

Ну й у відсутності патріотизму, звісно. І самі ставали точно такими самими. Ну не зовсім точно. Еволюції ж ніхто не скасовував. Ставали хитрішими, нахабнішими, безмежно цинічними. І водночас більш красномовними, просунутими, євро- й америко-інтегрованими.

Мабуть, народу ця еволюція в електоральному сенсі ніяк не торкнулася. Любов до дум як жанру мистецтва змінилася любов'ю до телевізійних кобзарів, котрі мистецьки роблять вигляд, що вони так само сліпі, як і український народ, котрий їх слухає. Народ, котрий віддавна прагне справедливості. 

Ця забаганка — головний наратив, що формує його самоідентифікацію в найкритичніші моменти історії. Справедливість — універсальне і, хоч як дивно, водночас суб'єктивне поняття. Поняття про належне, що містить у собі вимогу відповідності діяння й воздаяння. 

Ми, як народ, водночас і універсальні, і суб'єктивні. Тому в української справедливості два аспекти — релігійний і реваншистський. Релігійний має цілком собі біблійне коріння, з тією лише відмінністю, що виховна роль церков була приблизно такою самою, як нині ОБСЄ щодо України. Тобто клірики століттями ефективно перенаправляли реформаторські імпульси віри, пояснюючи, що Бог неодмінно всіх покарає і всім воздасть, але не зараз, а потім. І потрібно потерпіти, бо Він терпів і нам велів. Заздрити багатству — гріх. Багатих потрібно пожаліти — що вони багатші, то їм у вушко голки буде важче пролізти з усім своїм непосильно нажитим добром. 

Бідних людей, з якоїсь містичної причини, цілком улаштовував розмір цього райського порталу. Якось вони себе співвідносили і співвідносять із цими пропорціями за габаритами. Можливо тому, що бідний — зовсім не обов'язково розумний.

А багаті знали і знають, що будь-яке митне вікно, хоча й астральне, відкривається ширше, якщо митникові дати хабар, а краще — найголовнішому. Тому й стоять по всій Україні супердобротні церкви в селах, які розвалюються, — одна краща за іншу, просто-таки блокпости від нечистої сили. Шкіл вони не будували, а ось церкви — так. Народ, до речі, ці пріоритети обирав. Не через недомисел, зрозуміло. А в надії на вищу справедливість.

Реваншистський, він же революційний, він же гайдамацько-козацько-махновський аспект, він же соціалістичний, бо — за відновлення потоптаної соціальної справедливості. Раціональність цієї вимоги чудово викладено в гайдамацькому цілевизначенні, геніально висловленому Кобзарем, котрий з великої літери, у поемі "Гайдамаки":

Хвалилися гайдамаки, на Умань ідучи:

"Будем драти, пане-брате, з китайки онучі"!

Щоб ви розуміли, "китайка" — не жінка маньчжурського походження, а тканина. Точніше, це привезений з Китаю натуральний шовк, у ті часи стандартно синього кольору. У нашій країні усе ще досить багато людей, які пам'ятають, що таке онуча, як її намотувати і який термін її придатності.

Використовувати дорогу тканину на онучі, при цьому, цілком імовірно, навіть не маючи добрих чобіт (тому так і називали — "босота" й "голота") — це не тільки яскравий приклад сучасного використання Україною західних кредитів. Це ще й демонстративне приниження попередніх власників матеріальних цінностей. Та й, утім, будь-яких. Демонстративний вандалізм у будь-якому доглянутому місці — усе та сама босота й голота, яка відновлює екологічну справедливість місцевого сміттєвіля.

Реваншистська справедливість — це не просто революційна швондерівщина, там просто грабіж під прикриттям. А це неодмінне бажання принизити саму ідею особистого збагачення! Я ніколи не чув, щоб спраглі справедливості вимагали передовсім справедливих умов праці, а вже потім — зарплати. Навпаки, герої бурштинових нір і вугільних копанок, навіть не будучи марксівськими капіталістами, заради зиску готові втрачати людську подобу до якої завгодно міри.

Образ палаючого панського маєтку — ікона реваншиста. Створення там дитячого садка, лікарні або школи сильно б знизило пасіонарність його самооцінки. З цієї ж причини мем шибениці набагато популярніший за образ справедливого суду. Бо шибеницю собі можна уявити, а український справедливий суд — наші співгромадяни стільки не вип'ють.

У реваншистської моделі є ще нюанс, який неможливо залишити без уваги. Коли людина "раптом" дізнається про величезні (порівняно з її особистими) статки, вона відчуває страх самовикриття в тому, що все життя не просто брехала собі й заплющувала очі на те, що відбувається в країні, а сама своїм лоховством як мінімум сприяла цим надзбагаченням. Ну не вішатися ж через це, правда? Але можна позакликати повісити всіх інших.

Згадаю ще, ніби недоречно на перший погляд, скандал з фотографом з Міноборони. Гарне постановочне фото, яке видавалося за документальне. Там фішка полягала в тому, що автор від початку не "задекларував" його якось по-іншому. Йому ніхто слова кривого не сказав би — ну гарна по-своєму й корисна картинка. Але ніхто ж плакатника живописцем не назве, хіба що з приколу. І коли справжні фотодокументалісти вголос запитали: "Це що за?..", то автор, замість покаятися, включив бичку й кілька днів лаявся з професіоналами, що він художник і так це слово бачить. Закінчилося некрасиво.

Я ось до чого веду. У зв'язку з вищезгаданим зверніть вашу увагу ще на той факт, що, коли міліція/поліція накриває якихось злодіїв і демонструє вилучені цінності, ніякого особливого народного обурення немає. Тобто люди кажуть — ну так їм і треба, і на цьому все.

Це тому, що злодій (байдуже, в законі він чи звичайний крадій) є тим, ким він є. І в сценаріях їхніх доль жодних протиріч не спостерігається. "Вкрав- випив — у в'язницю", як казали в знаменитій кінокомедії "Джентльмени удачі". Тому до злодіїв пересічних ставлення в охлосу навіть у чомусь поблажливе: "Ну, не пофартило".

А ось із держслужбовцями і політиками — зовсім інша річ. Релігійно вірити в них — не сезон, вибори — хто його знає, а пустити за вітром усі ці шуби й годинники з законними власниками — спокуса зростає.

Українська демократія латиноамериканського зразка початку 90-х не передбачає суспільного договору, бо народна сторона, якщо не бачить можливості мати частку, згодиться на онучі з портьєр ВР і АП, але зламу системи не допустить, оскільки народ із вищеописаними мізками якраз і є її інтегральна частина.

Якби податок на багатство становив близько 70% задекларованих вище за прожитковий мінімум багатств, тобто якби держава з метою самозбереження сама демонстративно пограбувала б своїх багатіїв, то народ визнав би це справедливим і більше не претендував би на те, щоб забрати в монополіста право на насильство собі назад. А так претендує.

Майже століття радянська влада виховувала народ на ідеї світового насильства бідних над багатими, з метою перетворити всіх людей на помірно бідних, але справедливих. Бідність і слухняність слід було добровільно визнати вищими чеснотами.

Слухняність, хоч скільки б її культивували, остаточно закінчилася на Майдані, а ось протестантська ідея загальної чесної бідності нікуди не поділася. Навпаки, у міру збідніння нужденних стандарти їхньої справедливості сильно підвищилися. Власне, між справедливістю і насильством дедалі більше встановлюється знак рівності. 

Чуєте, як з-за океану долинає зловтішний регіт Каськіва: "І ці люди забороняли мені длубатися в бюджеті?" 

Громадяни мріють про реванш небесний, щоб сірка, вогонь і вершник із податковою мірою в руці, бо одне одному вже знову не дуже довіряють. Добровольство винищено, волонтерство закінчилося, ворог — на порозі, зрадники — на волі. 

Однак небо, воно як Євросоюз. Геть байдуже до нероб. Навіть якщо вони хороші, щирі й порядні. Вершник і по них проскакає.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
6 коментарів
  • spragly 10 ноября, 09:32 Думаю якщо перекласти цю статтю англійською та передрукувати в США під заголовком "Чому ми обрали Трампа?" то стаття попаде точно в яблучко. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 7 ноября, 14:44
    Volodymyr Tkachuk 5 ноября, 09:51 «Олег Покальчук, "Слухняність, хоч скільки б її культивували, остаточно закінчилася на Майдані, а ось протестантська ідея загальної чесної бідності нікуди не поділася. Навпаки, у міру збідніння нужденних стандарти їхньої справедливості сильно підвищилися. Власне, між справедливістю і насильством дедалі більше встановлюється знак рівності". Знову українці повертаються до звичної схеми двох дискурсів, в основі яких відношення до власності. З одного боку дискурс правлячого класу ординського походження, дискурс кочівників, які не мають нічого спільного з іудео-християнською етикою з її 10-ма Заповідями. З іншого боку дискурс європейської Реформації, який на українських землях 500 років тому був сформований на основі ідей гуситів, цюріхського анабаптизму та женевського кальвінізму. В умовах заборони та переслідування з половини 17ст. цей український народний протестантизм і не міг проявитися інакше, як в ідеалі "загальної чесної бідності". Отак і живемо.»
    Щось я не"загальної чесної бідності",Захід вже давно збагувЮ особливо ті, хто живе за рахунок перерозподілу, що, чим брехливіша економіка,тим бідніші люди. Однак в Україні виник взагалі феномен,багаті живутьза рахунок найбідніших, чисто економічно це пояснюється тим, що великі корпорації існують саме для широких кіл населення,якщо населення у постійних злиднях,тоді саме держава (це недоплачені кошти саме нужденним) субсидіює багатих, тобто великі корпорації. Тому саме ЧЕСНА економіка є приорітетом, а чесна неможлива безсправедливого перерозподілу,бо монопольне володіння веде саме до схеми,що описана вище та та постійних злиднів. Народ все ховав,бо не міг вижити - постійнівійни та все забирали -зараз, наприклад тарифи. Тому не треба казати про швондерів,бо саме швондери прийдуть коли така політика, бо знову будуть брати та відбирати саме у людей - а це робити відправляють саме швондерів, наприклад в 90-х...
    lesya 7 ноября, 14:45
    Початок - "щось я не бачу загальної чесної бідності... "
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 6 ноября, 09:08 Обертові кошти держави знаходились в чужих руках, і досі знаходяться... Великий бюджет потрібний самим скоробогатькам, бо вони ж його й дерибанять. Народ вже давно виживає продаючи все що може і в цьому розумінні він набагато "ринковіше" ніж парламентські держиморди, але на жаль значно менше "капіталістичніший". В умовах такого тотального зубожіння реваншистська справедливість має певну естетику і раціо... Авторського вершника ніхто й не помітить. Тут такі весь час вештаються...
    talymon 6 ноября, 21:43
    Гарно написали. Єдине, що можна додати, що сам автор і є тим вершником, позиціонує себе ним, і що він зі своєю мірою верхи на коні санчо панси гарцює тут вже давно.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Volodymyr Tkachuk 5 ноября, 09:51 Олег Покальчук, "Слухняність, хоч скільки б її культивували, остаточно закінчилася на Майдані, а ось протестантська ідея загальної чесної бідності нікуди не поділася. Навпаки, у міру збідніння нужденних стандарти їхньої справедливості сильно підвищилися. Власне, між справедливістю і насильством дедалі більше встановлюється знак рівності". Знову українці повертаються до звичної схеми двох дискурсів, в основі яких відношення до власності. З одного боку дискурс правлячого класу ординського походження, дискурс кочівників, які не мають нічого спільного з іудео-християнською етикою з її 10-ма Заповідями. З іншого боку дискурс європейської Реформації, який на українських землях 500 років тому був сформований на основі ідей гуситів, цюріхського анабаптизму та женевського кальвінізму. В умовах заборони та переслідування з половини 17ст. цей український народний протестантизм і не міг проявитися інакше, як в ідеалі "загальної чесної бідності". Отак і живемо. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56